10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 466/5319/17
провадження № 61-15772св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ложовська Йоанна Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня
2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
24 липня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позов до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус
Ложовська Й. Є., про скасування державної перереєстрації прав власності на квартиру та визнання права власності.
Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» і частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані
в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
Позивачі вказували, що неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таку письмову вимогу іпотекодержатель і новий власник
ОСОБА_3 не направляли.
Зазначають, що приватний нотаріус Ложовська Й. Є. сфабрикувала документи для БТІ стосовно переоформлення квартири з ОСОБА_7 на ОСОБА_3 , що нібито станом на 01 березня 2012 року у квартирі проживає лише ОСОБА_7 без малолітньої дитини, надавши довідку з ЛКП не від березня 2012 року, а датовану 20 червня 2011 року.
За вказаних обставин позивачі уважали, що переоформлення права власності на квартиру з ОСОБА_7 на ОСОБА_3 , яке мало місце
05 березня 2012 року, відбулося з порушенням інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_6 , тобто без дозволу органів опіки та піклування.
Також вказували, що рішення про реєстрацію прав власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 прийнято на підставі заяви
ОСОБА_3 , однак ОСОБА_3 такої заяви не писала, і підпис її підроблений.
Рішення про державну реєстрацію прийнято на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Згідно з пунктом 3.5.6 цього положення необхідно було б провести технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації. Однак акта технічної інвентаризації в інвентаризаційній справі немає.
Спірна квартира перебуває під арештом, який накладено Франківським ВДВС Львівського МУЮ. Однак, попри це нотаріус 01 березня 2012 року нотаріально посвідчує, що ОСОБА_3 має право зареєструвати на своє ім'я право власності на спірну квартиру.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 і державну реєстрацію права власності на цю квартиру на ім'я ОСОБА_4 . Визнати за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2024 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що, видаючи нотаріально посвідчене свідоцтво та провівши перереєстрацію спірної квартири за ОСОБА_3 , приватний нотаріус Ложовська Й. Є. допустила порушення, внаслідок яких позбавила ОСОБА_2 та її малолітню дочку ОСОБА_6 права на житло. Реєстраційні дії щодо спірної квартири вчинені з порушенням норм законодавства, оскільки вказана квартира на час реєстрації права власності за ОСОБА_3 перебувала під арештом, що призвело до порушення прав її власника ОСОБА_2 .
Однак суд першої інстанції вважав, що позивачі пропустили строк позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки перереєстрація квартири відбулася 05 березня 2012 року, а позовна заява подана 24 липня 2017 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2024 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 і державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 . Визнано за
ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд дійшов висновку, що реєстраційні дії щодо спірної квартири вчинені з порушенням норм чинного законодавства.
Щодо пропуску строку позовної давності апеляційний суд вказав, що про перереєстрацію спірної квартири та її подальше відчуження 26 березня
2015 року від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 позивачам стало відомо під час розгляду Франківським районним судом м. Львова справ № 465/7975/14-ц
і № 465/7118/14-ц, Пустомитівським районним судом Львівської області справи № 450/2440/16-ц і здійснення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 42016141080000029 за статтею 356 КК України,
№ 12017140080000942 за статтею 186 КК України, № 1201614004004000436 за частиною четвертою статті 190 КК України Франківським ВП ГУНП України
у Львівській області. Саме в процесі розгляду зазначених справ позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом. Крім того, суд не врахував, що відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення права та інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Отже, строк позовної давності позивачі не пропустили.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
21 листопада 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що якщо особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. У цій справі позивачі заявили вимоги про скасування державної реєстрації та визнання права власності, які є не лише неефективними, а й неналежними способами захисту. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Вказує, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до державного реєстратора. Також вказує, що позивачі пропустили строк позовної давності, оскільки про намір ОСОБА_3 провести перереєстрацію спірної квартири позивачу стало відомо ще 30 січня 2012 року.
19 грудня 2024 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від
21 жовтня 2024 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував преюдиційність судових рішень у справі № 465/6221/14-ц, якими встановлено, що доказів повернення ОСОБА_3 коштів ОСОБА_2 не надала. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, а тому суд ухвалив рішення у справі, не залучивши правонаступника у порядку статті 55 ЦПК України. Також вказує, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Апеляційний суд також не повідомив
ОСОБА_5 про дату, час і місце розгляду справи.
Аргументи інших учасників справи
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня
2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_4 є надуманою
і безпідставною, суперечливою і нелогічною. Правильність застосування апеляційним судом норм права, з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не викликає сумніву. Звертають увагу на те, що строк позовної давності вони не пропустили. Обраний спосіб захисту є належним.
02 січня 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду пояснення, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня
2024 року - без змін.
Пояснення мотивовані тим, що строк позовної давності позивачі не пропустили. Про протиправну перереєстрацію спірної квартири та протиправне її відчуження від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 позивачам стало відомо під час розгляду справ Франківським районним судом м. Львова і здійснення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях.
17 березня 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня
2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_5 є надуманою
і суперечливою, необґрунтованою та безпідставною. Всі дії щодо спірної квартири є протиправними. Вказує, що для зупинення провадження у справі для залучення правонаступників, суд повинен мати достовірні докази. При укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_3 обманула покупця ОСОБА_4 щодо відсутності судового спору стосовно спірної квартири. Доказів про смерть ОСОБА_10 її син ОСОБА_5 не надав.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 у справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року.
20 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року ОСОБА_5 поновленострок на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від
21 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційній скарги і в поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
20 червня 2011 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого вона позичила 414 400,00 грн, що еквівалентно
51 800,00 дол. США.
На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики ОСОБА_3 того ж дня уклала із ОСОБА_7 договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 .
Постановою державного виконавця від 16 липня 2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-2830/10, виданого 21 квітня 2011 року Франківським районним судом м. Львова, який стягнув солідарно з ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ПП «Тур-Ретур» на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 1 369 433,32 грн, накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_8 , зокрема на квартиру
АДРЕСА_1 , та заборонено здійснювати її відчуження.
12 серпня 2011 року ОСОБА_7 написала заяву про те, що вона не заперечує проти переходу права власності на іпотечне майно в рахунок виконання зобов'язання за договором позики до ОСОБА_3
05 березня 2012 року право власності на зазначену вище квартиру як предмет іпотеки було зареєстровано за ОСОБА_3 .
Вказані обставини встановлені судовими рішеннями у справі
№ 2/1326/2058/2012.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова 08 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від
26 квітня 2018 року у справі № 2/1326/2058/2012, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_3 перешкод
в користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із зазначеної квартири. Зобов'язано ВГІРФО зняти з реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_6
в цій квартирі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що на підставі договору іпотеки право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 , а відповідачі
у добровільному порядку відмовляються виселитись із цієї квартири, чим створюють новому власнику перешкоди у користуванні майном. При цьому суди послались на те, що вимоги закону про надіслання відповідачам вимоги щодо виселення були позивачем дотримані.
Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2012 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року
в частині позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення, зняття з реєстраційного обліку скасовано та ухвалено нове рішення у справі в цій частині про відмову в задоволенні позову.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про виселення ОСОБА_7 та малолітньої ОСОБА_6 із квартири без надання іншого житлового приміщення.
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Ложовська Й. Є., ОСОБА_5 , відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання договорів позики грошових коштів та іпотеки нерухомого майна від 20 червня 2011 року недійсними (справа № 765/7118/14-ц).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2014 року у справі № 765/7118/14-ц клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_3 вчиняти дії щодо зміни форм власності та оформлення права власності на третіх осіб на квартиру
АДРЕСА_1 .
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2015 року ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2014 року скасовано і постановлено нову ухвалу, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26 липня 2016 року позовну заяву у справі № 765/7118/14-ц залишено без розгляду.
У вересні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про витребування майна
з чужого незаконного володіння (справа № 465/6221/14-ц).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2014 року
у справі № 465/6221/14-ц заяву ОСОБА_7 про забезпечення позову задоволено. Заборонено вчиняти дії щодо зміни форм власності та оформлення права власності на третіх осіб на квартиру
АДРЕСА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2014 року.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від
21 січня 2015 року у справі № 465/6221/14-ц, у задоволенні позову
ОСОБА_7 відмовлено.
Суди своє рішення мотивували тим, що право власності ОСОБА_3 набуте законно, з дотриманням порядку та процедури, визначеної законом, підстав для скасування його державної реєстрації позивач не навів, а суд не здобув.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 28 травня 2015 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року і ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 січня 2015 року залишено без змін.
26 березня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на праві власності на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 20 червня
2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», виданим 05 березня 2012 року за № 33389568, реєстраційний номер 32566705.
Заперечуючи проти заявлених вимог, представник ОСОБА_4 -
ОСОБА_12 просив застосувати строк позовної давності.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав
і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює
у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження
№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження
№ 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження
№ 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від
22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження
№ 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року
у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник
з дотриманням норм статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України,
є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі
№ 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року
у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року
у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту
є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,
є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.
Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження
№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року
у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що була чинною на час звернення до суду з цим позовом, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.
Проте вимог про витребування спірної квартири позивачі у цій справі не заявляли.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року
у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року
у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
З урахуванням зазначеного слід дійти висновку, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки задоволення заявлених у цій справі позовних вимог не приведе до поновлення їх прав як власника житлового приміщення, які вважають, що це приміщення вибуло з їх володіння за відсутності правових підстав.
Якщо позивачі вважають, що їх право порушене і житлове приміщення незаконно вибуло з їх володіння, належним способом захисту має бути позов про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (з оцінкою добросовісності набувача), й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є належним та ефективним способом захисту права власника.
Розглядаючи справу за заявленими позовними вимогами, суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували та залишили поза увагою ту обставину, що, оскаржуючи правомірність державної реєстрації права власності на житлове приміщення та знаючи при цьому, що спірна нерухомість перейшла у власність ОСОБА_4 , позивачі обрали неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Апеляційний суд наведеного не врахував, а тому зробив неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо підстав відмови,
у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що апеляційний суд не врахував преюдиційність судових рішень у справі № 465/6221/14-ц,
є безпідставними, оскільки за обставин цієї справи обрання позивачами неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмовив в позові, і в такому випадку судові рішення в інших справах на предмет їх преюдиційності не оцінюються.
Також не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що суд увалив рішення у справі, не залучивши правонаступника ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в матеріалах справи, які перебували на розгляді в судах першої і апеляційної інстанцій, немає документів, які
підтверджували б смерть ОСОБА_3 .
Безпідставними є аргументи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що
ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, лише якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Також безпідставними є аргументи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що він не був повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи, оскільки 04 жовтня 2024 року апеляційний суд направляв ОСОБА_5 судову повістку-повідомлення про виклик до суду на 21 жовтня 2024 року, яка повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»
(т. 4, а. с. 121), а відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Згідно із статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо
в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись викладеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі, зі зміною
в мотивувальній частині, оскільки місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився з мотивами такої відмови.
Щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни серії
НОМЕР_1 від 03 січня 2024 року, а тому є таким, що згідно із законом звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину, що в свою чергу не вплинуло на обсяг вирішених позовних вимог, судові витрати в розмірі 3 840,00 грн за результатом розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 , а саме по
1 920,00 грн, слід стягнути із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 .
Судові витрати в розмірі 3 840,00 грн за результатом розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 , а саме по 1 920,00 грн, слід стягнути з ОСОБА_1
і ОСОБА_2 в дохід держави.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року скасувати
і залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від
20 лютого 2024 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 з кожного по 1 920,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень) судових витрат за перегляд справи в суді касаційної інстанції.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України)) з кожного по 1 920,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень) судового збору за перегляд справи в суді касаційної інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов