Справа № 515/1521/25
Провадження № 2/515/1895/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
18 грудня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:
головуючої судді Луцюка В.О.,
секретар судового засідання Комерзан Л.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської област в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Паюл Тетяна Іллівна, про поділ спільного майна подружжя, суд
30 вересня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, яку позивачка обґрунтувала таким.
З 23 жовтня 1999 року сторони перебувають у шлюбі. Від шлюбу мають трьох дітей, з яких ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою. За час перебування у шлюбі і до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства у 2007 році за спільні кошти подружжя було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153,5 кв.м, право власності на який зареєстровано за чоловіком. У цьому будинку вони проживали сім'єю, вели сумісне господарство, за сумісні кошти робили ремонт та добудови. Після припинення спільного проживання будинок залишився у користуванні відповідача. На її неодноразові прохання щодо вирішення спору у добровільному порядку відповідач відмовляється.
Враховуючи викладене, позивачка просить: визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 153,5 кв.м, сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку; припинити право власності на 1/2 частину житлового будинку за ОСОБА_2 , з метою подальшого проведення фактичного розподілу в окрему одиницю для можливості користування нею незалежно від відповідача.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2025 року, справу передано у провадження судді Луцюка В.О.
Відповідно до ухвали судді від 04 листопада 2025 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження; відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву.
У підготовче засідання сторони не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи.
Позивачка у позові просила про слухання справи у її відсутність.
Від представника відповідача - адвоката Паюл Т.І. надійшла заява про слухання справи в її та відповідача відсутність, позовні вимоги визнали повністю та просили стягнути з відповідача 50% судових витрат за визнання позову до початку розгляду справи по суті (вх. № 6913/25Вх 18.12.2025).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ч.1 ст.223 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі сторони, повідомленої про дату, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Положенням ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно до Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст.82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Відповідачем до суду було направлено письмову заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за його відсутності.
Суд приймає до уваги таку заяву відповідача, не вбачає підстав вважати, що визнання відповідачем позову є не добровільним чи умовним, суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, суд ухвалив слухати справу у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши докази у справі, суд дійшов до такого висновку.
Між сторонами виник спір з приводу поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як передбачено ч.1 ст.69 ЦК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК. Вартість майна, яке підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з його дійсної вартості на час вирішення спору.
Судом встановлено, що з 23 жовтня 1999 року сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано Відділом реєстрації актів громадянського стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 51 (а.с. 11).
В період шлюбу подружжям придбано у спільну сумісну власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 18 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Гайдаржи А.А., зареєстрованого у реєстрі за № 125.
Право власності на житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 29 лютого 2024 року державним реєстратором Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С.О., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2891945651040, номер відомостей про речове право: 53994941 (а.с. 10).
Згідно з копією технічного паспорту на житловий будинок, виготовленого станом на 20 лютого 2024 року Татарбунарським БТІ, в натурі є: житловий будинок А загальною площею 153,5 кв.м. та житловою площею 77,2 кв.м, з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Спір щодо вартості житлового будинку між сторонами відсутній.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, презюмується законодавством.
Відповідач не представив доказів, що житловий будинок не було нажито подружжям за час шлюбу та за кошти, що належали йому особисто; позовні вимоги визнав повністю.
Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково та визнання спірного житлового будинку спільним майном подружжя, визнання за сторонами права власності по 1/2 частині спірного майна (ідеальна частка), з позбавленням відповідача права на цілу частку.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.
За таких обставин, з відповідача на користь позивачки має бути стягнуто 50 відсотків судового збору у розмірі 1 211,20 грн, інші 50 відсотків підлягають поверненню позивачці з державного бюджету.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153,5 кв.м, спільним майном подружжя.
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженці с. Калчева Болградського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_1 , 1/2 частку житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Бендери Молдови, РНОКПП НОМЕР_2 , 1/2 частку житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позбавивши його права власності на цілу частку даного майна.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 к).
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20к ), сплачений відповідно до квитанції №17 від 26 вересня 2025 року в АТ «Ощадбанк».
Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.12.2025 року.
Суддя В.О. Луцюк