10 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/18779/25 пров. № А/857/47522/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
за участю секретаря судового засідання Кучера І.О.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року (судді Друзенко Н.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Рівне повний текст рішення складено 30.10.2025) у справі № 460/18779/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 13.10.2025 звернувся в суд з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ухвалою від 14.10.2025 до участі в справу залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Рівненській області в якому просить визнати протиправною та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження №78940240 від 28 серпня 2025 року, визнати протиправною та скасувати постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №78940240 від 28 серпня 2025 року, визнати протиправною та скасувати про стягнення виконавчого збору від 28 серпня 2025 року у виконавчому провадженні №78940240; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 28 серпня 2025 року у виконавчому провадженні №78940240, визнати протиправною та скасувати постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 30 вересня 2025 року у виконавчому провадженні №78940240, визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 30 вересня 2025 року у виконавчому провадженні №78940240, стягнути кошти у розмірі однієї гривні на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення першої інстанції, змінити судове рішення та задовольнити позов повністю. Вказує серед іншого, що відповідач не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів, що спростовують позовні вимоги позивача, а якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги, отже суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення недопустимі докази. За таких обставин рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Головне управління ДПС у Рівненській області подало додаткові пояснення в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, розглянути справу без участі представника за наявними у матеріалах справи доказами та доводами.
У відзиві на апеляційну скаргу Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без його участі та просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.
Відповідно до статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2022 у справі №460/14755/21, що набрало законної сили 02.06.2022, задоволено повністю позов Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу; Стягнуто до бюджету з ОСОБА_1 податковий борг з орендної плати в сумі 32459,39 грн. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104138601).
На виконання вказаного рішення 25.07.2025 видано виконавчий лист, який 25.08.2025 було подано стягувачем на примусове виконання до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
28.08.2025 головним державним виконавцем вказаного відділу відкрито виконавче провадження №78940240 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Того ж дня у даному виконавчому провадженні винесено: постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про арешт коштів боржника.
30.09.2025 у даному виконавчому провадженні винесено: постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних та постанову про арешт коштів боржника.
Вказані постанови містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, стан виконавчого документа “прийнятий до виконання» (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors - ідентифікатор доступу 3904ГБВ3АД09).
Вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження №78940240, що в свою чергу зумовлює протиправність усіх решта постанов, винесених у даному виконавчому провадженні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивач, не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу від 04.06.2025 №77004266, звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1 та 2 статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
За правилами частини 1, 2, 4 статті 12 Закону №1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії виконавчого листа по адміністративній справі №460/14755/21 від 02.05.2022, судове рішення набрало законної сили 02.06.2022, а строк пред'явлення виконавчого документу до виконання: “протягом трьох місяців з наступного дня після набрання рішенням законної сили». Сам виконавчий лист видано 25.07.2025, тобто після спливу строку пред'явлення до виконання.
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, яким Закон України “Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 доповнено пунктом 10-2 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення», яким зокрема було визначено, що “тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану». Пункт 10-2 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII зазнавав змін і доповнень, однак положення щодо переривання визначених ним строків та їх встановлення з дня припинення або скасування воєнного стану залишалися незмінними.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» №3048-IX від 11.04.2023, пункт 10-2 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII викладено новій редакції, але і за такою редакцією: “Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:…4) визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану».
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України “Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, як спеціальним нормативно-правовим актом, тому підлягає застосуванню норма, якою на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 15.03.2023 по справі №260/2595/22, від 03.08.2023 по справі №420/10415/22, від 09.09.2025 по справі №320/8000/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Таким чином аналізуючи наведені норми законодавства та позицію Верховного Суду з урахуванням обставин справи, колегія судді дійшла висновку, що державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №78940240 від 28.08.2025 у відповідності до вимог чинного законодавства, за рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2022 у справі №460/14755/21, що набрало законної сили 02.06.2022, та яким задоволено повністю позов Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, стягнуто до бюджету з ОСОБА_1 податковий борг з орендної плати в сумі 32459,39 грн.
Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
А в силу вимог частини 5 цієї статті, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до приписів частин 1, 2 та 4 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
А відповідно до пункту 8 розділу VIІІ цієї Інструкції, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Щодо доводів апелянта, що відповідач не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів, що спростовують позовні вимоги позивача, а якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги, отже суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення недопустимі докази, то колегія суддів враховує наступне.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №460/18779/25 зобов'язано відповідача у судове засідання надати матеріали відповідного виконавчого провадження (оригінали - для огляду в судовому засіданні, належним чином засвідчені копії - для долучення до матеріалів справи).
Як встановлено судом позивачем при поданні позовної заяви одним з додатків було додано копії матеріалів виконавчого провадження №78940240, а відповідачем подано заяву до суду про розгляд справи без участі представника Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, тому оригінали матеріалів виконавчого провадження №78940240 до Рівненського окружного адміністративного суду надані не були та були досліджені судом першої інстанції в Автоматизованій системі виконавчого провадження за ідентифікатором доступу, про що вказано в рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі №460/18779/25, а саме: «Вказані постанови містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, стан виконавчого документа «прийнятий до виконання» (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors - ідентифікатор доступу 3904ГБВ3АД09).
Згідно статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, плани, фотографії, графічні зображення, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Вказані дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або ж в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути також визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч.1-5 ст.99 КАС України).
Отже, учасник справи на обґрунтування вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в наступних формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
У відповідності до ч.ч.1-2 статті 7 цього ж Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у т.ч. із електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або ж його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується із доводами Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що спростовують обґрунтування апелянта, адже постанови виконавчого провадження №78940240 у Автоматизованій системі виконавчого провадження створені електронно із накладенням кваліфікованого електронного підпису, отже вони прирівнюються до оригіналів з власноручним підписом та є належними долученими доказами, відповідно колегія суддів відхиляє також клопотання апелянта про визнання недопустимими доказами: Постанову про відкриття виконавчого провадження №78940240 від 28(двадцять восьмого)серпня2025року, Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №78940240 від 28(двадцять восьмого)серпня2025року, Постанову про стягнення виконавчого збору від 28(двадцять восьмого)серпня2025року ,виконавче провадження №78940240, Постанову про арешт коштів боржника від 28(двадцять восьмого)серпня2025року, виконавче провадження №78940240, Постанову про зміну ( доповнення ) реєстраційних даних від 30(тридцятого)вересня 2025року, виконавче провадження №78940240, Постанову про арешт коштів боржника від 30(тридцятого)вересня 2025року, виконавче провадження №78940240, Виконавчий лист по адміністративній справі № 460/14755/21 виданий Рівненським окружним адміністративним судом 25(двадцять п'ятого)липня 2025року) на які суд першої інстанції посилається в оскаржуваному рішенні.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів дійшла висновку з урахуванням матеріалів справи та доводів апелянта, що дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при винесені ним, як постанови про відкриття виконавчого провадження №78940240 від 28.08.2025, так і винесених у межах даного виконавчого провадження постанови про розмір мінімальних витрат від 28.08.2025, постанови про стягнення виконавчого збору від 28.08.2025, постанови про арешт коштів боржника від 28.08.2025, постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 30.09.2025 та постанови про арешт коштів боржника від 30.09.2025 є правильними, які винесені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 460/18779/25- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повний текст постанови складено 15.12.2025