Рішення від 16.12.2025 по справі 909/1056/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1056/15 (909/906/25)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І., секретар судового засідання Клапків Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Вестхім", вул. Юності, буд. 62 А, м. Івано-Франківськ,76000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресмаш-ІФ 2021", село Хриплин, вул. Автоливмашівська, буд.1, м.Івано-Франківськ, 76495

про: визнання укладеним договору оренди виробничих приміщень

за участю

від позивача: Хоптія М.В., Пукіш Н.М.

вільний слухач Пукіш Б.С.

від відповідача представник не з"явився

встановив:

Приватне підприємство "Вестхім" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресмаш-ІФ 2021" про визнання укладеним договору оренди виробничих приміщень в редакції викладеній в договорі від 23 липня 2025 року щодо платного користування нерухомим майном, яке знаходиться за адресою вул.Автоливмашівська, 1, м.Івано-Франківськ, а саме: приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 41148 кв.м; приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 4918 кв.м, який скріплений підписом директора ПП «Вестхім» та засвідчений печаткою ПП «Вестхім». Місце знаходження майна та площі нерухомого майна відображені в схемі розміщення прольотів і вставок в головному корпусі ВАТ «Пресмаш».

Ухвалою суду від 30.07.2025 позовну заяву Приватного підприємства "Вестхім" залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання даної ухвали на усунення недоліків позовної заяви, а саме надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. 04.08.2025 до суду від Приватного підприємства "Вестхім" надійшли докази сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02.09.2025, яке відкладено на 23.09.2025. Ухвалою встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 у відповідності до частин 11-13 статті 176 ГПК України, суд постановив позовну заяву ПП "Вестхім" залишити без руху, позивачу надати в письмовій формі інформацію: викладення змісту позовних вимог; розмежувати зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, зокрема вказати яка з пред'явлених вимог заявлена до якого конкретно відповідача; обґрунтування підстав позову до відповідача ВАТ "Пресмаш".

Позивач надав суду позовну заяву відповідно до якої визначив відповідачем у справі ТОВ "Пресмаш - ІФ 2021" .

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що подальший розгляд справи слід здійснювати без урахувань норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", із застосуванням норм Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.09.2025 ( з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.09.2025) підготовче судове засідання призначено на 23.09.2025.

У судовому засіданні 23.09.2025 присутнім представникам сторін оголошено перерву до 07.10.2025 для врегулювання спору шляхом укладання мирової угоди.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відклав на 04.11.2025.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 25.11.2025, яке суд відкладав на 02.12.2025, 09.12.2025 та 16.12.2025

09.12.2025 позивач подав суду клопотання (вх. 20131/25) у якому підтримав вимоги викладені у позовній заяві від 04.09.2025 та просив суд визнати укладеним договір оренди виробничих приміщень між ПП «Вестхім» та ТОВ «Пресмаш-ІФ 2021» в редакції викладеній в договорі від 23 липня 2025 року щодо платного користування нерухомим майном, яке знаходиться за адресою вул.Автоливмашівська, 1, м. Івано-Франківськ, а саме: приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 41148 кв.м.; приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 4918 кв.м., який скріплений підписом директора ПП «Вестхім» та засвідчений печаткою ПП «Вестхім», місце знаходження майна та площі нерухомого майна відображені в схемі розміщення прольотів і вставок в головному корпусі ВАТ «Пресмаш». Разом з тим позивачем надано суду у додатку до клопотання підписаний ТОВ "Пресмаш-ІФ" примірник договору оренди № 01/12 виробничих приміщень від 01.12.2025 з іншим предметом оренди. Крім того, позивач подав суду примірник договору поворотної фінансової допомоги, укладений між ПП "Вестхім" і ВАТ "Пресмаш", та платіжну інструкцію на його виконання, які не стосуються предмету спору.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, зазначивши що відповідач ухиляється від укладання договору оренди з ПП "Вестхім".

Відповідач відзиву на позов не подав, будь-яких клопотань суду не адресував, проти позову не заперечив. Відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив що ПП "Вестхім" 23.07.2025 направило ТОВ "Пресмаш-ІФ 2021" письмову пропозицію офертою, щодо укладання договору оренди виробничих приміщень від 23.07.2025 .

Відповідно до п.1.1 проекту Договору предметом договору є надання в платне користування нерухомого майна яке знаходиться за адресою вул. Автоливмашівська, 1 м. Івано-Франківськ, а саме: приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 41148 кв.м; приміщення виробничого корпусу літера «Е» частину виробничого прольоту №3, №4 загальною площею 4918 кв.м.

Письмову пропозицію позивача відповідач отримав 29.07.2025 відповідно до поштового відправлення № 7601504100730 .

Відповіді на вказану пропозицію позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи відсутність волевиявлення (акцепту) ТОВ "Пресмаш ІФ 2021" позивач звернувся до суду з позовною заявою про укладення договору у судовому порядку.

Відповідно до статті 187 ГК України (чинного на час звернення позивача до суду) спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 905/889/16 та від 19.06.2019 у справі № 915/802/18.

Суд задовольняє позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору.

Аналогічний правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 910/11503/18.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Як вбачається зі змісту проекту договору оренди об'єктом оренди є майно ТОВ "Пресмаш -ІФ 2021".

За правилами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд посилається на правові висновки, викладені в п. 138 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №911/1766/22 принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 30.09.2021 у справі № 906/1205/20, постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №905/514/19, від 24.10.2019 у справі №46/406, від 08.10.2019 у справі №908/203/19.

Отже, свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини.

Враховуючи вищенаведене, суд встановив що проект договору, запропонований позивачем не відноситься до договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб'єктів господарювання.

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору «про зобов'язання відповідача укласти договір у певній редакції» є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов'язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Тобто, вимогу позивача про зобов'язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Водночас, суд задовольняє позовні вимоги про зобов'язання укласти договір у разі, якщо судом буде встановлено, що існують правовідношення, в силу яких сторони мають відповідні зобов'язання укласти договір, проте, одна із сторін ухиляється від цього.

При цьому, обов'язку відповідача щодо укладення договору оренди виробничих приміщень судом не встановлено.

Більш того, суд зазначає, що згідно частини другої статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заслухавши представників позивача, враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Трофимчук проти України" вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

в задоволенні позову Приватного підприємства "Вестхім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресмаш-ІФ 2021" про визнання укладеним договору оренди виробничих приміщень відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.12.2025

Суддя Гула У.І.