ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 грудня 2025 року Справа № 918/815/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Саврій В.А.
без виклику учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком"
до Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області
про стягнення 19 532,05 грн,
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 позов Акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення 19532,05 грн задоволено.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 19 532,05 грн витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 2 422,40 грн судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідач є органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення, і який, організовуючи та контролюючи надання пільг громадянам, зобов'язаний виконати передбачений законом обов'язок з відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах. Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, установив наявність у відповідача заборгованості по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення, за січень - грудень 2022 року, січень 2023 року та січень 2024 року в розмірі 19532,05 грн.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області звернулося до суду із апеляційною скаргою через систему Електронний суд, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі № 918/815/25 повністю. Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Стягнути з позивача на користь відповідача (апелянта) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн (150% від ставки за позовну заяву).
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо заміни неналежного відповідача (ст. 48 ГПК України). Позовні вимоги стосуються відшкодування коштів пільговикам, що проживають на території Млинівської територіальної громади, а відшкодування здійснюється Млинівською селищною радою. Суд першої інстанції неправомірно відмовив у клопотанні про заміну, що призвело до розгляду справи щодо неналежного відповідача та стягнення коштів з державного бюджету, чого чинне законодавство України не передбачає;
- порушення норм матеріального права щодо бюджетних зобов'язань та фінансування пільг. Апелянт не укладав договір з позивачем на відшкодування пільг з послуг зв'язку у 2022, 2023 та 2024 роках, оскільки видатки на пільги з послуг зв'язку виключено з державного бюджету ще з 01.01.2017 відповідно до Закону України № 1789-VIII від 20.12.2016 та постанови Кабінету Міністрів України № 476 від 21.06.2017. Такі видатки віднесено до місцевих бюджетів (п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БКУ). Порядок надання пільг (постанова Кабінету Міністрів України № 373 від 17.04.2019) не передбачає фінансування пільг з послуг зв'язку за рахунок державних коштів; з 01.01.2023 пільги надаються Пенсійним фондом виключно у готівковій формі (п. 31 постанови). До 01.01.2020 відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (втратила чинність з 01.01.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1101) Апелянт виконував функції головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, як структурний підрозділ місцевої держадміністрації, до компетенції якого належало питання праці та соціального захисту населення (головний розпорядник коштів лише до 01.01.2020). Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 № 476 внесено зміни, а саме виключено з переліку пільг, які фінансувалися за рахунок субвенцій з державного бюджету, пільги з послуг зв'язку. З 01 січня 2020 року до 01 січня 2023 року апелянт виконував функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня згідно з Порядком надання пільг на оплату житлово - комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №373, яким не передбачено фінансування на оплату пільг з послуг зв'язку. А пунктом 31 вищевказаної постанови визначено, що із січня 2023 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг надаються виключно у грошовій готівковій формі органами Пенсійного фонду України. Суд першої інстанції не врахував те, що до повноважень апелянта у спірний період, а саме з 01.01.2022 до 31.01.2024 не належало питання фінансування оплати пільг з послуг зв'язку, а також не врахував, те що відсутність бюджетного призначення та асигнування на проведення оплати послуг зв'язку неможливі (ч. 1 ст. 23, ч. 1 ст. 48 БКУ; Порядок реєстрації бюджетних зобов'язань, затверджений наказом Мінфіну № 309 від 02.03.2012). Відсутність договору виключає виникнення господарських зобов'язань (ст. 173, 626 ЦК України, ст. 173 ГК України);
- відсутність доказів виконання зобов'язань позивачем та заборгованості (ст. 901 ЦК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Позивач не надав актів приймання-передачі послуг, накладних чи інших первинних документів, що підтверджують надання послуг та прийняття їх апелянтом. Господарські операції повинні підтверджуватися первинними документами (ст. 9 Закону № 1456-IV від 05.02.2004). Суд першої інстанції не врахував відсутність таких доказів, що є підставою для відмови в позові (практика Верховного Суду у справі № 916/3938/21);
- висновки суду не відповідають судовій практиці Верховного Суду. Згідно з постановами Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 826/15416/17, від 12.10.2021 у справі № 640/11262/19, від 17.02.2022 у справі № 280/3555/19, після змін до бюджетного законодавства (з 2017 року) органи місцевого самоврядування є належними відповідачами у справах про відшкодування витрат за пільги з послуг зв'язку. Зобов'язання виникають з закону (наприклад, з Закону України "Про статус ветеранів війни"), але для бюджетних платежів потрібне асигнування. У справі № 922/1418/22 Верховний Суд підтвердив, що відсутність договору та асигнування є підставою для відмови. Суд першої інстанції ігнорував цю практику, що порушує ст. 236 ГПК України (єдність судової практики).
28.10.2025 на адресу суду надійшли матеріали справи №918/815/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25. Роз'яснено, що розгляд апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 буде здійснюватися без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
13.11.2025 на адресу суду від Акціонерного товариства "Укртелеком" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить ухвалити постанову про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 без змін.
19.11.2025 на адресу суду від Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області надійшло заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу - задовольнити. Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі № 918/815/25 - скасувати та ухвалити нове рішення відповідно до вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав у період січня 2022 року - січня 2024 року послуги зв'язку на пільгових умовах жителям Млинівської міської територіальної громади Рівненської області, які включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що має право на пільги, у сумі 19 532,05 грн.
23.06.2025 позивач надіслав на адресу Млинівської селищної ради претензію про відшкодування 19 532,05 грн за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, на що 07.07.2025 отримав відповідь про відмову відшкодування пільг, оскільки можливість здійснення фінансування місцевим бюджетом не означає наявність обов'язку фінансування пільг, запроваджених державною і, відповідно, боржником у таких правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
05.08.2025 позивач направив на електронну адресу відповідача вимогу №80С310/СЦ/ВИХ/767 про відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих з січня 2022 року по січень 2024 року жителям Млинівської територіальної громади, яка була отримана 05.08.2025, що підтверджується відповідною інформацією з електронного повідомлення.
На підтвердження наданих послуг позивач надіслав на електронну адресу відповідача sobez_rada@ukr.net у вигляді файлу DBF-формату помісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за категоріями пільговиків, із зазначенням сум, які підлягають відшкодуванню (компенсації).
Розрахунки видатків по категоріях пільг на відшкодування витрат містили узагальнені відомості про обсяг та суму наданих пільг за категоріями пільговиків; перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можливо ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім'я, по батькові пільговика, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період їх надання, суму пільги по кожному окремому пільговику та загальну суму витрат позивача, які він при цьому поніс і які підлягають відшкодуванню відповідачем за кожен місяць спірного періоду.
Так, за період з січня по грудень 2022 року, січень 2023 року та січень 2024 року сума неотриманої компенсації за надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення Млинівської територіальної громади становить 19 532,05 грн, а саме: січень 2022 року - 1 838,88 грн, лютий 2022 року - 1 784,68 грн, березень 2022 року - 1 781,18 грн, квітень 2022 року - 1 757,52 грн, травень 2022 року - 1 593,15 грн, червень 2022 року - 1 503,19 грн, липень 2022 року - 1 519,65 грн, серпень 2022 року - 997,67 грн, вересень 2022 року - 1 310,64 грн, жовтень 2022 року - 1 240,99 грн, листопад 2022 року - 1 668,33 грн, грудень 2022 року - 1 530,99 грн, січень 2023 року - 1 316,77 грн, січень 2024 року - 311,59 грн.
У вимозі від 05.08.2025 позивач просив відповідача перевірити інформацію, розрахунки наданих послуг та відшкодувати витрати за надані послуги зв'язку на пільгових умовах жителям Млинівської територіальної громади і, у разі виявлення розбіжностей щодо кількості пільговиків або розміру пільг, надіслати їх на електронну адресу позивача. Натомість, у відповіді на вимогу відповідач зазначив, що відшкодування пільг з оплати зв'язку не відноситься до завдань Управління соціального захисту населення Дубненської районної державної адміністрації.
Відповідач за спірні періоди інформацію не звірив і борг не сплатив.
Відсутність відшкодування відповідачем понесених витрат за надані телекомунікаційні послуги населенню на пільгових умовах стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду з позовними вимогами про стягнення сумі 19 532,05 грн боргу з відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення за вказаний період.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Судом встановлено, що позивач надає телекомунікаційні послуги згідно із Законом України "Про електронні комунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМ України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.
Обов'язок надання послуг зв'язку населенню на пільгових умовах передбачено Законами України "Про електронні комунікації", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про охорону дитинства" та "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
У наведених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, якими встановлено безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
В Україні діє Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, який затверджено постановою КМ України від 29.01.2003 за № 117, з метою удосконалення обліку цих осіб.
За визначенням п. 1, 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМ України № 117 від 29.01.2003 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин та працівників культури в сільській місцевості і селищах міського типу (далі - пільговики), отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей. Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в п. 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма 1 - пільга затверджується Мінсоцполітики; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМ України № 117 від 29.01.2003 (в редакції чинній на 22.12.2023) Реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних і надання реєстрової інформації про фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою відповідно до законів України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин і працівників культури в сільській місцевості (далі - пільговики). Реєстр є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру як складової частини Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (далі - Єдина система). Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчі органи з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та у випадках, передбачених цим Положенням, органи Пенсійного фонду України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) забезпечують у межах повноважень формування реєстрових даних Реєстру та здійснюють інші повноваження створювачів із урахуванням вимог, передбачених Законом України Про публічні електронні реєстри та цим Положенням. Органи Пенсійного фонду України: організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; забезпечують протягом робочого дня наповнення Реєстру отриманими відомостями про пільговиків шляхом електронної інформаційної взаємодії; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги. Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад вносять до Реєстру інформацію про заміну (продовження строку дії) посвідчень, види та розмір пільг, наданих за рахунок місцевого бюджету.
Згідно із п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 (чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин), установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 48 БК України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети. Бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій (ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
За змістом ст. 81 БК України міжбюджетні відносини - відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.
Відповідно до ст. 82-85 БК України видатки бюджетів поділяються на: 1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню; 2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; 3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Видатки, визначені п. 1 ч. 1 ст. 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки, визначені п. 2 і 3 ч. 1 ст. 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Відповідні органи державної влади забезпечують здійснення видатків, визначених п. 1 ч. 1 ст. 82 цього Кодексу. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують здійснення видатків, визначених п. 2 і 3 ч. 1 ст. 82 цього Кодексу. Держава може передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених п 2 і 3 ч. 1 ст. 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного ст. 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.
За п. 204 ч. 1 ст. 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, віднесено видатки на пільги з послуг зв'язку.
При цьому, незалежно від джерела фінансування видатків на пільги з послуг зв'язку, розрахунки за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем, враховуючи таке.
Згідно з ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Суд підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 204 ч. 1 ст. 91 БК України.
Тобто, ст. 91 БК України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов'язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв'язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог БК України, зокрема тієї ж ст. 91 БК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21). У постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 норма ст. 91 БК України трактується подібним чином. Також вказано: якщо з місцевого бюджету будуть здійснюватися видатки на фінансування пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, то орган місцевого самоврядування обов'язково має прийняти відповідне рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою пільг з послуг зв'язку та інших пільг. Органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету.
Відповідно до ст. 22 БК України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Як установлено судом, відповідно до постанови Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 № 807-ІХ у Рівненські області утворено, зокрема Дубенський район (з адміністративним центром у місті Дубно) у складі територій Бокіймівської сільської, Боремельської сільської, Варковицької сільської, Вербської сільської, Демидівської селищної, Дубенської міської, Козинської сільської, Крупецької сільської, Мирогощанської сільської, Млинівської селищної, Острожецької сільської, Підлозцівської сільської, Повчанської сільської, Привільненської сільської, Радивилівської міської, Семидубської сільської, Смизької селищної, Тараканівської сільської, Ярославицької сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
На території Дубенського району Рівненської області органом соціального захисту населення є Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації.
Отже, позивач є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, включений до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про електронні комунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМ України від 11.04.2012 № 295, Статуту та внутрішніх актів товариства.
Судом встановлено, що відповідно до Положення про Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації, яке затверджене розпорядженням голови районної державної військової адміністрації від 10.04.2023 №43, серед основних завдань Управління у межах реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення на відповідній території є, зокрема, призначення та виплата соціальної допомоги, адресної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат установлених законодавством.
Таким чином, відповідач є органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення, і який, організовуючи та контролюючи надання пільг громадянам, зобов'язаний виконати передбачений законом обов'язок з відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Іншого органу, створеного для виконання зазначених функцій, судом не встановлено, а тому заперечення відповідача проти позову в цій частині судом до уваги не приймаються.
Матеріалами справи підтверджується, що за період з січня по грудень 2022 року, січень 2023 року та січень 2024 року позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям населення Млинівської територіальної громади на суму 19 532,05 грн.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що до компетенції відповідача належало забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Млинівської територіальної громади, у спірний період, а тому саме через нього держава діяла у спірних правовідносинах та саме він був зобов'язаний проводити розрахунки з позивачем за надані особам, які мають пільги з оплати, послуги.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Видатки з фінансування пільг з наданням послуг зв'язку за змістом ст.ст. 82, 83 Бюджетного кодексу України відносяться до видатків бюджету місцевого самоврядування і трансферти з Державного бюджету є лише одним з можливих засобів забезпечення видатків місцевого бюджету. Отже, обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає у спірних правовідносинах з оператором зв'язку ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань - кошти місцевого бюджету. Своєю чергою, питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є вже аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб'єктів владних повноважень, стороною яких (відносин) позивач не є.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках відповідного бюджету, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та "Бакалов проти України" від 30.11.2004.
Наразі, практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для національних судів у відповідності до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV та ч. 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом положень Законів, що передбачають надання пільг відповідним категоріям населення, право на пільгове отримання послуг зв'язку відповідних категорій населення і кореспондуючий такому праву обов'язок позивача з надання відповідних телекомунікаційних послуг, встановлений ч. 3 ст. 63 ЗУ "Про телекомунікації", не перебувають у залежності від ухвалення місцевою радою певної програми з фінансування надання таких послуг.
Суд у цьому випадку також враховує, що ні Законом України "Про електронні комунікації", ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17).
До того ж у силу ч. 6 ст. 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 БК України.
Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство визначає, що фінансові зобов'язання держави мають первинний характер, а бюджетне законодавство похідний від нього характер (відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18).
Судом встановлено, що на підтвердження наданих послуг позивач подав розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вказаний період, у яких вказано поіменний список пільговиків.
Відповідач доказів того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, суду не надав, хоча не був позбавлений можливості їх перевірити, а відтак заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості визнається судом доведеною.
Отже, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Враховуючи наявність у відповідача заборгованості по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення, за січень - грудень 2022 року, січень 2023 року та січень 2024 року в розмірі 19 532,05 грн, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується із твердженням скаржника про неналежного відповідача та зазначає наступне.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі № 916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Проблеми, які виникають у держави через бюджетну децентралізацію в таких відносинах (у тому числі - щодо розмежування функцій та повноважень між державними органами та органами місцевого самоврядування відносно забезпечення належного функціонування державних програм соціального захисту та підтримки) в контексті принципу "належного урядування", не тільки не звільняють позивача від виконання встановленого державою обов'язку з надання послуг пільговим категоріям населення (без права стягувати з них оплату), але й не звільняють державу, в особі відповідача як уповноваженого органу, від обов'язку здійснити відповідну компенсацію у відповідності до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року.
Як зазначалося вище, відповідач є органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення, і який, організовуючи та контролюючи надання пільг громадянам, зобов'язаний виконати передбачений законом обов'язок з відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Відповідно до Положення про Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації, яке затверджене розпорядженням голови районної державної військової адміністрації від 10.04.2023 №43, серед основних завдань Управління у межах реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення на відповідній території є, зокрема, призначення та виплата соціальної допомоги, адресної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат установлених законодавством.
Іншого органу, створеного для виконання зазначених функцій, судом не встановлено, а тому заперечення відповідача проти позову в цій частині судом до уваги не приймаються.
Таким чином, належним відповідачем у справі про відшкодування витрат оператора телекомунікацій за пільги з оплати послуг зв'язку, надані пільговикам, є Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, а як наслідок про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2025 у справі №918/815/25 - без змін.
2. Справу № 918/815/25 надіслати Господарському суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складений "18" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Саврій В.А.