26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 204/2584/23
провадження № 61-56св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів:
Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 травня 2024 року у складі судді Черкез Д. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.
у справі
за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка)
до
відповідачів ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» (далі - відповідачі)
треті особиДніпровська міська рада, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області (далі - треті особи)
про скасування реєстрації права власності на майно, визнання права власності
в порядку спадкування за заповітом, витребування майна,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У лютому 2023 року позивачка звернулася до суду з позовомдо відповідачів за участі третіх осіб про скасування реєстрації права власності на майно, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, витребування майна.
2. Відповідачі заперечували проти позову.
3. Суд першої інстанції відмовив у позові, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Позивачка у справі оскаржила рішення судів попередніх інстанцій
в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
Також позивачка посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 12, 13, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)
у подібних правовідносинах з питання захисту її порушеного права та питання можливості виходу суду за межі позовних вимог, якщо особа помиляється щодо джерел та підстав виникнення свого порушеного права, яке потребує захисту.
Разом з тим, позивачка вказує, що суди під час розгляду справи не надали належної оцінки всім її доводам, викладеним у письмових поясненнях, та наданим доказам, не перевірили і неповно з'ясували всі обставини, що мають значення для справи.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов обґрунтований, тим що:
- позивачка з 1993 року фактично є титульним власником гаража № НОМЕР_1 , площею 18,2 кв. м у гаражному кооперативі «Автолюбитель-5» у м. Дніпрі, який був переданий їй у власність, але відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано за іншою особою;
- відповідно до інформації Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі - КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації») від 20 липня 2020 року до списку членів гаражного кооперативу «Автолюбитель-5», та власників гаражів у пункті НОМЕР_2 власником гаражу № НОМЕР_1 значиться позивачка;
- належний ОСОБА_3 гараж на АДРЕСА_1 було знесено з домоволодінням та виділено йому гараж на території Аптекарської балки під забудову відповідно до листа ЮМЗ від 08 грудня 1966 року, на підставі рішення міськради від 07 лютого 1967 року № 91, акта ВО ЮМЗ від 20 жовтня 1967 року.
- цей гараж ОСОБА_3 було відбудовано та згодом передано
у власність позивачки, тому саме вона за даними списку КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» є титульним володільцем цього гаражу;
- відбудова на виділеному органом місцевої влади місці гаражу після знесення попереднього гаражу не передбачала сплату пайового внеску, та право на гараж виникло після забудови на підставі зазначеного рішення № 91;
- пізніше цей гараж, як гараж № НОМЕР_1 , увійшов до складу гаражного кооперативу «Автолюбитель-5» на АДРЕСА_2 ;
- на той час право власності на гараж не реєструвалося, гараж був побудований УКБ ПМЗ в 1967 році та переданий взамін зруйнованого діду позивачки, який помер у 1976 році;
- фактично у ОСОБА_4 та його дружини (бабусі позивачки)
ОСОБА_5 виникло право спільної власності на цей гараж;
- після смерті дідуся із заявами до нотаріуса про спадкування ніхто не звертався, у зв'язку з чим до бабусі перейшло право на цей гараж, так як вона фактично прийняла спадщину;
- за домовленістю між дідом позивачки та дядьком ОСОБА_6 за заявою було переоформлено гараж на позивачку, хоча право власності в БТІ і не реєструвалося, але всі в родині вважали що гараж належить позивачці;
- бабуся позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , склала на позивачку заповіт, до складу спадщини за яким увійшов і зазначений гараж № НОМЕР_1 ;
- після її смерті за заявою позивачки у Третій дніпровській державній нотаріальній конторі 21 квітня 1993 року відкрито спадкову справу за якою позивачка 23 грудня 1993 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно;
- разом з тим, через відсутність реєстрації права власності на гараж
в державному реєстрі, у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж № НОМЕР_1 було відмовлено постановою від 30 липня 2020 року;
- незважаючи на те, що позивачка за родинною домовленістю разом з бабою ОСОБА_5 прийняла у володіння гараж, але оскільки вона є онукою та не входить до кола спадкоємців першої черги за законом, після померлого діда, майно перейшло до бабусі, яка була дружиною померлого у 1976 році
ОСОБА_4 ;
- гараж як майно у державному реєстрі не реєструвався, але він був у законний спосіб побудований та переданий дідусю позивача у 1967 році (з подальшим спадковим переходом до ОСОБА_5 );
- право власності на гараж № НОМЕР_1 виникло до 05 серпня 1992 року, є фактично речовим правом, яке входить до загальної спадкової маси, яку відповідно до статті 534 ЦК Української РСР прийняла позивачка в порядку спадкування за заповітом після померлої бабусі, яка в свою чергу прийняла після померлого у 1976 році чоловіка;
- проте це право вибуло з незалежної від позивача волі через протиправні дії відповідачів;
- відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на гараж № НОМЕР_1 зареєстровано в цілому за ОСОБА_2 відповідно до довідки про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі б/н від 20 серпня 2019 року та рішення Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 20 вересня 2013 року № 176, що призвело до порушення прав позивачки як титульного володільця;
- гаражний кооператив «Автолюбитель-5» створено у 1995 році та списки членів кооперативу формувалися вже після побудови гаражу № НОМЕР_1 у 1966 році на законних підставах;
- враховуючи, що гараж № НОМЕР_1 набутий у власність спільно бабусею та дідусем позивачка звернулася до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину на гараж, яке за заповітом спадкувала разом з іншим майном, але 30 липня 2020 року вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій з посиланням на те, що за інформацією інвентаризаційної справи КП ДМБТІ гараж № НОМЕР_1 числиться за ОСОБА_1 , але за інформацією
з Державного реєстру речових прав цей гараж зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_2 , що порушило майнові та спадкові права позивачки;
- ОСОБА_2 ніколи цим гаражем не користувався та не був його власником;
- права на гараж у кооперативі у ОСОБА_2 у законний спосіб виникнути не могли, будь-які довідки для реєстрації його права на гараж видані незаконно, відповідно до них проведена незаконна реєстрація права власності, що суттєво порушило первинні титульні майнові права позивачки;
- кооперативом «Автолюбитель-5» системний облік членів гаражного кооперативу вівся хаотично, на баланс кооперативу гаражі не ставилися, до органів державної влади та місцевого самоврядування, архівних установ, комунальних підприємств, в тому числі КП ДМБТІ ДМР надавалися різні відомості щодо членства в кооперативі, всі списки в різних установах відрізняються;
- рішення органів державної влади та місцевого самоврядування виносилися на підставі поданих кооперативом «Автолюбитель-5» хаотичних, рандомних невірних списків, тобто не вірної інформації, та не відображають правильної системної інформації щодо обліку всіх членів кооперативу та всіх власників гаражів, в тому числі щодо підстав виникнення такого права власності;
- право володіння гаражем вибуло від позивачки не з її волі через незаконні дії та незаконно видані документи відповідачем Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» (далі - ОК «ГК «Автолюбитель-5»);
7. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила суд:
- визнати незаконною довідку б/н від 20 серпня 2019 року, видану ОК «ГК «Автолюбитель-5», як правовий документ та підставу виникнення
у ОСОБА_2 права власності на спірний гараж;
- визнати незаконним та скасувати право власності ОСОБА_2 на спірний гараж;
- визнати за позивачкою в порядку спадкування за заповітом право власності на спірний гараж;
- витребувати від ОСОБА_2 на користь позивачки спірний гараж.
ІII. Короткий зміст судових рішень
8. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 травня 2024 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, у позові відмовлено.
9. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з такого:
- позивачка не довела факт порушення її прав,
- позивачка не довела, що відповідачі порушили будь-які законні права, свободи та інтереси позивачки чи вчинили протиправні дії або бездіяльність щодо неї;
- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент смерті її дідуся ОСОБА_3 , тобто станом на 03 травня 1974 року,
у його власності або володінні перебував гараж;
- позивачка, будучи спадкоємцем своєї бабусі ОСОБА_5 за заповітом, мала право лише на спадщину за заповітом у вигляді частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та не входила до кола спадкоємців за законом.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала
10. У касаційній скарзі позивачка просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
11. Касаційна скарга мотивована таким:
- суди не надали належної оцінки всім доводам позивачки, викладеним
у письмових поясненнях, та наданим доказам, не перевірили і неповно з'ясували всі обставини, що мають значення для справи;
- суди не взяли до уваги первинний список «Список власників гаражів ГК «Автолюбитель-5», який надано КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації», а взяли до уваги лише список, який подавався до виконавчого комітету Красногвардійської міської районної ради народних депутатів та затверджений у вересні 1993 року та відсутній в архівах БТІ;
- позовна заява стосується майнових прав титульного власника на спірний гараж, який з 1993 року після смерті діда, а потім баби перейшов у володіння позивачки (яка була включена до первинного списку власників кооперативу при його створенні), але пізніше у 2019 році, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис № 336872 від 09 вересня 2019 року зареєстровано за іншою особою;
- суди залишили поза увагою та не надали належну правову оцінку тому, що у ОСОБА_7 не виникало первинного права на спірний гараж, відповідних доказів не надано, тому недійсним є правочин продажу ним спірного гаража ОСОБА_2 ;
- суди не перевірили, що ОСОБА_7 навіть при введенні його у члени кооперативу не був володільцем спірного гаража, а міг володіти будь-яким іншим гаражем, тому що розписка від 10 вересня 2013 року без ідентифікації номеру гаража могла стосуватися і інших гаражів;
- у первинному рішенні Красногвардійської районної ради від 24 вересня 1993 року № 370 членства ОСОБА_7 в кооперативі не виникало, також не виникало будь-якого права на будь-який гараж в кооперативі. В наданих відповідачами інших рішеннях ради також відсутня інформація про виникнення у ОСОБА_7 права на гараж № НОМЕР_1 та будь-який інший гараж кооперативу, та відсутня інформація про його членство в кооперативі у будь-який період. Таким чином, не будучі членом кооперативу, ОСОБА_7 не міг бути володільцем гаражу № НОМЕР_1 та не міг відчужувати цей гараж № НОМЕР_1 ОСОБА_2 ;
- разом з тим у первинному рішенні Красногвардійської районної ради
від 24 вересня 1993 року № 370 є інформація про позивачку як володільця гаражу № НОМЕР_1 ;
- довідка ОК ГК «Автолюбитель-5» від 20 серпня 2019 року про виплату
ОСОБА_2 пайового внеску, та що він є володільцем гаражу № НОМЕР_1 , що побудований у 1976 році, не відповідає дійсності, сформована самим відповідачем ОК ГК «Автолюбитель-5» та не може бути належним доказом, оскільки суперечить іншим матеріалам справи, зокрема, рішенням щодо забудови гаража та фактичної його забудови у 1967 році дідусем позивачки;
- відповідачі не надали документи первинного бухгалтерського обліку щодо сплати членських внесків та пайового внеску за гараж № НОМЕР_1 , на що суди не звернули увагу;
- також суди не надали належну правову оцінку твердженням ОСОБА_2 у відзиві щодо набуття ним права на гараж на підставі розписки від 10 вересня 2013 року щодо отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_2 коштів у сумі 4 500 дол. США за проданий гараж, у якій не зазначено за який саме гараж сплачено кошти, з урахуванням того, що у матеріалах справи є робочі записи з робочого зошита (надані ГК «Автолюбитель-5»), у яких видно, що за ОСОБА_2 числяться чотири гаражі - НОМЕР_1, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9;
- спадкоємець нерухомого майна особи, яка за життя була власником цього майна, що вибуло з володіння не з його волі, має право на витребування такого майна на підставі статті 388 ЦК, що є належним способом захисту;
