11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 320/39105/23
адміністративне провадження № К/990/24397/24
Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача - Новгородської І.Д.,
представника відповідача - Коваленко Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №320/39105/23
за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 (суддя Жукова Є.О.)та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 (головуючий суддя Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю.),
У жовтні 2023 року Головне управління ДПС у м. Києві (далі також - позивач, контролюючий орган) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо-Інвест» (далі також - відповідач, Товариство) про стягнення податкового боргу в розмірі 308484081,84 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач має податковий борг, який є узгодженим, проте всупереч вимогам чинного законодавства такий борг не погашений.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024, позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо-Інвест» з рахунків у банках, що обслуговують такого платника, суму податкового боргу в розмірі 308484081,84 грн.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків за відповідачем обліковується податковий борг з податку на прибуток підприємств у розмірі 308484081,84 грн. Заборгованість виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0021431404 на суму 236550713,00 грн та податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0021431404 на суму 71933368,84 грн пені, нарахованої відповідно до ст. 129 Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Як констатовано судами, наказом від 14.12.2018 №18231 ГУ ДФС у м. Києві призначено проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Маріо-Інвест».
За результатами перевірки складено Акт від 02.04.2019 №341/26-15-14-04-04/39077437 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Маріо-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 03.04.2014 по 30.09.2018».
Надалі Головним управлінням ДПС у м. Києві складені податкові повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0021451404, №0021431404, №0021441404.
Так, податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021451404 зменшено розмір від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду на суму 2 227 000,00 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021431404 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 236 550 713,00 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021441404 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23 894 086,00 грн.
Товариство оскаржило вказані податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2021 у справі №640/17298/19 визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0021451404, №0021431404, №0021441404.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2021 у справі №640/17298/19 скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо-Інвест» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022.
Судами зазначено, що дію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 не зупинено.
Таким чином рішення суду у справі №640/17298/19 набрало законної сили 27.07.2022, а тому сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2019 №0021431404, вважається узгодженою з 27.07.2022.
На час здійснення касаційного перегляду справи встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.09.2024.
Контролюючим органом було направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 29.03.2023 №0002313-1302-2615, поштове відправлення з якою повернулось на адресу останнього з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановлено терміну зберігання».
Оскільки узгоджене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств не було сплачене відповідачем у встановлені строки, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що сума податкового зобов'язання є узгодженою, відповідач доказів погашення податкового боргу суду не надав, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що контролюючий орган, звертаючись до суду з позовом про стягнення податкового боргу, пропустив встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) тримісячний строк звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Відповідач наголошує, що підстави, які давали позивачеві право на пред'явлення цього позову, виникли 27.07.2022 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 у справі №640/17298/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, зокрема й податкового повідомлення-рішення, на підставі якого виник заявлений у цій справі до стягнення податковий борг), а відтак граничним строком звернення контролюючого органу до суду була дата 27.10.2022. Натомість, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 26.10.2023, що свідчить про недотримання останнім положень статті 122 КАС України в частині строку звернення до суду.
Обґрунтовуючи доводи і вимоги касаційної скарги, Товариство посилалося на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, на підставі яких Верховний Суд ухвалою від 04.07.2024 відкрив касаційне провадження у цій справі з метою перевірки зазначених доводів скаржника.
19.07.2024 позивач подав до суду касаційної інстанції відзиви на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Адміністративна справа №320/39105/23 з Київського окружного адміністративного суд у надійшла на адресу Верховного Суду 12.09.2025 (супровідний лист від 12.09.2025 № 01-16/13568/25).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірах і порядку, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1);
- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1);
- податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1).
Платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).
За приписами підпункту 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 ПК України податковий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Пунктом 36.1 статті 36 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Як передбачено пунктом 54.5 статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
За змістом абзаців першого, четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, то визначені в них грошові зобов'язання вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку для подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 ПК. Водночас, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 у справі №640/17298/19 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо-Інвест» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в тому числі і рішення, на підставі якого виник спірний податковий борг. Як вже зазначалось, вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.09.2024.
Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено, що рішення суду у справі №640/17298/19 набрало законної сили 27.07.2022, а тому сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2019 №0021431404, вважається узгодженою з 27.07.2022.
Як стверджено судами, контролюючим органом направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 29.03.2023 №0002313-1302-2615, поштове відправлення з якою повернулось на адресу контролюючого органу з відміткою «за закінченням встановлено терміну зберігання».
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі, однак не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Джерела погашення податкового боргу платника податку визначені нормами статті 87 Податкового кодексу України. Крім того, в силу приписів пункту 87.9 статті 87 цього Кодексу у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Відповідно до абзацу 1 пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно з пунктом 95.4 статті 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі, що оскільки узгоджене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств не сплачене відповідачем у встановлені строки, таке зобов'язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню.
Щодо доводів відповідача про порушення контролюючим органом строків звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 102.4. статті 102 ПК України у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Верховний Суд, аналізуючи наведені вище норми права в постанові від 25.02.2020 по справі №1340/5767/18 (адміністративне провадження №К/9901/25029/19), висловив думку, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом.
Зазначена позиція підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №819/1399/17 та від 18.05.2022 у справі №640/26239/20.
Відступу від зазначених висновків Верховного Суду не здійснювалося.
Стосовно доводів відповідача про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №1340/5767/18, суд зауважує наступне.
Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.
В касаційній скарзі відповідач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від правового висновку, викладеного у зазначеній вище постанові Верховного Суду.
Більше того, відступ від попередніх правових позицій Верхового Суду за відсутності обґрунтованих виняткових підстав для цього фактично порушуватиме принцип правової визначеності.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 280/5400/19, оскільки у вказаній постанові суд виснував, що спеціальний строк (1095 календарних днів) не може застосовуватись до спірних позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності, оскільки такі примусові заходи хоч і пов'язані з погашення податкового боргу, але не можуть ототожнюватися з вимогами про стягнення податкового боргу, а отже висновок судів про необхідність застосування до вказаних позовних вимог абз.2 частини 2 статті 122 КАС України є законним та обґрунтованим, що, у свою чергу, свідчить, що такі висновки не є релевантними до цієї справи.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною третьою статті 375 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 04.07.2024 було зупинено виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі №320/39105/23 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку та з врахуванням положень частини третьої статті 375 КАС України, суд дійшов висновку про поновлення виконання постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі №320/39105/23 - без змін.
Поновити виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі №320/39105/23.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Л.І. Бившева