Справа № 947/32188/25
Провадження № 2/947/5496/25
17.12.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представник позивача - адвокат Галайчук Г.С.
розглянувши за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову -
28.08.2025 до Київського районного суду м. Одеси, заходами електронного суду, з позовом про стягнення з ОСОБА_2 збитків, заподіяних забезпеченням позову, у вигляді стягнутих на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 4000 дол. США, що є еквівалентом за курсом НБУ 166 752,82 гривень, звернувся ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.09.2021 належить 1\2 частка квартири АДРЕСА_1 , яку він мав намір продати, у звязку із чим 01.12.2021, (діючи як Сторона1) , уклав із ОСОБА_3 , (діючим як Сторона 2), за участю ТОВ «Агентство нерухомості Гестія», Угоду про прийняття обов'язків направлених на відчуження нерухомого майна , за змістом якої ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання по відчуженню належної йому частки квартири в строк до 01 квітня 2022 року , а в якості забезпечення зобов'язань на виконання умов угоди прийняв від Сторони 2 завдаток в розмірі 54 420 грн., що було визначено еквівалентним 2 000 доларів США, узгодивши що у випадку необґрунтованої відмови Сторони1 від укладення договору купівлі-продажу або інших дій Сторони 1 при яких укладення договору купівлі-продажу стає неможливим , Сторона 1 сплачує Стороні 2 повертає завдаток та сплачує штраф у розмірі 100% від суми завдатку.
У звязку із зверненням ОСОБА_2 ( відповідача) до суду із позовними вимогами, зокрема про визнання недійсним договору дарування від 24.09.2021, та накладенням 06.12.2021 Київським районним судом м. Одеси по справі №947/38273/21 , за заявою ОСОБА_2 , в якості забезпечення позову, арешту на частку квартири АДРЕСА_1 , що унеможливило здійснення у встановлені строки відчуження вказаного об'єкта нерухомості, ОСОБА_3 09.09.2022 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафних зобов'язань по Угоді від 01.12.2021 та рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 26 січня 2023 року по справі №509/3694/22 позов було задоволено і з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто суму завдатку та штраф у розмірі 100% від вартості завдатку, на загальну суму , яка еквівалентна 4 000 доларів США.
У звязку із тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року, яке залишено без змін по суті, зі зміною мотивувальної частини, постановою Одеського апеляційного суду від 22.05.2025, у справі №947/38273/21, ОСОБА_2 було повністю відмовлено у задоволені позовних вимог ( постановою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року постанова Одеського апеляційного суду залишена без змін), ОСОБА_1 вважає що понесені їм збитки у розмірі, еквівалентним 4000 доларів США, яки були спричинені саме безпідставними вимогами ОСОБА_2 про забезпечення його ж безпідставного позову , згідно положень ст. 159 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 22,1166 Цивільного кодексу України , підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою суду від 06.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 28.10.2025 підготовче провадження у справі закрито із призначенням розгляду справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на тому, що сторонами Угоди від 01.12.2021 , у межах їх прав були узгоджені зобов'язання які визнані рішенням суду такими що відповідають вимогам закону, а неможливість виконання даної Угоди у вигляді нотаріального посвідчення договору-купівлі продажу сталась виключно з вини ОСОБА_2 який подавши безпідставний позов ( що підтверджено рішеннями судів яки набрали законної сили) та зловживаючи правами позивача , звернувся в рамках цивільної справи з заявою про забезпечення позову, розуміючи наслідки своїх дій у тому числі і стосовно необхідності відшкодувати можливі збитки власнику майна на яке накладено арешт.
Відповідач до підготовчих та судових засідань не з'являвся, постійно подавав власноруч написані заяви із змістом , які не відповідають вимогам заяв по суті справи та зі змісту яких, віддалено, можливо зрозуміти як пояснення сторони в яких заперечується проти задоволення позову.
У даному випадку суд , прийшов до висновку , що справа може бути розглянута із встановленням всіх обставин та їх оцінкою на підставі наявних матеріалів, що у відповідності до вимог ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи без участі відповідача.
Як встановлено судом - ОСОБА_2 ( відповідач в даної справі) та ОСОБА_4 є рідними братами, у порядку спадкування за законом до майна батьків успадковане нерухоме майно та набуте у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, кожному по частці.
24 вересня 2021 року ОСОБА_4 розпорядився належною йому часткою вказаної квартири та на підставі договору дарування від 24.09.2021 р., подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною, реєстровий № 5478.
Згідно Угоді про прийняття зобов'язань направлених на відчуження - придбання нерухомого майна, укладеного 01 грудня 2021 року (далі Угода) ( а/с 20) ОСОБА_1 , діючий як продавець Сторона 1, ОСОБА_3 , діючий як покупець Сторона 2, ТОВ «Агентство нерухомості «Гестія», діюча як Сторона 3, узгодили що Сторона 1 бере на себе зобов'язання по відношенню до Сторони 2 , виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого відчуження , а Сторона 2 бере на себе зобов'язання по відношенню до Сторони 1 виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого придбання об'єкта нерухомості , а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 , зі строком , визначеним сторонами для укладення та належного оформлення договору купівлі-продажу, 01 квітня 2022 року ( пункт 1.1, 1.2 Угоди).
Згідно п. 3.1. Угоди в якості забезпечення зобов'язань з виконання умов даної Угоди ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв завдаток, в розмірі 54 420 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста двадцять) гривень, що на момент підписання Угоди було еквівалентно 2000,00 (дві тисячі) доларів США.
За змістом п. 3.4. Угоди в разі невиконання умов Угоди Стороною 1, в тому числі в разі необґрунтованої відмови Сторони 1 від укладення договору купівлі - продажу Об'єкта, або здійснення Стороною 1 дій, при яких укладення договору купівлі - продажу Об'єкта стає неможливим, Сторона 1 виплачує Стороні 2 штраф, в розмірі 100% від суми завдатку, при цьому сума завдатку підлягає поверненню Стороні 2.
Також, 01 грудня 2021 року між тими ж сторонами Угоди було укладено Додаткова Угода , згідно якої Сторона 1 бере на себе обов'язок у строк до 15 лютого 2022 року повідомити всіх інших співвласників квартири АДРЕСА_1 про намір продажу належної Стороні 1 частки у спільної часткової власності , та у випадку згоди співвласників на викуп частки , сума завдатку підлягає поверненню ОСОБА_5 без виплати штрафних санкцій ( а/с 5).
На виконання умов Додаткової угоди ОСОБА_1 надіслав нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 , із пропозицією викупити частку в спільному нерухомому майні, що передбачено ст. 263 Цивільного кодексу України ( копія заяви від 04.02.2022 року а/с 6).
02.12.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі, про усунення від права на спадкування,визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору дарування, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, в якій позивач просить суд:
- усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом за його батьком - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом за його матір'ю - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.07.2021 року на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, реєстровий №6-506;
- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59389934 від 21.07.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.07.2021 р. на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, реєстровий №6-507;
- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59390366 від 21.07.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним договір дарування від 24.09.2021 р., за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною, реєстровий № 5478;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської Аліни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60568610 від 24.09.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.12.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі.
Київським районним судом міста Одеси тієї ж дати 06.12.2021 року було постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
21.03.2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява від відповідача ОСОБА_1 про скасування вищевказаних вжитих судом заходів забезпечення позову, з посиланням на те, що не згоден з висновками суду та вважає ухвалу суду незаконною.
Ухвалою від 06.06.2022 року судом відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 січня 2023 року у справі №509/3694/22 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 , які були подані до суду 09.09.2022 року, та внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов'язань згідно умов Угоди від 01.12.2021року з останнього стягнуто сума завдатку у розмірі 2000 доларів США та штраф у розмірі 100% від суми завдатку в розмірі 2000 доларів США ( а/с 10).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №947/38273/21 від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного суду 29 вересня 2025 року постанова Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у справі № 947/38273/21 залишена без змін.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У практиці Європейського суду суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Правовідносини пов'язані із стягнення м збитків заподіяних забезпеченням позову врегульовані Цивільним кодексом України ( скорочене ЦК України).
За положеннями частини 1 статті 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу, підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Положеннями статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (частина друга статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 463/166/196
«Відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.
При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.
У зв'язку з цим до предмета доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини першої статті 159 ЦПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.
Скористатися цим правом він може, якщо вимоги позивача (за основним позовом) не будуть задоволені (повністю або частково) судом (третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем), у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у частині першій статті 155 ЦПК України.
При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.
До підстав та умов застосування частини першої статті 159 ЦПК України належать:
1) добросовісність/недобросовісність дій особи (відповідача) при заявленні клопотань про забезпечення позову;
2) зловживання/не зловживання правом;
3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред'явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду, чи було зловживання при заявленні клопотання про забезпечення позову.
Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.
При з'ясуванні, чи є доведеним причинний зв'язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб'єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Отже, для встановлення причинного зв'язку суду слід з'ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки».
Вказаний правовий висновок міститься також у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18-ц, від 02 березня 2021 року у справі № 922/1742/20 та від 09 лютого 2022 року у справі № 200/10900/18.
У даному випадку суд приймає , що підставами стягнення збитків , позивачем визначені наявність його зобов'язань по поверненню розміру завдатку та штрафу у розмірі 100% від розміру завдатку, на виконанню умов Угоди про прийняття обов'язків направлених на відчуження нерухомого майна від 01 грудня 2021 року, яка була укладена у звязку із наміром ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у подальшому укласти Договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, у вигляді належної ОСОБА_1 частки квартири, на яку і було накладено арешт судом по заяві ОСОБА_2 , у звязку із чим судом завдаток та штраф з позивача було стягнуто.
При розгляді даного питання судом з'ясовується факт того чи були вказані збитки неминучими та чи залежали вони від дій відповідача та чи були дії відповідача по подачі клопотання про забезпечення позову, шляхом арешту на вказаний об'єкт нерухомості, недобросовісними.
По - перше рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 26 січня 2023 року, в частині правової оцінки позовних вимог не є обов'язкової для суду, при розгляді іншої справи, згідно ч.7 ст. 82 ЦПК України.
При прийнятті вказаного рішення як преюдиції стосовно встановлених судом обставин , приймається і факт повного визнання ОСОБА_1 позовних вимог у зазначеному спорі.
Як зазначається у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц
«Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.
Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.
Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суди дійшли правильних висновків про те, що сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18)».
Таким чином зазначена в Угоді про прийняття зобов'язань направлених на відчуження - придбання нерухомого майна, укладеного 01 грудня 2021 року, сума в 2000 доларів США фактично є авансом , які у будь якому випадку підлягав поверненню після укладення самого Договору купівлі-продажу , а тому його неповернення продавцем не може вважатись збитками.
Як зазначалось в Угоді Сторона 1 ( продавець) несе відповідальність лише при наявності необґрунтованої відмови в укладенні Договору купівлі-продажу або наявність дій самої сторони, при яких укладення договору купівлі - продажу Об'єкта стає неможливим. У самому рішенні суду зазначено що позивач ( Сторона 2 Угоди) було достеменно відомо що неможливість укладення Договору купівлі-продажу виникли внаслідок дій третьої сторони - наявність забезпечення позовних вимог третій сторони судом. При цьому жодних намагань відстояти власні інтереси ОСОБА_1 у даному випадку не відбувалось.
Так саме і вимоги про стягнення штрафу , яки були добровільно визнані ОСОБА_1 як відповідачем по справі , підпадають під розуміння вимог ч.4 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків , пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
По-друге , у відповідності до змісту заявлених позовних вимог, протизаконними діями ОСОБА_2 визначається сам факт його звернення до суду із позовом , у задоволенні якого було відмовлено, та намагання забезпечити позовні вимоги шляхом звернення з клопотанням про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно ( частку спадщини яка була предметом спору).
При розгляді даного питання судом враховується що в Україні діє презумпція права будь-якої дієздатної особі яка вважає що її права порушуються або не визнаються звернутись до суду із відповідним позовом для захисту власних інтересів.
Тому сам факт звернення ОСОБА_2 до суду із відповідним позовом, навіть при тому що судом було відмовлено у його задоволенні , не свідчить про автоматичне визнання таких дій протиправними або недобросовісними.
Так само і право позивача у зверненні із клопотанням до суду про забезпечення позовних вимог встановлюється цивільним процесуальним законодавством і само по собі не свідчить про недобросовісність позивача або зловживання ним власним правом.
Незважаючи на наявність укладеної, на момент розгляду судом клопотання ОСОБА_1 про скасування забезпечення позову, Угоди по якої у ОСОБА_1 виник ризик збитків він не звертався до суду із клопотанням зустрічного забезпечення , яким можливо було встановити факт наявності у позивача по справі ризиків арешту на спірне майно.
У свою чергу сторона позивача не довела у судовому засіданні у чому саме була недобросовісність ОСОБА_2 або зловживання ними власними правами як сторони спору, яка б могла бути встановлена судом як протиправна дія відповідача, яка передувала настанню збитків.
У сукупності відсутність встановлення неминучих збитків позивача а також недоведеність протиправних дій відповідача , у даному випадку, на думку суду дозволяють прийти до висновку що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
Відмова у задоволенні позовних вимог є підставою і для відмови у стягненні понесених позивачем судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову.
Повний текст рішення складено 17.12.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко