15 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 420/10138/20
адміністративне провадження № К/990/48376/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником Форманюк Оленою Миколаївною, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №420/10138/20, за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації та вважати проходження атестації успішним;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на рівнозначній посаді начальника Управління Одеської обласної прокуратури;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення, 07 вересня 2020 року, по день фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області;
- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 вересня 2020 року по 25 січня 2021 року у розмірі 130984,92 грн без обов'язкових відрахувань;
- у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць за період з 07 вересня 2020 року по 06 жовтня 2020 року в сумі 29707,92 грн без обов'язкових відрахувань.
У частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури встановлено наступний порядок і строк виконання рішення:
- негайно видати керівнику Одеської обласної прокуратури наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області;
- негайно керівнику Одеської обласної прокуратури вирішити питання про перевід ОСОБА_1 , якого вважати таким, що успішно пройшов атестацію, на посаду в Одеській обласній прокуратурі відповідно до з Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновків суду про порушення прав ОСОБА_1 проведеною атестацією та про необґрунтованість оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 .
Виключено з мотивувальної та резолютивної частин рішення суду висновок суду про встановлення порядку і строку виконання судового рішення.
У решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року скасовано та направлено справу №420/10138/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії №23 від 21 липня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_3 атестації;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області В. Веніславського №1629к від 17 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 07 вересня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_4 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області з 07 вересня 2020 року;
- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 вересня 2020 року по 12 березня 2021 року у розмірі 44561,88 грн без обов'язкових відрахувань;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді начальника Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Одеської області та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць за період з 07 вересня 2020 року по 06 жовтня 2020 року в сумі 29707,92 грн без обов'язкових відрахувань.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником Форманюк Оленою Миколаївною, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №420/10138/20 повернуто особі, яка її подала.
24 листопада 2025 року до Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником Форманюк Оленою Миколаївною, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №420/10138/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 29 липня 2020 року у справі №802/3673/15-а; від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/831/18; від 19 травня 2022 року у справі №200/473/19-а, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/2523/21; від 04 червня 2024 року у справі №2-а-256/08; від 11 квітня 2018 року у справі №814/886/17.
У касацій скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні надав неправильну правову оцінку та неправильно розтлумачив статтю 131-1 Конституції України, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», розділ ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX та норми Порядку №221.
Також скаржник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - статей 2, 6, 242, 245, 246, 322 КАС України.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстава для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається також на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування: пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до обласної прокуратури лише у разі успішного проходження атестації; пункту 9 щодо проведення атестації кадровими комісіями; пункту 12 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора; пунктів 13, 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведені співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-IX як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів.
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Так, у касаційній скарзі представник заявника послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону №113-ІХ, перелік яких наведений вище. Однак положеннями пунктів 7, 9, 12, 13, 15, розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ урегульовано умови переведення прокурорів та питання організації процесу проходження ними атестації. Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. Водночас, зазначивши про ці пункти розділу ІІ Закону №113-ІХ, заявник не виклав їх у взаємозв'язку з контекстом індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи.
Таким чином, за встановлених обставин Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником Форманюк Оленою Миколаївною, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №420/10138/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська