Справа №709/1848/25
заочне
18 грудня 2025 року Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Кваші І.М.,
за участі секретаря судового засідання - Дем'яненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «Факторинг Партнерс» (далі - позивач) звернулося до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначалося, що 25 червня 2024 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та відповідачем укладено кредитний договір в електронній формі, згідно якого відповідач отримав в кредит 3 000 грн. Свої зобов'язання за договором про повернення кредиту та сплати відсотків відповідач не виконав. 08 вересня 2025 року ТОВ «ЕКО ФІН» відступило позивачу право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, тобто не здійснив погашення існуючої заборгованості, позивач змушений звернутися до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 15930,00 гривень, а також стягнення судових витрат.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Засідання призначено на 05.11.2025.
31 жовтня 2025 року позивач надіслав до суду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог та просив стягнути заборгованість в розмірі 15720,00 грн. Заява обгрунтована арифметичною помилкою при розрахунку заборгованості за відсотками.
В судове засідання учасники не з'явились.
В позовній заяві представник позивача просив розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав, жодних заяв чи клопотань не надіслав. Поштові відправлення, що надсилалися за його зареєстрованим місцем проживання, не отримано. Причини повернення - відсутність адресата за вказаною адресою.
Виходячи з приписів ст.ст. 43, 223, 280 ЦПК України суд постановив слухати справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.
25 червня 2024 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 30695602 (а.с. 7-31), шляхом підписання його відповідачем електронним підписом (далі - кредитний договір).
Згідно з позд. 2 договору товариство зобов'язується на умовах визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти в сумі 3000 грн., а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, що визначені договором. Кредит надається строком на 730 днів.
Проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду - 14 днів - 0,01 % за один день. Протягом поточного періоду (інші 716 днів строку договору) проценти за користування кредитом 1% за один день.
Також 19 липня 2024 року між сторонами підписано додатковий договір про пролонгацію № 1/30695602, згідно якого сторони домовились пролонгувати дисконтний (пільговий) період до 02 серпня 2024 року і він складатиме 39 днів. Відповідно поточний період складатиме 691 день. У зв'язку з продовженням пільгового періоду сторони погодили внести також зміну в Графік розрахунків, що є невід'ємною частиною договору (а.с.41-57).
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Таким чином судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту
№ 30695602 між ТОВ «ЕКО ФІН» та відповідачем було укладено в електронній формі, тобто у письмову вигляді.
Особливості вчинення правочинів в електронній формі визначені положеннями Закону України «Про електронну комерцію».
Так, ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» містить визначення термінів зокрема:
- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;
- одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 цієї ж статті Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Зі змісту ч. 8 цієї ж статті Закону вбачається, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 цієї ж статті Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, яка діяла на момент укладення кредитних договорів) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір між ТОВ «ЕКО ФІН» та відповідачем, і додатковий договір підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, вказані правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, а укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.
За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, воно має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов'язки відповідно до договору.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «ЕКО ФІН» зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами кредитних договорів.
Так, переказ коштів у розмірі 3000,00 гривень позичальнику, тобто відповідачу, підтверджується квитанцією № 41933-61054-81463 від 25 червня 2024 року від ТОВ «ЕКО ФІН» на карту № НОМЕР_1 та інформацією від АТ «Універсал банк», що на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 і 25 червня 2024 року на дану картку було зараховано кошти в розмірі 3000 грн. (а.с. 67, 170-181).
Порушуючи вказані вище положення законодавства та умови основного і додаткового договорів, відповідач зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно з випискою за кредитом ТОВ «ЕКО ФІН» та розрахунку заборгованості за договором № 30695602 (а.с. 69-76, 139) станом на 24 вересня 2025 року заборгованість відповідача становить 15720,00 гривень, з яких:
- 3000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту;
- 12720,00 гривень - заборгованість за відсотками.
Відповідачем не спростовано розрахунку заборгованості, наданого позивачем до суду.
При цьому суд звертає увагу, що кредитодавець нараховував проценти згідно договору не порушуючи норму ст. 1048 ЦК України, тобто в межах строку кредитування.
08 вереся 2025 року між позивачем та ТОВ «ЕКО ФІН» укладено договір факторингу
№ 08-09/25 (а.с. 77-81), на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача за договором № 30695602 згідно з реєстром боржників.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Надаючи оцінку договору факторингу, суд також звертає увагу на положення ст. 1078 ЦК України, згідно з якою предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Таким чином до позивача від ТОВ «ЕКО ФІН» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України вбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування коштами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 цієї ж статті Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5 і 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідач жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/8257/15.
Так, у позовній заяві завлено вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 гривень.
На підтвердження наданої професійної правничої допомоги до позовної заяви додано копію договору від 02 липня 2024 року № 02-07/2024 про надання правової допомоги між позивачем та АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 94-97), копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 98), копію заявки від 09 вересня 2025 року № 160 на надання юридичної допомоги (а.с. 99), копію витягу з Акту № 18 про надання юридичної допомоги від 22 вересня 2025 року (а.с.100).
У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд звертає увагу, що ця цивільна справа є типовою та нескладною, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. За таких обставин суд вважає перебільшеним та необґрунтованим обсяг часу, витраченого адвокатом на надання правничої правової допомоги, оскільки він не є пропорційним до предмета спору.
Підсумовуючи зазначене, виходячи із критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, а також практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цілому, суд дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 2000,00 гривень, що становитиме співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором № 30695602 від 25 червня 2024 року, укладеним з ТОВ «ЕКО ФІН» у загальній сумі 15720,00 грн. та судові витрати в сумі 4422,40 грн., а всього 20142,40 грн. (двадцять тисяч сто сорок дві гривні сорок копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Черкаського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації:
АДРЕСА_1 .
Суддя І.М. Кваша