Ухвала
Іменем України
12 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 569/14680/22
провадження № 61-14748ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В., та касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року, у складі судді: Гордійчук І. О., та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,
У 2022 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Позовна заява мотивована тим, що Рівненським міським судом ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 358 КК України визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року вирок Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року вирок Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Протягом вказаного періоду ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом. Внаслідок даних подій позивач зазнав моральних переживань, внаслідок тривалого розгляду кримінальної справи, суттєво погіршився його стан здоров'я, він зазнав моральних переживань, було порушено звичайний уклад його життя та нормальні життєві зв'язки. Тривалий час принижень, що тривають і до сьогодні, мають невідворотній характер для його фізичного та психологічного здоров'я, його репутації. Позивач проходить лікування з 2015 року і по цей час, про свідчать надані медичні документи. Ним понесені витрати на лікування, вартість лікарських засобів використаних для проведення курсу лікування становить 823 206,50 грн. Крім того, позивач потребує проведення операції та відповідне лікування, що становить 31 430 дол. США.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, ОСОБА_1 просив:
стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь 1 590 840,25 грн майнової шкоди та 2 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року: позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 823 206,50 грн майнової шкоди; у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
у зв'язку з ухваленням виправдувального вироку позивач на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР).Тлумачення статті 13 Закону № 266/94-ВР свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування;
суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 26 червня 2015 року по 15 жовтня 2024 року, тобто 111 місяців 19 днів, оскільки вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2021 року, який набрав законної сили 15 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 358 КК України та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення;
ураховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 892 903,22 грн (8 000*111 місяці 19 днів). Проте встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 892 903,22 грн не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі. Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний;
суд першої інстанції зробив висновок про те, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою не в повному обсязі компенсує завданої позивачу шкоди, з огляду на таке. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, дійшов висновку, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, оскільки він тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. В загальному ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 9 років 3 місяці 19 днів. Позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв'язку з цим нормальних життєвих зв'язків, вимушених змінах в організації його життя. З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності і справедливості, суд вважав необхідним також врахувати ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, а тому дійшов висновку, що достатньо підстав для визначення розміру компенсації у сумі 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду), саме такий розмір відповідає характеру та обсягу страждань позивача;
при задоволення позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що згідно довідки ТОВ «Рівнефармація» від 17 серпня 2022 року № 01/052261, виданої ОСОБА_1 , з урахуванням медичних документів, вартість лікарських засобів, використаних для проведення курсів лікування з 2016 по 2022 роки становить 823 206,50 грн. Позивач надав докази, щодо понесених ним під час слідства та судового провадження майнової шкоди в розмірі 823 206,50 грн. Судом установлено, що вимога позивача з приводу відшкодування майнової шкоди підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями епікризів, консультативними висновками спеціалістів, медичними документами та довідками. За таких обставин позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення на його користь матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 823 206,50 грн.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 823 206,50 грн у відшкодування майнової шкоди - скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
рішення суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування моральної шкоди є правильним. Чинним законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності і справедливості, апеляційний суд підтримав висновок місцевого суду про те, що з урахуванням ступеню страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, розмір компенсації у сумі 1 000 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду), відповідатиме характеру та обсягу страждань позивача;
разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 832 206,50 грн. Апеляційний суд виходив з того, що заявляючи вимогу про стягнення майнової шкоди у розмірі 823 206,50 грн, ОСОБА_1 вказував, що такою є вартість лікарських засобів, використаних для проведення курсу лікування з 2016 року по 2022 рік. При цьому, статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», визначено перелік коштів, що відшкодовуються особі: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Отже, заявлена сума стягнення не підпадає під жодний з видів витрат, що відшкодовуються у відповідності вищевказаного Закону;
також апеляційний суд зробив висновок про те, що відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв'язку між проведенням досудового розслідування відносно позивача та необхідністю проведення лікування, адже причинно-наслідковий зв'язок не тотожний хронологічному, тобто «після» не означає «внаслідок». Суд вказав, що як вбачається зі змісту вироку Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року, «після звільнення у кінці 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДФС у Рівненській області із заявою про здійснення розрахунку грошового забезпечення з метою отримання пенсії по інвалідності внаслідок проходження служби та страхових виплат внаслідок втрати працездатності за період проходження служби в органах податкової міліції та надання йому з цією метою направлення для встановлення ступеня втрати працездатності, до якої додано копію довідки № 0396031 серії АВ до акту огляду МСЕК, видану Рівненським обласним центром медико-соціальної експертизи, про встановлення ІІІ групи інвалідності, причиною якої є захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби з ураженням центральної нервової системи. Підставою для прийняття такого висновку стало безпосереднє обстеження та свідоцтво про хворобу № 137 від 01 жовтня 2013 року, видане військово-лікарською комісією УМВСУ в Рівненській області на його ім'я». Отже, захворювання, пов'язане з ураженням центральної нервової системи, було діагностовано у ОСОБА_1 ще станом на 2013 рік, тобто до реєстрації кримінального провадження № 12015180010000204 та повідомлення про підозру у 2015 році. Відтак, упродовж періоду досудового розслідування та розгляду справи у суді ОСОБА_1 фактично лікував хворобу, яку він мав ще до повідомлення йому про підозру;
апеляційний суд зазначив, що обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування майнової шкоди, окрім довідки ТОВ «Рівнефармація» від 17 серпня 2022 року № 01/052261, позивач не надає жодних фіскальних чеків, накладних, рахунків-фактур та інших документів, які слугували б належними і достовірними доказами придбання ним лікарських засобів. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували наявність причинно-наслідкового зв'язку між проведенням досудового розслідування, розглядом справи відносно позивача та необхідністю проведення йому лікування, а також несення у зв'язку з цим витрат у заявленому розмірі, позивачем не надано та судом їх також не здобуто. Відтак, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення майнової шкоди є помилковими, передбачені законом підстави для її стягнення відсутні, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.
20 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відсутність прямої норми матеріального права, яка регулює процедуру відшкодування шкоди, не звільняє державу від обов'язку такого відшкодування. Держава може навмисно не приймати для себе таку процедуру, для того щоб не створювати для себе додаткових обов'язків. Проте, наслідки юридичної колізії за бездіяльність держави, що полягає у не прийнятті відповідних законодавчих процедур не можуть покладатися виключно на фізично особу та звільняти державу від обов'язку відшкодування спричиненої шкоди, покладати додаткові обов'язки щодо доказування обставин, які вже по сутті доведені належними та допустимими доказами;
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс;
висновок апеляційного суду є упередженим та не об'єктивним, оскільки суд залишив поза увагою те, що у 2013 році у позивача саме діагностовано захворювання як хворобу, ознаки перебігу її лікування, можливості абсолютного одужання, або ж уникненню різного роду факторів її загострення чи ускладнення;
з матеріалів справи та медичних документів встановлено, що з 2016 року по 2025 рік внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і тривалого стресу, у позивача збільшилась кількість міастенічних кризів, що загрожували його життю. Він неодноразово був невідкладно госпіталізований у стаціонарне відділення, для термінового лікування. Йому надавалась медична допомога у відділенні невідкладної медичної допомоги та реанімаційному відділенні лікарні. Із наданих до судово-медичної експертизи від 10 липня 2017 року № 74, медичних документів з медичних установ МОЗ України та рішень МСЕК позивачу протипоказані будь-які стреси та психо-фізичні навантаження, необхідні спеціальні умови та є потреба в постійному лікуванні та реабілітації. Відповідно тривалий час принижень, психологічних напружень, стресових ситуацій, що тривають і до сьогодні негативно вплинуло на стан фізичного та психологічного здоров'я позивача. Все це в сукупності вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя, а зокрема і безпосередньо вимагало від нього лікування внаслідок загострення захворювання «Міастенія», яке в свою чергу призвело до значних матеріальних затрат на лікування. Тобто, тривалий стрес і невизначеність понад 10 років є самостійною причиною погіршення хронічного захворювання центральної нервової системи та необхідності в лікуванні, незалежно від початкової дати діагностування хвороби;
незважаючи на діагностовану хворобу у 2014 році, перший факт загострення якої був вже в 2015 році, після реєстрації кримінального провадження № 12015180010000204 та повідомлення про підозру, тривале незаконне переслідування (понад 10 років) спричинило суттєве погіршення вже наявного захворювання Міастенія, яке набрало форму прогресуючого, виникли часті міастенічні кризи та виникла потреба в коштовному лікуванні;
у результаті упередженості, необ'єктивності апеляційний суд при розгляді справи: не надав належної оцінки тому, що на момент розгляду по суті та винесення виправдувального вироку минуло 111 місяців з моменту притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні злочину; не надав належну оцінку тому, що саме протиправне та необґрунтоване порушення розумних строків кримінального провадження зі сторони органів досудового розслідування стало єдиною причиною завдання моральної шкоди та відповідно необхідності тривалого лікування та реабілітації внаслідок загострення захворювання, що призвело до значних майнових втрат; не врахував, що зважаючи на доведеність протиправних винних дій зі сторони відповідачів та факту наявності моральної шкоди, завданої заявнику, причинно-наслідковий зв'язок, як елемент відшкодування матеріальної шкоди, також є доведеним;
при винесенні свого рішення апеляційний суд: не надав належної правової оцінки тяжкості захворювання, яке постійно загострювалося через тривалість досудового розслідування та судового розгляду справи, що в цілому призводило до регулярного стаціонарного лікування; не врахував вище викладених положень судової практики Європейського суду з прав людини, які є джерелом права та в обов'язковому порядку повинні враховуватись національними судами при прийнятті відповідних рішень.
21 листопада 2025 року Рівненська обласна прокуратура засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, уякій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди і ухвали у цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні цих позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Рівненська обласна прокуратура зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц; від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17; від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц; від 07 травня 2025 року у справі № 466/4117/23;від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц; від 29 листопада 2023 року у справі № 501/1275/20; від 09 квітня 2025 року у справі №757/1549/21-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом;
судами першої та апеляційної інстанцій визначено розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, без дотримання вимог ст. 13 Закону та принципів рівності, поміркованості, розумності, справедливості, а також за відсутності належного обґрунтування та доказів;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зроблено висновок, що «Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.»;
судами не встановлено характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, наявність немайнових втрат та можливість їх відновлення, їх тривалість, а також наявність вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. Як наслідок, встановивши, що розмір завданої позивачу моральної шкоди, відповідно до ст. 13 Закону, не може становити менше ніж 892 903,22 грн (111 місяців 19 днів (час перебування під слідством та судом) х 8 000 грн (розмір мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи) = 892 903,22 грн), судами першої та апеляційної інстанцій без належного обґрунтування, доказів розрахунку стягнуто на користь позивача 1 000 000 грн. При цьому, судами у рішеннях не обґрунтовано, яким чином визначено саме таку суму. Більше того, поза увагою судів залишено той факт, що й самим позивачем не надано відповідних доказів та розрахунків. Вказане свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципів розумності, справедливості та співмірності, що призвело до стягнення моральної шкоди не в розмірі достатньому для розумного задоволення потреб позивача, а у розмірі, що перевищує на 107 тис грн гарантований законом розмір такого відшкодування, що призвело до безпідставного збагачення потерпілої особи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 26 червня 2015 року слідчим СВ Рівненського УМВС України в Рівненській області Марцинковському Р. Ю. було повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Суди встановили, що вироком Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 358 КК України визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року вирок Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року вирок Рівненського міського суду від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша - третя статті 22 ЦК України).
У частині першій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)».
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:
«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У зв'язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України».
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 9 років 3 місяці 19 днів; позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення цим нормальних життєвих зв'язків, вимушених змінах в організації його життя, порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, оскільки він тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього.
За таких обставин, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань,суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, що відповідає вимогам розумності і справедливості.
Окрім цього, апеляційний суд встановив, що:
заявляючи вимогу про стягнення майнової шкоди у розмірі 823 206,50 грн, ОСОБА_1 вказував, що такою є вартість лікарських засобів, використаних для проведення курсу лікування з 2016 року по 2022 рік;
захворювання, пов'язане з ураженням центральної нервової системи, було діагностовано у ОСОБА_1 ще станом на 2013 рік, тобто до реєстрації кримінального провадження № 12015180010000204 та повідомлення про підозру у 2015 році. Відтак, упродовж періоду досудового розслідування та розгляду справи у суді ОСОБА_1 фактично лікував хворобу, яку він мав ще до повідомлення йому про підозру;
обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування майнової шкоди, окрім довідки ТОВ «Рівнефармація» від 17 серпня 2022 року № 01/052261, позивач не надає жодних фіскальних чеків, накладних, рахунків-фактур та інших документів, які слугували б належними і достовірними доказами придбання ним лікарських засобів. Будь-яких доказів, які б підтверджували наявність причинно-наслідкового зв'язку між проведенням досудового розслідування, розглядом справи відносно позивача та необхідністю проведення йому лікування, а також несення у зв'язку з цим витрат у заявленому розмірі, позивачем не надано та судом їх також не здобуто.
Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що відсутні умови для відшкодування майнової шкоди, зробив обґрунтований висновок про відмову в позові в цій частині.
Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі Рівненської обласної прокуратури на висновки, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц; від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17; від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц; від 07 травня 2025 року у справі № 466/4117/23; від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц; від 29 листопада 2023 року у справі № 501/1275/20; від 09 квітня 2025 року у справі №757/1549/21-ц необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року та касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Рівненській області в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков