Справа № 947/28340/25
Провадження № 2-а/947/230/25
17.12.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Толпиго Дениса Миколайовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції,
Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про скасування постанови серії ЕНА № 5207866від 12.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі
за ч. 1 ст. 121 КУпАП,
30.07.2025 року до Київського районного суду міста Одеси засобами поштової кур'єрської служби надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5207866 від 12.07.2025 року, з посиланням на незгоду з вказаною постановою через відсутність будь-яких доказів на підтвердження скоєння позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, безпідставність висновків інспектора патрульної поліції про несправність транспортного засобу, яким керував позивач, а також посилаючись на порушення інспектором патрульної поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що полягає у не наданні можливості ознайомитись з матеріалами адміністративної справи і доказами на підтвердження скоєння адміністративного правопорушення, не роз'яснення прав і ненадання можливості звернутись до адвоката за отриманням правової допомоги. Вказаний позов скеровано до суду 21.07.2025 року.
Отже, з посиланням на вказані обставини та будучи не згодним з винесеною відносно нього постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за позовом ОСОБА_1 було розподілено судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 04.08.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін.
Одночасно вказаною ухвалою суду витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції до суду належним чином завірені копії усіх доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі - постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5207866 від 12.07.2025 року, копію письмових пояснень позивача з приводу правопорушення, якщо вони ним надавались, копії письмових пояснень свідків з приводу правопорушення, якщо такі пояснення відбирались, а також копії всіх відеозаписів оскаржуваного правопорушення, які були зроблені за допомогою відеокамер, що розташовані на одязі патрульних поліцейських та в автомобілі патрульних поліцейських.Встановлено, що зазначені докази мають бути подані до Київського районного суду міста Одеси в строк до 04 вересня 2025 року.
19.08.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на розгляд інспектором патрульної поліції спірної справи про адміністративне правопорушення з дотриманням порядку встановленого КУпАП, правомірність оскаржуваної постанови та підтвердження скоєного позивачем адміністративного правопорушення відеозаписом з нагрудної камери інспектора патрульної поліції та фото фіксацією з місця події, які є належними доказами.
19.11.2025 року судом за клопотанням позивача залучено до участі по справі в якості співвідповідача - Департамент патрульної поліції.
10.12.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Департаменту патрульної поліції, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на розгляд інспектором патрульної поліції спірної справи про адміністративне правопорушення з дотриманням порядку встановленого КУпАП, правомірність оскаржуваної постанови та підтвердження скоєного позивачем адміністративного правопорушення відеозаписом з нагрудної камери інспектора патрульної поліції та фото фіксацією з місця події, які є належними доказами.
В судовому засіданні 10.12.2025 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача, сповіщений про дату та час розгляду справи належним чином до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Частинами 1, 9 статті 205 КАС України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом не встановлено підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 205 КАС України, за наслідком чого судом було ухвалено здійснити розгляд справи 10.12.2025 року в судовому засіданні за наявною явкою сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 227 КАС України відклав ухвалення та проголошення судового рішення в судовому засіданні до 17.12.2025 року о 13 год. 30 хв.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши усі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.07.2025 року інспектором 2 взводу 6 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області рядовим поліції Павлюком Ігорем Дмитровичем було розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову серії ЕНА №5207866 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу марки «BMW 530D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 340,00 грн.
Як вбачається з вказаної постанови, суть правопорушення полягає в тому, що 12.07.2025 року о 23:44 у м. Одесі, по вул. Балківській, 57, ОСОБА_1 здійснював рух транспортним засобом марки «BMW 530D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якого була несправна система випускання відпрацьованих газів, що проявлялось підвищенням шуму під час їх виходу, чим порушив п.31.4.6ПДР - керування водієм транспортним засобом, що має несправності двигуна.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, не погодившись з винесеною постановою, у передбачений законом спосіб та строк звернувся до Київського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом про її скасування.
За наслідком викладеного, розгляд справи здійснюється у порядку та у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУПАП за наслідком порушення п. 31.4.6 Правил дорожнього руху, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі -КупАП).
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Згідно 31.4 ПДР України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: двигун (п.31.4.6 ПДР): а) вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димність перевищують установлені стандартами норми; б) негерметична паливна система; в) несправна система випускання відпрацьованих газів.
Відповідно до ч.1 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.5 ст.213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 217 КУпАП передбачено, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пунктах 2, 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України.
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема, передбачені частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Положеннями п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 року за №1395 (далі - Інструкція).
Згідно п.4 розділ І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пунктів 9, 10 розділу ІІІ Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».
Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.
Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.
З урахуванням роз'яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.
Крім того, судом враховується, що у відповідності до ч.9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 14.03.2018 року по справі № 760/2846/17 (адміністративне провадження № К/9901/1018/17): «..Верховний Суд дійшов висновку, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову».
На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку наданим до суду доказам, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до відзиву додані відеозаписи з портативних відеореєстраторів патрульних поліцейських, на яких видно, що автомобіль позивача був зупинений, оскільки на думку працівника поліції автомобіль позивача мав технічну несправність системи випускання відпрацьованих газів. Також судом встановлено, що позивачем під час його зупинення наголошувалось на тому, що автомобіль перебуває у справному стані, та він не проти перевірки транспортного засобу на рівень шуму відпрацьованих газів у встановленому законом порядку відповідними технічними засобами. Патрульний поліцейський зробив висновок про наявність технічної несправності через підвищений рівень шуму під час виходу відпрацьованих газів, а також на огляд встановив: відсутність системи зниження шуму та нейтралізації відпрацьованих газів, а також наявність кінцевих сегментів труби збільшеного діаметру, що призвело до надмірного шуму під час роботи двигуна. Інспектор стверджує, що технічна несправність системи випускання відпрацьованих газів на автомобілі позивача є очевидною, оскільки рівень шуму під час її роботи є підвищеним.
Суд зазначає, що Наказом Міністерства інфраструктури України №710 від 26.11.2012 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 30.04.2024 року №396) затверджені Вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки» (далі Наказ №710).
Наказ 710 прийнятий відповідно до статей 22 та 23 Закону України «Про автомобільний транспорт», пп.4.8.49 пп.4.8 п.4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №581, постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 року №1166 «Про єдині вимоги до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються» затверджено, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2012 року за №2169/22481.
Пунктом 1 розділу 9 Наказу №710 «Викиди» встановлено, що рівень зовнішнього шуму (звуку), виміряний на нерухомому КТЗ, має бути не більше ніж контрольне значення, яке встановлене підприємством - виробником. Рівень зовнішнього шуму (звуку) контролюють за потреби (наприклад, у разі виникнення спірних питань щодо стану системи випуску відпрацьованих газів, застосування нештатних (непередбачених) систем випуску тощо).
За відсутності відомостей про відповідне значення, яке встановлене підприємством - виробником, рівень зовнішнього шуму (звуку) виміряний на нерухомому КТЗ має не перевищувати значень, наведених у таблиці 11-1: Легкові та вантажопасажирські автомобілі (категорія M1 та N1) 87 дБА.
Для визначення рівня зовнішнього шуму (звуку) нерухомого КТЗ застосовують будь-який майданчик необхідних розмірів з асфальтобетонним або цементобетонним покриттям. Поверхня випробувального майданчика не повинна бути вкрита рихлим снігом, високою травою, рихлою землею або золою. Поблизу мікрофону шумоміра, а також між мікрофоном шумоміра та джерелом звуку не повинно бути жодних перешкод, які можуть вплинути на звукове поле. Оператор-випробовувач повинен знаходитись в такому місці, в якому його присутність не чинить вплив на покази засобів вимірювальної техніки.
Засоби вимірювальної техніки для контролю умов навколишнього середовища розміщуються поблизу випробувального майданчика на висоті 1,2 ± 0,02 м.
В момент вимірювання рівня зовнішнього шуму (звуку) швидкість вітру з урахування поривів на рівні висоти мікрофона шумоміра не має перевищувати 5 м/с.
Безпосередньо перед вимірюванням рівня зовнішнього шуму (звуку) на нерухомому КТЗ необхідно виміряти фоновий шум протягом 10 секунд шумоміром в тих місцях установки, в яких будуть здійснюватися подальші вимірювання.
Рівень фонового шуму (включаючи будь-який шум вітру) повинен бути менше принаймні на 10 дБ (А) рівня тиску звуку, що видається КТЗ під час вимірювання за шкалою А. Якщо різниця між фоновим шумом та виміряним рівнем зовнішнього шуму (звуку) складає від 10 до 15 дБ (А), то для розрахунку результатів випробувань з показника шумоміру віднімають відповідний коригувальний коефіцієнт, який наведений в таблиці 11-2.
Вимірювання рівня зовнішнього шуму (звуку) проводять без причепа (напівпричепа) за виключенням вимірювань щодо транспортних засобів, які виготовлені з нероздільних одиниць.
Для підготовки та вимірювання рівня зовнішнього шуму, КТЗ розміщується в центрі зони випробування, важіль перемикання коробки передач знаходиться в нейтральному положенні та щеплення увімкнене. Якщо конструкція КТЗ не дозволяє виконати дані вимоги, то КТЗ випробовують згідно настанови виробника у відношенні випробування КТЗ в нерухомому стані. Перед кожною серією вимірювань двигун повинен працювати в нормальному експлуатаційному режимі, який відповідає технічним вимогам виробника.
Якщо КТЗ обладнаний одним або декількома вентиляторами з механізмом автоматичного приводу, то під час вимірювання рівня зовнішнього звуку вплив на цю систему не допускається.
Капот двигуна або кришка відсіку (при наявності) повинні знаходитись в закритому положенні.
Мікрофон шумоміра потрібно розташувати на відстані 0,5 м ± 0,01 м від контрольної точки випускної труби, позначеної на мал. 3, під кутом 45° (±5°) до вертикальної площини, через яку проходить вісь потоку вихлопних газів з вихідного отвору труби.
Мікрофон шумоміра встановлюють на висоті контрольної точки, але не нижче 0,2 м над рівнем поверхні майданчика. Вихідна вісь мікрофону повинна знаходитись в площині, паралельній поверхні майданчика, а також повинна бути направлена до контрольної точки вихідного отвору випускної труби.
Здійснюють не менше трьох вимірювань в кожному випробувальному положенні. Фіксується максимальний рівень тиску звуку по шкалі А під час кожного з трьох вимірювань. Для визначення остаточного результату в положенні, в якому проводилось вимірювання, використовують перших три послідовні результати вимірювань в межах 2 дБ(А), за виключення результатів, які не відповідають умовам проведення випробувань. Остаточним результатом випробування є максимальний рівень звуку у всіх положеннях, в яких проводились вимірювання з трьох результатів послідовних вимірювань.
Отже, Наказом №710 чітко передбачені пристрої для визначення рівня зовнішнього шуму ТЗ та обов'язкові умови, в яких здійснюється заміри такого рівня.
Наявні матеріали справи не містять доказів здійснення замірів шуму належного позивачу автомобіля з дотриманням вимог Наказу №710.
Долучені до справи відео записи з нагрудних камер інспекторів, де інспектор поліції на власний слух визначає рівень гучності системи випускання відпрацьованих газів, без застосування спеціалізованого пристрою, вздовж проїзної частини дороги та проведення експертизи, не може бути доказом вчинення позивачем вищевказаного адміністративного правопорушення.
Також суд зазначає, що з вказаних відеозаписів не можливо встановити гучність звуку системи випускання відпрацьованих газів ТЗ позивача. Будь-яких доказів того, що гучний звук, на який посилався суб'єкт владних повноважень, є наслідком технічної несправності, відповідачем також не надано.
Суд звертає увагу, що рівень гучності системи випускання відпрацьованих газів залежить від об'єму двигуна та налаштування такої системи виробником, а тому у кожного ТЗ звук індивідуальний.
ПДР України передбачають заборону експлуатації транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху (пп.«а» п.31.3), але оскаржувана постанова не містить посилань на порушення цієї норми.
За таких обставин, суд вважає, що представником відповідачів не надано будь-яких доказів на підтвердження вчинення позивачем порушень п.31.4.6 Правил Дорожнього Руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.121 КУпАП.
Судом приймається, що відповідно до вимог ст. 9 КУпАП підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15-а викладено правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.11 КУпАП).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об'єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене в цілому, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, за наслідком чого в межах положень ст.286 КАС України суд вважає достатніми підстави для скасування постанови серії ЕНА № 5207866 від 12.07.2025 року про притягнення його до відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається позивачем за пред'явлення даного позову сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн. за квитанцією від 21.07.2025 року.
У відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
За наслідком викладеного вбачається, що позивачем під час звернення до суду з позовом було здійснено переплату судового збору в сумі 605,60 грн., спосіб повернення якої передбачено пунктом 1 ч.1 ст.7 Законом України «Про судовий збір», за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення в частині вимоги про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір за якою підлягає сплаті в сумі 605,60 грн., сплата якого підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією, у відповідності до положень ч.1 ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 77, 121, 241-246, 286 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646; місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3), Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про скасування постанови серії ЕНА №5207866 від 12.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 122 КУпАП - задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕНА №5207866 від 12.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 340 грн. (подвійний розмір - 680 грн.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17.12.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко