Провадження № 11-кп/821/622/25 Справа № 700/4/25 Категорія: ст. 336 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 грудня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Лисянського відділу Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 на ухвалу Лисянського райсуду Черкаської обл. від 7.07.2025 р. у кримінальному провадженні № 12024250360001583 від 6.12.2024 р., -
Зазначеною ухвалою ОСОБА_8 , який на-
родився 10.08.1998 р. у с. Бужанка Лисянсь-
кого р-ну Черкаської обл., громадянин Украї-
ни, українець, має середню освіту, має на
утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
одружений, працює водієм у ТОВ «Інтерагро-
-інвест», раніше не судимий, проживає
АДРЕСА_1 ,
звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, на підставі ст. 48 КК України, у зв'язку зі зміною обстановки.
Кримінальне провадження № 12024250360001583 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, - закрите.
Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_8 являючись військовозобов'язаним, відповідно до довідки ВЛК № 58/5 від 11.11.2024 р. визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, та підлягав призову на військову службу під час загальної мобілізації. 11.11.2024 р. за адресою: АДРЕСА_2 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , в присутності ОСОБА_8 , складено акт про відмову військовозобов'язаного від отримання повістки № 160/б на призов по мобілізації в зв'язку з відмовою отримання останнім повістки про призов на військову службу під час мобілізації та відправлення, виклик на 8:00 год. 12.11.2024 р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки на військову службу до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації.
ОСОБА_8 , будучи у встановленому законом порядку належним чином повідомленим працівниками вищевказаного РТЦК та СП про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу, достовірно знаючи, що відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ, Указу Президента України № 64-2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану на території України» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні запроваджено воєнний стан, відповідно діє особливий період та Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 р. № 69-2022 проводиться призов на військову службу за мобілізацією, після визнання його ВЛК придатним до військової служби за станом здоров'я, не маючи права на відстрочку від призову, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 р. № 69-2022, 12.11.2024 р. о 8:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, поважних причин неявки не пояснив та у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Такі дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ст. 336 КК України, а саме: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Не погоджуючись з ухвалою суду, прокурор Лисянського відділу Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового провадження у тому ж складі суду.
Апеляційні вимоги мотивує тим, що ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є у тому числі незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 285 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє не застосовувати жодну із форм реалізації кримінальної відповідальності до особи (осуд, покарання чи судимість).
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», судам слід мати на увазі, що в зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності - втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила.
При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності.
Для застосування ст. 48 КК України, необхідно встановити, що після вчинення певного кримінального правопорушення обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового кримінального правопорушення.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК - право, а не обов'язок суду, який вирішує це питання в порядку, передбаченому ст. 7 КПК.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.04.2021 р. у справі № 161/1390/19, особу може бути визнано такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнали таких змін, що унеможливлюють вчинення цією особою нового злочину. Такі зміни умов життєдіяльності особи повинні носити позитивний характер, дієво впливати на її поведінку і з великою долею ймовірності свідчити про те, що ця особа не вчинятиме у майбутньому кримінально караних діянь. Такими змінами можуть визнаватись, наприклад: призов особи на військову службу, зміна постійного місця проживання і розірвання зав'язків із кримінальним оточенням, тяжка хвороба або нещасний випадок, унаслідок якого особа стала інвалідом, тощо. У результаті таких змін у житті істотно змінюється морально-юридична оцінка особи, у зв'язку з чим втрачається доцільність застосування до неї заходів кримінально-правового впливу.
Збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи у суді не перешкоджає застосуванню ст. 48 КК України у разі, коли у зв'язку із зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26.03.2019 р. у справі № 569/20/14-к, провадження № 51-2661км18 та від 4.02.2021 р. у справі № 953/21593/19, провадження № 51-5619км20.
19.12.2024 р. ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та за результатами досудового розслідування 25.12.2024 р. за вказаною кваліфікацією до суду скеровано обвинувальний акт.
Обвинувачений ОСОБА_8 лише 17.04.2025 р. отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 злочин є закінченим, оскільки останній ухилився від призову та не мав відстрочки, а отримав її лише через майже 4 місяці від події.
Звертає увагу суду, що висновок суду про факт набуття особою відстрочки автоматично припиняє її суспільну небезпеку за інкримінованим правопорушенням є хибним. В даному випадку слід звернути увагу не лише на сам факт наявності відстрочки, а й на підстави її отримання. В даному випадку обвинувачений набув права на відстрочку на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як працівник підприємства та по догляду за матір'ю інвалідом лише після оголошення письмового повідомлення про підозру.
Однак визначити вказану підставу для відстрочки як таку, що характеризує втрату суспільної небезпеки обвинуваченої особи не можна, оскільки обстановка навколо неї яка зазнала змін, не носить постійного характеру. Тобто в будь-який момент з власної ініціативи чи з інших визначених законом випадках, обвинувачений може бути звільнений з роботи і підстава для відстрочки зникне, тому за таких обставин рішення суду підлягає скасуванню через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_8 висловив свою позицію щодо необхідності залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора та без зміни ухвалу суду, як законної та обґрунтованої.
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та просила задовольнити її із вказаних мотивів, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, натомість вважали ухвалу місцевого суду законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ст. 336 КК України в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.
Згідно ч. 1 ст. 285 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє не застосовувати жодну із форм реалізації кримінальної відповідальності до особи (осуд, покарання чи судимість).
Звільнення від кримінальної відповідальності згідно ст. 48 КК України це право, а не обов'язок суду та його застосування є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку, що виправлення особи яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї заходів кримінально-правової репресії. Відповідно до вимог ст. 48 КК України, особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Зі змісту вказаної норми Закону вбачається, що необхідною підставою звільнення від кримінальної відповідальності є встановлення того, що протягом певного часу обстановка, яка оточувала особу на момент вчинення злочину, змінилась таким чином, що позитивно впливає на неї і робить маловірогідним вчинення даною особою нового тотожного або однорідного злочину.
При цьому, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, за якої особа перестала бути суспільно небезпечною, суд повинен навести у судовому рішенні дані, які би свідчили про таку зміну обстановки та втрату суспільної небезпечності особою. Висновок про те, що особа перестала бути суспільно небезпечною, суд повинен зробити на підставі комплексного вивчення обстановки життєдіяльності суб'єкта та її впливу на його поведінку.
Відповідно до Постанови Пленум Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», судам необхідно розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, - тобто у об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності. Для застосування ст. 48 КК України необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 17.04.2025 р. та 27.05.2025 р. отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підставою стало перебування на утриманні матері ОСОБА_10 , інваліда ІІ групи від 31.03.2021 р., про що свідчить довідка №2/1202.
Згідно довідки ТОВ «Інтерагроінвест» №468 від 4.06.2025 р., ОСОБА_8 прийнятий на підприємство охоронником з 23.11.2018 р. (наказ №533-к від 22.11.2018), де працює по даний час водієм. Відповідно до витягу з наказу №19-к від 24.01.2025 р., ОСОБА_8 переведено на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Інтерагроінвест». Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 516 від 03.02.2025 р. ТОВ «Інтерагроінвест» підтверджено статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що свідчить про визнання державою важливості підприємства, в якому працює обвинувачений.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 на даний час не підлягає призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022, відбулись зміни обстановки вчиненого обвинуваченим діяння та він, як особа, перестав бути суспільно небезпечним, тобто є всі підстави для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що на час судового розгляду кримінального провадження, останній перестав бути суспільно небезпечним.
Апеляційний суд виснує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в матеріалах наявні всі обов'язкові підстави, передбачені ст. 48 КК України, для звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України у зв'язку зі зміною обстановки та закрив кримінальне провадження на підставах, які передбачені матеріальним та кримінальним процесуальним законами.
В апеляційній скарзі прокурора не зазначено в чому полягає помилковість висновків суду про те, що обстановка навколо ОСОБА_8 зазнала змін, але такі зміни не носять постійного характеру.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_8 перестав бути суспільно небезпечною особою, відпали обставини, що сприяли вчиненню ним кримінального правопорушення, обстановка, яка оточувала обвинуваченого на момент вчинення злочину змінилася таким чином, що позитивно впливає на нього та робить маловірогідним вчинення ним нового тотожного або однорідного злочину.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, реалізував принципи законності, справедливості та обґрунтованості та правильно звільнив обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки.
На думку апеляційного суду, прийняте рішення не приведе до порушення засад виваженості, що включають наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи.
Порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування або зміни ухвали суду, апеляційним судом не встановлено, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Лисянського райсуду Черкаської обл. від 7.07.2025 р., якою ОСОБА_8 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, на підставі ст. 48 КК України, у зв'язку зі зміною обстановки, а кримінальне провадження № 12024250360001583 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, закрите - залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора Лисянського відділу Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді