Справа № 600/3881/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
16 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Рябоконя Сергія Васильовича, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку - ОСОБА_1 та у надсиланні до органів Національної поліції України звернення щодо адміністративного затримання - ОСОБА_1 та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та направити до органів Національної поліції України звернення щодо припинення розшуку ОСОБА_1 з метою його адміністративного затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 як особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1.
Судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
30.09.2025 позивач, в особі представника - адвоката Рябоконя Сергія Васильовича, подав заяву про забезпечення позову шляхом:
- заборони працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі №600/3881/25-а;
- заборонити працівникам Національної поліції затримувати ОСОБА_1 щодо звернення № 39356 від 25.06.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 із подальшим доставленням в будь-який територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із подальшою мобілізацію.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що оскільки відповідач відмовляв у наданні позивачу відстрочки від призову з 2023 року та звернувся до органів поліції із зверненням №39356 від 25.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розшуку та доставленням і подальшою мобілізацією, існує реальна загроза призову позивача на військову службу, що унеможливить захист його права на оскарження протиправних дій щодо незаконного розшуку в Резерв+, де співробітники Національної поліції України можуть незаконно позбавити волі позивача із подальшою протиправною та примусовою мобілізацією. Якщо Позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та зняття статусу - «розшук із подальшим доставленням в ІНФОРМАЦІЯ_3 », у разі встановлення наявності у нього такого права та порушення його прав, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, який вже є військовослужбовцем, є неможливим.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження вжиття відповідачем мобілізаційних заходів відносно позивача, надсилання повістки, проведення ВЛК, тощо. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження реалізації правоохоронними органами звернення № 39356 від 25.06.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 та початку його виконання.
Правомірність та оцінка оскаржуваних дій відповідача підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті та буде надана судом за результатами розгляду справи. Позивач не надав суду беззаперечних доказів, які б свідчили про очевидність протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку - ОСОБА_1 та у надсиланні до органів Національної поліції України звернення щодо адміністративного затримання - ОСОБА_1 та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.09.2025 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об'єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необґрунтованого, помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд не звернув увагу на наявність права на відстрочку. Адвокатом в інтересах Позивача подавались неодноразово заяви про отримання відстрочки, який з 2023 року не може отримати право відстрочку на підставі п.9, ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Адвокат звертав увагу суду на протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_4 не лише у відсутності можливостей законним способом отримати право на відстрочку, а також протиправних дій щодо відображення інформації - «порушення правил військового обліку» Позивачем в застосунку Резерв +, де дана інформація дозволяє працівникам Національної поліції України здійснювати затримання із подальшим доставленням в ІНФОРМАЦІЯ_5 та подальшою мобілізацією до лав ЗСУ.
Якщо Позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та зняття статусу - «розшук із подальшим доставленням в ІНФОРМАЦІЯ_3 », у разі встановлення наявності у нього такого права та порушення його прав, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, який вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Вважає, що наявні всі правові підстави для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до ст.150 КАС України.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також, важливо щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить заборонити працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі №600/3881/25-а, а також заборонити працівникам Національної поліції затримувати ОСОБА_1 щодо звернення № 39356 від 25.06.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 із подальшим доставленням в будь-який територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із подальшою мобілізацією.
Здійснюючи розгляд питання щодо забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ані в заяві про забезпечення позову, ані в апеляційній скарзі не наведено належним чином обґрунтованих доводів, з посиланням на законодавчі приписи, які дійсно свідчать, що в разі прийняття судом позитивного для позивача рішення по суті заявлених позовних вимог, такий судовий акт виконати буде неможливо або складно. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження реалізації правоохоронними органами звернення № 39356 від 25.06.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 та початку його виконання.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Положеннями частини 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Як на обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що існує реальна загроза призову позивача на військову службу, що унеможливить захист його права на оскарження протиправних дій щодо незаконного розшуку в Резерв+. Позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та зняття статусу - "розшук із подальшим доставленням в ІНФОРМАЦІЯ_3 ", у разі встановлення наявності у нього такого права та порушення його прав. Фактично у разі задоволення позову в цій справі, неможливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі суд не встановлює наявність ознак протиправності дій суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Доводи заявника, що у разі мобілізації судовий розгляд втратить сенс, не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Крім того, безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо наявності обставин для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки вказані обставини не є предметом спору по розглядуваній справі.
Разом з тим, такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті у подальшому пред'явленні позову і ототожнюватиметься з його фактичним задоволенням.
Доводи заявника, викладені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, ґрунтуються виключно на припущеннях про подальші дії щодо можливого його призову на військову службу під час мобілізації, за яким зміниться статус з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Водночас позивач не надав належних доказів, які б саме на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність компетентних органів будуть "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.
З огляду на викладене, та, оскільки в поданих матеріалах відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про очевидну протиправність дій відповідача, а також про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.