Єдиний унікальний номер справи № 370/1355/23
Провадження № 22-ц/824/11852/2025
30 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 березня 2025 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,
09 червня 2023 року позивач звернувся до Макарівського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідачів.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.06.2020 року на автодорозі М-05 Київ - Одеса 407 км, 0 м, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Premium» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . В наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Іванівського районного суду Одеської області від 27.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 499/737/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношення ОСОБА_1 за ознаками правопорушення передбаченого ст. 124 КУПАП закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУПАП у зв'язку із закінченням строків передбачених ст. 38 КУПАП.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ «СК «АРКС» договором добровільного комплексного страхування наземного транспорту № пл32994ак0ф від 04.03.2020 року.
Власник автомобіля «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 звернувся до ПРАТ «СК «АРКС» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв'язку з чим на підставі: Акту огляду пошкодженого транспортного засобу; Рахунку - фактури № 2020011495 від 01.07.2020 року; Ремонтної калькуляції № 1.003.20.0 від 01.07.2020 року; Страхового акту № АКХ2588682 від 13.07.2020 року; ПрАТ «СК «АРКС» здійснило виплату суми страхового відшкодування на рахунок СТО «ПОРШЕ ІНТЕР АВТО Україна» в розмірі 775952 грн 41 коп, що підтверджується платіжним дорученням № 686727 від 14.07.2020 року.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Premium» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 7712095 з лімітом відповідальності за шкоду завдану майну потерпілого в розмірі 130000 грн, франшиза 2500 грн.
ПрАТ «СК «АРКС» звернулось до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із заявою № 3313 АРКС від 22.12.2020 року про виплату страхового відшкодування за полісом № АР 7712095, проте будь якої вмотивованої відповіді не отримало, оплата страхового відшкодування відповідачем не здійснена. Таким чином, у відповідачів виникло зобов'язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування, тому просить суд позов задовольнити.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 648452 грн. 41 коп. та суму сплаченого судового збору, стягнути з ПАТ «HACK «Оранта» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 127500 грн. 00 коп. та суму сплаченого судового збору.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 15 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд частково скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 648 452, 41 грн.
20 травня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін.
Станом на день розгляду справи від відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 30 жовтня 2025 року, з'явився представник позивача, який просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. Також з'явився представник апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» у судове засідання не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавав.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 04.03.2020 року між АТ «СК «АРКС» та ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА було укладено Договір добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспорту та від нещасного випадку на транспорті № пл32994ак0ф. У зв'язку з чим на момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 були застраховані. Відповідно до п.13.3 ліміт відповідальності за 1-й період фактичного надання послуг, гривневий грошовий еквівалент становить 88170,00 доларів США. У відповідності до умов вказаного договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
Згідно відповіді від НПУ вбачається, що 25.06.2020 року на автодорозі М-05 Київ - Одеса 407 км, 0 м, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Premium 460 DXI державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz SCS 24L, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Зіткнення бокове. Автомобіль «AUDI Q7» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав пошкодження передньої центральної частини, передньої правої частини, передньої лівої частини.
Постановою Іванівського районного суду Одеської області від 27.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 499/737/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношення ОСОБА_1 за ознаками правопорушення передбаченого ст. 124 КУПАП закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУПАП у зв'язку із закінченням строків передбачених ст. 38 КУПАП.
Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся страхувальник та надав всі необхідні документи, а пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв'язку з чим на підставі: Акту огляду пошкодженого транспортного засобу; Рахунку - фактури № 2020011495 від 01.07.2020 року; Ремонтної калькуляції № 1.003.20.0 від 01.07.2020 року; Страхового акту № АКХ2588682 від 13.07.2020 року; ПрАТ «СК «АРКС» здійснило виплату суми страхового відшкодування на рахунок СТО «ПОРШЕ ІНТЕР АВТО Україна» в розмірі 775952 грн 41 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 686727 від 14.07.2020 року.
Вказаний розмір страхового відшкодування сторонами не заперечувався.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Premium» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 7712095 з лімітом відповідальності за шкоду завдану майну потерпілого в розмірі 130000 грн, франшиза 2500 грн.
Після проведення виплати потерпілій особі у позивача виникло право зворотної вимоги до ПАТ «HACK «Оранта» та ОСОБА_1 : з ОСОБА_1 - 648452 грн. 41 коп., а з ПАТ «HACK «Оранта» _127 500,00 грн.
ПрАТ «СК «АРКС» звернулось до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із заявою № 3313 АРКС від 22.12.2020 року про виплату страхового відшкодування за полісом № АР 7712095, проте як зазначає позивач будь якої вмотивованої відповіді не отримало, оплата страхового відшкодування відповідачем не здійснена.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що вимога ПрАТ «СК «АРКС» до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про сплату страхового відшкодування в порядку регресу залишилася без реагування, а будь-які виплати відповідачем не здійснено. Посилання представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на те, що постановою Іванківського районного суду Одеської області у справі № 499/737/20 не встановлено обставин ДТП та вини ОСОБА_1 , не було прийнято судом першої інстанції, оскільки правовий аналіз положень КУпАП свідчить: закриття провадження за спливом строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливе лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправних дій, а сама обставина закінчення строків не є реабілітуючою та не спростовує факту вини. Враховуючи досліджені письмові докази, надані пояснення та заперечення, а також відсутність спростування відповідачем заявлених вимог, суд дійшов висновку про правові підстави для задоволення позову.
Основним доводом апеляційної скарги є посилання апелянта на відсутність установленої вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки суд, який розглядав справу про адміністративне правопорушення № 499/737/20, закрив провадження щодо ОСОБА_1 за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків, визначених ст. 38 КУпАП. Зазначене, на думку апелянта, свідчить про те, що суд не встановив вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП. Крім того, апелянт зазначає, що після повернення судом протоколу про адміністративне правопорушення на доопрацювання до матеріалів було долучено лише рапорт, зміст якого не дає можливості встановити винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Матеріали надалі були направлені до сектору дізнання, однак, як стверджує апелянт, до цього часу жодних процесуальних дій у межах їх опрацювання не здійснено. У зв'язку з наведеним апелянт вважає, що матеріали справи були оформлені неналежним чином та не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність вини ОСОБА_1 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, відтак і його обов'язок відшкодування шкоди не виник.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Деліктні зобов'язання виникають у випадках завдання однією особою шкоди іншій, і їх виникнення передбачає наявність сукупності таких юридично значущих елементів, як: завдана шкода, протиправність поведінки заподіювача, причинний зв'язок між такою поведінкою та шкодою, а також вина особи, яка її завдала. У межах розгляду відповідної категорії спорів позивач зобов'язаний довести факт заподіяння шкоди, протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між такими діями та отриманою шкодою.
Водночас відповідач, відповідно до загальної презумпції вини завдавача шкоди, має право та обов'язок доводити відсутність власної вини у спричиненні шкоди шляхом подання належних і допустимих доказів.
Апелянт наполягає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення його вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не було встановлено, у зв'язку з чим він вважає, що не повинен відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок зазначеної ДТП.
Апеляційним судом досліджено постанову Іванівського районного суду Одеської області від 27 березня 2023 року у справі № 499/737/20, якою розглядалося провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, та на яку відповідач посилається як на підтвердження того, що він не був винним у вчиненні ДТП.
При розгляді цієї цивільної справи слід враховувати, що правова значимість обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі, визначається положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Законодавче визначення преюдиційного ефекту підтверджується і роз'яснюється у судовій практиці Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 сформульовано такі правові висновки: «Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення».
Отже, оцінка доказів чи встановлення вини не має преюдиційного значення, що узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду. У даному випадку жодна зі сторін не заперечувала факту настання дорожньо-транспортної пригоди, не оспорюється й те, які саме транспортні засоби були її учасниками, а також не заперечується розмір матеріальної шкоди, завданої автомобілю «AUDI Q7», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , унаслідок зазначеної ДТП. Зазначені обставини не становлять предмету апеляційного перегляду, оскільки не є спірними між сторонами.
Водночас, з огляду на те, що суд, який розглядав справу про адміністративне правопорушення № 499/737/20, закрив провадження без установлення вини ОСОБА_1 , відповідно постає питання доведення або спростування вини в межах цієї цивільної справи про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до загального принципу цивільного права щодо презумпції вини завдавача шкоди, саме особа, яка заподіяла шкоду, має довести відсутність своєї вини у її спричиненні. Таке спростування можливе виключно шляхом подання належних і допустимих доказів. За відсутності ж відповідних доказів шкода вважається заподіяною з вини цієї особи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, презумпція вини завдавача шкоди, закріплена у положеннях ЦК України, передбачає, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною у її спричиненні, якщо не доведе протилежного, а саме - відсутності власної вини. Отже, у межах розгляду спору позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача, тоді як саме на відповідача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази того, що заподіяна шкода виникла не з його вини.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (Постанова ВС від 27.12.2019 року у справі № 686/11256/16-ц; Постанова ВС від 22.07.2019 року у с праві № 236/780/16-ц).
Апеляційний суд звертає увагу, що у рамках справи про адміністративне правопорушення вирішуються питання наявності складу адміністративного правопорушення та притягнення особи до адміністративної відповідальності та питання вини, однак вини у скоєнні саме адміністративного правопорушення. Питання завдання та відшкодування шкоди у такій справі не розглядаються.
У даному випадку апелянт спрямував усі свої доводи на доведення того, що у межах справи про адміністративне правопорушення не було встановлено винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Однак для притягнення особи до адміністративної відповідальності обов'язково повинно бути доведено її винуватість у порушенні вимог закону. В той час у справі про завдання шкоди позивачем доводиться інша обставина - факт спричинення шкоди, а завдавач шкоди має довести, що саме він не винний у в такій шкоді аби уникнути стягнення.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно, тягар доказування відсутності вини у вчиненні ДТП та відсутності зобов'язання щодо сплати відшкодування покладається на відповідача, що ним не виконано. Відсутність доказів у справі про адміністративне правопорушення не є автоматичним підтвердженням невинуватості особи, а для звільнення від відповідальності щодо сплати страхового відшкодування (завданої шкоди) необхідно надати докази своєї невинуватості.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильно висновку про те, що відповідальність за завдану шкоду покладається на відповідача. Розмір шкоди не оспорювався жодною зі сторін і не є предметом розгляду даного апеляційного провадження. Відповідно, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько