ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18954/25
провадження № 2/753/11997/25
18 грудня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Колесника О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 10 333,67 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 10 007,14 грн., 3% річних у розмірі 142,50 грн. та 184,03 грн. - інфляційної складової боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , споживає житлово-комунальні послуги, при цьому не в повному обсязі виконувала зобов'язання по їх оплаті, в зв'язку з чим за нею утворилась заборгованість з 01 вересня 2022 року по 31 липня 2024 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача з урахуванням нарахованих штрафних санкцій.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва суду від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.
Так, 05 листопада 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому остання не заперечувала проти сплати основної суми боргу, якщо суд визнає її підтвердженою належними доказами. Водночас категорично заперечувала проти стягнення інфляційних, 3% річних та судового збору, які є наслідком недобросовісної поведінки самого позивача. Також, керуючись статтею 375 ЦПК України, просила суд надати розстрочку для виконання рішення строком на 2 роки (24 місяці), рівними щомісячними платежами. Крім того просила суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача за вересень та жовтень 2022 року.
24 листопада 2025 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення у справі, у яких остання вказала, що просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вказавши, що твердження відповідача про застосування строку позовної давності в порядку вимог ст. 257 ЦПК України є безпідставними та відповідачем не надано доказів які ускладнюють виконання рішення.
26 листопада 2025 року відповідачем подано додаткові пояснення у справі у якому остання не заперечувала проти сплати основної суми боргу, при цьому заперечувала проти стягнення інфляційних, 3% річних та судового збору, просила суд надати розстрочку для виконання рішення строком на 23 місяці, рівними щомісячними платежами та просила суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача за вересень та жовтень 2022 року.
При цьому від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач до 31 липня 2024 року був балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 та здійснював господарську діяльність із утримання, обслуговування, експлуатації житлового та нежитлового фонду комунальної власності району, а також здійснював контроль за додержанням встановленого порядку використання жилих і інших приміщень житлового фонду та виконання громадянами Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями.
Відповідно до ст. 175 ЖК України державні і громадські органи, підприємства, установи, організації, службові особи зобов'язані дбати про схоронність житлового фонду та підвищення його благоустрою.
Крім того, судом також встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 17.04.2008 року.
Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Разом з тим, ст. 4 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Статтею 162 ЖК України визначено, що плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Згідно з частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Статтями 20, 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Судом також встановлено, що між сторонами 01 жовтня 2008 року укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є надання позивачем та оплата відповідачем за нормативно встановленими тарифами визначених у цьому договорі послуг.
Крім того, порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно зі ст. 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Судом встановлено, що позивач до 31 липня 2024 року надавав мешканцям житлово-комунальні послуги, відповідач в свою чергу отримувала їх, при цьому не в повному обсязі виконувала зобов'язання по їх оплаті. У зв'язку з чим за нею утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги з вересня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 10 007,14 грн., що підтверджується копією наявного рахунку в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з диспозицією зазначеної статті цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. За таких обставин, вбачається, що відповідачі зобов'язані сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
Згідно зі стст. 525, 526, 527, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що сума штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України, яка підлягає стягненню становить 326,53 грн., що складається з 3% річних у розмірі 142,50 грн. та інфляційної складової боргу у розмірі 184,03 грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Так, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача стосовно застосування строків позовної давності, з наступних підстав.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений (від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 № 928).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 року № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30 червня 2023 року.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, заборгованість виникла з вересня 2022 року, тобто позивач звернувся до суду 09 вересня 2025 року в межах позовної давності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 3 028 грн.
При цьому, суд бере до уваги доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Статтею 33 Закону України « Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 р. зазначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суду потрібно мати на увазі, що, їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що норми чинного законодавства допускають відстрочення виконання рішення лише у виняткових випадках, натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні стст. 77, 78, 81 ЦПК України, на підтвердження наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суду, а обставини на які посилається позивач, зокрема забезпечення виконання рішення без шкоди її сімейного бюджету, не є такими обставинами, які б свідчили про їх винятковість.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з принципів верховенства права, обов'язковості виконання судових рішень, відсутності виключних обставин для відстрочення виконання рішення, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання.
На підставі викладеного та керуючись стст. 4, 14, 19 - 21, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», стст. 66 - 67, 162, 175 Житлового кодексу України, стст. 3, 11, 13, 15, 16, 322, 509, 525 - 527, 530, 611, 625 ЦК України та стст. 7, 9, 12, 19, 76, 81, 89, 141, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» (ЄДРПОУ 32912720) заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 10 333,67 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 10 007,14 грн., 3% річних у розмірі 142,50 грн. та 184,03 грн. - інфляційної складової боргу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн., а всього 13 361,67 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.