Справа № 175/5688/25
Провадження № 3/175/2481/25
Іменем України
"03" грудня 2025 р. с-ще Слобожанське
Суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Краснокутська Н.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 984249 від 10.02.2025 року, 10.02.2025 року, об 18:10 хв, водій ОСОБА_1 за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Волгівська, буд. 102 керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння, чим порушив п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судовому засіданні особа, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 не з'явився, його інтереси у судовому засіданні представляв захисник - адвокат Копичко І.А., який просив суд закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу правопорушення у діях його підзахисного, посилався на відсутність факту керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння його підзахисним, посилався на обов'язок доведення складу адміністративного правопорушення на посадових осіб, що склали протокол про адміністративне правопорушення та направили його до суду, посилався на те, що транспортним засобом керувала дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а не він, про що вона і каже поліцейським і це можна побачити на відеозапису. Також пояснює, що коли підійшли поліцейські машина стояла на узбіччі, тому що машина була в стадії, коли не рухалася, а ОСОБА_2 намагався відчинити капот і дійсно міг бути і на водійському місці, тому що кнопка яка відкриває капот знаходиться у ВАЗ біля руля. Просив закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_2 ..
Адвокатом, на підтвердження своїх доводів, було заявлене клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 для допиту в судовому засіданні.
Свідок - ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що 10.02.2025 року, о 18 год. 10 хв., вони їхали з Дніпра разом з ОСОБА_1 у транспортному засобі «ВАЗ 21011», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , керувала транспортним засобом саме вона, однак машина була не справна і постійно зупинялась, тому вони були вимушені зупинитись, щоб подивитись під капот, що з машиною, її чоловік вийшов з машини і намагався відкрити капот, потім він нажимав на кнопку під рулем, щоб відкрився капот, і в цей час підійшли працівники поліції та почали просити права водія, вона їм надала права і казала, що машиною керувала саме вона, однак вони не слухали її та вимагали права чомусь у чоловіка, який не керував машиною та взагалі не їздить на машині, а вони чомусь просили права саме у ОСОБА_1 , хоча керувала транспортним засобом саме вона.
Таким чином, свідок зазначила, що вона зупинилась, у зв'язку з тим, що машина була в несправному стані, таким чином коли підійшли поліцейські автомобіль стояв на узбіччі, а коли їхали, то саме вона керувала транспортним засобом.
Вислухавши пояснення захисника - адвоката Копичко І.А., допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, переглянувши відеозапис, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її в точності відповідності з законом.
Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього рухуУкраїни, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №404/4467/16-а від 20.02.2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, знаходження біля транспортного засобу або всередині, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані, не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченогост. 130 КУпАП.
Однією з головних умов для огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану, а й та обставина, що саме ця особа у такому стані керувала транспортним засобом.
Тобто факт вживання особою алкогольних, наркотичних чи інших речовин до проведення огляду або відмову особи у проведенні огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння повинен бути в нерозривному зв'язку з керуванням цією особою транспортним засобом.
Відтак особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності, коли вона керувала транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння.
Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які би вказували на доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що дало б працівникам поліції підстави для висунення йому вимоги про необхідність проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 чи будь-яким іншим способом та самі, безпосередньо, виявили факт керування останнім -автомобілем.
З дослідженого судом відеозапису з портативних відеореєстраторів поліцейських, який долучений до протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на ньому не зафіксовано моменту зупинки транспортного засобу «ВАЗ 21011», а також факту керування ОСОБА_1 вказаним автомобілем. Разом з тим, із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв поліцейським, що він не керував транспортним засобом.
Отже відеозаписом із нагрудної камери не підтверджено факту керування транспортним засобом та не зафіксовано моменту зупинки автомобіля під його керуванням. Із відеозапису вбачається лише факт перебування ОСОБА_1 поруч з автомобілем.
Також вказані обставини, в частині того, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, підтвердив в судовому засіданні свідок - ОСОБА_3 , яка пояснила, що саме вона керувала вказаним транспортним засобом за наведених у протоколі обставин.
Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами, не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.130 КУпАП.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019, важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов'язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України). Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У зв'язку з тим, що принцип презумпції невинуватості також діє у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності, то обов'язок доведення вини поза розумним сумнівом (складу адміністративного правопорушення) покладається на осіб, що направили протокол до суду.
У справі «Ireland v. the United Kingdom» (заява № 5310/71, п. 161) йдеться про те, що докази на підставі стандарту доказування «поза розумним сумнівом» можуть випливати із співіснування достатньо вагомих, чітких і взаємно підтверджувальних умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту; ураховуючи принцип «поза розумним сумнівом» як складовий елемент принципу верховенства права, потрібно відмовити в засудженні, якщо наявний сумнів - не пустопорожній чи оманний, а розсудливий, заснований на здоровому глузді, що спонукає суддю не приймати свідомо неправильне рішення, тим самим запобігаючи небажаному висновку, а також відсутні достатньо вагомі, чіткі та взаємно підтверджувальні висновки або сукупність ознак чи аналогічних неспростовних презумпцій факту (див. рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України», заява № 387/03, п. 53).
У п. 104 Дослідження Європейської комісії за демократію через право (Венеційська комісія) на тему «Мірило правосуддя» зазначається, що презумпція невинуватості - це інститут кримінального права, що є надважливим у забезпеченні права на справедливе судочинство та який застосовується винятково у сфері кримінальної юстиції без жодного стосунку до сфери цивільного, господарського або адміністративного судочинства, а також до тієї галузі права, що регулює правовідносини у сфері професійної діяльності суддів.
Досліджуючи зміст принципу презумпції невинуватості, варто зауважити, що згідно зі сталою судовою практикою (постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 25 квітня 2018 р. у справі № 800/547/17, від 22 січня 2019 р. у справі № 800/454/17 та від 3 червня 2021 р. у справі № 11-396сап20), а також практикою ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97, п. 38) гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-р 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
За таких обставин, суд вважає не доведеним, поза розумним сумнівом, наявність в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 247 КУпАП, суд,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, щодо якої її винесено до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд Дніпропетровської області.
Суддя Н. С. Краснокутська