17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 752/17057/23
провадження № 61-12994св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач -Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»;
треті особи: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, виконуючий обов'язки голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_2, Первинна профспілкова організація контролерів та ревізорів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Мельникова Дениса Олександровича на додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 22 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Яворського М. А.,
Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суду
м. Києва від 19 травня 2023 року його позов до ДП «Адміністрація морських портів України» задоволено частково. Визнано незаконним наказ ДП «Адміністрація морських портів України» № 37-к від 17 січня 2023 року «Про звільнення», поновлено його на посаді директора Департамента внутрішнього аудиту апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» із 17 січня 2023 року та стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь
347 905,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за вирахуванням визначених законом податків та зборів) (справа № 752/2048/23).
Вказував, що вищезазначене рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу у розмірі 86 976, 43 грн (за вирахуванням визначених законом податків та зборів) допущено до негайного виконання. Обов'язок щодо поновлення його на вищевказаній посаді відповідачем виконано лише 15 червня 2023 року, що підтверджується наказом від 15 червня 2023 року № 276-к, тобто із затримкою на 17 робочих днів.
З урахуванням вищенаведеного, посилаючись на статтю 236 КЗпП України,
ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь 67 208,99 грн (за вирахуванням визначених законом податків та зборів) середній заробіток за час затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення його на роботі.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року
у складі судді Хоменко В. С. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 67 208,99 грн (за вирахуванням визначених законом податків та зборів) середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у справі № 752/2048/23 про поновлення на роботі.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що роботодавець не виконав рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а тому наявні правові підстави для стягнення з товариства на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України. Період затримки виконання рішення суду та правильність розрахунку суми, яка підлягала стягненню за час затримки виконання рішення суду, відповідачем не оспорюється.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання компенсації судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року скасовано у частині задоволення позову ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа 752/2048/23), тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не підлягають задоволенню.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 06 жовтня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожнього О. В. на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року у справ за позовом ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, виконуючий обов'язки голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_2, Первинна профспілкова організація контролерів та ревізорів ДП «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовлено (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України) (провадження №61-12115ск25) (суддя-доповідач Осіян О. М.).
Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року заяву представника виконуючого обов'язків голови ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. про ухвалення додаткового судового рішення залишено без задоволення.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що
ОСОБА_2 у цій справі є третьою особою, тобто є учасником справи, проте
не є стороною у справі, тому на позивача не може бути покладений обов'язок щодо відшкодування третій особі судових витрат.
Таким чином заява представника виконуючого обов'язків голови ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. про ухвалення додаткового судового рішення задоволенню не підлягає. Нормами ЦПК України не передбачено право третьої особи на компенсацію понесених судових витрат за результатами розгляду справи по суті. Апеляційний суд посилався на практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвоката Мельникова Д. О., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати, заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Мельникова Д. О., з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2025 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, виконуючий обов'язки голови ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_2, Первинна профспілкова організація контролерів та ревізорів ДП «Адміністрація морських портів України», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відмову
у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, оскільки розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України.
При цьому послався на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24), в якій стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Герман-Агро», яке було позивачем у справі, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан», яке було третьою особою у справі, втрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені
у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), Верховний Суд залишає без розгляду подані 22 жовтня 2025 року представником ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката
Задорожнього О. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Мельникова Д. О. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо права третьої особи на стягнення витрат на професійну правничу допомогу
У статті 59 Конституції України зазначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 15 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).
У пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження
№ 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) та інших.
Указана судова практика є незмінною.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У частині першій, другій статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Залишаючи без задоволення заяву представника ОСОБА_2 -
Мельникова Д. О., апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 у цій справі є учасником справи (третьою особою), проте не є стороною у справі, тому на позивача не може бути покладений обов'язок щодо відшкодування судових витрат, пов'язаний з правничою допомогою адвоката, наданою третій особі.
Такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
Верховний Суд зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на таку підставу як відсутність права третьої особи на компенсацію понесених витрат за результатами розгляду справи по суті, не відповідає основним засадам (принципам) цивільного судочинства.
Якщо третя особа сплатила за правничу допомогу у справі, то має право вимагати відшкодовування таких витрат з позивача на свою користь, за умови належного обґрунтування та надання відповідних доказів, оскільки це прямо передбачено нормами ЦПК України
Вказане узгоджується як із пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України, так із додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня
2025 року у справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24), в якій дійшла висновку про те, що заява третьої особи підлягає задоволенню, а позивачі мають порівну відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, надану третій особі.
Щодо розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по суті
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Судом встановлено, що 12 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив представника ОСОБА_2 - Мельникова Д. О., в якому, зокрема, зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн, які він поніс і очікує понести. Також зазначено, що докази про розмір судових витрат будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (том 1, а. с. 93).
27 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до апеляційної інстанції надійшла заява представника ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. про стягнення вищевказаних судових витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником заявника надано: копія договору про правничу допомогу
від 19 січня 2021 року (том 2, а. с. 117), копія додаткової угоди до договору про правничу допомогу від 10 грудня 2024 року, копія свідоцтва Мельникова Д. О. про право на зайняття адвокатською діяльністю (том 2, а. с. 137-138), копія акта прийому-передачі до договору про правничу допомогу від 27 грудня 2024 року,
в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг виконаних адвокатом
у справі № 752/17057/23 на суму 26 250 грн) (том 2 а. с. 148).
19 вересня 2025 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - Мельникова Д. О. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки таке питання не було вирішено судом при розгляді позову по суті.
Верховний Суд ураховує, що адвокат Мельников Д. О. надавав ОСОБА_2 правничу допомогу при розгляді даної справи, зокрема у суді апеляційної інстанції, що підтверджено належними та допустимими доказами.
Розмір витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, погоджено сторонами в указаному договорі та акті прийому-передачі послуг.
Зокрема, у договорі про надання правничої допомоги визначено порядок оплати послуг з надання правничої допомоги (розділ 6).
У вищевказаному акті сторони підтвердили факт надання правничої допомоги, загальну вартість наданих послуг, а саме 26 250 грн.
Вказані докази були направлені позивачу через підсистему «Електронний суд».
З урахуванням вищевказаного, Верховний Суд зазначає, що про факт понесення витрат на правничу допомогу їх розмір представник ОСОБА_2 - Мельников Д. О. зазначив відповідно до вимог процесуального закону.
Верховний Суд враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді апеляційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не подано заперечення щодо заяви представника ОСОБА_2 - Мельников Д. О. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, під час розгляду заяви ОСОБА_2 -
Мельникова Д. О. про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду питання відшкодування судових витрат третьої особи.
Отже, у справі, що переглядається, за відсутності клопотання позивача про зменшення витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, дослідивши надані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг,
з урахуванням відсутності заперечень позивача, наявні підстави для стягнення з позивача на користь третьої особи витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції на суму 45 000 грн.
З огляду на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити, додаткову постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву представника ОСОБА_2 - адвоката
Мельникова Д. О. про відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Таким чином доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Мельникова Дениса Олександровича задовольнити.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_2 про стягнення судових витрат на професійну (правничу) допомогу задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 26 250 (двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
В. В. Шипович