10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 758/10963/17
провадження № 61-11071св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є Товариство
з обмеженою відповідальністю «Ботанікал Проперіс» (Botanical Propertis LTD),
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Поліщука Максима Дмитровича на ухвалу Київського апеляційного суду від
11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П. і касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Мамася Максима Олександровича на рішення Подільського районного суду
м. Києва від 26 грудня 2023 року у складі судді Анохіна А. М., постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П. та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів:
Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
Усерпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду
з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус)
Погребняк О. А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 у 2000 році придбав на території України будинок АДРЕСА_1 . Вказував, що внаслідок обману частину будинку було оформлено на ОСОБА_8 , з якою велися тривалі спори стосовно права власності на вказане майно, що завершилися ухваленням рішення Шахтарського районного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року (справа № 2-7772/10), згідно з яким за позивачем визнано права власності на вказаний будинок.
Позивач зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від
17 березня 2011 року право власності на вказаний будинок і земельну ділянку
з кадастровим номером 8000000000:85:425:0015 було визнано за
ОСОБА_7 .
У подальшому невідомі особи від імені ОСОБА_7 вказане майно відчужили ОСОБА_2 за відплатним договором купівлі-продажу житлового будинку від 13 травня 2016 року.
Проте рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2011 року було скасовано.
Позивач указував, що ОСОБА_7 не мав права відчужувати це майно; перехід права власності до ОСОБА_2 від особи, яка не була законним власником спірного майна, є незаконним, наявні всі підстави для витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння та визнання укладеного договору купівлі-продажу від 13 травня 2016 року недійсним.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 13 травня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Погребняком О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1519; витребувати нерухоме майно, а саме житловий будинок
АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 на користь свою користь.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_7 закрито.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_3 .
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року
в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О. про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Накладено арешт на будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року
в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективним способом захисту права власника.
Стосовно позовної вимоги про витребування спірного будинку суд зазначив, що порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права
є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд вважав, що позивач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що він
є саме тим власником спірного майна, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна та до якого таке майно має повернутися
з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05 січня 2024 року скасовано заходи забезпечення позову, застосовані постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 758/10963/17.
Ухвала мотивована тим, що рішенням Подільського районного суду
м. Києва від 26 грудня 2023 року питання щодо скасування заходів забезпечення позову судом не вирішувалось, підстави, які слугували застосуванню заходів забезпечення позову відпали, оскільки ухвалено рішення про залишення позовної заяви без задоволення.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням Подільського районного суду м. Києва від
26 грудня 2023 року і ухвалою Подільського районного суду м. Києва від
26 грудня 2023 року, адвокат Мамась М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , оскаржив їх в апеляційному порядку.
11 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась М. О. подав до Київського апеляційного суду клопотання, у якому просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі
№ 2-7772/10.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року клопотання адвоката Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про зупинення провадження у справі задоволено.
Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката
Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Погребняк О. А., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна зупинено до набрання законної сили рішення у справі № 2-7772/10.
Ухвала суду мотивована тим, що обставини, встановлені під час розгляду справи № 2-7772/10, матимуть однозначне преюдиційне значення для справи № 758/10963/17, оскільки підтверджуватимуть чи спростовуватимуть наявність у ОСОБА_1 права власності не лише на 1/2 частину майна, набуту на підставі договору купівлі-продажу, а й на іншу половину майна, придбану на товарній біржі. Крім того, зазначені обставини неможливо встановити
в межах справи № 758/10963/17, адже спір у справі № 2-7772/10 стосується дійсності рішення третейського суду та процедури купівлі майна на товарній біржі, і вказаним обставинам не може бути надано оцінки під час провадження про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 05 січня 2024 року скасовано.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки підстави застосування заходів забезпечення позову відпали після ухвалення рішення щодо залишення позовної заяви без задоволення, то підлягає скасуванню ухвала від 05 січня 2024 року щодо скасування заходів забезпечення позову, застосованих постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого
2022 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Погребняк О. А., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна поновлено. Справу призначено до судового розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу адвоката Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судове рішення ухвалено
з дотриманням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального
і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 758/10963/17.
Ухвала мотивована тим, що оскільки 26 грудня 2023 року ухвалено рішення Подільського районного суду м. Києва, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада
2024 року вказане рішення залишено без змін, то потреба в забезпеченні позову відпала.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
01 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук М. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, мотивуючи вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права,просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив право відповідача на розумні строки розгляду справи. Суд не обґрунтував своє рішення обставинами, які дають підстави для висновку про неможливість розгляду справи № 758/10963/17 до вирішення справи № 2-7772/10.
У матеріалах справи є достатня кількість зібраних доказів, які дозволяють встановити та оцінити всі обставини і факти, які є предметом розгляду цього спору.
14 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - Мамась М. О. подав до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Подільського районного суду
м. Києва від 26 грудня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від
26 листопада 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від
26 листопада 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, мотивовані тим, що, за обставин цієї справи, єдиним законним одноосібним власником спірного майна є ОСОБА_1 . Заявник указує, що спірне майно вибуло
з власності позивача поза його волею на підставі підробленого судового рішення, а тому він має право на його витребування. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є безспірним власником 1/2 частини спірного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2000 року, що суди не врахували. Стосовно ухвали апеляційного суду про скасування заходів забезпечення позову заявник зазначив, що існує великий ризик того, що спірне майно відповідач відчужить. Крім того, вказує, що апеляційний суд задовольнив заяву про скасування заходів забезпечення позову з інших підстав, ніж були заявлені в клопотанні.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 вересня
2023 року у справі № 357/9126/22, від 11 жовтня 2023 року у справі
№ 127/9859/14-ц, від 08 березня 2023 року у справі № 365/229/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
07 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась М. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що вимоги касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, а саме касаційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню у зв'язку із відсутністю порушення судом апеляційної інстанції будь-яких процесуальних норм.
29 квітня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суд від 26 листопада 2024 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що на час розгляду справи в судах першої
і апеляційної інстанцій позивач не підтвердив своє право власності на спірне майно, що виключає можливість його витребування. Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2010 року у справі
№ 2-7772/10, яким визнано за позивачем право власності на спірне майно,
є скасованим.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року представнику
ОСОБА_2 - Поліщуку М. Д. поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Поліщука М. Д. на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня
2024 року у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.
10 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Ботанікал Проперіс» (Botanical Propertis LTD).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументів щодо незгоди з рішенням Подільського районного суду м. Києва
від 26 грудня 2023 року та постановою Київського апеляційного суду
від 26 листопада 2024 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу в касаційній скарзі немає, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядає.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Мамася М. О. підлягають частковому задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Поліщука М. Д. підлягає закриттю з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Громадянин США ОСОБА_1 разом із ОСОБА_8 у 2000 році придбали на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2000 року в рівних частках будинок АДРЕСА_1 .
29 серпня 2001 року ОСОБА_1 подарував 1/2 частини вказаного житлового будинку ОСОБА_8
03 квітня 2008 року рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі
№ 2-413/08 договір дарування від 29 серпня 2001 року визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2008 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року скасовано, та
у позові відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року рішення апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2008 року скасовано, рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року залишено без змін.
Разом з тим під час розгляду справи № 2-413/08, а саме 23 травня 2008 року ОСОБА_8 подарувала спірний будинок у рівних частках по 1/2 ОСОБА_3 і громадянину Південної Африканської Республіки ОСОБА_15 .
06 жовтня 2010 року Шахтарський міськрайонний суд Донецької області
у справі № 2-7772/10 ухвалив рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив та визнав за ним право власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 , житловою площею 235,6 кв. м.
17 березня 2011 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-503/11 право власності на житловий будинок та земельну ділянку
з кадастровим номером 8000000000:85:425:0015 на
АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_7 .
13 травня 2016 року ОСОБА_7 спірний житловий будинок продав
ОСОБА_2
26 липня 2017 року рішенням апеляційного суду міста Києва у справі
№ 2-503/11 скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від
17 березня 2011 року.
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що Дніпровський апеляційний суд постановою від 12 березня 2024 року у справі № 2-7772/10 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково.
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року у справі № 2-7772/10 скасував та направив справу на розгляд до Подільського районного суду м. Києва.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, розглянувши вказаний позов, зробив це з порушенням правил виключної підсудності, оскільки вирішив питання про нерухоме майно, що розташоване у Подільському районі м. Києва.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокузалишено без змін.
Станом на час перегляду цієї справи Подільський районний суд м. Києва справу № 2-7772/10 не розглянув, рішення по суті не ухвалив.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Щодо касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від
11 червня 2024 року
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає
в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження
у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними
й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ураховуючи вказані норми права касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука М. Д. підлягає закриттю з огляду на таке.
Після надходження цивільної справи до Верховного Суду з'ясувалося, що ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Мамася М. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Погребняк О. А., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна поновлено. Справу призначено до судового розгляду.
У зв'язку з наведеним та з огляду на те, що на час надходження справи
у провадження Верховного Суду предмета процесуального перегляду
у касаційному порядку - ухвали Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року - немає, оскільки апеляційний суд поновив апеляційне провадження у справі, касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука М. Д. на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року підлягає закриттю.
Щодо суті спору
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідають.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для витребування спірного майна, апеляційний суд у своїй постанові вказав, що з урахуванням того, що рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року у справі № 2-7772/10, яким було визнано за позивачем право власності на будинок
АДРЕСА_1 скасовано, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що він є саме тим власником спірного майна, який не
є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна та до якого таке майно має повернутися з чужого незаконного володіння.
Проте колегія судді з таким висновком апеляційного суду не може погодитися з таких міркувань.
Звертаючись до суду з позовом про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог, посилався на те, що будинок АДРЕСА_1 вибув з його власності поза його волею на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту
(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження
№ 61-17779св18)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна
з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло
з володіння власника: (а) «фізично» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року
в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня
2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна
з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник
з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає
у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від
04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту
є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,
є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою
(див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від
09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження
№ 14-93цс20)).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року
у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) зроблено висновок про те, що однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову
є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема
й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2000 року придбали в рівних частках будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 47).
29 серпня 2001 року ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_14 , подарував 1/2 частини вказаного житлового будинку ОСОБА_8
(т. 1, а. с. 48).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року
у справі № 2-413/08 визнано недійсним договір дарування від 29 серпня
2001 року (т. 1, а. с. 50-52).
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2008 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року, та
у позові відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року рішення апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2008 року скасовано, рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року залишено без змін (т. 1, а. с. 53-54).
Таким чином, після прийняття Верховним Судом України ухвали від 21 квітня 2010 року ОСОБА_1 залишився власником 1/2 частини спірного житлового будинку, яка вибула з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано: «Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки,
є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно [...] Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, зосередившись лише на рішенні Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від
06 жовтня 2010 року, зробив передчасний висновок про те, що позивач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що він є саме тим власником спірного майна, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна та до якого таке майно має повернутися з чужого незаконного володіння, у зв'язку з чим не встановив необхідних обставин для правильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції по суті не переглянув.
Суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо скасування заходів забезпечення позову
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав. Завданням цивільного судочинства, яким, згідно зі статтею 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Регламентації інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному праві присвячені статті 149-159 ЦПК України.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено
у статті 158 ЦПК України, частинами першою, четвертою, дев'ятою якої передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення - ухвали.
Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов'язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх ужив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю.
Тобто метою застосування інституту скасування заходів забезпечення позову є закінчення розгляду справи шляхом ухвалення відповідного судового рішення по суті спору.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині та направлення справи на новий розгляд, тобто розгляд справи не закінчений, судове рішення по суті не прийняте, а отже,
й потреба у забезпеченні позову не відпала.
Ураховуючи, що підстав для скасування заходів забезпечення позову, про що зазначено у частині дев'ятій статті 158 ЦПК України, у зв'язку із скасуванням судового рішення апеляційного суду та направленням справи на новий апеляційний розгляд немає, оскільки розгляд справи не завершений, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року слід скасувати.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційних скарг представника ОСОБА_1 - Мамася М. О. дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про витребування нерухомого майна прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Мамася М. О. необхідно задовольнити частково: постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Погребняк О. А., ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати.
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука М. Д. на ухвалу Київського апеляційного суду від
11 червня 2024 року закрити.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука Максима Дмитровича на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майназакрити.
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Мамася Максима Олександровича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов