вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" грудня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2716/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до Управління гуманітарного розвитку Української міської ради (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, пл. Шевченка Тараса, буд. 1)
про стягнення 15763,75 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.,
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Управління гуманітарного розвитку Української міської ради (далі - відповідач) про стягнення 15763,75 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р., у тому числі - 12074,41 грн. основного боргу, 1571,33 грн. пені, 385,52 грн. 3% річних, 1732,49 грн. інфляційних втрат.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 111384,48 грн., який було оплачено частково, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12074,41 грн. основного боргу, 1571,33 грн. пені, 385,52 грн. 3% річних, 1732,49 грн. інфляційних втрат і судові витрати покласти на відповідача.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.09.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Вказану ухвалу було отримано позивачем та відповідачем 01.09.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
17.09.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» представником відповідача було надіслано від імені позивача відзив на позовну заяву б/н від 17.09.2025 р. (вх. № 12840/25 від 17.09.2025 р.).
18.09.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заву б/н від 18.09.2025 р. (вх. № 12853/25 від 18.09.2025 р.), за змістом якого останній просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.
Відповідач не заперечує, що позивачем було виконано свої зобов'язання та поставлено природний газ в кількості, передбаченій договором. Відповідач відзначає, що позивач у позовній заяві підтверджує, що ним було здійснено оплату за договором за січень-березень 2024 року. Щодо оплати послуг постачання природного газу за квітень 2024 року у загальній сумі 12074,41 грн., відповідач зазначає, що вона була здійснена 12 грудня 2024 року, про що свідчить платіжна інструкція № 3831 від 12.12.2024 р., однак, відповідальними особами Управління гуманітарного розвитку Української міської ради було помилково вказано реквізити іншого договору постачання природного газу, а саме: № 09-7009/24-БО-Т від 18.10.2024 р., який діяв на момент оплати 12 грудня 2024 р., про що 12.09.2025 р. Управління гуманітарного розвитку Української міської ради повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» листом № 843/26/3-2025.
23.09.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 23.09.2025 р. (вх. № 13089/25 від 23.09.2025 р.), за змістом якої позивач зазначає, що лист про помилку у реквізитах платежу було направлено відповідачем вже після подання позову у даній справі. Окрім цього, у реквізитах призначення платежу відповідачем було зазначено зовсім інший договір (номер та дата), що унеможливлює зарахування даного платежу за договором № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
25.12.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Управлінням гуманітарного розвитку Української міської ради (споживач) було укладено договір № 09-5009/24-БО-Т постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався оплачувати газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з січня 2024 року по квітень 2024 року (включно), в кількості 6,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: січень 2024 року - 2,2 тис. куб. метрів, лютий 2024 р. - 2,1 тис. куб. метрів, березень 2024 року - 1,3 тис. куб. метрів, квітень 2024 р. - 0,4 тис. куб. метрів.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (п. 2.1.1 договору).
Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяці, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.4 п. 3.5 договору.
На виконання договору постачальник передав, а споживач отримав природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 111384,48 грн., у тому числі - від 12.02.2024 р. на суму 38283,01 грн. (за січень), від 11.03.2024 р. на суму 36833,06 грн. (за лютий), від 10.04.2024 р. на суму 24194,00 грн. (за березень), від 10.05.2024 р. на суму 12074,41 грн. (за квітень). Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем підтверджений.
Відповідачем було частково оплачено поставлений ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» газ в сумі 99310,07 грн., що підтверджується інформацією щодо надходження коштів на поточний рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», відкритий у АТ «Ощадбанк», від контрагента Управління гуманітарного розвитку Української міської ради за період з 01.01.2024 р. до 11.07.2025 р.
З огляду на зазначене, у відповідача утворилась заборгованість за отриманий природний газ за вказаним договором у сумі 12074,41 грн., у зв'язку з чим ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» і звернулось з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на зроблену відповідальними особами Управління гуманітарного розвитку Української міської ради помилку у призначенні платежу платіжної інструкції № 3831 від 12.12.2024 р., а саме - помилково вказано реквізити іншого договору постачання природного газу № 09-7009/24-БО-Т від 18.10.2024 р., який діяв на момент оплати 12.12.2024 р., замість № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р., про що 12.09.2025 р. Управління гуманітарного розвитку Української міської ради повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» листом № 843/26/3-2025.
Відхиляючи вказані заперечення відповідача, суд зазначає наступне.
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж, а тому до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит "призначення платежу" шляхом відкликання платіжного доручення.
Однак, у випадку, якщо грошові кошти зараховано на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (ч. 1 ст. 49 Закону України "Про платіжні послуги"). Аналогічні положення містить Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. № 163.
Згідно зі ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги" форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Відповідно до п. 37 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. № 163, платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такий обов'язковий реквізит як "призначення платежу".
Пунктом 41 Інструкції передбачено, що платник заповнює реквізит "призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Відповідно до пункту 28 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, ініціатор має право відкликати платіжну інструкцію до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції (до настання моменту безвідкличності платіжної інструкції). Умови, за яких платіжна інструкція може бути відкликана ініціатором, визначені в розділах II, IV та VI цієї Інструкції.
Платіжна інструкція може бути відкликана тільки в повній сумі. Ініціатор для відкликання платіжної інструкції надає надавачу платіжних послуг розпорядження за формою та в порядку, визначених у договорі з надавачем платіжних послуг.
Відповідно до ч. 2 ст. Закону України "Про платіжні послуги" після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.
Тобто, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджувалося Національним Банком України в листі від 09.06.2011 р. № 25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.
Отже, саме на відповідача як платника покладено обов'язок заповнення платіжного документа в частині реквізиту "призначення платежу" та саме він відповідає за дані, що зазначені в цьому реквізиті платіжного доручення.
При цьому, можливість проведення зарахування в рахунок оплати (повернення коштів) за конкретним договором безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким платник (у даному випадку - відповідач) здійснював платіж контрагенту (у даному випадку - позивачу) на виконання договору.
Після списання коштів з рахунку платника, вирішення питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу" здійснюється фактично сторонами переказу без участі банку.
Аналогічну правову позицію містять постанови Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/20378/16, від 10.02.2020 р. у справі № 909/146/19.
Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюється правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами. У даній справі це договір постачання природного газу № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 19.06.2018 р. у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 р. у справі № 824/74/19-а.
Як слідує з матеріалів справи, у платіжній інструкції № 3831 від 12.12.2024 р. відповідач вказав діючий на час оплати договір № 09-7009/24-БО-Т від 18.10.2024 р., укладений між сторонами.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що оплати за даним договором в подальшому проводилися без урахування помилкової, за твердженням відповідача, проплати, що непрямо могло б свідчити про належність даної платіжної інструкції до договору № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.
Окрім цього, Верховний Суд у постановах від 14.02.2023 р. та від 05.09.2023 р. у справі № 917/1283/21 зазначив, що за змістом висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 р. у справі № 824/74/19-а, йдеться про можливість наступного уточнення, а не зміни інформації, вказаної у реквізиті "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.
Поняттям "уточнення призначення платежу" охоплюються вчинені після списання коштів за платіжним дорученням дії конкретних суб'єктів господарювання (платника та отримувача коштів) з внесення окремих несуттєвих правок, виправлення описок, надання уточнень до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, які повністю не змінюють підставу платежу та здійснюються суб'єктами господарювання за взаємним волевиявленням на договірних засадах, але без участі банку.
Тобто "уточнення призначення платежу" передбачає можливість обміну платника та отримувача коштів листами-уточненнями із внесенням окремих незначних правок, виправленням описок, наданням уточнень до реквізиту "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.
Таким чином, основна відмінність між "зміною призначення платежу" та "уточненням призначення платежу" полягає в тому, що з моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника "зміна призначення платежу" є недопустимою, натомість з цього моменту стає можливим виключно "уточнення призначення платежу" безпосередньо платником та отримувачем коштів без участі банку, яке може проявлятися, зокрема, в уточненні або назви, або номера, або дати документа (договір, накладна, рахунок тощо), на виконання якого вчинявся платіж, але ні в якому разі не всіх вказаних реквізитів одночасно, що по суті вже означатиме недопустиму "зміну призначення платежу" виконаного платіжного доручення (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 05.09.2023 р. у справі № 917/1283/21).
Відповідно до листа № 843/26/3-2025 від 12.09.2025 р. відповідач просив позивача вважати вірним призначення платіжної інструкції № 3831 від 12.12.2024 р. як «оплата за природний газ за квітень 2024 р. по договору № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.».
Тобто листом від № 843/26/3-2025 від 12.09.2025 р. відповідач не уточнив призначення платежу платіжної інструкції № 3831 від 12.12.2024 р., а змінив його, змінивши одночасно всі реквізити договору (дату і номер).
Отже, враховуючи викладене, коригування призначення платежу за платіжною інструкцією № 3831 від 12.12.2024 р. в листі Управління гуманітарного розвитку Української міської ради від № 843/26/3-2025 від 12.09.2025 р. з формулюванням "оплата за природний газ за квітень 2024 р. по договору № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р." є зміною призначення виконаної платіжної інструкції № 3831 від 12.12.2024 р., що є недопустимим.
З огляду на зазначене, платіжна інструкція № 3831 від 12.12.2024 р. разом із листом відповідача № 843/26/3-2025 від 12.09.2025 р. не можуть вважатися доказами відсутності заборгованості Управління гуманітарного розвитку Української міської ради перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за договором № 09-5009/24-БО-Т від 25.12.2023 р.
За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 12074,41 грн. є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1571,33 грн. пені.
Слід зазначити, що порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір пені, визначений позивачем, становить 1571,33 грн. на загальну суму 12074,41 грн. за період з 18.06.2024 р. по 11.07.2025 р.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з даним позовом до суду), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 договору, споживач зобов'язаний сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
При цьому, суд звертає увагу, що конструкція «за кожний день прострочення оплати», встановлена в п. 7.2 договору, є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування пені.
За розрахунком суду, вірний розмір пені у даному випадку становить 894,09 грн. за період з 18.06.2024 р. по 18.12.2024 р., у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 385,52 грн. 3% річних та 1732,49 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 385,52 грн., нарахованих за період з 18.06.2024 р. по 11.07.2025 р. на суму заборгованості 12074,41 грн., який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення 3 % річних є такою, що підлягає задоволенню.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1732,49 грн., нарахованих на суму заборгованості 12074,41 грн. за період з 01.07.2024 р. по 31.07.2025 р.
Слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19.
За розрахунком суду, вірний розмір інфляційних втрат за визначений позивачем період у даному випадку становить 1704,88 грн., у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.
З огляду на викладене суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління гуманітарного розвитку Української міської ради (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, пл. Шевченка Тараса, буд. 1, код 44050972) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 42399676) 12074 (дванадцять тисяч сімдесят чотири) грн. 41 коп. основного боргу, 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп. пені, 1704 (одну тисячу сімсот чотири) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 385 (триста вісімдесят п'ять) грн. 52 коп. 3% річних, 2420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн. 40 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18.12.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна