17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/51/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь"
на рішення Господарського суду Волинської області
від 08.09.2025,
на додаткове рішення Господарського суду Волинської області
від 18.09.2025
у складі судді Вороняка А. С. та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Павлюк І. Ю. - головуючий, Миханюк М. В., Розізнана І. В.
від 13.11.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь"
до ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI
про стягнення 1 446 523,56 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI про стягнення:
- 21 880,00 євро, збитків, завданих втратою вантажу, що в еквіваленті до офіційного курсу гривні до євро станом на дату подання позову - 09.01.2025, складає 950 187,14 грн;
- 404 636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку;
- 1 130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань;
- 29 000,00 грн упущеної вигоди;
- 6 000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення;
- 1 800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення Ковель;
- 6 000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту;
- 1 100,00 євро штрафу, що в еквіваленті до офіційного курсу гривні до євро станом на дату подання позову - 09.01.2025, становить 47 769,92 грн;
- 5% річних від загальної суми збитків згідно із статтею 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 у справі № 903/51/25 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" 1 100,00 євро штрафу за курсом Національного банку України на день виконання рішення, а також 716,55 грн витрат по сплаті судового збору. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" в дохід Державного бюджету України 2,48 грн недоплаченого судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що затримка доставки вантажу становить 11 днів, а тому перевізник несе відповідальність, передбачену п. 5.6. контракту, а саме штраф у розмірі 1 100 євро. Також місцевий господарський суд виснував про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків, через відсутність вини відповідача, а відтак і причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача, тобто відсутність елементів, при яких настає цивільна відповідальність. Крім того, у зв'язку із відмовою у позові про стягнення збитків суд першої інстанції залишив без задоволення вимогу (похідна вимога) про стягнення 5% річних від загальної суми збитків згідно із статтею 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами за період із дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі № 903/51/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" про стягнення судових витрат - задоволено частково. Присуджено до стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" 4 953,59 грн витрат на професійну правову допомогу, а також 3 561,63 грн витрат, пов'язаних із залученням перекладача. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою від 13.11.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі № 903/51/25.
04 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" 21 880,00 євро (в еквіваленті 950 029,60 грн) збитків, завданих втратою вантажу; 404 636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1 130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29 000,00 грн упущеної вигоди; 6 000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1 800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення "Ковель"; 6 000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 5% річних від загальної суми збитків згідно із статтею 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті;
- ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги про стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" 21 880,00 євро (в еквіваленті 950 029,60 грн) збитків, завданих втратою вантажу; 404 636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1 130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29 000,00 грн упущеної вигоди; 6 000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1 800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення "Ковель"; 6 000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 5% річних від загальної суми збитків із статтею 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті - задовольнити повністю;
- додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
"1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" про стягнення судових витрат - задовольнити.
2. Стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI (woj. WARMINSKOMAZURSKIE, pow. GOLDAPSKI, gm. GOLDAP, miejsc. GOLDAP, ul.Armii Krajowej, nr 21, lok.20, 19500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" (вул. Рівненська, 80 А, с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, 45603, код ЄДРПОУ 41455341) 150 000 грн. (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу, а також 107 850 грн. (сто сім тисяч вісімсот п'ятдесят гривень 00 коп.) витрат, пов'язаних із залученням перекладача.";
- стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги;
- стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 70 000,00 грн.
Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 1 446 523,56 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" зазначає, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025, додаткового рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 є:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.10.2025 у справі № 910/4364/25, від 19.08.2025 у справі № 580/5204/22, від 10.11.2025 у справі № 916/2172/24, від 18.11.2025 у справі 925/1634/24, від 23.10.2025 у справі № 904/2082/24, від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21, від 11.04.2019 у справі № 916/746/18, від 11.06.2019 у справі № 907/603/17, від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, від 12.07.2022 у справі № 903/620/21;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: порушення норм процесуального права, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції не забезпечив участь у судовому засіданні представника позивача, що є порушенням його права на захист;
- підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції допустив надмірний формалізм при вирішенні питання щодо повернення без розгляду клопотання про відкладення (перенесення) судового засідання, поданого представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" адвокатом Кінах Я. В. через електронну адресу суду та підписаного електронним цифровим підписом, порушив статтю 55 Конституції України, статті 7, 9 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статті 4, 13, 42 Господарського процесуального кодексу України, а також пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 09.10.2025 у справі № 910/4364/25, від 19.08.2025 у справі № 580/5204/22, рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998, рішення ЄСПЛ від 08.12.2016 у справі "ТОВ "Фріда" проти України" щодо трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм), Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" зазначає, що станом на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо допущення надмірного формалізму під час розгляду судом питання про повернення клопотання (заяви) учасника справи, яке подане не у встановлений Господарським процесуальним кодексом України спосіб (не через електронний кабінет підсистеми Електронний суд ЄСІТС, а через офіційну електронну пошту суду) та законності застосування частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, за наявності у такого учасника справи об'єктивних причин (обставин) неможливості скористатись електронним кабінетом через технічні збої в ньому.
Крім того, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21, від 23.10.2025 у справі № 904/2082/24, від 18.11.2025 у справі 925/1634/24, стосовно права сторони на участь у судовому засіданні, дотримання принципу змагальності, процесуальної справедливості, забезпечення реальної, а не формальної участі сторін у судовому засіданні, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" зауважує, що в порушення частин 3-7 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу без участі представника позивача, не забезпечив можливості стороні позивача надати пояснення, виступити в судових дебатах та, відповідно, належним чином реалізувати визначені процесуальними нормами права; в порушення пункту 2 частини 2 статті 202, частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України за наявності клопотання представника позивача про відкладення (перенесення) судового засідання з обґрунтуванням поважності причин неявки через зайнятість в інших судових засіданнях не відклав розгляд справи.
З урахуванням викладеного, посилаючись на пункт 3 частини 2, підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" наголошує, що порушені у даній справі процесуальні питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосуються:
а) допустимості подання процесуальних документів в умовах технічної неможливості використання електронного кабінету підсистеми Електронний суд ЄСІТС та обов'язку суду враховувати об'єктивні обставини, що унеможливлюють використання передбаченого законом способу подання;
б) базових принципів господарського процесу, а саме рівності сторін, змагальності, права бути почутим та ефективної участі у судовому засіданні.
Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" наголошує, що неможливість належним чином реалізувати свої процесуальні права має вкрай виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), оскільки це унеможливило повноцінний захист інтересів позивача у суді, що прямо вплинуло на результат розгляду справи; невідкладне виправлення допущених порушень є необхідним для відновлення справедливості та забезпечення конституційного права позивача на справедливий суд.
Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що порушені у справі № 903/51/25 питання стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Поряд із цим, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" не містить належних доводів в обґрунтування того, що справа № 903/51/25 містить питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд вважає за потрібне звернути увагу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" що доводи стосовно відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування певних норм права - то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за умови чіткої вказівки щодо застосування якої конкретно норми права (пункту, частини, статті) відсутній висновок Верховного Суду, та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу.
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" що неможливість належним чином реалізувати свої процесуальні права має вкрай виняткове значення для нього не беруться Судом до уваги, оскільки приписи підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу передбачають, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Поряд із цим, в касаційній скарзі відсутні обґрунтовані доводи виняткового значення цієї справи і того як саме результати її вирішення вплинуть на діяльність скаржника. Причому саме лише загальні посилання на виняткове значення справи Судом до уваги також не беруться, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 903/51/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 903/51/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова