вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" листопада 2025 р. м. Київ
Справа № 911/2657/25
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» про визнання недійсним пункту договору, стягнення 31519,17грн, за участі представників від:
позивача - Форостовський В.О. (інструкція, наказ);
відповідача - не з'явилися
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (далі - відповідач, ТОВ «Ресурс-Ойл-А») та просить:
- визнати недійсним п.4.2 договору №157 від 01.12.2023 про закупівлю товарів за державні кошти в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 % у розмірі 31 519,17грн;
- стягнути з ТОВ «Ресурс-Ойл-А» на користь ВЧ НОМЕР_1 в рахунок повернення отриманих коштів 31 519,17грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що п.4.2 укладеного договору суперечить положеннями пп. «г» п.195.1.2 ст.195 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме щодо формування ціни товару з урахуванням податку на додану вартість, який не підлягав нарахуванню, оскільки відповідна операція не підлягає оподаткуванню, що призвело до безпідставного отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 31519,17грн як податку на додану вартість у складі вартості товару (а.с.1-6).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2025 судом відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 06.10.2025 о 15:00, визнано явку сторін обов'язковою, а також встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позов (а.с.232-234).
Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 11.09.05.2025 о 18:40, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.235-236).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня - 12.09.2025.
06.10.2025 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу підготовчого засідання, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.11.2025 о 15:30 (а.с.237-238).
Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв'язку із виконанням завдань підготовчого провадження.
З метою повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті, йому направлено ухвалу від 06.10.2025 (а.с.240), яка доставлена до його електронного кабінету 06.10.2025 о 17:56, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.241).
Відповідач правом подати відзив на позов у встановлений судом строк не скористався, заяв про продовження встановленого судом строку не подавав.
Як установлено ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
У судовому засіданні 03.11.2025 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити; представник відповідача не з'явився і про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце засідання суду повідомлений шляхом доставлення його до електронного кабінету ухвали від 06.10.2025.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.
01.12.2023 між ВЧ НОМЕР_1 (далі - покупець) та ТОВ «Ресурс-Ойл-А» (далі - продавець) укладено договір №147 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - договір а.с.9-20).
Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується поставити «Відновник оксиду азоту AdBlue» (код ДК-021:2015-24950000-8 - Спеціалізована хімічна продукція) (далі - товар), а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Номенклатура, асортимент, кількість товару, який продавець зобов'язується передати покупцю, зазначається у специфікації (додаток №1 до договору) (п.1.2 договору).
Згідно п.2.1 договору постачання товару здійснюється до 15 грудня 2023 року згідно календарного плану (додаток №2).
Як визначено п.4.2 договору, загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (додаток №1 до цього договору), становить 189 115грн, у т.ч. 31 519,17грн ПДВ (20%).
Відповідно до п.4.5 договору: розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого товару протягом 10 робочих днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з моменту поставки; факт поставки підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною та/або актом приймання-передачі; приймання поставки здійснюється покупцем на підставі та за умови надходження бюджетних коштів на відповідні рахунки покупця після надання продавцем в установленому порядку наступних документів: рахунку-фактури, видаткової накладної, гарантійного листа на товар, акту приймання-передачі основних засобів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 № 818 (за вимогою покупця), акту приймання-передачі військового майна (додаток 22 до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440) (за вимогою покупця).
Договір, в силу положень п.8.1, набирає чинності з дати його підписання сторонами.
Договір діє з дати набрання ним чинності та припиняється з дати припинення або скасування правового режиму воєнного стану (відповідно до вимог абз.2 п.14 постанови Кабінету Міністрів України №1275 від 11.11.2022), в частині оплати - до повних розрахунків, крім гарантійних зобов'язань, які діють до повного їх виконання; сторони домовились, що в разі продовження дії правового режиму воєнного стану кінцевий строк дії договору - 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань (п.п.9.1,9.2 договору).
У специфікації, що є додатком №1 до договору (а.с.21) сторони визначили найменування, одиницю виміру, кількість та ціну товару (як за одиницю так і загальну), що постачається за договором, а саме: відновник оксиду азоту AdBlue у кількості 10 900кг на загальну вартість 157 595,83грн, у т.ч. ПДВ - 31 519,17грн.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе зобов'язань відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 189 115грн з ПДВ, що підтверджується: актом приймання-передачі військового майна від 04.12.2023 №170, видатковою накладною №РН-0324 та товарно-транспортною накладною №0000000064 (а.с.23-27).
Для оплати переданого товару відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру від 12.12.2023 №СФ-0221 на суму 189 115грн (а.с.28).
Позивач зобов'язання з оплати переданого товару за вказаним актом приймання-передачі військового майна та видатковою накладною виконав повністю, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.12.2023 №1044 на суму 189 115грн (а.с.30).
Відповідно до претензії від 10.02.2025 вих.№894/1/553 №15 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплаченої за договором суми податку на додану вартість у розмірі 31 519,17грн (а.с.31-33).
Крім того, з вимогою від 12.07.2025 вих.№894/1/2283 позивач повторно звернувся до відповідача щодо повернення сплаченої за договором суми податку на додану вартість у розмірі 31 519,17грн, що входить до ціни товару (а.с.34-36).
На підтвердження направлення вказаних вимог надано: поштову накладну №2070109809581; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною (а.с.37).
Також, позивачем надані податкові консультації (а.с.38-48) щодо роз'яснення податковим органом застосування пп.«г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України (, в частині застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання пально-мастильних матеріалів Збройним Силам.
Предметом спору у даній справі є дійсність частини договору щодо включення до ціни договору ПДВ у розмірі 31 519,17грн, а також, як наслідок, наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу частину отриманого ПДВ у складі вартості поставленого товару за договором.
Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України, відповідно до ч.ч.1, 3, 5, 6 такої норми: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Окрім того, в силу ч.4 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Як визначено ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.2, 3 такої статті: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, недодержання ч.1 ст.203 ЦК України, а саме не відповідність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства є підставою недійсності такого правочину. Такий правочин не є підставою для виникнення, зміни, припинення прав та обов'язків, визначених таким правочином.
Недійсність окремої частини правочину, що установлено ст.217 ЦК України, не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (висновок, викладений в постанові Верховного Суду 30.05.2024 у справі №916/3015/23).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п.8.16 постанови від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 виснувала про те, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як визначено ч.ч.1,2,3 ст.180 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів): зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України (ч.5 ст.180 ГК України).
Як визначено положеннями ст.189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Встановлення податку, його розмір, умови його сплати, встановлення пільг щодо такого податку не є умовою, яка може встановлюватись або змінюватись сторонами за їх вільним волевиявленням.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20, постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №914/2176/24 зазначено, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Так, як визначено п.1 ч.2 ст.92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори.
Питання сплати податку на додану вартість визначені ПК України, який відповідно до його п.1.1 ст.1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України).
Однак, в силу пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами і триває на момент розгляду справи.
З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України Кабінет Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Пунктом 1 (у редакції чинній на момент закупівлі товару) цієї постанови визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»: Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження; акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, постанова Кабінету Міністрів України №178 є обов'язковою для виконання, оскільки прийнята на підставі вищевказаних законодавчих актів.
Судом враховано, що відповідно до ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Статтею 15 цього закону визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, фінансування Збройних Сил України, до структури яких входять військові частини як основні військові одиниці постійної організації в Збройних Силах, здійснюється за рахунок державних кошті.
Отже, нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, застосовується як до операцій з заправки (дозаправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України.
Таким чином, враховуючи, що замовником товару за договором є військова частина, фінансування якої здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а предметом закупівлі - постачання хімічної рідини AdBlue» для забезпечення транспорту військової частини, застосування до ціни такого товару податку на додану вартість у розмірі 20% є таким, що суперечить вищевказаним положенням пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, що є підставою для визнання недійсним п.4.2 договору у відповідній частині.
Аналогічний висновок щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 в системному співвідношенні з пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень ч.1 ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що положення гл.83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Як визначено п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №902/16/24).
Оскільки відповідач отримав від позивача у складі вартості товару додаткові грошові кошти для сплати податку на додану вартість, однак відповідна операція підлягала оподаткуванню за ставкою 0%, відповідні грошові кошти отримані безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 31 519,17грн безпідставно отриманих коштів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, фактично у відповідній справі позивач сплатив судовий збір без врахування ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в силу якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так, як установлено ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви: майнового характеру встановлена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на те, що позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 подало в електронній формі через систему «Електронний суд», у відповідній заяви заявлено немайнову вимогу та майнову вимогу у розмірі 31 519,17грн, позивач при поданні позовної заяви мав надати докази сплати судового збору в загальному розмірі 4 844,80грн (31 519,17:100*1,5
Оскільки заявлені вимоги задоволено повністю, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір у розмірі 4 844,80грн.
В силу п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» установлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Однак, до прийняття рішення у справі клопотань про повернення судового збору позивач не подавав, тому відповідне питання судом не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним п.4.2 договору №147 від 01.12.2023 про закупівлю товарів за державні кошти, який укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» в частині включення до вартості товару податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 31 519,17грн;
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Ойл-А» (ідентифікаційний код 23532573; 08662, Київська обл., Білоцерківський р-н, с-ще Гребінки, вул. Індустріальна, буд. 7) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) 31 519,17грн в рахунок повернення безпідставно отриманих коштів, а також 4 844,80грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.11.2025.
Суддя А.Р. Ейвазова