16 грудня 2025 року № 320/28274/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі по тексту також відповідач, Агентство, ідентифікаційний код:40927307, адреса: 02222, м. Київ, вул. Володимира Винниченка, 5), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яка полягає у неприйнятті вмотивованого та вчасного рішення за наслідком розгляді повідомлень щодо можливих фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації у наукових роботах Лісового О.В. та Бабака С.В., які надійшли та зареєстровані за номерами: №3-АД від 23.03.2023, №4-АД від 23.03.2023 та №8-АД від 08.05.2023;
- зобов'язати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти негайно розглянути на своєму засіданні повідомлення щодо можливих фактів академічного плагіату, фабрикації фальсифікації у наукових роботах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які надійшли та зареєстровані за номерами: №3-АД від 23.03.2023, №4-АД від 23.03.2023 та №8-АД від 08.05.2023 та прийняти одне з двох рішень, передбачених законодавством, а саме: про виявлення в цих дисертаціях академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації та звернення до Міністерства освіти і науки України про позбавлення особи відповідного наукового ступеня (з направленням результатів проведеного аналізу доказів, які підтверджують факт фабрикації, фальсифікації, результатів проведеного аналізу виявлених за допомогою відповідного програмного забезпечення фрагментів збігів неправомірного використання наукових текстів, ідей, розробок, наукових щодо результатів і матеріалів інших авторів без відповідного посилання, посилань на норми законодавства); або про невиявлення в цих дисертаціях академічного плагіату, фабрикації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.03.2023, а також 08.05.2023 до Агентства надійшли повідомлення щодо можливих фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації у наукових роботах Лісового О.В. та ОСОБА_3 , які станом на дату звернення позивача до суду не розглянуті, що, на його думку, є підтвердженням протиправної бездіяльності відповідача. Позивач стверджує, що означеною бездіяльністю відповідач порушує його законні інтереси як члена колегіального складу Агентства, що позбавляє позивача реалізувати власні повноваження як члена Агентства і визначитися щодо (не)обґрунтованості таких повідомлень. Крім того, позивач вважає, що така бездіяльність погрожує його діловій репутації, честі та гідності, враховуючи суспільний інтерес.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 відкрито провадження у справі №320/28274/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що за результатами перевірки поданих скарг було складено звіти, які передано разом із скаргами та доданими до них документами на розгляд Комітету з питань етики. Рішеннями Комітету з питань етики скарги прийнято до розгляду та доручено здійснити перевірку викладених у повідомленнях відомостей. У зв'язку зі скасуванням рішень про присудження наукових ступенів кандидата наук ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 внаслідок їх добровільної відмови, відповідач звернувся до Інституту держави і права імені В.М. Корецького, Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з проханням надати науково-експертний висновок щодо того, чи може Агентство розглядати скарги/повідомлення щодо наявності у дисертаціях на здобуття ступеня доктора філософії (наукового ступеня доктора наук) та/або наукових публікаціях, в яких висвітлені наукові результати дисертації, фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, якщо особа добровільно відмовилась від відповідного наукового ступеня. Отримавши відповіді на означені листи, враховуючи відсутність предмету розгляду, Агентство на засіданні ухвалило рішення про зупинення розгляду звернень.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що доводи позивача про порушення його прав та інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу діями відповідача на його конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 04.12.2024 залучено до участі у справі № 320/28274/23 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Треті особи своїх доводів і міркувань з приводу заявлених позовних вимог не висловили.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що до Агентства надійшло звернення від 23.03.2023 №3-АД від О. Лісового щодо перевірки можливих фактів академічного плагіату в захищеній 05.04.2012 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.13 НПУ ім. М.П. Драгоманова дисертації Лісового О.В. «Соціокультурна самоідентифікація особистості», поданої на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Рішенням Комітету з питань етики від 06.04.2023 №7 (20) повідомлення прийнято до розгляду та доручено Секретаріату Національного агентства здійснити перевірку викладених у повідомленні відомостей, розглянути повідомлення у терміни, визначені Порядком.
Крім того, до Агентства надійшло звернення від 23.03.2023 №4-АД від Бабака С.В. щодо перевірки можливих фактів академічного плагіату в захищеній 12.04.2016 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.187.02 Інституту електродинаміки НАН України дисертації Бабака С.В. «Комп'ютеризовані системи контролю довкілля об'єктів енергетики на базі безпілотних авіаційних комплексів», поданої на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук. Рішенням Комітету з питань етики від 06.04.2023 №8 (21) повідомлення прийнято до розгляду та доручено Секретаріату Національного агентства здійснити перевірку викладених у повідомленні відомостей, розглянути повідомлення у терміни, визначені Порядком.
Також до Агентства надійшла скарга від 22.05.2023 №12-АД від ОСОБА_7 щодо виявлення в захищеній 19.02.2021 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.142.04 Міжрегіональної академії управління персоналом дисертації Жукової І.В. «Державно-громадська комунікація: становлення та розвиток в Україні», поданої на здобуття наукового ступеня доктора з державного управління, фактів академічного плагіату. Рішенням Комітету з питань етики від 05.06.2023 №21 (34) скаргу прийнято до розгляду та доручено Секретаріату Національного агентства здійснити перевірку викладених у повідомленні відомостей, розглянути повідомлення у терміни, визначені Порядком.
Рішенням Комітету з питань етики від 26.06.2023 №25 (38) зупинено розгляд звернень та скарг про порушення академічної доброчесності в дисертаціях ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Рішення мотивоване добровільною відмовою означених осіб від наукового ступеня, за результатами яких МОН України видано відповідні накази про скасування рішень про присудження наукових ступенів та визнання наукових ступенів недійсними. Видання таких наказів унеможливлює звернення Агентства про позбавлення наукового ступеня, оскільки рішення спеціалізованої вченої ради про їх присудження скасовані, а дипломи визнані недійсними, що свідчить про унеможливлення прийняття будь-якого рішення відповідачем за результатами розгляду повідомлень та скарги.
Не погоджуючись з правомірністю вчиненої відповідачем бездіяльності, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що у відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно з вимогами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02.04.2014, прийнятому по справі № К/800/42688/13.
Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу №21-438а12, у своїй постанові від 26.03.2013 прийшов до правового висновку про те, що відповідно до частини першої статті 2, пунктів 6, 8 частини першої статті 3, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Такий підхід ґрунтується на системному тлумаченні положень статей 2, 5 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод чи законних інтересів конкретної особи у публічно-правових відносинах, а право на звернення до адміністративного суду обумовлюється наявністю у позивача правового (юридичного) інтересу. Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово зазначала, що правовий інтерес - це об'єктивно зумовлена, реальна та безпосередня заінтересованість особи у певному правовому результаті, яка випливає з конкретних правовідносин та пов'язана з можливістю порушення, невизнання або обмеження її прав чи законних інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19 дійшов висновку, що індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, зокрема рішення про призначення на посаду, може бути предметом судового оскарження виключно особою, щодо якої такий акт прийнято, або особою, права чи законні інтереси якої безпосередньо, персоніфіковано та реально порушені цим актом. Відсутність у позивача такого правового інтересу унеможливлює судовий захист у порядку адміністративного судочинства незалежно від оцінки правомірності оскаржуваного рішення. У подальшій судовій практиці Верховний Суд не відступав від зазначеної правової позиції, що свідчить про її сталість і послідовність у застосуванні норм адміністративного процесуального права.
Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.
Позивач, зазначаючи про порушення його прав та інтересів, посилається на те, що він є членом Агентства згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 №258-р. Крім того, позивач стверджує, що спірною бездіяльністю відповідач порушує його законні інтереси як члена колегіального складу відповідача, що виражається у неможливості реалізувати позивачем власні повноваження як члена НАЗЯВО і визначитися щодо обґрунтованості чи необґрунтованості повідомлень про можливі факти академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації; загрозу діловій репутації, честі та гідності від факту протиправної бездіяльності колегіального органу, членом якого він є, особливо враховуючи суспільний інтерес до вказаних кейсів.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях визначені Законом України «Про вищу освіту».
Статус Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти визначено Законом України «Про вищу освіту», статтею 17 якого передбачено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед органів, які здійснюють управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень, є Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (пункт 8 частини першої статті 12 Закону України «Про вищу освіту».
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 Закону України «Про вищу освіту» в редакції Закону № 3062-IX від 02.05.2023, у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики, Комітет з питань діяльності разових спеціалізованих вчених рад, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти для попереднього розгляду питань, що належать до його компетенції. Комітет з питань етики розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Комітет з питань діяльності разових спеціалізованих вчених рад розглядає звернення, заяви і скарги щодо порушення встановленої законодавством процедури захисту дисертації на здобуття ступеня доктора філософії, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
Положеннями статті 20 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що засідання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти є правомочним, якщо в ньому беруть участь не менше двох третин його членів. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Національного агентства з якості вищої освіти.
Члени Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти виконують покладені на них функції на підставі укладених з ними цивільно-правових договорів.
Члени Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти діють на засадах відкритості та прозорості. Інформація про діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (рішення, протоколи засідань тощо) оприлюднюється на офіційному веб-сайті.
Відповідно до частини сьомої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук у разі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти здійснюється у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржено відповідно до законодавства.
25 лютого 2019 року Головою Агентства затверджено Положення про комітети Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, відповідно до пункту 1.1 якого Комітет Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюється з числа його членів для здійснення повноважень у межах конкретних напрямів діяльності Національного агентства.
Відповідно до Переліку та повноважень комітетів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, який є додатком 2 до Положення про комітети Національного агентства, до означеного переліку входять Апеляційний комітет, комітет з питань етики, комітет з питань акредитації освітніх програм, незалежних установ оцінювання якості та інституційної акредитації, комітет з питань діяльності та акредитації спеціалізованих вчених рад, комітет з питань стандартів та економіки вищої освіти, комітет з питань оцінювання якості вищої освіти.
Згідно пункту 2 Переліку, комітет з питань етики розглядає звернення, заяви і скарги щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності; виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством.
З наведених положень слідує, що саме до повноважень комітету з питань етики відноситься розгляд звернень, заяв і скарг щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності.
В свою чергу, відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Агентства, що міститься за посиланням: https://naqa.gov.ua/%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%96%d1%82%d0%b5%d1%82-%d0%b7-%d0%bf%d0%b8%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%8c-%d0%b5%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b8/, позивач не входить до складу комітету з питань етики. Означена обставина, на переконання суду, свідчить про те, що ним, відповідно, не приймалися та не могли прийматися рішення за результатами розгляду звернень, заяв і скарг щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності.
Враховуючи означені обставини, за відсутності в матеріалах справи жодних доказів, які б підтверджували віднесення до повноважень позивача розгляду звернень, заяв і скарг щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності, суд дійшов висновку про непідтвердження документально та нормативно порушення спірною бездіяльністю прав та інтересів позивача.
Оскільки порушення має бути реальним, чого позивачем суду не доведено та матеріалами справи не підтверджено, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
У даному випадку, позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів позивача станом на дату винесення рішення у межах даної справи, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 16.12.2025
Суддя Панченко Н.Д.