Справа № 229/4882/24
Провадження № 2/211/2178/25
11 грудня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за головуванням судді Рагозіної С.О.,
з участю секретаря Мариненко Е.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий Ріг цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
позивач ОСОБА_1 17.07.2024 року звернулась в Дружківський міський суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 17 жовтня 2018 року між нею та відповідачем було укладено договір позики. На виконання якого вона передала відповідачу гроші в розмірі 400000 грн., які останній зобов'язувався повернути до 01.06.2023 року. Крім того, відповідач зобов'язувався сплатити позивачу проценти за користування грошами в розмірі 200000 грн.
Відповідач свої договірні зобов'язання не виконав, суму грошових коштів, отриманих у позику та проценти за користування коштами позивачу не повернув.
Таким чином, просить стягнути на її користь з відповідача заборгованість у сумі 600000 грн.
19 грудня 2024 року підсудність Дружківського міського суду була змінена на підсудність Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу.
06 травня 2025 року цивільну справу було прийнято до провадження та призначенно підготовче засідання.
17 вересня 2025 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи, повідомлений належним чином.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, заочно у відповідності до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України, проти чого позивач не заперечує.
У зв'язку з неявкою сторін, відповідно до вимог зазначених у частині 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, висновує, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на таке.
Конституція України передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст.41).
У статтях 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд встановив, що 17 жовтня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передала відповідачу грошову суму у розмірі 400000,00 грн. із зобов'язанням повернути таку ж саме суму до 01 червня 2023 року зі сплатою відсотків у розмірі 200000,00 грн., це підтверджується договором позики у вигляді розписки (а.с. 2).
У статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частині першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
На підставі договору про грошову позику від 17 жовтня 2018 року, позивач віддала у власність позичальнику ОСОБА_2 кошти в сумі 400000 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму у термін до 01.06.2023 року та сплатити проценти у розмірі 200000,00 грн.
Згідно зі ст. 526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Оригінал розписки, який перебуває у позичальника доводить той факт, що зобов'язання боржника із повернення боргу не виконано.
Так, відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані.
Згідно з частиною частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», ключовим є зміст документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц, від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19та від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18.
З матеріалів справи вбачається, що така розписка (боргове зобов'язання) за особистим підписом відповідача була надана суду позивачем по справі, як доказ укладення договору позики грошових коштів сторонами.
Відповідно до норм ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, відповідно до ст.1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Таким чином, з моменту передання грошей договір позики є укладеним у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов позивач представив розписку (боргове зобов'язання) власноруч підписану відповідачем, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, що узгоджується з положеннями статті 1047 ЦК України.
Доказів того, що договір позики має іншу правову природу суду не надано.
До таких висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 13 січня 2021 року по аналогічній справі №225/6667/16-ц (провадження №61-15120св19).
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 10 серпня 2021 року у справі №473/995/18(провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі №266/7291/18-ц(провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі №211/2672/16-ц(провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі №751/1000/16-ц(провадження № 61-586св17) зазначав, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що устатті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
У статті 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
У розписці від 17 жовтня 2018 року, зазначено, що відповідач зобов'язується сплатити позивачу за користування грошима 200000,00 грн., тому відсотки також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, у справі встановлено, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилався на належні та допустимі докази повернення спірних коштів за договором позики.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу за договорами позики грошей від 17 жовтня 2018 року у загальній сумі 600000,00 грн., підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають задоволенню, то судовий збір у розмірі 6000,00 грн. підлягає стягненню на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 10-13,76-80, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд ,
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , суму основного боргу за договором позики від 17.10.2018 року в розмірі 400000 ( чотириста тисяч ) гривень 00 коп.; проценти за час користування сумою позики в розмірі 200000 ( двісті тисяч ) гривень, всього 600000 ( шістсот тисяч ) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 6000 ( шість тисяч ) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу
Суддя: С. О. Рагозіна