Справа №295/14371/25
Категорія 68
2/295/4952/25
11.12.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді Єригіної І.М.,
при секретарі судового засідання Барашивець Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача адвоката Ковальчук Руслани Миколаївни, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 22.11.2019 року Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головно територіального управління юстиції в Житомирській області, актовий запис № 2411. В обгрунтування позову зазначила, що шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинені. Відповідач не дбає про дитину та сім'ю, не бере участі в вихованні доньки, не забезпечує матеріально, не приділяє належної уваги дружині, останнім часом взагалі не виходить на контакт, внаслідок чого сім'я розпалася, впродовж трьох років подружжя проживає окремо, спільного господарства не веде. За час роздільного проживання примирення між сторонами не відбулося, кожен живе власним життям
ОСОБА_3 неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити з матір'ю ОСОБА_1 для подальшого проживання та виховання до її повноліття.
08.12.2025 року представник відповідача адвокат Лук'янець Л.О., що діє в інтересах ОСОБА_2 подала відзив в якому визнала позовні вимоги про розірвання шлюбу та заперечила проти вимоги яка стосується залишення спільної доньки для подальшого проживання та виховання з матір'ю.
У судове засідання позивач та її представник не з'явились, в прохальній частині позову просила про розгляд справи без їх участі.
Відповідач у судове засідання з'явився, представник відповідача адвокат Лук'янець Л.О. подала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги визнає в частині розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд дійшов наступного висновку.
З копії з Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 22.11.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 22.11.2019 року був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 2411.
Сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до копії Свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 21.07.2022 року/
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно із положеннями п. 3 ч. 2 ст. 18, ст. 51, ч. 3 ст. 56, ч. 1 ст. 110 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
Згідно ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
У ході розгляду справи судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між ними припинені, примирення між подружжям та збереження сім'ї не можливо.
При таких обставинах, суд дійшов до висновку, що сім'я розпалась остаточно і шлюб існує формально.
Приймаючи до уваги, що шлюб - це добровільний союз чоловіка та жінки, а сторони зберегти сім'ю не бажають, суд з урахуванням того, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті і майнові права, а також права їхньої дитини, враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених ч. 2 ст. 110 СК України, вважає за необхідне позов в частині розірвання шлюбу задовольнити.
Щодо вимоги про залишення дитини для подальшого проживання та виховання до її повноліття з позивачем, суд зазначає наступне.
За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними й врегульовані ст.ст. 141, 160, 161 СК України та пов'язаними нормами, які наведені нижче.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, лише тоді спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Пунктом 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у своїй позовній заяві позивач просила залишити на проживання та виховання з нею доньку ОСОБА_5 .
З відзиву сліду, що відповідач ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги в цій частині.
Слід зауважити, що Сімейним кодексом України не передбачено залишення проживання дитини з одним із подружжя при розірванні шлюбу.
Позовні вимоги про визначення місця проживання дитини та позовні вимоги про залишення дитини після розірвання шлюбу для проживання з матір'ю не є тотожними, що відповідає правовому висновку Верховного суду, викладеному у Постанові Верховного Суду від 22.01.2020 №200/952/18, в якій суд вказав, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Судом встановлено, що між сторонами наявний спір про те з ким із батьків буде проживати неповнолітня дитина після розірвання шлюбу.
За наявності такого спору між батьками Сімейним кодексом України чітко визначений порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Водночас, під час розгляду цієї справи не вирішується питання про визначення місця проживання дитини, оскільки така вимога позивачем не ставилась, а лише заявлено вимогу про залишення проживання та виховання дитини з матір'ю.
Зважаючи на те, що наявний спір між сторонами щодо того, з ким з батьків буде проживати дитина сторін після розірвання шлюбу, а вирішення питання про залишення проживання дитини з одним із батьків в судовому порядку не передбачено нормами Сімейного кодексу України, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Оскільки позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, сплачених нею за подання позовної заяви до суду, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 18, 24, 51, 56, 104,
105, 110, 112, 113, 115, 160, 161СК України, ст.ст. 12, 81, 141, 200, 247, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги представника позивача адвоката Ковальчук Руслани Миколаївни, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, задовольнити частково.
Розірвати шлюб укладений між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головно територіального управління юстиції в Житомирській області 22.11.2019 р., актовий запис № 2411.
Після розірвання шлюбу відновити ОСОБА_1 її дошлюбне прізвище - « ОСОБА_6 ».
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя І.М. Єригіна