10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 187/1313/20
провадження № 61-14600св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дочірнє підприємство «Пересувна механізована колона № 43» Товариства з додатковою відповідальністю «Трест «Дніпроводбуд»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року у складі судді Говорухи В. О., додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 16 травня 2023 року у складі судді Говорухи В. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області про відшкодування збитків.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки і будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . До будинку проведено газопровід. Сусідня земельна ділянка на АДРЕСА_2 перебуває у власності відповідача та огороджена парканом. Цю ділянку та будівлі на ній використовують комунальні служби. 15 квітня 2020 року упав паркан, яким огороджена ділянка на АДРЕСА_2 , внаслідок чого пошкоджено газопровід до будинку позивача. ОСОБА_1 звернувся до Приватного підприємства «ГазСервісПлюс» (далі - ПП «ГазСервісПлюс») щодо проведення ремонтних робіт з відновлення газопроводу, вартість яких склала з урахуванням висновку експерта 446 248,40 грн.
Крім того, позивачу завдана моральна шкода, яку ним оцінено у 300 000,00 грн.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача: 446 248,40 грн - на відшкодування збитків, 206 338, 51 грн - нарахувань у зв'язку з інфляцією за період із 16 квітня 2020 року до 19 березня 2023 року, 3 % річних за період із 16 квітня 2020 року до 19 березня 2023 року у сумі 39 146,00 грн; 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 26 січня 2021 року замінив відповідача Лобойківську сільську раду Петриківського району Дніпропетровської області на її правонаступника - Петриківську селищну раду Дніпропетровської області.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 04 серпня 2022 року замінив неналежного відповідача Петриківську селищну раду Дніпропетровської області на належного - Дочірнє підприємство «Пересувна механізована колона № 43» Товариства з додатковою відповідальністю «Трест «Дніпроводбуд» (код ЄДРПОУ - 01035638) (далі - ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд»).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Петриківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 04 травня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд мотивував рішення недоведеністю позивачем юридичного факту спричинення йому збитків шляхом пошкодження належного йому майна, а саме газопроводу, що виключає відшкодування завданих збитків. За недоведеності юридичного факту спричинення позивачу збитків, шляхом пошкодження належного йому майна, суд першої інстанції вважав за необхідне не надавати оцінки іншим елементам цивільного правопорушення, про яке заявив позивач, щодо протиправності поведінки відповідача, можливого причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою і вині відповідача, як заподіювача шкоди. Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди обґрунтовані тим, що внаслідок пошкодження належного йому майна, йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зміною його звичного образу життя, вимушених дій, спрямованих на проведення ремонтних робіт, при цьому, за висновками суду позовні вимоги про відшкодування позивачу завданих збитків безпідставні, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди також безпідставні та задоволенню не підлягають.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 16 травня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000, 00 грн.
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року залишив без змін, додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року в частині розміру стягнутих із ОСОБА_1 на користь ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» судових витрат змінив, зменшивши розмір таких витрат із 20 000,00 грн до 6 000,00 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів на підтвердження розміру спричиненої йому матеріальної шкоди у зв'язку з частковим падінням паркану (двох плит), клопотань про витребування доказів судом, зокрема, про призначення відповідної судової експертизи позивач не заявляв. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 446 248,40 грн у зв'язку з пошкодженням газопроводу. Також відсутні підстави і для задоволення похідних вимог про відшкодування інфляційного збільшення суми боргу з відшкодування завданих збитків і 3% річних. З урахуванням того, що вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем обґрунтовані завданням цієї шкоди внаслідок заподіяння йому майнової шкоди, що є недоведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих із ОСОБА_1 на користь ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» судових витрат на надання професійної правничої допомоги, апеляційний суд взяв до уваги часткове доведення виконаних адвокатом Беззубкіним С. М. робіт з професійної правничої допомоги відповідачу в суді першої інстанції, врахував відсутність детального погодинного розрахунку наданих послуг із зазначенням вартості кожної послуги окремо, а також складність справи, ціну позову, суб'єктний склад учасників справи, зокрема, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з народження, та дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, з 20 000,00 грн до 6 000, 00 грн.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 26 вересня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» 2 000,00 грн на відшкодування судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» судові витрати на надання професійної правничої допомоги, апеляційний суд взяв до уваги часткове доведення виконаних адвокатом Беззубкіним С. М. робіт з професійної правничої допомоги відповідачу в суді апеляційної інстанції, врахував відсутність детального погодинного розрахунку наданих послуг із зазначенням вартості кожної послуги окремо, а також складність справи, ціну позову, та те, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з народження, апеляційний суд виснував про стягнення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року, додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), які стосуються відшкодування майнової шкоди.
Заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 128, 132 ЦК Української РСР та статті 49 Закону України «Про власність» у подібних правовідносинах.
Крім того, з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України зазначає, що: 1) суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази зведення газопроводу попереднім власником будівлі, набуття ним права власності на газопровід як приналежність до будівлі; 2) суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання сторони позивача про часткове відтворення технічного запису судового засідання, яке відбулося у суді першої інстанції 20 квітня 2023 року, визнання обов'язкової явки до суду керівника ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест «Дніпроводбуд» Білінського А. С. для надання пояснень; 3) апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; 4) в ухваленні постанови апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року та додаткового рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року, надав строк на надання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частині другої статті
389 ЦПК України.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1223781700:03:008:0084, площею 1,9466 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер № 2309522, виданого 11 квітня 2013 року реєстраційною службою Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 18, 194). На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 4-619, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 08 червня 2011 року, ОСОБА_1 є власником адміністративної будівлі (об'єкт незавершеного будівництва) за вказаною адресою (т. 1, а. с. 198). Також ОСОБА_1 є власником виробничо-адміністративної будівлі за тією ж адресою, на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 грудня 2012 року виконавчим комітетом Лобойківської сільської ради, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 98705539 від 28 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 196).
Також встановили, що у 1999 році ПВКФ «Альянс Холдинг» провела газопровідну трубу від належної позивачу адміністративної будівлі до АДРЕСА_1, де проходить газова магістраль. Позивач надав фотокопію першого аркуша експертного висновку про відповідність проектної документації нормативним актам з питань охорони праці від 18 серпня 1999 року, виготовленого Комітетом України по нагляду за охороною праці на робочий проект газифікації ПВКФ «Альянс Холдінг» за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 197). До матеріалів справи долучено фотокопію одного аркуша технічних умов на проектування газопостачання сушарки зерна, опалення АБ, виготовлених на замовлення ПВКФ «Альянс Холдінг», адреса: АДРЕСА_1, які діють до 19 травня 2001 року (т. 1, а. с. 199). Згідно з копією ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2004 року ліквідовано юридичну особу ПВКФ «Альянс Холдінг» (т. 1, а. с. 200).
У постійному користуванні ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест Дніпроводбуд» перебуває земельна ділянка площею 3,1534 га, призначена для обслуговування виробничої бази, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, село Лобойківці, вулиця Центральна, 16, відповідно до копії державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 001577, виданого Лобойківською сільською радою (т. 1, а. с. 114-116). Земельна ділянка, що перебуває у користуванні відповідача, має паркан із залізобетонних плит, дві з яких 15 квітня 2020 року впали та пошкодили металеві труби, що не заперечувалося сторонами у судовому засіданні.
Відповідно до акта обстеження земельної ділянки, складеного 11 жовтня 2021 року посадовими особами Петриківської селищної ради, проведено обстеження суміжних земельних ділянок до власності ОСОБА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 1223781700:03:008:0084, площею 1, 9466 га з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства. Місце розриву газопроводу знаходиться на сусідній земельній ділянці, кадастровий номер 1223781700:03:008:0028, площею 0, 25 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_3 . За інформацією, наданою ОСОБА_2 , газопровід не використовувався більше 20 років. Суміжною земельною ділянкою за місцем пошкодження газопроводу є земельна ділянка, яка надана у постійне користування ДП «ПМК № 43» ТДВ «Трест Дніпроводбуд». На час складання акта газопровід знаходиться в занедбаному стані, наявні ознаки його фізичного зносу за відсутності ознак пошкодження будь-якими іншими конструкціями. Відновлювальні роботи не проводилися (т. 1, а. с. 97-98).
Згідно з висновком експерта Бихно М. В. від 17 серпня 2021 року № 46-21 з питань судової будівельно-технічної експертизи, наданого суду позивачем, на вирішення експерта було поставлене таке питання: 1. Чи відповідає комерційна пропозиція з реконструкції та ремонту існуючого газопроводу за адресою: АДРЕСА_1, ПП «ГазСервісПлюс» за порядком складання і наведеними розрахунками вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності? У висновку зазначено, що комерційна пропозиція, складена ПП «ГазСервісПлюс», загальною вартістю 449 892,84 грн за порядком складання при залученні бюджетних коштів не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме ДСТУ БД.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» Національний стандарт України. Експертом складений дефектний акт, локальний кошторис та підсумкова відомість ресурсів за об'єктом «Реконструкцію існуючого газопроводу за адресою: АДРЕСА_1», відповідно до чинного законодавства, а саме ДСТУ БД.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» Національний стандарт України (т. 1, а. с. 68-75). Інших питань для проведення експертизи не поставлено.
Відповідно до листа Кам'янського відділення AT «Дніпропетровськгаз» від 07 березня 2023 року у товариства відсутня будь-яка документація відносно газопроводу, проведеного вздовж паркану, розташованого на межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_1 ; у базі даних AT «Дніпропетровськгаз» відсутній об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 211 зворот).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на таке.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України). Під збитками розуміються фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача шкоду, заподіяну внаслідок того, що паркан, який належить відповідачу, впав на газопровід, що проведений до належної йому виробничо-адміністративної будівлі.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1223781700:03:008:0084, площею 1,9466 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер № 2309522, виданого
11 квітня 2013 року реєстраційною службою Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 18, 194).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 4-619, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 08 червня 2011 року,
ОСОБА_1 є власником адміністративної будівлі (об'єкт незавершеного будівництва) за вказаною адресою (т. 1, а. с. 198). Також ОСОБА_1 є власником виробничо-адміністративної будівлі за тією ж адресою на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 грудня 2012 року виконавчим комітетом Лобойківської сільської ради, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 98705539 від 28 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 196).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2011 року адміністративна будівля (об'єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Окатою Л. Г. 17 грудня 2001 року за реєстром № 1410.
Згідно з експертним висновком від 18 серпня 1999 року проект газифікації
ПВКФ «Альянс Холдінг» в АДРЕСА_1 відповідає проектній документації нормативним актам з питань охорони праці.
Відповідно до фотокопії технічних умов на проектування газопостачання сушарки зерна (у матеріалах справи міститься лише один аркуш), опалення АБ, такі умови виготовлені на замовлення ПВКФ «Альянс Холдінг», адреса: АДРЕСА_1, та діють до 19 травня 2001 року.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13 квітня
2004 року, яка міститься в матеріалах справи, ліквідовано юридичну особу ПВКФ «Альянс Холдінг».
Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь: 446 248,40 грн - на відшкодування збитків, 206 338, 51 грн - нарахувань у зв'язку з інфляцією за період із 16 квітня 2020 року до 19 березня 2023 року, 3 % річних за період із 16 квітня 2020 року до 19 березня 2023 року у сумі 39 146,00 грн; 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався недоведеністю юридичного факту спричинення позивачу збитків шляхом пошкодження належного йому майна, а саме газопроводу, що виключає відшкодування завданих збитків.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру спричинених йому збитків у зв'язку із частковим падінням паркану (двох плит), клопотань про витребування доказів судом, зокрема, про призначення відповідної судової експертизи, не заявляв. За таких обставин суд апеляційної інстанції виснував про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 446 248,40 грн у зв'язку з пошкодженням газопроводу. Також відсутні підстави і для задоволення похідних вимог про відшкодування інфляційного збільшення суми боргу з відшкодування завданих збитків і 3% річних.
З урахуванням того, що вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем обґрунтовані завданням цієї шкоди внаслідок заподіяння йому майнової шкоди, що є недоведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягають.
З наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на таке.
З урахуванням встановлених судами обставин справи колегія суддів зауважує,
що позивач набув у порядку спадкування право власності на виробничо-адміністративну будівлю, що належала підприємству ПВКФ «Альянс Холдинг», яке провело газопровідну трубу від належної позивачу адміністративної будівлі до АДРЕСА_1, де проходить газова магістраль.
Відповідно до статті 199 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статтею 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом статей 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об'єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8903/16).
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 401/2975/20 (провадження № 61-6435св23) зазначено, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється як окремий об'єкт нерухомого майна.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно з експертним висновком про відповідність проектної документації нормативним актам з питань охорони праці від 18 серпня 1999 року виготовлено робочий проект газифікації ПВКФ «Альянс Холдінг» у АДРЕСА_1, що опрацьовано ТОВ «ГТМ-ЛТД», та не переконався, що газопровід, який проведено до адміністративно-виробничої будівлі, що належить позивачу, призначений для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язаний з нею спільним призначенням.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за загальним правилом у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок;
(б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанови
від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17, провадження № 61-16500св20; від 06 березня 2025 року у справі № 216/5160/22, провадження № 61-866св24).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі
№ 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) зазначила, що «вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Апеляційний суд недоліків суду першої інстанції не усунув, зосередившись на оцінці розміру матеріальної шкоди, не з'ясував обставин справи, не встановив причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, враховуючи що паркан (дві бетонні плити) впав на газопровід, який належить позивачу та призначений для обслуговування головної речі і пов'язаний з нею спільним призначенням.
Таким чином, важливе значення для вирішення позовних вимог у цій справі щодо відшкодування збитків є правильне визначення правового режиму майна.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди (постанова Верховного Суду від 02 вересня 2025 року у справі № 953/825/24, провадження № 61-17568св24).
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суди першої та апеляційної інстанцій внаслідок неналежного встановлення обставин справи дійшли передчасного висновку про недоведеність юридичного факту спричинення позивачу збитків, відсутність підстав для відшкодування збитків та відшкодування моральної шкоди, не встановили відсутність вини відповідача у заподіянні позивачу збитків, не оцінили характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та не визначили дійсний розмір компенсації за завдану позивачу моральну шкоду, яка не залежить від визначення розміру матеріальних збитків.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також скасуванню підлягають додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року та додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року як невід'ємні частини відповідних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
За частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 04 травня 2023 року, додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на результат перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, розподіл судових витрат має бути здійснено судом, який буде ухвалювати остаточне рішення у справі.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня
2023 року, додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 серпня 2023 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду
від 26 вересня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська