16 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6165/25 пров. № А/857/27128/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Заверухи О.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (суддя - Зозуля Д.П., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання бездіяльності неправомірними, стягнення коштів,-
ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, в якому просив про: визнання неправомірними дій щодо невиділення коштів для забезпечення житлом та стягнення коштів в сумі 15276252 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що коштів в сумі 4021748,50 грн було достатньо для виконання рішення суду в справі №460/24590/22 і придбання квартири для його сім'ї в складі 9 осіб в 2021 році, кошти були на рахунку Львівської ОДА, однак своєю бездіяльністю відповідач Львівська міська рада свідомо затягував його виконання та надавав відписки.
Зазначає, що станом на час подання позову відповідачем ніякі дії не вчинялись щодо виділення коштів в сумі 15276252,00 грн, яка визначена ПП «ЕКСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ» за згодою з Львівською міською радою з врахуванням , що для виконання рішення суду від 05.10.2023 в справі №460/24590/22 у відповідача є кошти в сумі 4021748,50 грн та із вказаним висновком про вартість майна Львівська міськрада погодилась.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а також особою з інвалідністю 2 групи відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.03.2021.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано бездіяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо не виділення коштів на забезпечення житлом ОСОБА_1 протиправною; зобов'язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвали Рівненського окружного адміністра-тивного суду від 14.12.2016, шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської обласної державної адміністрації цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50 грн. (без ПДВ) відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 №230, для придбання житла сім'ї ОСОБА_1 в м.Львові.
Судом також встановлено, що згідно з Протоколом засідання комісії з питань купівлі житла громадянину ОСОБА_1 та його сім'ї від 09.12.2021 №1 на момент проведення оцінки вартості житла у 2016 році, а саме: звернення до суду про зміну способу виконання, сім'я ОСОБА_1 складалась з 9 чоловік (склад сім'ї визначено відповідно до направлення від 02.12.2020 №5151): ОСОБА_1 , 1961 р.н. - заявник (особа з інвалідністю); ОСОБА_2 , 1961 р.н. - дружина; ОСОБА_3 , 1984 р.н. - син дружини (особа з інвалідністю); ОСОБА_4 , 1992 р.н. - син дружини; ОСОБА_5 , 1996 р.н. - невістка дружини; ОСОБА_6 , 1986 р.н. - син дружини; ОСОБА_7 , 1983 р.н. - невістка дружини; ОСОБА_8 , 2008 р.н. - онук дружини; ОСОБА_9 , 2012 р.н. - онук дружини.
Вказано, що для забезпечення сім'ї ОСОБА_1 житлом необхідно закупити чотири квартири, зокрема: 1) для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - двокімнатну; 2) для ОСОБА_3 - однокімнатну; 3) для ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - однокімнатну; 4) для ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 - трикімнатну.
Кошти у сумі 4021748,50 грн. надійшли на рахунок Львівської обласної державної адміністрації, проте, фактично жилі приміщення ОСОБА_1 та членам його сім'ї виділено не було.
Разом з тим, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Львівську обласну держадмiнiстрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі №460/24590/22 змінено порядок і спосіб виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, шляхом зобов'язання здійснення перерахунку коштів Львівською обласною державною адміністрацією в сумі 4021748,50 грн. на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.
Як свідчить зміст листа Львівської обласної військової адміністрації № ЗВГ-вих-145/0/24 від 12.02.2024 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 року та ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі № 460/24590/22 Львівською обласною державною адміністрацією на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради перераховано кошти в сумі 4021748,50 грн. на закупівлю жилих приміщень для сім'ї ОСОБА_1 з 9-ти осіб.
Листом від 03.06.2024 №2501-вих-78894 Управління житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомило позивача про те, що оголошення про проведення конкурсу на придбання чотирьох квартир (двох однокімнатних, однієї двокімнатної та однієї трикімнатної квартир) було розміщено тричі (22.03.2024, 03.04.2024 та 01.05.2024) на офіційному веб-сайті Львівської міської ради (http://city-adm.lviv.ua), однак пропозицій на лоти не надійшло. Враховуючи наведене, позивачу запропоновано розглянути інші варіанти закупівлі житла, зокрема будинку для його сім'ї з 9-ти осіб на території Львівської міської територіальної громади.
Листом від 21.11.2024 №2901-вих-167339 Юридичного департаменту Львівської міської ради повідомлено позивача, що у виконавчому провадженні з примусового виконання листа №2a-5416/09/1770 постановою про призначення експертом було призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання - ОСОБА_10 від 22.08.2011, однак експертом зроблено висновок про вартість об'єкта оцінки станом на 09.09.2016 для встановлення суми грошової компенсації для забезпечення житлом ОСОБА_1 без врахування загальної площі зі складу сім'ї з 9 осіб в межах розміру, визначеного ст. 47,50 ЖК України, що становить 4021748,50 грн. Окрім того, даний висновок складено станом на 2016 рік, коли курс валют становив 1 USD = 26,6378 UAH та вказано що оцінювачем здійснена визначення вірогідної середньої вартості квартир у Львівській області. Кошти перераховані відповідно до рішення суду Львівською обласною державною адміністрацією на рахунок Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради у 2023 році. У зв'язку з цим, юридичним департаментом Львівської міської ради було скеровано лист до ПП «ЕКСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ» від 25.10.2024 за №2901-вих-153445 з проханням визначити середню ринкову вартість квартир у Львівській міській територіальній громаді на даний час. Листом від 29.10.2024 №69/10 ПП «ЕКСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ» повідомлено, що вартість 1 кв.м. житла в різних районах м. Львова, може становити від 1000$ до 2500$ кв.м., виходячи з технічних характеристик та властивостей об'єктів нерухомості, правового режиму, наявності інженерних комунікацій, а також з урахуванням кон'юнктури ринку. Враховуючи наведене, зазначено, що 4021748,50 грн 50 коп. не можна вважати достатньою сумою для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів його сім'ї (в загальній кількості 9 осіб) та рекомендовано позивачу звернутися до Міністерства соціальної політики України для виділення додаткових коштів з метою закупівлі житла ОСОБА_1 та членам його сім'ї (в загальній кількості 9 осіб), враховуючи вартість 1 кв.м. житла, визначеного ПП «ЕСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ».
Листами від 07.03.2025 та 02.04.2025 у відповідь на звернення позивача Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомлено, що, враховуючи суму, яка передана на рахунок департаменту та беручи до уваги відсутність пропозицій на ринку житла в межах даної суми, Львівською міською радою неможливо виконати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22.
Вважаючи протиправними дії Львівської міської ради щодо невиділення коштів для забезпечення його і членів його сім'ї в кількості 9 осіб житлом та необхідності стягнення коштів в сумі 15276252 грн з відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як передбачено ст.4 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) підставами для відселення громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Етапи відселення визначаються Концепцією. Населення, яке проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, підлягає обов'язковому відселенню. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення. Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім'ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищення індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 70 мЗв (7 бер) за життя. Громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.20 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.
Згідно з ст. 32 Закону №796-XII громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються жилими приміщеннями, як правило, у спеціально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність.
Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, за новим місцем проживання включаються підприємствами, установами та організаціями, де вони працевлаштовані, або місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до окремих від інших категорій списків для позачергового одержання житла без подання документів про здачу приміщення, яке вони займали. При цьому громадяни, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, користуються пільгою, передбаченою пунктом 10 статті 20 цього Закону, незалежно від реєстрації місця проживання.
Громадяни, які з різних причин не можуть працевлаштуватися та поселитися за обраним місцем проживання, зараховуються до окремих від інших категорій списків для позачергового одержання житла при районних державних адміністраціях, виконавчих органах сільських, селищних, міських рад на підставі направлення, виданого у встановленому порядку.
Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання направлення не мають.
Проживання без реєстрації місця проживання та неможливість працевлаштування зазначених у цій статті громадян не можуть бути підставою для відмови у взятті на квартирний облік і наданні житла в будь-якому населеному пункті України.
Органи місцевого самоврядування щорічно виділяють для забезпечення жилою площею вказаних громадян 15 процентів всього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями), для чого Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям, на території яких самостійно переселяються громадяни з території радіоактивного забруднення, цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що самостійно переселилися.
Для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.
Якщо жила площа будинку (квартири), що купується, перевищує 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель, збудованих не за встановленими проектами, сплачує громадянин.
Громадянам, які збудували чи купили за власні кошти жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також жилі приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими радами за обраним місцем проживання.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства і громадяни, а також власники жилих будинків і квартир звільняються від сплати державного мита при укладенні договорів купівлі-продажу будинків і квартир.
Кабінет Міністрів України виділяє Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям, на територію яких самостійно переселяються (переселилися) громадяни відповідно до статті 4 цього Закону, капіталовкладення для придбання житла.
Громадяни мають право на індивідуальне житлове будівництво з позачерговим одержанням земельних ділянок з гарантованим забезпеченням необхідними будівельними матеріалами, укладанням договорів з підрядними організаціями на будівництво будинків садибного типу, а також на позачерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів незалежно від строків проживання і реєстрації місця проживання у даному населеному пункті. При цьому громадянам Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем будівництва житла виділяються кошти з розрахунку 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї.
Розмір і порядок виділення коштів для будівництва житла встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти на будівництво житла відраховуються з загальних капіталовкладень, які виділяються Кабінетом Міністрів України для будівництва житла. У цьому разі громадяни втрачають право на забезпечення житлом, передбачене пунктами 1, 2, 3 цієї статті.
За згодою громадян їм можуть передаватись у приватну власність незавершені будівництвом будинки садибного типу для закінчення будівництва за власні кошти. Порядок надання таких будинків визначається Кабінетом Міністрів України. Пільгами, передбаченими цим пунктом, громадяни мають право скористатися один раз.
Громадяни, переселені у тимчасові жилі приміщення, мають право на наступне позачергове за окремим списком забезпечення постійним благоустроєним житлом або на створення умов для будівництва відповідно до пункту 4 цієї статті.
Передбаченими цією статтею пільгами по забезпеченню житлом громадяни мають право скористатися один раз.
Як передбачено статтею 48 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.
Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.
Статтею 49 ЖК України визначено, що понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається додаткова жила площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів. Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової жилої площі може бути збільшено.
Порядок і умови надання додаткової жилої площі та перелік категорій громадян, які мають право на її одержання, встановлюється законодавством України.
Статтею 50 Житлового кодексу України передбачені вимоги, що ставляться до жилих приміщень.
Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.
При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 54 цього Кодексу.
Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям осіб з інвалідністю і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.
Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198 (далі - Порядок №1198), визначено механізм з використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку №1198 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної, Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній ї Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - розпорядники) відповідно до розподілу, затвердженого МНС.
МНС здійснює розподіл бюджетних коштів між розпорядниками з врахуванням кількості громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відселяються із зони безумовного (обов'язкового) відселення, потребують поліпшення житлових умов та які самостійно переселяються із зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю, згідно з даними, поданими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
Бюджетні кошти спрямовуються на: придбання житла на первинному ринку у житлових будинках, введених в експлуатацію, та на вторинному ринку, що перебуває у власності фізичних осіб; придбання житла на умовах пайової участі в об'єктах незавершеного житлового будівництва з високим ступенем будівельної готовності (більш як 75 відсотків), введення в експлуатацію яких відповідно до титулів будов (об'єктів) планується у поточному році, за умови, що в квартирах, які придбаваються, будуть виконані внутрішні опоряджувальні роботи; відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
Як передбачено ст. 20 Бюджетного кодексу України, у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів.
Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника.
За бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.
Якщо реалізація бюджетної програми продовжується у наступних бюджетних періодах, дія порядку використання бюджетних коштів за такою бюджетною програмою (з урахуванням змін до цього порядку, внесених у разі необхідності) продовжується до завершення її реалізації.
Згідно вимог статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ст.71 Бюджетного кодексу України визначено, що, зокрема, на будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства спрямовуються капітальні видатки бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Згідно з п 2.15 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, бюджетні фінансові зобов'язання за загальним фондом, які залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть оплачені бюджетні фінансові зобов'язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів.
Відповідно до п. 36 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470 виконавчі комітети місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку визначають кількість новозбудованої і вивільнюваної жилої площі для надання жилих приміщень громадянам поза чергою, першочергово та в порядку загальної черги.
Згідно з ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР повноваження стосовно обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті належать до власних повноважень виконавчих органів місцевих рад.
Відповідно до ст.64 вказаного Закону видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.
Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.
Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.
Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відтак, як правильно зазначено судом першої інстанції, системний аналіз вказаних норм свідчить, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється як з державного бюджету, так із місцевого та інших джерел, не заборонених законодавством. Розпорядником і одержувачем бюджетних коштів є обласна державна адміністрація, а до повноважень відповідної місцевої ради належать питання розподілу та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, а також сприяння громадянам, які мають потребу в житлі, в допомозі забезпечення таким житлом.
Право ОСОБА_1 на безоплатне забезпечення жилими приміщеннями підтверджено в судовому порядку в справі №2а-5416/09/1770.
В свою чергу, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22 зобов'язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Львівську обласну держадмiнiстрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Отже, судом вірно зазначено, що спір щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями вирішено судом і відповідні судові рішення набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, на виконання вимог рішення суду Львівською обласною держадмiнiстрацією перераховано на рахунок Львівської міської ради кошти в сумі 4021748,50 грн. для придбання житла ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Як встановлено судом зі змісту позову, фактично позивач оскаржує дії Львівської міської ради щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, яке набрало законної сили та ставить питання про зміну способу його виконання шляхом стягнення з Львівської міської ради коштів в сумі 15276252 грн.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11. 2019 у справі №802/1933/18-а, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17.
Разом з тим, суд правильно звернув увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Як передбачено ч. 2 ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 підкреслив, що правові норми КАС України стосовно судового контролю мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Натомість позивач, стверджуючи про протиправність дій Львівської міської ради щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, подав даний адміністративний позов.
Відтак, суд вірно вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Висновки аналогічного змісту висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17, а також Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №580/3376/20, від 27.04.2021 у справі №460/418/20, від 28.05.2021 у справі №540/942/20, від 02.12.2021 у справі №808/1156/18.
Судом також враховано, що на правильність вирішення спірного питання саме у порядку подання заяви, передбаченої статтею 383 КАС України, вказав і Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 у справі №760/3142/17, наголосивши, що оскільки набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на перерахунок пенсії по стажу відповідно до статей 40, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV), то дії відповідача, вчинені на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, а позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення у справі №460/24590/22 порушувалися його права чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Судом також встановлено, що в листопаді 2024 позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/24590/22 з заявою в порядку ст. 382 КАС України.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 зобов'язано Львівську міську раду подати звіт про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22 упродовж тридцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відмовлено Львівській міській раді у прийнятті звіту про виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22. Встановлено Львівській міській раді новий строк подання звіту про виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22 та зобов'язано Львівську міську раду у 90 денний строк з дати отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення від 05.10.2023 у справі №460/24590/22.
Таким чином, в межах справи №460/24590/22 здійснюються заходи судового контролю за виконанням рішення від 05.10.2023, а вказаний позов поданий позивачем до закінчення строку подання Львівською міською радою звіту про виконання рішення суду.
З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що предметом розгляду в даній справі є невиконання/неналежне виконанням відповідачем, на думку позивача, рішення суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, зокрема, щодо придбання житла позивачу і членам його сім'ї в кількості 9 осіб, суд правильно зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні цього позову.
Крім того, судом враховано, що позивач у позові зазначає, що на виконання рішення у справі №460/24590/22 для забезпечення його і членів його сім'ї у кількості 9 осіб житлом станом на 2025 рік необхідні кошти в сумі 19298000 грн. Тому, зважаючи на вже виділену для цих потреб суму 4021748,40 грн, просив стягнути на його користь з відповідача кошти в розмірі 15276252 грн.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, кошти в сумі розмірі 15276252 грн для забезпечення ОСОБА_1 і членів його сім'ї у кількості 9 осіб житлом не нараховувалися Львівською міською радою, позивач до Львівської міської ради з заявою про додаткове виділення коштів для виконання рішення суду у справі №460/24590/22 не звертався, а отже спору щодо виділення і виплати позивачу на час звернення з позовом у цій справі до суду не існувало, відповідно, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. При цьому, жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем не будуть виплачуватися такі кошти на час виникнення спірних правовідносин, останнім суду не надано і в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд резюмує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 460/6165/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха