Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 грудня 2025 р. № 520/23437/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Світлани Чудних, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2025 №204750009545 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу за списком №1 періодів з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999, у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 13.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу за списком № 1 періоди з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999, призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 13.03.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.03.2024 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду вказаної зави відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, вказане рішення позивач оскаржив у судовому порядку. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/29885/24 відповідач повторно розглянув заяву, прийнявши нове рішення від 08.05.2025 № 204750009545 про відмову у призначенні пенсії оскільки у позивача відсутній пільговий стаж. Відповідачем до пільгового стажу не зараховано: довідки № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створюють правових наслідків; довідки № 800 від 04.08.2002, № 843, № 844 від 04.09.2002, оскільки бланки не відповідають додатку 5 затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (відсутня інформація про ліквідацію або чи діюче підприємство); довідки про підтвердження атестації Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону № 1207-VII від 15.04.2014, є недійсним і не створюють правових наслідків. Позивач не погоджується із вищевказаним рішенням відповідача, вважає його таким що порушує його право на пенсію, а тому таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, проте до пільгового стажу не зараховано довідки № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створюють правових наслідків; довідки № 800 від 04.08.2002, № 843, № 844 від 04.09.2002, оскільки бланки не відповідають додатку 5 затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (відсутня інформація про ліквідацію або чи діюче підприємство); довідки про підтвердження атестації Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону № 1207-VII від 15.04.2014, є недійсним і не створюють правових наслідків. Таким чином, у зв'язку із відсутністю пільгового стажу, позивачу відповідно у призначенні пенсії на пільгових умовах. Тому, просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справа розглянута в межах встановлених строків та з урахуванням перебуванням судді на лікарняному та у відпустці.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 13.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі - Закон № 1788-ХІІ).
За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача Головного управління ПФУ в Харківській області було прийнято рішення від 21.03.2024 № 204750009545 про відмову в призначенні пільгової пенсії, оскільки у позивача відсутній пільговий стаж, при цьому його загальний стаж складає лише 18 років 5 місяців 9 днів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/29885/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 21.03.2024 № 204750009545 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2024 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, з урахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 520/29885/24 Головним управлінням ПФУ в Харківській області прийнято рішення від 08.05.2025 № 204750009545 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю пільгового стажу.
Так, у вищевказаному рішенні відповідачем зазначено, що до пільгового стажу не зараховано:
- довідки № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435 (дати реєстрації відсутні), оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), є недійсним і не створюють правових наслідків;
- довідки № 800 від 04.08.2002, № 843, № 844 від 04.09.2002, оскільки бланки не відповідають додатку 5 затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (відсутня інформація про ліквідацію або чи діюче підприємство);
- довідки про підтвердження атестації Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону № 1207-VII від 15.04.2014, є недійсним і не створюють правових наслідків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України ромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ(далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», далі Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До внесення змін Законом № 213-VIII устаттю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Тобто, Законом №213-VIII віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років. Закон №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII),Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Зокрема, пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Разом з цим Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IVу редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІу редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частинирішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішеннястаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 року правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «а» частини першоїстатті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2025 №204750009545 станом на дату звернення страховий стаж позивача становить 21 років 06 місяців 18 днів, пільговий стаж за Списком №1 особи (позивача) - відсутній, вік позивача складає 53 років.
При цьому, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач посилається, зокрема, на те, що до пільгового стажу не зараховано довідки № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створюють правових наслідків; довідки № 800 від 04.08.2002, № 843, № 844 від 04.09.2002, оскільки бланки не відповідають додатку 5 затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (відсутня інформація про ліквідацію або чи діюче підприємство); довідки про підтвердження атестації Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995, оскільки будь-які документи, видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону № 1207-VII від 15.04.2014, є недійсним і не створюють правових наслідків.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити.
Отже, як вже зазначалось відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закон № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Згідно зі статтею 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що були чинними на період роботи.
Копією диплома серії НОМЕР_1 підтверджено, що у період з 01.09.1986 по 22.06.1990 позивач навчався в Лисичанському гірничому технікумі за спеціальністю «Маркшейдерська справа», кваліфікація гірничого техніка - маркшейдера.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював на наступних роботах:
- 01.06.1989 - 10.07.1989 - працював учнем підземного гірника 1 розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Україна»;
- 10.07.1989 - 31.07.1989 - працював підземним гірником 2 розряду з повним робочим днем під землею;
- 05.09.1989 - 31.10.1989 - працював підземним гірником 1 розряду з повним робочим днем на шахті «Україна»;
- 29.03.1990 - 30.04.1990 - працював підземним гірником 2 розряду з повним робочим днем на шахті «Україна»;
- 01.09.1986 - 23.06.1990 - навчався в Лисичанському гірничому технікумі за спеціальністю «Маркшейдерська справа»;
- 30.08.1990 - 01.02.1991 - працював підземним гірником 2 розряду з повним робочим днем на шахті «Україна»;
- 01.02.1991 - 01.03.1995 - працював дільничним маркшейдером на шахті «Україна», що пов'язано з підземними роботами;
- 01.03.1995 - 12.06.1996 - працював на посаді геолога на шахті «Україна», що пов'язано з підземними роботами;
- 14.09.1996 - 22.10.1999 - працював гірником з повним робочим днем під землею на шахті «Україна».
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
На підтвердження пільгового стажу ОСОБА_1 надав наступні документи:
- копію виписки з наказу № 68к від 05.09.1989, завіреною печаткою, так званою, лнр, згідно з якою ОСОБА_1 прийнятий на роботу (на період проходження практики) підземним гірником І розряду з 05.09.1989 з повним робочим днем;
- копією виписки з наказу № 84к від 30.10.1989, завіреною печаткою, так званої, лнр, про звільнення ОСОБА_1 з посади підземного гірника І розряду з 31.10.1989;
- копією виписки з наказу № 18к від 02.04.1990, завіреною печаткою, так званої, лнр, відповідно до якої ОСОБА_1 прийнятий на роботу підземним гірником ІІ розряду з повним робочим днем під землею з 29.03.1990;
- копією виписки з наказу № 24к від 30.04.1990, завіреною печаткою, так званої, лнр, про звільнення ОСОБА_1 з посади підземного гірника з 30.04.1990;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, від 04.09.2002 № 843, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 01.06.1989 по 10.07.1989 на виробництві (гірничі роботи) в якості учня підземного гірника, проходив бригадно- індивідуальне навчання у складі підземних працівників й отримував тарифну ставку підземного гірника, а не учня, що передбачено списком № 1, розділу І підзрозділу 1а. Також з 10.06.1989 по 31.07.1989 працював на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника (позиція 1010100а), що передбачено списком № 1 розділу І підзрозділу 1а. З 05.09.1989 по 31.10.1989 працював на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника (позиція 1010100а), що передбачено списком № 1 розділу І підзрозділу 1а;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, № 428, виданої на ім'я ОСОБА_1 . Про те, що він працював на шахті «Україна» повний робочий день з 08.06.1989 по 09.07.1989 на виробництві (гірничі роботи) в якості учня підземного гірника, був у складі робочої ділянки, яка виконувала роботу під землею, отримував тарифну ставку підземного гірника І розряду, а не учня, що передбачено списком № 1 розділу І підрозділу 1 згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956. Також за період з 08.06.1989 по 09.07.1989, з 10.07.1989 по 31.07.1989 працював на виробництві (гірничі роботи) на посаді підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачено списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, № 429, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 05.09.1989 по 31.10.1989 на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачено списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, № 430, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 02.04.1990 по 31.04.1990 на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачено списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, № 431, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 10.09.1990 по 31.01.1991 на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачено списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956. Також працював з 01.02.1991 по 28.02.1995 дільничним маркшейдером, був зайнятий на підземних роботах, що передбачено за списком № 1 розділу І підрозділу 1 за позицією 1010100г-28183. Надалі з 01.03.1995 по 12.06.1996 працював геологом, що пов'язано з підземними роботами й передбачено за списком № 1 розділу І підрозділу 1 за позицією 1010100г-20589;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, від 04.09.2002 № 844, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 29.03.1990 по 30.04.1990 на виробництві (гірничі роботи) в якості підземного гірника (позиція 1010100а), що передбачено списком № 1, розділу І підрозділу 1а. Поруч з цим, він працював з 30.08.1990 по 01.02.1991 на виробництві (гірничі роботи) підземним гірником (позиція 1010100а), що передбачено списком № 1 розділу І підрозділу 1а. Також працював з 01.02.1991 по 01.03.1995 на виробництві (гірничі роботи) в якості дільничного маркшейдера, зайнятого на підземних роботах, що передбачено списком № 1 розділу І підрозряду 1д;
- копією довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, від 04.08.2002 № 900, виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що він працював повний робочий день з 01.03.1995 по 12.06.1996 на виробництві (гірничі роботи) в якості геолога, був зайнятий на підземних роботах (позиція 1010100г-20589), що передбачено списком № 1, розділу І підрозділу 1г;
- копією наказу директора шахти «Україна» від 16.09.1999 № 151 «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці за списком № 1», відповідно до якого робота на посадах, зокрема, підземного гірника, геолога, дільничного геолога, дільничного маркшейдера надає право на отримання пенсії на пільгових умовах за списком № 1;
- копією наказу директора шахти «Україна» від 04.07.1995 № 359-к «Про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за списками № 1 та № 2», згідно з яким робота на посадах, зокрема, підземного гірника, геолога, дільничного геолога, дільничного маркшейдера надає право на отримання пенсії на пільгових умовах за списком № 1;
- копією довідки про виходжуваність на підземну роботу за № 434, згідно з якою ОСОБА_1 . З 08.06.1989 по 09.07.1989 був учнем підземного гірника, з 10.07.1989 по 31.07.1989, з 05.09.1989 по 31.10.1989, з 02.04.1990 по 30.04.1990, з 10.09.1990 по 31.01.1991 працював на посаді підземного гірника на шахті «Україна»;
- копією довідки про виходжуваність на підземну роботу за № 435, відповідно до якої ОСОБА_1 з 01.02.1991 по 38.02.1995 працював дільничним маркшейдером, з 01.03.1995 по 12.06.1996 працював геологом на шахті «Україна».
Щодо посилань відповідача на те, що довідки надані ОСОБА_1 № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, а також довідки про підтвердження атестації, Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995 не дійсні, оскільки вони видані органами або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не створюючи правових наслідків суд зазначає наступне.
При цьому, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 9 Закону №1207-VII, відповідно до якої встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Разом з тим, відсутність у позивача можливості надати інші довідки чи докази їх обґрунтованості внаслідок знаходження установ на тимчасово окупованій території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії в належному розмірі. Неврахування пенсійним органом довідок № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, довідки про підтвердження атестації, Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995 є порушенням конституційних прав позивача на отримання пенсійного забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №560/3907/18 (адміністративне провадження № К/9901/20963/19).
Верховний Суд також зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Закон №1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону №1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону №1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Положеннями частин 1 - 3 статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом
Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на положення частини 4 статті 9 Закону №1207-VII, відповідно до якої встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Крім того, колегія суддів зазначила, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. У виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи це, колегія суддів Верховного Суду вважала можливим застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що неврахування пенсійним органом довідок № 425, № 426, № 427, № 431, № 428, № 429, № 430, № 434 та № 435, довідки про підтвердження атестації, Наказ № 151 від 16.09.1999, Наказ № 359-к від 04.07.1995 є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23.01.2018 у справі № 583/392/17, від 30.10.2018 у справі №234/3038/17, від 11.12.2018 у справі № 360/1628/17, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, від 04.03.2020 у справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18.
Також, посилання органу Пенсійного фонду України в оскарженому рішенні на те, що довідки № 800 від 04.08.2002, № 843, № 844 від 04.09.2002, оскільки бланки не відповідають додатку 5 затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» - є неприйнятними, оскільки вказана постанова Кабінету Міністрів України жодних додатків не містить.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, яка діяла на час видачі спірних довідок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
В той же час, на переконання суду, помилки в уточнюючій довідці або зазначення не повної інформації не можуть спричинити не зарахування пільгового стажу роботи позивачки, оскільки є лише технічними помилками. Позивач не може впливати на складання довідки її колишнім роботодавцем, оскільки не наділена відповідними правами та можливостями. У той же час, не має сумніву, що вона виконувала роботу зі шкідливими умовами праці (що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та наказами про атестацію робочих місць, які були надані відповідачу).
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані позивачем уточнюючі довідки, виписки мають прийматися до уваги при підтвердженні права ОСОБА_1 на отримання пільгової пенсії за списком№ 1 відповідно до приписів частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2025 №204750009545 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу за списком №1 періодів з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999, у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 13.03.2024 є протиправним.
Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача суд враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:
- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб'єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.
Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2025 №204750009545 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу за списком №1 періодів з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999, у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 13.03.2024, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу за списком № 1 періоди з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з 13.03.2024 з урахуванням висновків суду по даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2025 №204750009545 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу за списком №1 періодів з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999, у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 13.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу за списком № 1 періоди з 01.09.1986 по 22.06.1990, з 30.08.1990 по 12.06.1996, з 14.09.1996 по 22.10.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з 13.03.2024, з урахуванням висновків суду по даній справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) сплачену суму судового збору у розмірі 484(чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Світлана Чудних