Провадження № 11-кп/821/607/25 Справа № 712/10336/24 Категорія: ст.336 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
10 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 12 червня 2025 року, яким
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Черкаси, громадянина України, українця, офіційно не працюючого, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахується з моменту затримання обвинуваченого після набрання вироком суду законної сили.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Згідно вироку районного суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим і засуджений за те, що він маючи військовий квиток серії НОМЕР_1 , відповідно до довідки №5272 від 01.08.2024 комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний придатним до військової служби, та не маючи підстав для відстрочки, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 про призов, а також про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, що запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Верховною Радою України та який в подальшому неодноразово продовжений, зокрема Указом Президента України №271/2024 від 06.05.2024 на 90 діб, будучи ознайомленим із вимогами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомлений про необхідність явитись 03.08.2024 о 08 годині 00 хвилин до призивної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_7 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки на мобілізацію і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України у складі військової частини № НОМЕР_2 .
Однак, ОСОБА_7 , без поважних причин, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відмовився від підписання та отримання вказаної повістки та 03.08.2024 о 08 годині 00 хвилин не прибув до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_7 для відправки на мобілізацію і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, таким чином ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі порушує питання про скасування вироку та просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдати його у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано досліджувані під час судового розгляду докази, надані стороною захисту на підтвердження несумісних із військові службою релігійних переконань обвинуваченого, що виключає можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.
Як вбачається із послідовної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.05.2024 у справі № 344/12021/22, від 13.06.2024 у справі № 601/24911 ч.4 ст. 35 Конституції України закріплює право осіб, які мають несумісні із військові службою релігійні переконання, на сумлінну відмову від військової служби.
При цьому, Верховним Судом зазначено, що для досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленим в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету територіальної цілісності України, є необхідним забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань».
Згідно із позицією Верховного Суду, для вирішення питання наявності у ОСОБА_7 права на сумлінну відмову від військової служби (з урахуванням його тверджень, що він є Свідком Єгови) з'ясуванню підлягали наступні обставини:
а) наявність в ОСОБА_7 власних щирих та послідовних релегійних переконань та його належність до релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні:
б) наявність у релігійного об'єднання Свідків Єгови віровчень, несумісних із виконанням військового обов'язку.
Щодо наявності в ОСОБА_7 власних щирих та послідовних релегійних переконань та його належності до релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні.
ОСОБА_7 , з 09 жовтня 2005 року (тобто вже майже 20 років) є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови обвинувачений бере участь у проповідуванні доброї новини, тобто публічно проявляє свою віру.
Вказане підтверджується досліджуваним судом доказом, зокрема: довідкою №3750 від 13.02.2024 Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», статут якої зареєстровано 30.03.1992 Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19.12.2017 Міністерством культури України.
Згідно ч. 4 ст. 35 Конституції України, як норма прямої дії безпосередньо гарантує заміну військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно, висновок суду у оскаржуваному вироку про те, що у воєнний час, під час мобілізації обов'язок захисту України покладається на всіх громадян, незалежно від їхнього віросповідання не ґрунтується на обов'язковій до виконання нормі Конституції України. Притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за бажання реалізувати гарантоване нею право, є незаконним.
Із викладеного чітко вбачається, що релігійні переконання Свідків Єгови несумісні із будь-якою військовою службою, що є загальновідомим фактом в усьому світі. Європейський суд з прав людини чітко та неодноразово встановлював цей факт та наявність непереборного конфлікту між релігійними переконаннями Свідків Єгови та військовою службою (в тому числі без зброї), які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану.
Крім того, в своєму клопотанні захисник просить закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України на підставі положень ст.48 КК України у зв'язку із зміною обстановки.
Зазначає, що у зв'язку із працевлаштуванням ОСОБА_7 до КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», яке є об'єктом критичної інфраструктури, останнього було заброньовано до 26.01.2026, що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим у додатку «Резерв+».
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані вірно за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Висновки суду першої інстанції про винуватість Маковецького у вчиненні ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом першої інстанції досліджені всебічно, повно і об'єктивно.
Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, органом досудового розслідування й судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому доводи захисника про те, що судом першої інстанції не враховані досліджувані під час судового розгляду докази, надані стороною захисту на підтвердження несумісних із військовою службою релегійних переконань обвинуваченого є безпідставними, які не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Немає підстав вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Ці заперечення обвинувачення були детально розглянуті судом першої інстанції та спростовані наведеними у його вироку доказами, а саме показами свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що працює в Управлінні поліції, їм надійшов виклик про ухилення від мобілізації. Працівники ТЦК фіксують факт відмови від отримання повістки. Коли патруль прибув, ОСОБА_7 представився та надав свої документи, працівник ТЦК повідомив останнього про кримінальну відповідальність за відмову від отримання повістки. ОСОБА_7 сказав, що все розуміє, але не може служити, через релігійні переконання. Факт відмови від отримання повістки фіксувався на відео.
Крім того вина ОСОБА_7 підтверджується наступними доказами:
- показами свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що працює оператором мобілізаційного відділення в ІНФОРМАЦІЯ_8 . ОСОБА_7 після проходження ВЛК 01.08.2024, якою визнаний придатним до проходження військової служби 02.08.2024 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_9 він провів з ним бесіду, ознайомив із змістом ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виписав повістку і запропонував виїхати на навчання. ОСОБА_7 вказував, що він претендує на альтернативну службу, це була єдина підстава претендувати на відстрочку, на його думку, мотивував, що він є членом Релігійної організації, свідок Єгови, писав про це письмову заяву. Оскільки ОСОБА_7 відмовився отримати повістку ним була викликана патрульна поліція, і вони все фіксували на камеру. Він двічі повідомляв ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність. ОСОБА_7 03.08.2024 не прибув для направлення на навчання.
- показами ОСОБА_14 , які аналогічні показам ОСОБА_13 .
Згідно показів свідка ОСОБА_15 , який пояснив, що ОСОБА_7 відмовився від військової служби за своїм релігіозним переконанням, оскільки він є свідком ОСОБА_16 . Він знайомий з ним особисто, оскільки вони разом перебувають в одному Релігійному об'єднанні з вересня 2022 року. Постійно бачуться на зустрічах, спілкуються і співпрацюють. Він особисто призначений священнослужителем. Свідки ОСОБА_16 є високоморальними людьми, не вживають алкоголь, не палять, чесні, порядні. В усіх сферах життя користуються біблійними принципами. Щоб вивчити біблію зазвичай особі потрібно близько року. Свідки Єгови не беруть участь у військових діях. ОСОБА_7 регулярно приймає участь у недільних зустрічах свідків Єгови.
- показами свідка ОСОБА_17 , які аналогічні показам ОСОБА_15
- даними копії військового квитка Серія НОМЕР_1 ОСОБА_7 , згідно якого медичною комісією від 01.08.2024 останній визнаний придатним до військової служби (т.1а.м.к.п.5);
- даними довідки № 5272 ВЛК від 01.08.2024, згідно якої солдат ОСОБА_7 визнаний придатним до військової служби (т.1а.м.к.п.6);
- даними протоколу та додатком до нього, зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 27.08.2025, а саме з нагрудних камер ( бодікамер) поліцейських на яких зафіксовано час, місце та обставини відмови ОСОБА_7 від отримання повістки при врученні її останньому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_7 (т.1 а.м.к.п. 25-26 );
- даними заяви ОСОБА_7 за його підписом, згідно якої підстав для надання відстрочки він не має (т.1 а.м.к.п. 34).
Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності та прийшов до обгрунтованого висновку, що докази в своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованого діяння, передбаченого ст.336 КК України.
Невизнання винуватості Маковецького колегія суддів розцінює як спосіб захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений указами Президента України і діє дотепер.
Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно ст. 17 Закону України «Про оборону України», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частина 2 ст. 35 Конституції України прямо передбачає, що право на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Таким чином, свобода світогляду і віросповідання не є абсолютною у розумінні як європейського, так і вітчизняного права та може відповідно корегуватись виходячи з легітимної мети інтересів громадської безпеки, необхідності охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб, що і відбувається в Україні після введення, у передбаченому законом порядку, воєнного стану.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII стаття 1 визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Стаття 2 даного Закону регламентує види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий склад.
Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див, наприклад, рішення у справі «Сristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, визнаний придатним до військової служби. У зв'язку зі збройною агресією РФ проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я та безпека громадян, країною агресором вчиняються злочини проти української нації та її агресія є злочином проти миру, оскільки порушуються всі принципи та цінності людства, конституційним обов'язком громадянина України є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності.
Колегія суддів, з урахуванням вищенаведеного дійшла до висновку, що ОСОБА_7 , будучі військовозобов'язаним, придатним до військової служби, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в Україні з 24.02.2022 р. оголошено воєнний стан та загальна мобілізація, а за таких обставин доводи апеляційної скарги захисника про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України у зв'язку із сумлінною відмовою від військової служби, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 35 Конституції України і ст. 9 Конвенції.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй Постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603кмо25) за результатами розгляду справи дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження об'єднана палата визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути вої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.
Ураховуючи вище викладене та зважаючи на практику об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Колегія суддів визнає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 священнослужитель у релігійному об'єднанні Свідків Єгови, відмовився від підписання та отримання повістки та не прибув до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_7 для відправки і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призов на військову службу ОСОБА_7 під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні статті 336 КК України, є правильними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою дбля звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст.336 КК України.
Щодо доводів захисника з приводу звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки на підставі положень ст.48 КК України оскільки ОСОБА_7 було заброньовано до 29.01.2026, слід зазначити про таке.
В судому засіданні встановлено, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 повідомлено про необхідність явитись 03.08.2024 о 08 годині 00 хвилин до призивної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_7 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки на мобілізацію і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України у складі військової частини № НОМЕР_2 .
Однак, ОСОБА_7 , без поважних причин, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відмовився від підписання та отримання вказаної повістки та 03.08.2024 о 08 годині 00 хвилин не прибув до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_7 для відправки на мобілізацію і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
Згідно військово-облікового документу із додатку «Резерв+» від 11.08.2025 про якій зазначає захисник, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заброньований до 29.01.2026.
Відповідно до ст. 48 КК України, особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 своєї Постанови №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 48 КК України можливе у разі, коли особа вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Судам слід мати на увазі, що в зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила. Для застосування ст. 48 КК України необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.
Колегія суддів враховує ту обставину, що ОСОБА_7 працевлаштований в Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» з 01 серпня 2025 року по теперішній час на посаді молодшого медичного брата (санітара) операційного відділення. Вказана установа є об'єктом критичної інфраструктури, а тому Маковецького згідно військово-облікового документу із додатку «Резерв+» від 11.08.2025 заброньовано до 29.01.2026.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_7 заброньований 11.08.2025 року, майже через рік після вчинення інкримінованого діяння 03.08.2024, то в даній справі відсутні підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, однак дана обставина може бути врахована при призначенні покарання. Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що мобілізація пов'язується з умовами особливого періоду в державі, із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.
Щодо призначеного ОСОБА_7 покарання, то апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання, у кожному конкретному випадку суд повинен дотримуватися вимог кримінального закону і враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Районний суд обираючи ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного. При цьому обставин, що пом'якшує та обтяжує покарання Маковецькому місцевим судом не встановлено. З урахуванням відношення Маковецього до вчиненого, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, районний суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливо із застосуванням покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
При цьому районний суд не встановив підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та вважає за необхідне змінити вирок районного суду в частині призначеного покарання.
Приймаючи таке рішення колегія суддів враховує Постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603кмо25) від 27.10.2025 щодо можливості застосування положень ст.75 КК України.
Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), має на утриманні двох малолітніх дітей, за місцем проживання та роботи характеризується виключно з позитивної сторони, відсутність обставин, що обтяжує покарання, на спеціальних обліках не перебуває, працює в Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», яке об'єктом критичної інфраструктури на посаді молодшого медичного брата (санітара) операційного відділення, заброньований до 29.01.2026, є служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови з 2005 року, тому колегія суддів вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, призначеного за ст. 336 КК України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Відповідно до вимог ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, а відтак апеляційну скаргу захисника в інтересах Маковецького слід задовольнити частково.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.2 ст. 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 в порядку ч.2 ст.404 КПК України в частині призначеного покарання - змінити.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїзджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -