16 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/4788/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті мені, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за заявою від 14 січня 2025 року страхової виплати (одноразової допомоги), передбаченої статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_2 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), страхову виплату (одноразову допомогу), передбачену статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_2 , пов'язаною із виробництвом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не здійснено позивачу нарахування та виплату одноразової допомоги, передбаченої статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку із загибеллю сина ОСОБА_2 .
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою суду від 01.07.2025 витребувано додаткові докази по справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що в розумінні Сімейного Кодексу України позивач не вважається членом сім'ї померлого і не має права на отримання страхової виплати, яка виплачується сукупно на сім'ю потерпілого.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 20.05.1975 серії НОМЕР_2 .
З Акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 14 березня 2022 року о 5 год. 20 хв. в Управлінні поліції охорони в Чернігівській області, затвердженого Управлінням Держпраці у Чернігівській області 06.06.2022 судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 працював на посаді охоронника команди воєнізованої охорони батальйону.
Територію ВНС-2 КП «Чернігівводоканал» в урочищі Подусівка охороняв в період з 8 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. 13.03.2022 охоронник КП «Чернігівводоканал» ОСОБА_3 . О 19 год. 30 хв. 13.03.2022 на територію ВНС-2 прийшов охоронник команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області ОСОБА_2 , який змінив ОСОБА_3 . Охоронники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом зробили обхід території та перевірили об'єкт.
З пояснень ОСОБА_3 о 5 год. 20 хв. 14.03.2022 пролунали вибухи і він впав біля вікна під стіною в приміщенні водонасосної станції, а коли отямився то побіг на вулицю по коридору, забіг в диспетчерську і побачив, що електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ОСОБА_4 там не було. Вибігши на вулицю ОСОБА_3 побачив, що охоронник ОСОБА_2 , дочка та дружина ОСОБА_5 і електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування ОСОБА_4 знаходяться на асфальті без ознак життя. Поряд з загиблими знаходилась вирва утворена внаслідок вибуху.
Слідчим відділом УСБУ в Чернігівській області від 14.03.2022 внесені відомості до ЄРДР під № 1202227034000821- за ознаками кримінального правопорушень передбачених частиною 2 cтатті 438, частини 3 статті 110 Кримінального процесуального кодексу України, за фактом загибелі, зокрема, ОСОБА_2 , внаслідок авіаудару збройних сил російської федерації 14.03.2022 по території ВНС № 2 КП «Чернігівводоканал» (урочище Подусівка, с. Новий Білоус. Чернігівський район) (лист Чернігівської обласної прокуратури від 01.06.2022 № 24-2398-22.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 є грубе руйнування тіла і голови; політравма із залученням декількох ділянок тіла; ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків.
У пункті 7 Акту зазначено: Розглянувши матеріали спеціального розслідування, на підставі підпунктів 1, 2 пункту 52 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, комісія дійшла до висновку, що нещасний випадок, який стався 14.03.2022 з охоронником команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області ОСОБА_2 , 1967 року народження, визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом. Складається акт за формою Н-1/П.
На звернення позивача листом від 01.11.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило, що на дату настання страхового випадку (14.03.2022) ОСОБА_2 не належав до числа працівників ОКІ, тому підстава для призначення одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, внаслідок військової агресії російської федерації проти України відсутня.
14.01.2025 позивач повторно звернулася із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги матері загиблого на виробництві працівника ОСОБА_2 , передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповіді на звернення позивач не отримала, тому звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області через свого представника.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).
Частиною 1 статті 4 Закону №1105-XIV (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою) врегульовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Статтею 5 Закону №1105-XIV (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою) визначено, що основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є:
1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування;
2) здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону;
3) профілактика нещасних випадків;
4) проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності і документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів;
5) здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів.
Частинами 1 статті 30 Закону №1105-XIV (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою) передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Згідно ч. 2 ст. 30 Закону №1105 -XIV (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою) факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці».
Відповідно до частини 7 статті 30 Закону №1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Станом на час настання страхового випадку право на страхові виплати в разі смерті потерпілого було передбачено статтею 41 Закону №1105-XIV, частиною 1 якої було визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Згідно частини 2 статті 41 Закону №1105-XIV такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;
3) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Відповідно до частини 3 статті 41 Закону №1105-XIV право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Згідно з частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується
- одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та
- одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Вищенаведені норми статті 41 та частини 6 статті 42 Закону №1105-XIV були чинні до 01.01.2023.
В редакції Закону №1105-XIV чинній станом на час звернення позивача до пенсійного органу статтею 35 цього Закону передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Згідно частини 2 статті 35 Закону №1105-XIV непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:
1) діти, які не досягли 18 років;
2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;
4) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Закону №1105 право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Згідно частини 1 статті 36 Закону №1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати після проведеного перерахування відповідно до частини другої статті 31 цього Закону не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати. Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за мінімальну заробітну плату.
Відповідно до частини 5 статті 36 Закону №1105-XIV (в редакції чинній станом на дату звернення до пенсійного органу) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Згідно зі статтею 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України.
За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Відповідно до статті 38 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Таким чином, положеннями Закону № 1105-XIV (у редакції станом на день настання страхового випадку) встановлено два різні види одноразової грошової виплати:
- одноразова допомога сім'ї померлого та
- одноразова допомога дитині чи особам, що перебували на його утриманні.
Подібний підхід сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 360/1239/19 та підтриманий у постанові від 22.04.2024 №420/17371/22, де Суд вказав, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім'ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).
Згідно з пунктом 5.1. Розділу V Порядку №11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», затвердженого постановою правління ФСС України від 19.07.2018, який діяв до 21.03.2024, для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
-заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
-копії паспорта;
-копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
-копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
-копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
-довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
З огляду на вказане, суд доходить висновку, що Законом № 1105-XIV, Порядком № 11 у редакції на час настання страхового випадку, чітко визначили механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, визначивши, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов'язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім'ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві. Водночас для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім'ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв'язків з померлим потерпілим.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22.
Стаття 39 Закону №1105-XIV встановлює чіткі підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо:
1)потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2)роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3)застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22.
Суд зауважує, що станом на день подання заяви від 14.01.2025 був чинний Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 року №4-1 (Порядок 4-1), який визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого.
Заява про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат (крім виплат, які призначаються страхувальником) подається потерпілим або особою, яка має право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). (пункт 1 розділу ІІ Порядку №4-1)
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №4-1 незалежно від виду страхової виплати, щодо якої звертається особа, під час подання заяви особа надає:
паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України) у разі призначення виплат на дитину;
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).
Згідно з пунктом 1 розділу IX Порядку №4-1, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати:
одноразова допомога сім'ї потерпілого;
одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого;
щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.
Пунктом 2 розділу IX Порядку №4-1 право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Непрацездатними особами, передбаченими абзацом першим цього пункту, є:
діти, які не досягли 18 років;
повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови, що такий період не перевищує чотири місяці),- до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;
особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Судом встановлено, що позивачка 14.01.2025 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги матері загиблого на виробництві працівника ОСОБА_2 передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
08.04.2025 позивач звернулась до відповідача з клопотанням про надання рішення щодо нарахування та виплату одноразової грошової допомоги за заявою від 14.01.2025.
Представник позивача надіслав на адресу відповідача Адвокатський запит від 08.04.2025 №1268 про надання у паперовому вигляді рішення за результатами розгляду заяви позивача від 14.01.2025.
Листом від 17.04.2025 відповідач на адвокатський запит відповів, що за результатами розгляду заяви від 12.09.2024 та доданих документів, 17.09.2024 було прийнято рішення №1233841271-2024-3.
Доказів належного розгляду відповідачем заяви від 14.01.2025 та прийняття за результатом такого розгляду відповідного рішення матеріали справи не містять.
Відтак, враховуючи відсутність прийнятого рішення суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви позивачки від 14.01.2025 про призначення одноразової допомоги, у зв'язку зі смертю сина внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, суд констатує про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду вказаного звернення.
Відсутність рішення позбавляє суд можливості надати йому оцінку.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).
Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Суд враховує, що відповідач не розглянув заяву від 14.01.2025 та не прийняв рішення за результатами розгляду.
З огляду на викладене та враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не прийняття рішення за резутьтатом розгляду заяви позивача від 14.01.2025 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянути заяву позивача від 14.01.2025 та прийняти відповідне рішення.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не прийняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2025 та прийняти відповідне рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940 ).
Повне судове рішення складено 16.12.2025.
Суддя Олена ЛУКАШОВА