ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" грудня 2025 р. справа № 300/3139/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 144233,43 грн. за час невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі №280/1017/21 до квітня 2025 року;
- стягнути з відповідача за невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі № 280/1017/21 у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання рішення в сумі 37684,93 грн. за час невиконання рішення до квітня 2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 за № 280/1017/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити позивачу з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 62% суддівської винагороди працюючого судді, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 № 08-02/979, та виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач рішення суду виконав в частині перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Однак, в частині виплати заборгованості в розмірі 279 899,03 грн., яка виникла на момент набуття чинності судовим рішенням, рішення суду станом на 02 квітня 2025 року залишається не виконаним. Натомість, позивач вважає, що до цієї суми повинні бути застосовані компенсаційні заходи у вигляді нарахування 3 % річних в сумі 37684,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 144233,43 грн. У своїх доводах позивач посилався на положення частини 2 статті 625 ЦК України, де передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування компенсаційних заходів у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.19).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.05.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі № 280/1017/21, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити з 19.02.2020 перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 62% суддівської винагороди працюючого судді згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 №08-02/976, та виплату з урахуванням раніше сплачених сум. Головним управлінням на виконання коментованого рішення здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2020 по 31.10.2021, внаслідок якого сформувалась доплата у розмірах 279 899,03 грн. та заборгованість на виконання рішення суду складає 279 899,03 грн. Звернуто увагу суду, що кошти, які нараховані на виконання вище вказаного рішення, включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України, виконання яких гарантовано державою. Враховуючи вищезазначене, погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. З огляду на те, що Головним управлінням включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Таким чином, покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління (а.с.22-24).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи із 62% суддівської винагороди згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 №08-02/979.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 за №280/1017/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 62% суддівської винагороди працюючого судді згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 № 08-02/979, та виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду від 08.04.2021 за № 280/1017/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перерахунок пенсії позивача. Доплата пенсії за період з 19.02.2020 по 31.10.2021 становить 279899,03 грн. (а.с.27).
Проте, як зазначено у позові, станом на 02.04.2025 виплата заборгованості з виплати пенсії у розмірі 279899,03 грн. не проведена.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.12.2021 за № 11227-2-031 (а.с.9) та від 21.04.2025 за № 6996-7004/В-02/8-0800/25 (а.с.15) позивачу повідомлено, що доплата пенсії за рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 за № 280/1017/21 буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що відповідачем не здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 19.02.2020 по 31.10.2021 на суму заборгованості, що виникла під час виконання рішення суду у справі № 280/1017/21.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016.
Пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно частин 1, 2 статті 142 Закону № 1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, суддя у відставці, який досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах зазначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи із 62% суддівської винагороди згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 №08-02/979.
Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач просить суд про стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з нарахованою, але не виплаченою пенсією позивача на виконання рішення суду від 08.04.2021 по справі №280/1017/21.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон України № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 (далі -Порядок № 159).
Згідно статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому вищезазначеному законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних передбачені положеннями Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, запроваджені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України заходи є мірою саме майнової відповідальності.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до положень частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
За частиною 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стягнення інфляційних втрат та відсоткових процентих річних регулюються статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Системний аналіз вказаних норм права свідчить, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі № 335/6976/19, від 16.09.2020 у справі №335/6979/19, від 27.10.2022 у справі № 280/6352/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 вирішувала питання про те, чи можуть бути застосовані приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов'язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла висновку, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Наведений висновок суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19.
У справі, що розглядається, спір виник стосовно стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з нарахованим, однак, не виплаченим нарахуванням, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2021 по справі № 280/1017/21.
Так, на виконання рішення суду від 08.04.2021 по справі № 280/1017/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перерахунок пенсії позивача. Доплата пенсії за період з 19.02.2020 по 31.10.2021 становить 279899,03 грн.
Проте, як зазначено у позові, станом на 02.04.2025 виплата заборгованості з виплати пенсії у розмірі 279899,03 грн. не проведена.
Позивач та відповідач підтверджують невиплату доплати пенсії позивачу.
Разом із тим, суд зазначає, що у даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не є у спорі про стягнення боргу боржником, оскільки судове рішення у справі № 280/1017/21 не є тим судовим рішенням, яке у тлумаченні наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду є таким, що встановлює визначене грошове зобов'язання держави на користь стягувача-кредитора з Державного бюджету у чіткій грошовій сумі.
З огляду на вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов про відсутність підстав для стягнення на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних у зв'язку з заборгованістю пенсійного органу щодо виплати пенсії, перерахованої на виконання рішення суду від 08.04.2021 по справі № 280/1017/21.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.