12 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 761/48324/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/10924/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретарів Федорчук Я.С., Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Фролової І.В. 20 лютого 2025 року у м. Києві, повний текст рішення складений 23 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним,
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суд з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:
1) визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27;
2) відновити попередній заповіт ОСОБА_3 , складений нею на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За період життя ОСОБА_3 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно позивачу.
Після смерті ОСОБА_3 позивач, в межах шестимісячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач І.І. для прийняття спадщини за заповітом. Однак, їй було повідомлено, що спадщина відкрита, але її заповіт скасовано, оскільки ОСОБА_3 15 січня 2019 року було складено новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л., яким вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_4 .
На переконання позивача, на момент складання заповіту від 15 січня 2019 року ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, внаслідок чого такий заповіт має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року було залучено ОСОБА_1 в якості правонаступника відповідача - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . /т.2 а.с.188-189/
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним - задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27.
Відновлено попередній заповіт ОСОБА_3 , складений нею на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 66089 гривень 60 копійок, що складаються з: судовий збір - 1536 гривень 80 копійок, витрати на проведення судової експертизи - 64552 гривень 80 копійок.
Рішення суду мотивовано тим, що на момент складання заповіту від 15 січня 2019 року, ОСОБА_2 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами (F 07/9-згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). Таким чином на момент підписання заповіту 15 січня 2019 року ОСОБА_3 за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт слід визнати недійсним, оскільки такий заповіт не відображає дійсної волі заповідача і порушує законні права та інтереси позивача, оскільки фактично усуває його від спадкування спадщини після смерті сестри.
Суд першої інстанції також вказав на те, що позивачем обраний правильний та ефективний спосіб захисту, застосування якого поновить її права та інтереси, а позовні вимоги є належним чином обґрунтованими та правомірними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, враховуючи особливість законодавчого регулювання спірних правовідносин, беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 1257 ЦК, то в даному випадку визнання судом оспорюваного заповіту недійсним автоматично відновлює дію попереднього заповіту, складеного ОСОБА_5 ..
Не погодилась із зазначеним судовим рішеннями ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, в якій вона вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та за неповного з'ясування обставин справи. Відповідач зазначає, що висновок посмертно-психіатричної експертизи від 09 листопада 2023 року №1166 проведеної ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» є неналежним та недопустимим доказом у справі. Так, судові експерти у своєму висновку зазначили, що у період госпіталізації у неврологічне відділення КМКЛ 29 серпня 2018 року по 09 вересня 2018 року та з 23 листопада 2018 року по 27 листопада 2018 року наявні посилання зловживання ОСОБА_3 спиртними напоями, посилаючись на показання свідка ОСОБА_6 , яка була допитана адвокатом Лященко А.М . Однак, вказані показання як свідка не можуть бути належним допустимим доказом у справі, оскільки свідок ОСОБА_6 не був допитаний в суді, судом під розписку не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та не був приведений до присяги.
Також експертами були взяті показання свідка позивача у справі ОСОБА_2 , яка заінтересована у вирішенні спору та її показання суперечать показанням свідків зі сторони відповідача, сусідів померлої, а саме свідка ОСОБА_8 .. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
В свою чергу показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_11 при проведенні експертизи взяті не були. Також, експерти відхилили всі свідчення свідків, щодо перебування ОСОБА_3 в адекватному стані, не взято до уваги, що 15 січня 2019 року заповіт до підписання був прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний у присутності нотаріуса о 10 год 40 хвилин. Дієздатність нотаріусом була перевірена. Під час складення заповіту ОСОБА_3 не була в алкогольному сп'янінні, розуміла все те, що відбувається. Нотаріус посвідчила заповіт, перевірила стан.
Крім того, жодного документу (довідок виписок) щодо перебування ОСОБА_3 на обліку психіатра, нарколога в справі не має. Під час знаходження в лікарні її не оглядав психіатр, після виписок ОСОБА_3 не направлялась на консультацію до психіатра, жодних вказівок їй та її родичам, якщо вони були б, щодо того що ОСОБА_3 не розуміє значення свої дій та за станом здоров'я не може керувати своїми діями жодні лікарі не давали. Не було жодного направлення до органу опіки та піклування щодо встановлення опіки над ОСОБА_3 . У виписках з лікарень, ОСОБА_3 направлялась на обстеження лише до лікаря кардіолога, терапевта, невропатолога.
У висновку судової психіатричної експертизи експерти посилаються на КТ дослідження щодо наявності виражених змін психічної діяльності, що проведено 07 червня 2019 року. КТ головного мозку - заключення не є діагнозом та потребує подальшої консультації лікаря кліциніста. 29 серпня 2018 року було проведено Спіральну комп'ютерну томографію головного мозку. Заключення: КТ - ознаки судинної енцефалопатії, гідроцефалії та атрофії головного мозку. Примітка до КТ заключення не є діагнозом та потребує подальшої консультації лікаря кліциніста.
Висновок експертизи не містить інформації, аналіз якої саме медичної документації дає підстави вважати, що саме станом на час укладення заповіту 15 січня 2019 року ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
За таких обставин, вважає, що матеріалами справи не підтверджено, що саме на час складання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 була абсолютна неспроможна розуміти значення своїх дій і керувати ними.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В судовому засіданні 03 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сафіна Ф.Ф. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про її задоволення. Після оголошення перерви в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, з клопотаннями не звертались. А тому колегія суддів вважала за можливе завершити розгляд справи за їх відсутності.
Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Лященко А.М. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
По суті спірних правовідносин апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_3 , згідно з договором купівлі-продажу від 10 червня 2004 року, була одним із співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 , її частка становила 1/3 частину. Іншими співвласниками були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 /т.1 а.с.12-14, т.2 а.с.218/
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 червня 2016 року ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_13 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.17-19,161,162, т. 2 а.с.223/
На підставі свідоцтва про право власності від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_3 була виділена її частка у праві спільної сумісної власності після смерті чоловіка ОСОБА_12 у розмірі 1/6 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.15,16, т.2 а.с.219/
Інша 1/6 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_12 була успадкована ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 грудня 2019 року. Але в подальшому, а саме 23 грудня 2019 року на підставі договору дарування ОСОБА_6 передала вказану частину квартири у власність ОСОБА_2 /т.2 а.с.220-222/
За адресою: АДРЕСА_1 станом на 2019 рік була зареєстрована ОСОБА_3 /т.1 а.с.155/
Матеріали справи містять акт складений без зазначення дати сусідами ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 проживаючими за адресою: АДРЕСА_2 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали з 2011 року в кв. 64 . Цей акт також підписаний ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_1 , ОСОБА_19 , як друзями. /т.1 а.с.205/
03 серпня 2017 року ОСОБА_3 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 . Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач І.І. та зареєстровано в реєстрі за № 4411. /т.1 а.с.20,22,158/
23 жовтня 2018 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 03 жовтня 2018 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб. /т.1 а.с.173-175,201/
15 січня 2019 року ОСОБА_3 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своєму чоловіку - ОСОБА_4 . Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 27. /т.1 а.с.93,166, 168 (на звороті)/
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 . /т.1 а.с.21, 153 (на звороті),154 /
Поховання ОСОБА_3 здійснювалось ОСОБА_2 , що вбачається з дозволу на видачу трупа ОСОБА_3 наданого Київською місцевою прокуратурою 06 липня 2019 року, договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 07 липня 2019 року, чеку про кремацію померлого від 07 липня 2019 року, довідки на одержання праху від 11 липня 2019 року, відповідями Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві від 24 березня 2020 року та від 30 вересня 2020 року. /т.1 а.с.9,10,11,132,198,199, т.2 а.с.21/
10 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач І.І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 /т.1 а.с.153/
09 вересня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач І.І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 /т.1 а.с.166 (на звороті)/
Судом першої інстанції були допитані в якості свідків відповідач ОСОБА_4 , а також ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , які заперечували обставини розладів здоров'я ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_2 будучи допитана в якості свідка, а також свідок ОСОБА_22 , яка є невісткою позивача вказували на обставини зловживання ОСОБА_3 алкоголем та її перебування в неадекватному стані в останні місяці життя, вказували на те що ОСОБА_4 винаймав кімнату, інколи допомагав, але відмовився від здійснення поховання. /т.1 а.с.212-223, т.2 а.с.58-73/
Матеріали справи містять пояснення в простій письмовій формі від імені ОСОБА_23 в яких він вказує, що є другом ОСОБА_4 та вказує на те, що ОСОБА_4 мав намір забрати урну з прахом 24 серпня 2019 року. /т.2 а.с.8/
Також в матеріалах справи наявна копія протоколу опитування адвокатом Ляшенко В.М. особи ОСОБА_25 за її згодою від 13 жовтня 2020 року, в яких надані пояснення щодо зловживання ОСОБА_3 алкогольними напоями, щодо наявності хвороб в останні місяці її життя внаслідок яких вона не могла розмовляти та нічого не розуміла. /т.2 а.с.10-11/
Матеріали справи містять копію медичної документації ОСОБА_3 , зокрема:
виписку № 14217 Київської міської клінічної лікарні № 9 про перебування на стаціонарі з 29 серпня 2018 року по 09 вересня 2018 року, серед встановлених діагнозів «гостре порушення мозкового кровообігу» /т.1 а.с.38, т.2 а.с.22/;
дані електронної системи Helsi про прийом лікаря 17 травня 2019 року зі скаргами на біль у серці /т.1 а.с.145-147/;
лист КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» від 30 січня 2023 року про те, що ОСОБА_3 за медичною допомогою до Правобережної психіатричної амбулаторії № 1 не зверталась. /т.2 а.с.131/
Крім цього з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №1166, складеного Державною установою «Інститут судової психіатрії Міністерства оборони здоров'я України» 09 листопада 2023 року на виконання ухвали суду першої інстанції від 25 квіття 2023 року» вбачається, що для проведення експертизи були надані медичні карти № 4217 за 2018 рік, № 19650 за 2018 рік, № 10060 за 2019 рік стаціонарної хворої з Київської міської клінічної лікарі № 9, детальний опис наведений в описовій частині висновку.
Зокрема експертами вказано, що в медичній документації містяться дані, що у 29 серпня 2018 року ОСОБА_3 була госпіталізована з діагнозом «Гостре порушення мозкового кровообігу за типом ішемії в басейні ЛВСА. Гіпертонічна хвороба ІІІ ступеню», її стан оцінювався як неадекватний, дезорієнтований, мало місце психомоторне збудження. При виписці зафіксовано інтелектуально мнестичне зниження. В листопаді 2018 року мала місце госпіталізація із діагнозом «Повторне гостре порушення мозкового кровообігу». 27 листопада 2018 року був встановлений діагноз «Стан після судомного нападу. Токсична енцефалопатія у вигляді виражених когнітивних змін та судомного синдрому». 07 червня 2019 року ОСОБА_3 також була госпіталізована з діагнозом «Гостре порушення мозкового кровообігу», була оглянута лікарем-психіатром яким визначено, що хвора продуктивному контакту недоступна, дезорієнтована в місці, часі, на поставлені питання не відповідає, інструкції персоналу не виконує, емоційно сплощена, мислення загальмоване. 21 червня 2019 року стан хворої визначений середнього ступеню, скарг не має через важкість стану, генодинаміка стабільна, хвора приглушена, малоконтактна, команди не виконує, має місце інтелектуально-мнестичне зниження.
В описовій частині висновку експертами також наведені пояснення надані всіма свідками в суді першої інстанції щодо стану здоров'я ОСОБА_3 та зіставляючи об'єктивні та суб'єктивні дані та їхню узгодженість між собою, враховуючи клінічні уявлення про закономірності перебігу наявної у хворої психопатологічної симптоматики, експертна комісія дійшла висновку, що у період з 09 серпня 2018 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі на момент підписання заповіту 15 січня 2019 року, у ОСОБА_3 мали місце порушення психічної діяльності, що відповідають діагнозностичним критеріям органічного психосиндрому внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезизу з інтелектуально мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами, які сягали вираженого ступеню і позбавляли її на момент складання та підписання заповіту 15 січня 2019 року здатності усвідомлювати значення своїх дій те керувати ними.
У висновках експертна комісія відповідаючи на питання поставлені судом першої інстанції, вказала:
1. У період з 09 серпня 2018 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезизу з інтелектуально мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами (F 07/9 - згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-о перегляду).
2. На момент підписання заповіту 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. за реєстровим номером 27, ОСОБА_3 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезизу з інтелектуально мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами.
3. На момент підписання заповіту 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. за реєстровим номером 27, ОСОБА_3 за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
4. Під час складання заповіту, посвідченого 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. за реєстровим номером 27, ОСОБА_3 за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
5. У період з 09 серпня 2018 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі піч складання заповіту посвідченого 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. за реєстровим номером 27, ОСОБА_3 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезизу з інтелектуально мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами і за своїм психічним станом на момент складання заповіту 15 січня 2019 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
6. Відповідь на питання: чи могла ОСОБА_3 за своїм психічним станом, а також враховуючи медичні показники стану здоров'я піддаватися сторонньому впливу та виконувати волю сторонніх осіб всупереч свого волевиявлення під час складання заповіту, посвідченого 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу бережною Т.Л. за реєстровим номером 27, носить ймовірний характер, і тому виходить за межі компетенції судово-психіатричних експертів.
7. У наданих на експертизу матеріалах відсутні об'єктивні дані про те, що ліки (медичні препарати), які призначались лікарями ОСОБА_3 , і які вона приймала, призвели до виникнення у неї розладів психічної діяльності, які б вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту, посвідченого 15 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу бережною Т.Л. за реєстровим номером 27. /т.2 а.с.150-162/
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 28 жовтня 2021 року. /т.2 а.с.178/
За життя ОСОБА_4 , а саме 20 листопада 2020 року, ним був укладений шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 . /т.2 а.с.177/
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
В силу ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
В порядку ч.ч.1,2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно з вимогами ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 навів наступні правові висновки.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
У постанові від 30 серпня 2023 року в справа № 317/1029/20 Верховний Суд зазначив, що «за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Аналогічний спосіб застосування норми права у подібних правовідносинах неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 26 листопада 2021 року у справі № 404/2104/17, від 19 грудня 2024 року у справі № 344/4122/22 , від 15 січня 2025 року у справі № 296/7017/20, від 24 березня 2025 року у справі № 705/4155/19 тощо, що свідчить про усталеність правозастосовної практики у способі вирішення правового питання про визнання недійсним заповіту, зокрема, за умови призначення обов'язкової судово-психіатричної експертизи.
Верховним Судом у цих справах вказано на те, що хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У постанові від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19 Верховний Суд роз'яснив, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ч. 1 ст. 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. ст. 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Призначення експертизи судом є обов'язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (ст. 105 ЦПК України).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.
Верховний Суд у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
З наведених обставин справи вбачається і це визнається сторонами у справі, що за життя ОСОБА_3 03 серпня 2017 року було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 . Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач І.І. та зареєстровано в реєстрі за № 4411.
15 січня 2019 року ОСОБА_3 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своєму чоловіку - ОСОБА_4 . Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Т.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 27.
При зверненні до суду з позовом позивач посилалась на те, що заповіт від 15 січня 2019 року був складений ОСОБА_3 у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
В порядку визначеному процесуальним законом судом першої інстанції була призначена судово-психіатрична експертиза і за результатами експертизи було складено висновок № 62 від 25 січня 2023 року. За висновками експертної комісії на момент підписання заповіту 15 січня 2019 року, ОСОБА_3 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезизу з інтелектуально мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами та за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи у цій справ є належним чином обґрунтованим, є однозначним, узгоджуються з обставинами анамнезу життя та стану здоров'я ОСОБА_3 та вказує на абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними
А отже позивачем доведено, що під впливом свого стану здоров'я ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, внаслідок чого заявлені нею позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Стороною відповідача висновок судової експертизи не спростований. В суді першої та апеляційної інстанцій сторона відповідача просила про виклик експертів в судове засіданні, проте враховуючи фактичну відсутність запитань до експертів та відсутність посилань на неузгодженість висновків експертів, вказане клопотання залишено без задоволення. Посилання сторони відповідача на покази свідків про поведінку особи, мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, до того ж покази свідків сторони позивача і сторони відповідача мають суперечливий характер, а тому не можуть бути прийняті до уваги суду в якості належних і допустимих доказів, при наявності висновку судової експертизи з питань, що потребують спеціальних знань в галузі медицини.
За таких обставин слід погодитись з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт слід визнати недійсним, оскільки такий заповіт не відображає дійсної волі заповідача і порушує законні права та інтереси позивача, оскільки фактично усуває його від спадкування спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Враховуючи особливість законодавчого регулювання спірних правовідносин, беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 1257 ЦК, то в даному випадку визнання судом оспорюваного заповіту недійсним відновлює дію попереднього заповіту, складеного ОСОБА_5 , оскільки наступний заповіт був складений поза її дійсним волевиявленням.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 висновків суду не спростовують. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, понесені відповідачем судові витрати на стадії апеляційного перегляду справи компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О. В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 16 грудня 2025 року.