Справа № 462/5792/25
Провадження №2/944/2111/25
16.12.2025 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Білецької М.О.
з участю секретаря судового засідання Хархаліс Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник АТ «ТАСКОМБАНК» Федорюк І.І. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача суму боргу за договором №4081704-947 від 28 травня 2024 року у розмірі 102798,36 грн, яка складається з 51160,11 грн заборгованості за тілом кредиту, 5,55 - заборгованості за процентами та 51632,70 - заборгованості по комісії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.05.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №4081704-947 про надання споживчого кредиту. Відповідно до п.1.2.2 розділу 1, відповідачу було надано кредит в розмірі 53450,00 грн, шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача. Позичальник свої зобов'язання виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти в обсязі, обумовленому Кредитним договором, які отримав останній у передбачений Кредитним договором спосіб, що підтверджується відповідними виписками по особовому рахунку. В подальшому відповідачем було порушено терміни повернення коштів та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого, станом на 22.07.2025 у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором №4081704-947 від 28 травня 2024 року у розмірі 102798,36 грн, яка складається з 51160,11 грн заборгованості за тілом кредиту, 5,55 - заборгованості за процентами та 51632,70 - заборгованості по комісії.
Відповідач не надала своєчасно позивачу кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеним, просить позов задовольнити.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 05 листопада 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача, розгляд справи відкладено.
10.12.2025 ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що 28.05.2024 між сторонами було укладено заяву-договір №4081704-947 про надання споживчого кредиту. Позивачем надано відповідачу кредит у розмірі 53450,00 грн, з яких 50000,00 грн - фактична сума кредиту, а 3450,00 грн - комісія за надання кредиту. Відповідач здійснювала платежі за кредитом, в загальному розмірі 5977,94 грн. А тому сума , яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 47477,61 грн., решта суми в розмірі 51632,70 до задоволення не підлягає.
Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» у частині стягнення комісії за обслуговування та кредиту. Стягнути з неї в користь позивача 47477,61 грн заборгованості за кредитним договором.
В судове засідання представник позивача не прибув, однак в позовній заяві просить розгляд справи проводити без його участі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з'явилась, в додаткових поясненнях просить розгляд справи проводити без її участі.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 11 грудня 2025 року, є дата складення повного судового рішення 16 грудня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.
Судом встановлено, що 28.05.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №4081704-947 про надання споживчого кредиту, що підтверджується наявним в матеріалах справи заявою - договором, який підписаний представником банку та відповідачем, що сторонами не оспорюється.
Загальна сума кредиту становить 53450,00 грн.; строк кредиту 24 місяці; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості, за відповідний розрахунковий період у розмірі 6.9%, щомісячно (п.1.4 договору).
Згідно Заяви-Анкети № 4081704-947 на оформлення банківських продуктів АТ «ТАСКОМБАНК», Відповідач просив надати банківські та фінансові послуги.
АТ «ТАСКОМБАНК» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредитв межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту, а саме надані кредитні кошти в сумі 53450,00 грн.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Відповідно до п.1.11 договору банк на умовах цієї заяви-договору зобов'язується надати Позичальнику споживчий кредит «Врегулювання кредитної заборгованості», а позичальник (споживач) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі на умовах, встановлених цією заявою-договором. Кредит надається на рефінансування заборгованості позичальника в АТ «ТАСКОМБАНК» у сумі 62091,80 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК». Протягом строку дії заяви-договору розміри процентів та комісій залишаються незмінними.
Згідно з п.1.13 договору цією заявою-договором позичальник доручає банку проведення дебетового переказу коштів для погашення заборгованості за кредитним договором №8835620840 від 13.09.2021 у сумі 62091,80 грн., з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК», на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк». Згода дебетування рахунку позичальника (споживача) за цим пунктом заяви-договору є безвідкличною.
27.05.2025 АТ «ТАСКОМБАНК» направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу №202281/70 про дострокове повернення кредиту.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 22.07.2025 становить 102798,36 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 51160,11 грн.; заборгованість за процентами (в т.ч. прострочена) 5,55 грн., заборгованість по комісії 51632,70 грн.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. ст. 629, 526, 530, 623, 624, 625 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України якими передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд також враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд звертає увагу на правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), а саме: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 5. 6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».
Матеріалами справи підтверджено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості по тілу кредиту, прострочених відсотків за кредитом.
Водночас, суд зазначає, що відповідач доводів позивача про таку заборгованість не спростувала, контррозрахунку заборгованості суду не надала, доказів сплати заборгованості за кредитним договором до суду не подала, як і доказів неотримання кредитних коштів.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №4081704-947 від 28.05.2024, що складається з: заборгованості по тілу кредиту у сумі 51160,11 грн. та заборгованості за процентами у сумі 5,55 грн. є підставними та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стягнення з відповідача 36013,20 грн. комісії, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно із ч.3 ст.55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією жпостановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
У своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
З постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження №14-44цс21 вбачається, що ВП констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги.
Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.
Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов'язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження № 61-11866св21).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Встановлення судом нікчемності наведених умов Договору є підставою для відмови у стягненні нарахованої позивачем комісії.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що нарахування заборгованості за комісією у розмірі 51632,70 грн. не відповідає вимогам законодавства. Відтак, така вимога задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви АТ «ТАСКОМБАНК» сплатило судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 29 серпня 2025 року.
Судовий збір сплачено в розмірі, встановленому ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 1205, 69 гривень.
Керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 142, 259, 263-265, 280-281 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за заявою-договором №4081704-947 від 28 травня 2024 року у розмірі 51165 (п'ятдесят одна тисяча сто шістдесят п'ять) грн, 66 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 51160 (п'ятдесят одна тисяча сто шістдесят) грн 11 коп. та заборгованості за процентами в розмірі - 5 (п'ять) грн. 55 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судовий збір у розмірі 1205 (одна тисяча двісті п'ять) грн 69 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 16 грудня 2025 року.
Повне найменування сторін:
позивач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», код ЄДРПОУ 09806443, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул.С.Петлюри, 30;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя М.О. Білецька