16 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/396/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
на додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області
у складі судді Король М. Р.
від 26 червня 2025 року
та на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипчук О. С., Матущак О. І., Кравчук Н. М.
від 08 жовтня 2025 року
у справі за позовом: 1) Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост", 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3
до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД",
про визнання права,
1. Короткий зміст позовних вимог та процесуальних обставин справи в суді першої інстанції.
У лютому 2021 року Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про:
- визнання недійсним рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про затвердження ринкової вартості акцій товариства, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей примусового викупу;
- визнання права позивачів на отримання компенсації за примусово вилучені на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" акції Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" у розмірі з розрахунку 1 407,00 грн за одну акцію.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 15 березня 2021 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 921/857/23, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
07 січня 2025 року представник позивачів звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про відмову від позову, в якій повідомив суд про відмову від позову в частині визнання недійсним рішення наглядової ради.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 08 січня 2025 року прийняв відмову позивачів від позовних вимог про визнання недійсним рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про затвердження ринкової вартості акцій товариства, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей примусового викупу, оформлене протоколом від 25 вересня 2017 року, закрив провадження у справі № 914/396/21 в частині цих позовних вимог.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 10 червня 2025 року залишив позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачі до початку розгляду справи по суті подали заяву про залишення позову без розгляду.
2. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції.
13 червня 2025 року до Господарського суду Львівської області від відповідача - Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій відповідач просив стягнути з позивачів на свою користь 268 800,00 грн відповідних витрат та 218 667,60 грн витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.
3. Короткий зміст судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій за результатом розгляду заяви відповідача про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Господарський суд Львівської області додатковою ухвалою від 26 червня 2025 року у справі № 914/396/21, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2025 року, заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи задовольнив частково: стягнув з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» по 25 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги з кожного та по 54 666,90 грн витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, з кожного. В іншій частині заяви відмовив.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що:
- відповідач має право на компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справ, відповідно до частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов у цій справі був залишений судом без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивачів, понесення відповідачем цих витрат було зумовлене саме подачею позову у цій справі;
- перелік наданих відповідачу його адвокатом при розгляді справи в суді першої інстанції послуг, зазначених в акті надання послуг від 10 червня 2025 року, є доведеним, однак, визначений та заявлений до стягнення з позивачів загальний розмір вартості цих послуг (268 800,00 грн) є значно завищеним. Врахувавши те, що позов за заявою позивачів був залишений судом без розгляду та спір у цій справі по суті не вирішувався, суди дійшли висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація відповідачу його витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн, з огляду на що задовольнили вимоги відповідача про розподіл цих його витрат частково;
- факт понесення відповідачем витрат на проведення судової експертизи у цій справі та розмір цих витрат є доведеним, підтверджується матеріалами справи.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи.
Позивачі - Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у касаційній скарзі просять скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 26 червня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2025 року у цій справі.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень позивачі послалися на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначили про те, що суди попередніх інстанцій
1) неправильно застосували та порушили частини п'яту та дев'яту статті 129, частину п'яту статті 130 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені:
- у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 (про те, що положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката;
- у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року у справі № 922/2157/20, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 924/804/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 905/121/19, від 13 травня 2021 у справі № 910/16777/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/2, від 18 січня 2022 року у справі № 922/2017/17 щодо критеріїв визначення необґрунтованості дій позивача та у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 916/2167/18 та від 01 грудня 2022 року у справі № 922/2017/17 щодо розмежування понять «необґрунтованість дій позивача», «зловживання правом», «неправомірність дій» та «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача»;
2) не оцінили дії та поведінку відповідача, ступінь порушених прав позивачів, не врахували те, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних / неправомірних дій Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» і за весь час розгляду справи представники відповідача жодного разу не проявили ініціативу врегулювання спору мирним шляхом.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачів, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх обґрунтованість та законність. За твердженням відповідача:
- суди попередніх інстанцій правильно застосували положення частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та дійшли правильного висновку про необґрунтованість дій позивачів щодо звернення до суду з цим позовом і така необґрунтованість підтверджується діями самих позивачів, які подали до суду заяву про залишення позову без розгляду та зазначили про свій намір подати інший позов, тобто фактично підтвердили передчасність пред'явлення позову до відповідача;
- доводи позивачів про те, що їх відмова від позову була зумовлена напрацьованою практикою Верховного Суду у подібних спорах не спростовує факту необґрунтованості дій позивачів, у позивачів були відсутні перешкоди для продовження розгляду цієї справи з урахуванням напрацьованих Верховних Судом правових висновків у подібних спорах, а подання позивачами заяви про залишення позову без розгляду з підстави подання нового аналогічного позову є виключно їх свідомим волевиявленням і не може нівелювати право відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат;
- оскаржувані судові рішення узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, викладеними у постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 917/243/22, від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21.
Позиція Верховного Суду
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачами у касаційній скарзі доводи та підстави касаційного оскарження судових рішень, а також доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, що стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Верховний Суд у постанові Великої Палати від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 зазначив про те, що процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п'ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат на оплату послуг з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше) (пункт 7.19. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 917/243/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - "необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених частиною п'ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України загалом та частина п'ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України зокрема не встановлюють конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідачу необхідно зазначати у заяві та доводити відповідними доказами, які саме необґрунтовані дії були здійснені позивачем в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача тощо. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року у справі № 922/2157/20, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17 та інших.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі № 914/396/21, що розглядається, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо наявності підстав для здійснення розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу за обставин залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, правильно керувалися, зокрема спеціальною нормою процесуального права - частиною п'ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України та врахували зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права (зокрема і щодо критеріїв визначення необґрунтованості дій позивача та щодо відмінності поняття «необґрунтованість дій позивача» від понять «зловживання правом», «неправомірність дій» та «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача»). В оскаржуваних додатковій ухвалі місцевого господарського суду та постанові суду апеляційної інстанції містяться посилання як на положення частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, так і на зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права. Наведеним спростовуються безпідставні твердження позивачів у касаційній скарзі про неврахування судами цих висновків Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, надали оцінку діям позивачів, здійсненим в ході розгляду цієї справи, на предмет їх обґрунтованості, що призвели до понесення відповідачем судових витрат, та встановили такі обставини.
У лютому 2021 року Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про:
- визнання недійсним рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про затвердження ринкової вартості акцій товариства, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей примусового викупу;
- визнання права позивачів на отримання компенсації за примусово вилучені на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" акції Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" у розмірі з розрахунку 1 407,00 грн за одну акцію.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 15 березня 2021 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 921/857/23, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
У подальшому Господарський суд Львівської області ухвалою від 31 травня 2021 року у цій справі призначив судову експертизу, проведення якої доручив Львівському НДІСЕ та поклав витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, на позивачів.
Позивачі оскаржили цю ухвалу від 31 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції. Проте, Західний апеляційний господарський суд постановою від 17 листопада 2021 року залишив апеляційну скаргу позивачів на ухвалу про призначення у справі судової експертизи без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 31 травня 2021 року - без змін.
Господарський суд Львівської області 17 серпня 2022 постановив ухвалу про повторне призначення судової експертизи з підстав того, що позивачі не виконали ухвали суду від 31 травня 2021 року в частині оплати судової експертизи, а судом встановлено, що без спеціальних знань неможливо встановити ринкову вартість однієї простої іменної акції ПАТ «ДТЕК Західенерго» станом на 27 серпня 2017 року для повного та всебічного з'ясування обставин справи. У зв'язку з цим суд вважав за необхідне покласти витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, на відповідача із подальшим їх розподілом під час прийняття кінцевого процесуального документу у справі № 914/396/21 відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд Львівської області ухвалами від 08 листопада 2022 року та 09 січня 2023 року задовольнив клопотання судового експерта Львівського НДІСЕ про залучення в якості експерта - оцінювача (Гохберга І. І.), оскільки без відповідного експерта - оцінювача не можливо було провести призначену судову експертизу.
Відповідач оплатив послуги Львівського НДІСЕ на суму 28 667,60 грн та послуги експерта - оцінювача (Гохберга І. І.) на суму 190 000,00 грн.
За результатом проведення судової експертизи у цій справі Львівський НДІСЕ надав висновок експертів №3041-Е від 20 листопада 2024 року.
В судових засіданнях 29 січня 2025 року та 03 квітня 2025 року судові експерти надавали усні пояснення, а також Львівський НДІСЕ надав письмові відповіді експерта-оцінювача Гохберга І. І.
Крім того, 07 січня 2025 року представник позивачів подав до Господарського суду Львівської області заяву про відмову від частини позову: від позовної вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради, а у подальшому 06 червня 2025 року подав до місцевого господарського суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 08 січня 2025 року прийняв відмову позивачів від позовної вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради та закрив провадження у справі № 914/396/21 в частині цієї позовної вимоги, а ухвалою від 10 червня 2025 року залишив позовну заяву у цій справі без розгляду за заявою позивачів.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21, який був врахований судом апеляційної інстанції, подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити, і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред'явлення позову до відповідача, а, отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Встановивши зазначені вище обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що залишення місцевим господарським судом позову у цій справі без розгляду було наслідком дій позивачів, які самостійно через чотири роки судового розгляду цієї справи подали до місцевого господарського суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, мотивуючи її тим, що вони мають намір подати інший позов про стягнення справедливої ціни. Звернення позивачів до суду з вимогою про визнання права та судовий розгляд цієї справи мали наслідком для відповідача вчинення ним необхідних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи (подання заяв, клопотань, заперечень, пояснень тощо, участь в судових засіданнях, супроводження судової експертизи тощо), що вимагало необхідності отримання відповідачем кваліфікованої (професійної) правової допомоги та залучення для отримання такої допомоги протягом тривалого часу розгляду справи адвоката. Крім того, встановлені судами процесуальні обставини свідчать про невиконання позивачами вимог ухвали суду щодо оплати витрат на проведення судової експертизи, що також підтверджує те, що позивачі під час судового розгляду цієї справи діяли необґрунтовано при здійсненні своїх процесуальних прав та обов'язків (не виконували покладені на них судом обов'язки, протидіяли збиранню доказів у справі та затягували їх отримання), зокрема в частині доведення фактичних обставин справи, які суд визнав такими, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу саме внаслідок необґрунтованих дій позивача був зроблений судами за результатом оцінки усіх дій позивачів у їх сукупності під час усього тривалого розгляду справи (з моменту подання позову до моменту залишення судом позову без розгляду).
Встановивши зазначені вище процесуальні обставини, проаналізувавши поведінку сторін у справі в цих обставинах, врахувавши наведені вище висновки Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про наявність визначених цією спеціальною нормою процесуального права підстав для здійснення відповідачу за рахунок позивачів компенсації здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивачів.
При цьому, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21, оскільки ці висновки були зроблені за інших, ніж у цій справі, що розглядається, процесуальних обставин та є нерелевантними для цієї справи № 914/396/21. Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 виходив з того, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву відповідача про розподіл судових витрат частково за результатом відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, виходили лише з того, що необґрунтованість дій позивача підтверджується тим, що позивач подав заяву про відмову від позову відносно відповідача-1 по вказаній справі, на підставі якої і закрито провадження у справі відносно відповідача-1, а обставини того, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою до закриття провадження у справі діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача-1 суди не встановили.
Натомість у цій справі, що розглядається, необґрунтованість дій позивачів була встановлена судами попередніх інстанцій за результатом надання оцінки усім діям позивачів у їх сукупності під час усього тривалого розгляду справи (з моменту подання позову до моменту залишення судом позову без розгляду), про що було зазначено вище по тексту цієї постанови.
Верховний Суд зазначає про те, що встановлення обставин необґрунтованості дій позивача в розумінні частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду, і кожний разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин кожної окремої справи. Індивідуальний характер обставин кожної окремої справи, на підставі яких судом встановлюється необґрунтованість дій позивача, дискреційний характер визначення судом необґрунтованості / обґрунтованості цих дій позивача, зумовлюють висновок про відсутність універсального підходу для вирішення цього питання.
Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржників про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили дії та поведінку відповідача, не врахували те, що за весь час розгляду справи представники відповідача жодного разу не проявили ініціативу врегулювання спору мирним шляхом, оскільки, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, умовою стягнення з позивача на користь відповідача компенсації понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у разі залишення позову без розгляду, на підставі частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України є виключно необґрунтованість дій позивача, а не відповідача.
Верховний Суд також не бере до уваги доводи скаржників про те, що суди попередніх інстанцій не врахували та не встановили ступінь порушених прав позивачів, не врахували те, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних / неправомірних дій Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго», оскільки зазначені доводи зводяться до необхідності встановлення фактичних обставин по суті спору, однак справа по суті спору судами не вирішувалася, та ці доводи не стосуються необґрунтованості дій позивачів в розумінні частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що касаційна скарга не містить доводів щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині розміру витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи (правничої допомоги та витрат на проведення експертизи), який був задоволений судами, суд касаційної інстанції, керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не переглядає оскаржувані судові рішення в частині цих висновків.
Отже, доводи скаржників про неправильне застосування та порушення судами попередніх частини п'ятої та дев'ятої статті 129, частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті оскаржуваних додаткової ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій вирішуючи питання розподілу витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи у суді першої інстанції (витрат на професійну правничу допомогу та на проведення судової експертизи), дійшли правильних висновків, оскаржувані позивачами додаткова ухвала Господарського суду Львівської області від 26 червня 2025 року та постанова Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2025 року у цій справі прийняті з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ці судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 26 червня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 914/396/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй