17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2025
(суддя Демидов В. О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025
(головуюча - Мальченко А. О., судді: Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Аква Вітта"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 1 116 729,66 грн,
1. 31.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Аква Вітта" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення заборгованості у розмірі 1 116 729,66 грн з яких: сума основного боргу в розмірі 921 202,47 грн, інфляційні втрати - 148 718,15 грн та 3% річних - 46 809,04 грн.
2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 6836/02 від 21.03.2011 в частині оплати електричної енергії, виробленої продавцем за "зеленим" тарифом.
3. 26.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 74 183,77 грн закрив у зв'язку з відсутністю предмета спору, а позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 724 033,80 грн, 3% річних у розмірі 46 090,76 грн, інфляційні втрати у розмірі 157 930,61 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 136,66 грн.
4. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині стягнення 74 183,77 грн, виходив з того, що після звернення позивача з позовом, відповідач частково оплатив обсяг відпущеної електричної енергії. Водночас, задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з обґрунтованості та доведеності обставин неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати вартості відпущеної електроенергії у період жовтень 2021 року, лютий - вересень, листопад, грудень 2022 року, лютий-липень, вересень, жовтень 2023 року за Договором № 6836/02 від 21.03.2011.
5. 23.10.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково, рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 скасував у частині стягнення з відповідача на користь позивача 724 033,80 грн основного боргу, 46 090,76 грн трьох процентів річних, 157 930, 61 грн інфляційних втрат та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 727 965,29 грн основного боргу, 44 999,20 грн трьох процентів річних, 145 252, 35 грн інфляційних втрат та 11 018,60 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, в іншій частині позову відмовив; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/9/25 залишив без змін.
6. Суд апеляційної інстанції встановив, що розмір заборгованості за квітень, липень, вересень 2022 року та березень, квітень, червень, липень, вересень та грудень 2023 року є меншим ніж розмір заборгованості за вказаний період, визначений позивачем у позовній заяві, а тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі, визначеному апеляційним господарським судом.
Разом з тим, заборгованість за жовтень 2021 року, серпень 2022 року та лютий 2023 року підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному позивачем на підставі статті 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума основного боргу у розмірі 921 202,47 грн, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, натомість суд встановив факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати придбаної у позивача електричної енергії на суму 802 148,16 грн, а тому у позові в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 119 053,31 грн (921 202,47 грн - 802 149,16 грн) слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/9/25 в частині вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 74 183,87 грн, у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу в цій сумі після звернення позивача з цим позовом до суду, тобто з відсутністю предмета спору, тому дійшов висновку, що у відповідача за договором № 6836/02 від 21.03.2011 наявна заборгованість у сумі 727 965,29 грн (802 149,16 грн - 74 183,87 грн), у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у наведеному розмірі.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що твердження відповідача про те, що розмір його заборгованості з повної оплати придбаної у позивача електричної енергії за "зеленим" тарифом складає 708 284,85 грн, не знайшли свого підтвердження.
Суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, та за встановлених фактичних обставин справи зазначив про наявність у відповідача обов'язку щодо повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100% вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом, а також зазначив, що суд першої інстанції підставно виснував, що до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.09.2019 № 641.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апелянта про те, що висновки суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат не відповідають обставинам справи, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 44 999,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 145 252,35 грн.
7. 04.12.2025 відповідач подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
11. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
13. Предметом позову у цій справі є стягнення 1 116 729,66 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн).
14. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
15. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. Скаржник посилається на те, що ця справа має виняткове значення для ДП "Гарантований покупець" у розумінні підпункту "в" пункту другого частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки, ураховуючи вимоги статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункти 4.4, 4.9, 5.4-5.7 Методики формування кошторису гарантованого покупця, затвердженою постановою НКРЕКП № 641, підпункту 30 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов, стягнення коштів, які не обліковуються як борг, має наслідком порушення наведених норм права. Скаржник зазначає, що він виконує на ринку електричної енергії функції гарантованого покупця електричної енергії, тобто суб'єкта господарювання відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії". Станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції за даними бухгалтерського обліку значився розмір заборгованості відповідача перед позивачем за основним зобов'язанням 712 976,79 грн, тому чистий збиток відповідача у результаті виконання рішень судів попередніх інстанцій становитиме 14 988,50 грн. Відповідач вважає, що така сума є явно значною для звичайної суддівської помилки, крім цього, ця сума стосується саме основного зобов'язання, відповідно її відображення у бухгалтерському обліку відповідача та подальше звітування за списання цих коштів до НКРЕКП є неможливим, оскільки це суперечить як первинним документам, у яких відображено відповідні господарські операції, так і сертифікованим даним комерційного обліку, які не можуть бути скореговані відповідно до рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки питання щодо корегування сертифікованих даних комерційного обліку не було предметом даного спору. Скаржник посилається, що за подібних обставин ухвалою Верховного Суду від 25.11.2025 прийнято до свого провадження справу № 910/15980/24.
18. Верховний Суд зауважує, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ГПК України.
19. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
20. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
21. Вивчивши доводи відповідача щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки такі зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, до намагання здійснити переоцінку доказів та перерахунку заборгованості, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду. Натомість сама по собі незгода сторони з оцінкою судом доказів у справі та здійсненим розрахунком судом апеляційної інстанції не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
22. При цьому, Суд зазначає, що відкриття Верховним Судом касаційного провадження в іншій справі, на яку посилається скаржник, за подібних обставин, не входить до переліку випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а також не може свідчити про наявність підстав для оскарження судових рішень за підпунктом "в" зазначеної норми, саме у цій справі.
23. Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт "г" пункту другого частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки відповідно до ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачем в межах строків визначених ГПК України подано клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, яке було відхилено судом першої інстанції, і відповідач вважає, що зазначене процесуальне рішення є помилковим. На думку скаржника, помилкове віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних в результаті зумовило неналежну підготовку до розгляду справи по суті, не з'ясування остаточного змісту позовних вимог, та як наслідок призвело до істотного порушення норм процесуального права. Оскільки судом апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції помилки не було виправлено в ході апеляційного розгляду справи, а навпаки, допущено ряд власних помилок та істотно порушено норми процесуального права, перегляд цієї справи в касаційному порядку відповідатиме принципу верховенства права та сприятиме виконанню господарського судочинства, до того, відсутні інші правові механізми для виправлення судових помилок допущених судами попередніх інстанцій.
24. Згідно з приписами частини п'ятої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
25. Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.
26. Згідно з частинами першою, другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
27. Норми частини третьої цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
28. Враховуючи, що визначена позивачем у позовній заяві ціна позову (1 116 729,66 грн) не перевищувала п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції вважав за можливе розглядати цей спір у порядку спрощеного позовного провадження.
29. З огляду на зазначене, доводи скаржника про помилковість віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних є необґрунтованими та не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій.
30. Верховний Суд зазначає, що незгода з ухваленими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
31. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
32. Інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких Суд міг би визнати, що оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню, скаржник не наводить.
33. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
34. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
35. При цьому, Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
36. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
37. Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезна-ходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
38. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
39. На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
40. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
41. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
43. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/9/25 за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко