Справа № 761/29581/25
Провадження № 2/761/8931/2025
18 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про стягнення матеріальної і моральної шкоди,
У липні 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача АТ «Укрпошта», в якому просила суд:
- стягнути з відповідача на користь позивачки у відшкодування матеріальної шкоди - 5964,26 грн., яка складається зі збитків - 5124,26 грн. та витрат з копіювання документів і витрат на поштові відправлення - 840,0 грн.
- стягнути з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди - 25000,0 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 , в якому проживає.
13 січня 2025р. її домоволодіння було відключено від електропостачання через наявну заборгованість з оплати. Жодних повідомлень про припинення електропостачання позивачка не отримувала. Зазначене відключення електропостачання стало можливим, у зв'язку з тим, що співробітниками відповідача неналежним чином виконувались посадові обов'язки, щодо вручення адресату поштового відправлення, які повідомили, що представником «Укрпошти» позивачці було вручено повідомлення за формою ф.22 про надходження попередження про заборгованість, а саме поштарем селищного відділу АТ «Укрпошта» № 08640 села Мала Солтанівка.
В досудовому порядку, позивачка з'ясувала, що поштове повідомлення за формою ф. 22 було вкладено співробітником пошти у огорожу її домоволодіння, що на думку сторони позивача є неналежною формою повідомлення сторони про рекомендований лист, через неотримання якого, позивачка мала негативні наслідки, у вигляді збитків розмірі 5124,26 грн. за повторне підключення електропостачання до її будинку, а також моральні страждання та стрес.
Внаслідок незаконних дій працівників відповідача, щодо не вручення позивачці повідомлення про можливе відключення її домоволодіння від енергопостачання, спричинило позивачці збитки у вигляді витрат на повторне підключення її будинку та витрат на вирішення спору в досудовому порядку (копіювання документів та витрат на поштові відправлення), у загальному розмірі 5964,26 грн., а також спричинило позивачці моральну шкоду, яку вона оцінила в 25000,0 грн.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх порушених прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25 жовтня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачка є споживачем комунальних послуг, а отже зобов'язана була укласти відповідний договір та своєчасно здійснювати оплату наданих їй послуг з постачання електричної енергії. У випадку не виконання індивідуальним споживачем покладених на нього обов'язків, останній несе всі ризики, у зв'язку з їх невиконанням, в тому числі додаткові витрати, що стали наслідком такого порушення. При цьому відповідач звертав увагу суду, що позивачкою в позовній заяві не заперечувався факт того, що вона мала заборгованість зі сплати послуг з постачання електричної енергії, яку вона сплатила лише 14 січня 2025р., після відключення енергопостачання до домоволодіння.
Також відповідач зазначав, що в розумінні положень абз. 46 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок» позивачка не є споживачем послуг поштового зв'язку, оскільки не є відправником, як їх замовник (споживач), а тому сторона відповідача вважає, що між сторонами по справі відсутні договірні правовідносини щодо надання послуг поштового зв'язку.
Крім того, у відзиві на позов сторона відповідача наголошувала, що згідно із п. 1.7 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, всі положення стосовно відповідальності призначених операторів, є беззаперечними, обов'язковими і вичерпними. Призначені оператори за будь-яких обставин не несуть відповідальності навіть у випадку серйозної помилки вище межі, встановленої в Конвенції та Регламентах. Такі вимоги міжнародного договору та Закону України «Про поштовий зв'язок» обумовлені специфікою послуг, які надають поштові оператори, адже поштовий оператор відповідає тільки за доставку поштивих відправлень і не має відповідати за інші ризики відправників чи одержувачів пошти. Разом з тим, поштове відправлення № 0600990807067 доставлялось у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням пунктів 72, 73, 81, 86, 95 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. №270 (далі по тексту - Правил надання послуг поштового зв'язку), Актів Всесвітнього поштового союзу та розпорядчих документів Укрпошти, а тому вимоги позивачки про відшкодування матеріальної і моральної шкоди є безпідставними.
Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась до суду.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).
Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що внаслідок бездіяльності співробітників АТ «Укрпошта», а саме відділення поштового зв'язку № 08640 с. Мала Солтанівка, щодо не вручення позивачці, за місцем її фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 повідомлення за отриманням рекомендованого листа № 0600990807067, належне їй на праві власності вищезазначене домоволодіння було відключене 13 січня 2025р. від енергопостачання.
Як вбачається з попередження про припинення електропостачання від 05 грудня 2024р. (а.с. 16) ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» попереджала позивачку, що нею не виконуються умови договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 400433316, та станом на 01 грудня 2024р. мається заборгованість з оплати вартості спожитої електричної енергії у розмірі 8888,52 грн., за розрахунковий період часу з червня 2023р. по жовтень 2024р. Додатково ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» повідомляла позивачку, що в разі несплати зазначеної суми заборгованості з 15 січня 2025р. з 09:00 год. розпочнуться заходи щодо припинення електропостачання, за адресою її домоволодіння.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов?язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов?язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на частину 1 ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, Законом України «Про поштовий зв'язок», Всесвітньою поштовою конвенцією, Статутом Всесвітнього поштового союзу, Регламентом поштової кореспонденції, Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009р., та внутрішніми нормативними актами, складеними та прийнятими відповідно до чинного законодавства.
У відповідності з ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок», користувач послуг поштового зв'язку (користувач) - фізична або юридична особа, яка користується послугами поштового зв'язку як відправник або одержувач; адресат (одержувач) - юридична або фізична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про поштовий зв'язок» основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, зокрема, є забезпечення надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості.
Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості (абзац 2 ст. 13 Закону України «Про поштовий зв'язок»).
Оператори поштового зв'язку надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства та можуть провадити іншу господарську діяльність у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про поштовий зв'язок»).
Статтею 18 Закону України «Про поштовий зв'язок» та пунктом 129 Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що оператор поштового зв'язку за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв'язку несе відповідальність перед користувачами послуг поштового зв'язку згідно із законами України.
Пунктом 18, 23 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв'язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв'язку формою; поштове відправлення належить відправнику до моменту вручення його адресату, якщо воно не вилучено відповідно до законодавства.
Пунктом 73 зазначених Правил визначено, що інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку.
Поштові перекази, адресовані юридичним особам та фізичним особам на особисті рахунки, перераховуються на відповідні рахунки у відповідних установах надавача платіжних послуг.
Для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок», цих Правил (п. 76 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Як вбачається з відповіді відповідача на звернення позивачки в досудовому порядку від 25 березня 2025р. № 1853-Г-2025031110247-В (а.с. 19), відповідач повідомляв позивачку, що за результатами проведеної перевірки було з'ясовано, що лист № 0600990807067 від ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія», який було адресовано позивачці, надійшов до відділення поштового зв'язку № 08640 с. Мала Солтанівка 10 грудня 2024р. За інформацією цього відділення поштового зв'язку № 08640 с. Мала Солтанівка одержувачу залишали форму № 22 у огорожі про надходження листа № 0600990807067 до відділення. Також про надходження відправлення № 0600990807067 позивачку було проінформовано шляхом надсилання смс інформування (повідомлення) на номер телефону, який було вказано відправником у супровідних документах, а саме: НОМЕР_1 , повідомлення були надіслані 10 та 17 грудня 2024р., з зазначенням дати повернення 24 грудня 2024р. в разі неотримання його адресатом. Так, як адресат не прийшов до відділення поштового зв'язку та не отримав лист № 0600990807067, у передбачений строк, 24 грудня 2024р. лист було відправлено за зворотною адресою до відправника з позначенням причин неотримання «за терміном зберігання».
Положеннями пунктів 81, 86, 108 Правил надання послуг поштового зв'язку, передбачено, що:
- рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку;
- у разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв'язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
- адресат (одержувач) має право подати в установленому оператором поштового зв'язку порядку заяву про: продовження строку зберігання об'єктом поштового зв'язку місця призначення адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу на строк, визначений оператором поштових послуг; пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень, поштових переказів на іншу адресу (якщо оператор надає послуги із доставки поштових відправлень на визначену адресатом (одержувачем) іншу адресу).
Адресат (одержувач) також має право: відмовитися від одержання поштового відправлення, поштового переказу; подати заяву на розшук відправленого йому реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу. Дія цього пункту (крім абзацу шостого) не поширюється на рекомендовані листи з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК».
За змістом позову, позивачка наголошувала, що її домоволодіння обладнано поштовою скринькою, і співробітник поштового відділення повинен був покласти відповідне повідомлення про надходження рекомендованого листа до поштової скриньки.
Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача, в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не було надано до суду належні і допустимі докази, щодо наявності відповідної поштової скриньки, як і не були надані докази наявності у позивачки абонентської поштової скриньки, при цьому судом враховано, що вище наведеними положеннями Правил надання послуг поштового зв'язку, визначено інформування адресата про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв'язку, до його саме абонентської поштової скриньки. У відзиві на позов, та в досудовому порядку, відповідач повідомляв, що на виконання положень Правил надання послуг поштового зв'язку, ним двічі було надіслано повідомлення позивачці про надходження реєстрованого поштового відправлення на номер телефону, вказаний відправником ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія».
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Згідно п. 5) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 6 цього Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг є:
1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача;
2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом;
3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація;
4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води;
5) послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання;
6) послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;
7) послуг з поводження з побутовими відходами - суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.
Пунктами 1.1. - 1.7 ч. 1 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції визначено, що:
1.1 за винятком випадків, передбачених у статті 24, призначені оператори відповідають за:
1.1.1 втрату, крадіжку чи пошкодження рекомендованих відправлень, простих посилок і відправлень з оголошеною цінністю;
1.1.2 повернення рекомендованих відправлень, відправлень з оголошеною цінністю і простих посилок, про причину недоставлення яких не повідомлено.
1.2 Призначені оператори не несуть відповідальності за відправлення, інші, ніж ті, які зазначені в пунктах 1.1.1 та 1.1.2;
1.3 у всіх інших випадках, які не передбачені цією Конвенцією, призначені оператори не несуть відповідальності;
1.4 якщо втрата чи повне пошкодження рекомендованих відправлень, простих посилок та відправлень з оголошеною цінністю є результатом форс-мажорних обставин, які не дають приводу для відшкодування, то відправник має право на відшкодування сплачених під час подання відправлення тарифів за винятком страхового збору;
1.5 суми відшкодування, які сплачуються, не повинні перевищувати сум, установлених в Регламентах письмової кореспонденції та Регламенті поштових посилок;
1.6 у справі про відповідальність непрямі збитки, упущена вигода чи моральна шкода не враховуються у відшкодування, яке повинно бути сплачено;
1.7 всі положення стосовно відповідальності призначених операторів, є беззаперечними, обов'язковими і вичерпними. Призначені оператори за будь-яких обставин не несуть відповідальності навіть у випадку серйозної помилки вище межі, встановленої в Конвенції та Регламентах.
Частина 4 ст. 23 цієї Конвенції передбачає, що у випадку втрати, повної крадіжки чи повного пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, що відповідає сумі оголошеної цінності в СПЗ.
Положеннями ст. 10 ЦК України передбачено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.
Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи положення ст. 10 ЦК України; суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позивачки про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні, і допустимі докази, в обгрунтування вказаних позовних вимог, при цьому судом не встановлено протиправність діяння, причинно-наслідковий зв'язок та наслідки.
Так, твердження позивачки, що внаслідок неналежного виконання співробітниками поштового відділення своїх трудових обов'язків, її домоволодіння було відключено від електропостачання, та додатково вона повинна була нести витрати з підключення домоволодіння до електропостачання, судом оцінюються критично, оскільки відключення електропостачання відбулося, саме внаслідок бездіяльності сторони позивача, яка не сплачувала в повному обсязі та своєчасно вартість наданих послуг з електропостачання. Не погоджується суд, і з вимогами сторони позивача, щодо відшкодування збитків з приводу копіювання документів, надсилання досудових вимог та запитів, оскільки такі витрати були понесенні стороною позивача, не внаслідок дій сторони відповідача, а у зв'язку з бездіяльністю самої сторони позивача, яка не здійснювала своєчасну оплату за надані послуги з електропостачання.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 1), 2) ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови від 31 березня 1995р. за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав, для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а також враховуючи, що позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема не було надано доказів в обґрунтування бездіяльності/протиправності дій відповідача, і необґрунтовано розміру моральної шкоди, який позивачка просить стягнути з вказаного відповідача, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивачки щодо стягнення заявлених нею сум моральної шкоди.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., ст. 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 133, 141, 223, 258-261, 263-268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 10, 13, 15, 16, 22, 525, 526, 906 ЦК України; ст. ст. 1, 3, 13, 15, 18 Закону України «Про поштовий зв'язок»; ст. ст. 23, 24 Всесвітньої поштової конвенції, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Укрпошта» (код ЄДРПОУ 21560045, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 22) про стягнення матеріальної і моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: