про залишення позову без розгляду
12 грудня 2025 рокусправа № 380/19490/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2024 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.12.2023 № 1130-АГ «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби відповідач не у повному обсязі нарахував компенсацію за неотримане речове майно, яке належало йому у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби. У довідці № 67/24 про вартість речового майна, що належить до видачі, суттєво занижена його вартість шляхом її нарахування пропорційно термінів носіння речового майна, а ціни на предмети обмундирування не відповідають цінам, що визначені у наказі Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.12.2023 № 1130-АГ «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації». Позивач наполягає, що при нарахуванні грошової компенсації за неотримане речове майно застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок № 178, а не підзаконні акти, які звужують обсяг майнових прав військовослужбовця та суперечать вимогам зазначеного Закону, а тому, просить позовні вимоги задовольнити.
29.09.2025 за вх.№77663 від представника позивача надійшла заява в якій просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 01.10.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. Причини пропуску строку звернення до суду викладені в клопотанні визнано неповажними. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - десять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати до Львівського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої надати:
- клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки. У заяві про усунення недоліків позовної заяви представник позивача просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк. Зазначив, що оскільки у день виключення (16.05.2024) позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) не було письмово доведено ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати до відповідача було скеровано адвокатський запит. У відповідь на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) листом від 25 серпня 2025 року № 09/21609-25-Вих надав, витяги з наказів начальника загону, особисті картки грошового забезпечення, рапорт майстер-сержанта ОСОБА_1 про нарахування компенсації за невидане речове майно та довідку про вартість речового майна. Вважає, що очевидним є факт що 16.06.2024, в день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення так і в подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати письмово позивача не повідомив хоча зобов'язаний був це зробити.
Ухвалою суду від 10.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Вирішено, що питання щодо строку звернення до суду буде вирішено під час розгляду справи по суті.
27.10.2025 за вх.№85463 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити
Розглядаючи заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд враховує наступне.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиплатою позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 Закону № 2011-XII, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі Порядок № 178).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:
звільнення з військової служби;
загибелі (смерті) військовослужбовця;
переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
На підставі викладеного, суд зазначає, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум, спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Також, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
А відтак, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Суд зауважує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Суд наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28.09.2023 у справі № 260/4686/22 та 14.12.2023 у справі № 380/1785/21.
Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, а також те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в аналогічному спорі від 10.02.2025 по справі № 240/5940/24.
Таким чином, аргументи позивача про те, що ним не пропущено строк звернення до суду із адміністративним позовом, суд оцінює критично. Посилання позивача на частину другу статті 233 КЗпП України не може бути прийняте до уваги, оскільки зазначена норма регулює порядок звернення у спорах, що виникають у сфері оплати праці. Як уже встановлено судом та підтверджено усталеною практикою Верховного Суду, грошова компенсація за неотримане речове майно не належить до структури заробітної плати чи грошового забезпечення військовослужбовця, а є окремим видом належних при звільненні сум, пов'язаних з проходженням публічної служби.
Як встановлено судом, наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.05.2024 № 668-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 16.05.2024.
16.05.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату у зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до інформації викладеної в архівних відомостях особистої картки грошового забезпечення за 2024 рік у серпні 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нараховано до виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 101 280,61 грн.
09.08.2024 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 кошти у сумі 99761,40 грн, деталі операції: Переказ коштів компенсація за речове майно, що підтверджується випискою по надходженням по картці рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК.
А відтак, з 09.08.2024 позивач був обізнаний про суми вартості неотриманого ним речового майна, які після звільнення залишилися невиплаченими.
При цьому, з даним позовом до суду позивач звернувся лише 26.09.2025, тобто з порушенням місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, який сплив щонайбільше 10.09.2024.
Водночас, оскільки виплата компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, нарахування і виплата повного грошового забезпечення є відносинами щодо проходження публічної служби, то під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону, а саме частини 5 статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №380/6200/20, від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 24.06.2021 у справі №380/6442/20.
Слід відмітити, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.
Однак, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не вказує.
Водночас, незнання про порушення свого права через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі.
Разом з цим, у спірних правовідносинах позивач таких дій не вчинив. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі Пелевін проти України (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі Ашінгдан проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Отже, враховуючи, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, не наведено будь-яких інших обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для його поновлення.
За таких обставин заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду не підлягає задоволенню, а наслідком пропуску без поважних причин строку звернення до суду є застосування положень частини першої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України щодо залишення позовної заяви без розгляду.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та залишити подану позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 123, 169, 240, 256 КАС України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строків звернення до суду відмовити. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сподарик Наталія Іванівна