- відмова у позові порушує право на доступ до суду та можливості звернутись в майбутньому до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності на гараж за законом;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 12, 13, 15, 16 ЦК у подібних правовідносинах з питання захисту порушеного права позивачки та питання можливості виходу суду за межі позовних вимог, якщо особа помиляється щодо джерел та підстав виникнення свого порушеного права, яке потребує захисту;
- суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 183/1672/22, від 08 червня 2022 року у справі № 278/185/20, від 30 жовтня 2019 року у справі № 289/1818/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 06 червня 2024 року у справі № 290/260/22, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
12. 14 квітня 2025 року відповідач ОК ГК «Автолюбитель-5» подав відзив на касаційну скаргу та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:
- твердження позивачки в касаційній скарзі про те, що вона успадкувала гараж за батьком, який в свою чергу успадкував цей гараж за законом від бабусі - ОСОБА_5 , не підтверджені належними доказами, оскільки на той час крім батька позивачки були інші спадкоємці першої черги;
- доводи касаційної скарги про те, що відповідачами порушені майнові права позивачки на гараж є необґрунтованими, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що на момент смерті її діда ОСОБА_3 , тобто станом на 03 травня 1974 року, у його власності або володінні перебував гараж, а також, що спірний гараж є тим самим гаражем, який у 1967 році побудував для нього Дніпропетровський південний машинобудівний завод;
- позивачка, будучи спадкоємцем ОСОБА_5 за заповітом, мала право лише на спадщину за заповітом у вигляді частини житлового будинку, та не входила до кола спадкоємців за законом першої черги, тому відповідно і не має спадкових прав на будь-який гараж після її смерті;
- крім того, позивачка не підтвердила, що вона є титульним володільцем спірного гаражу, так як титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами, особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом;
- з наданого позивачкою списку членів кооперативу, наданий КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради інвентаризаційної справи № 62965-ю на гараж № НОМЕР_1 в ОК «ГК «Автолюбитель-5» встановити правові підстави внесення ОСОБА_1 до вказаного списку та згідно якого рішення позивачку було включено до членів кооперативу, не можливо;
- у відповіді КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 7904 від 03 серпня 2023 року зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризаційної справи на ОК «ГК «Автолюбитель-5» міститься список членів ГК «Автолюбитель-5», завірений 20 вересня 2005 року підписом голови КГ Шапошниковим В. А. та печаткою гаражного кооперативу; зазначений список був долучений до матеріалів інвентаризаційної справи на весь гаражний кооператив при проведенні комунальним підприємством первинної технічної інвентаризації, відповідно до замовлення № 6524/08 від 18 липня 2006 року;
- цей список не є первинним списком власників гаражів, як зазначала позивачка, оскільки на ньому вказано дату його складення - 20 вересня 2006 року, в той час як первинний списочний склад автогаражного кооперативу «Автолюбитель-5» був поданий до виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів та затверджений ще у вересні 1993 року;
- інформація про позивачку, яка зазначена у «Списку власників гаражів ГК «Автолюбитель-5» від 20 вересня 2006 року, який наявний в КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, суперечить іншим наявним в матеріалах справи доказам та документам, які наявні в Управлінні архівної справи Дніпровської міської ради, оскільки Управлінням архівної справи Дніпровської міської ради листом № 3/3-740 від 20 липня 2023 року були надані архівні копії рішень виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради та повідомлено, що при поаркушному перегляді документів архівного фонду «Виконавчий комітет Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради» з 01 грудня 2004 року до 01 січня 2006 року додаткових відомостей стосовно автогаражного кооперативу «Автолюбитель-5», у тому числі щодо внесення до списку забудовників зазначеного автогаражного кооператива ОСОБА_1 не виявлено. Крім того, кооперативом такий список затверджувався та подавався;
- список, на який посилається позивачка, не затверджений рішенням місцевої ради, а тому не може слугувати допустимим доказом щодо складу членів кооперативу;
- отже, наявний в КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради «Список власників гаражів ГК «Автолюбитель-5» переконливо не доводить та не свідчить про те, що позивачка є титульним володільцем спірного гаража;
- до того ж, на момент смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на момент смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОК «ГК «Автолюбитель-5» як юридична особа взагалі не був зареєстрований, тому ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_5 не були та не могли бути членами цього кооперативу;
- відповідно до довідки № 06/07 від 31 серпня 2007 року, виданої ОК «ГК «Автолюбитель-5», цей кооператив був створений на місці колишнього звалища Південного машинобудівного заводу у зв'язку проведенням у період з 1970-1975 року з масштабним житловим будівництвом, при якому здійснювалося знесення гаражів в приватному житловому секторі з наданням місця під будівництво капітальних гаражів. Об'єкт завершений будівництвом у 1980 році, після чого була виконана геодезична зйомка території кооперативу в натурі та складений генеральний план. На балансі кооперативу, серед іншого, перебуває 344 капітальних гаражі;
- у матеріалах справи міститься копія паспорта на гараж № НОМЕР_1 в ОК «ГК «Автолюбитель-5», виданого на ім'я ОСОБА_2 10 грудня 2013 року;
- на підтвердження сплати ОСОБА_2 членських внесків за вищевказаний гараж № НОМЕР_1 надано копії з журналів сплати членських внесків ОК «ГК «Автолюбитель-5»;
- ОСОБА_2 є членом гаражного кооперативу з 2013 року, до цього гаражем № НОМЕР_1 користувався ОСОБА_7 , який придбав цей гараж ще в 2004 році, та дійсно був членом ОК «ГК «Автолюбитель-5», що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 265/1 від 26 листопада 2004 року «Про внесення змін до списку забудовників автогаражного кооперативу «Автолюбитель-5»;
- наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій;
VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. У грудні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
14. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.
15. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та відмовлено
у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
16. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року повернуто без розгляду відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 02 червня 2025 року.
18. Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
VІІ. Фактичні обставини, встановлені судами
19. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.
20. ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народився син - ОСОБА_8 .
21. ОСОБА_8 є батьком ОСОБА_1 , яка відповідно є онукою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
22. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого в Дніпропетровській обласній нотаріальній конторі 25 лютого 1940 року за № 5566-1/Л, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро 13 липня 1953 року за реєстровим № 38-140, набув у власність 1/2 частини домоволодіння
АДРЕСА_1 . Вказана частина нерухомого майна була спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
23. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих № 91 від 07 лютого 1967 року «Про виділення ділянки землі Дніпропетровському південному машинобудівному заводу на АДРЕСА_3 для будівництва 3-х житлових будинків та торгово-побутової вставки» було вирішено для будівництва одного 70-квартирного, двох 100-квартирних житлових будинків та окремо стоячої торгово-побутової вставки виділити Дніпропетровському південному машинобудівному заводу ділянку землі
на АДРЕСА_4 відповідно до наданої схеми забудови за рахунок часткового відчуження садиб приватного користування на АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 . Крім того, серед іншого, зобов'язано директора Південному машинобудівному заводу Макарова проектно-кошторисною документацією передбачити перенесення гаражів автомашин особистого користування співробітників Південного машинобудівного заводу з території житлової забудови на колишнє звалище Аптекарської балки.
24. 20 жовтня 1967 року заступником директора Південного машинобудівного заводу Красниковим В. А. та ОСОБА_3 , який проживає на АДРЕСА_1 , було складено Акт, затверджений директором Південного машинобудівного заводу, про те, що у зв'язку з необхідністю будівництва житлових будинків
на АДРЕСА_1 , існуючий приватний гараж на території домоволодіння
на АДРЕСА_1 , підлягає знесенню. У зв'язку з цим, на підставі рішення Міської ради депутатів трудящих за № 91 від 07 лютого 1967 року, Південний машинобудівний завод побудував гараж замість гаражу, що зноситься, та передає в особисте користування власнику гаражу (на території дров'яного складу).
25. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер.
26. 18 березня 1975 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, зареєстроване в реєстрі за № 1-996, в якому зазначено, що ОСОБА_5 , яка
є дружиною ОСОБА_3 , належить у спільному майні цього подружжя частка в розмірі 1/4 частина житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та 1/2 частина автомашини «Москвич 408», державний номерний знак НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 і яке записано на ім'я її чоловіка.
27. 18 березня 1975 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. на ім'я ОСОБА_5 , як єдиної спадкоємиці після померлого чоловіка, видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-994, на 1/4 частини житлового будинку, зазначеного на плані літерою А-1 з житловою прибудовою А1-1 з господарчими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та 1/2 частини автомашини «Москвич 408», державний номерний знак НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , що належало померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого в Дніпропетровській обласній нотаріальній конторі 25 лютого 1940 року за № 5566-1/Л, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро
13 липня 1953 року за реєстровим № 38-140, та технічного паспорту НОМЕР_6 , виданого ДАІ УМ м. Дніпропетровська 11 квітня 1966 року, автомашина зареєстрована в ДАІ м. Дніпропетровська з 11 квітня 1966 року.
28. 03 грудня 1992 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори
Хилько Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 2-5926, яким на випадок своєї смерті вона зробила таке розпорядження: належну їй частину житлового будинку АДРЕСА_1 , вона заповіла ОСОБА_1 .
29. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої
у передбачений законом строк, а саме 21 квітня 1993 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка проживала на АДРЕСА_19 , та на день її смерті залишилось спадкове майно - частина житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_19 .
30. 21 квітня 1993 року Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 204/93 щодо майна померлої ОСОБА_5 .
31. Місце відкриття спадщини було перевірено нотаріусом по домовій книзі, де мається відмітка про реєстрацію спадкодавця у спадковому будинку
з 10 листопада 1955 року до дня смерті.
32. Відповідно до довідки-характеристики № 6134 від 25 серпня 1993 року, виданої Міжміським бюро технічної інвентаризації Дніпропетровського обласного управління комунального господарства, на момент видачі вказаної довідки-характеристики, тобто станом на 25 серпня 1993 року, домоволодіння
АДРЕСА_1 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під реєстровим № 314-67 за: ОСОБА_5 - 1/2 частина (на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину від 18 березня 1975 року) та ОСОБА_9 - 1/2 частина (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 липня 1988 року).
33. 23 грудня 1993 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А. на ім'я ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_5 за заповітом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-5117, на 1/2 частини житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 .
34. ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації, записано в реєстрову книгу № 314 за реєстровим № 67, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 24 січня 1994 року.
35. На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тобто станом на 09 лютого 1993 року, живими були сини спадкодавця - ОСОБА_8 (батько позивачки) та ОСОБА_8 (дядько позивачки), які проживали разом зі спадкодавцем. Як пояснювала позивачка у спадкодавця ОСОБА_5 була і дочка, яка на момент відкриття спадщини також була живою.
36. Спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 були її троє дітей, які в свою чергу мали право після смерті матері прийняти не заповідану спадщину.
37. Батько позивачки ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
VIII. Позиція Верховного Суду
38. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
Характер правовідносин
39. Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивачки на гараж (див. пункти 6-7).
40. У цій справі для захисту своїх прав позивачка заявила такі вимоги (див. пункт 7):
- визнання незаконною довідки;
- визнання незаконним та скасування права власності на спірний гараж;
- визнання за позивачкою в порядку спадкування за заповітом права власності на спірний гараж;
- витребування на користь позивачки спірного гаража.
Щодо позовних вимог про визнання незаконною довідки
41. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).
42. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
43. Обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду
від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23)).
44. Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК).
45. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК).
46. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визнання незаконною довідки, і такі вимоги не підлягають судовому розгляду.
47. Суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги, а тому судові рішення в цій частині належить скасувати,
а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування права власності
48. Верховний Суд звертає увагу, що нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 ЦК). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред'явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред'явлення позову про визнання права власності тощо.
49. Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
50. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
51. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
52. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким,
а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
53. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).
54. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
55. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц).
56. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК). Ці способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
57. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
58. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
59. У цій постанові (див. пункт 58) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
60. Такий підхід Верховного Суду є сталим, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи (див., наприклад, відповідну постанову Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
61. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).
62. У цій справі суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування права власності на гараж, відмовив у позові у зв'язку з тим, що позивачка не довела факт порушення її прав, не довела факт прийняття в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 гаража, не надала доказів того, що відповідачі порушили будь-які її законні права, свободи та інтереси чи вчинили протиправні дії або бездіяльність щодо неї, крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент смерті ОСОБА_3 , тобто станом на 03 травня 1974 року, у його власності або володінні перебував гараж, з урахуванням того, позивачка, будучи спадкоємцем ОСОБА_5 за заповітом, мала право лише на спадщину за заповітом у вигляді частини житлового будинку, та не входила до кола спадкоємців за законом.
63. З огляду на викладене, суд першої інстанції, відмовивши у позові з підстав недоведеності позивачкою вимог, не звернув увагу, що позивачка, звернувшись з вимогами про визнання незаконним та скасування права власності ОСОБА_2 , обрала неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення її прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин).
64. Отже, заявлені позивачкою такі вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі їх задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.
65. Апеляційний суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та погодившись з наведеними висновками, недоліки, допущені судом не усунув.
66. За встановлених судами конкретних обставин цієї справи, суди відмовивши у вимогах про визнання незаконним та скасування права власності
ОСОБА_2 , обґрунтовано відмовили в позові, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Щодо пред'явлених вимог до ОК «ГК «Автолюбитель-5» про визнання права власності
67. Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
68. У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини,
а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
69. Тлумачення статті 51 ЦПК свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
70. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 130 ЦПК у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
71. У постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц).
72. Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
73. У цій справі Дніпровська міська рада залучена третьою особою, до яких позивачка не заявляла позовних вимог, клопотань про залучення Дніпровської міської ради до участі у справі як співвідповідача не заявляла (див. схожі висновки у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц).
74. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в частині позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування на спірний гараж, пред'явлених до ОК «ГК «Автолюбитель-5», проте помилилися щодо мотивів такої відмови, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Щодо позовних вимог про витребування спірного гаража
75. Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
76. У статті 330 ЦК закріплено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
77. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
78. Правила частини першої статті 388 ЦК стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише
в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно
у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину,
в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
79. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього…Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року
у справі № 925/1351/19).
80. Отже, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не
є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
81. Разом з тим, однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду справи, зокрема, тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
82. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).
83. Позивачка, звертаючись до суду, вказувала, що спірний гараж набутий
у власність спільно її бабою та дідом, тому вона в порядку спадкування має на нього право. Разом з тим вказувала, що вона з 1993 року фактично є титульним власником спірного гаража, який був переданий їй у власність, і є членом кооперативу (том 1, а. с. 28).
84. Отже, позивачка звернулась з позовом з двох підстав - як спадкоємець; і як власник спірного майна.
85. Суди, вказавши, що позивачка не довела факт порушення її прав, не довела факт прийняття в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 гаража, не надала доказів того, що відповідачі порушили будь-які її законні права, свободи та інтереси чи вчинили протиправні дії або бездіяльність щодо неї, дійшли передчасного висновку про відмову в позові в цій частині.
86. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у позовній заяві міститься доводи про незаконне набуття відповідачем ОСОБА_2 спірного гаража та вимога про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК, та не встановив всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
87. Апеляційний суд на зазначені порушення районного суду уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
88. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має перевірити чи набула позивачка право власності на спірний гараж, як член кооперативу, і чи має право вона ставити питання про його витребування.
89. Також суд повинен перевірити факт набуттяправ власності відповідачем ОСОБА_2 спірного гаража, на якій підставі був придбаний гараж та чи є він добросовісним набувачем, надати належну правову оцінку твердженням ОСОБА_2 щодо набуття ним права на гараж на підставі розписки від 10 вересня 2013 року шляхом отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_2 коштів у сумі 4 500 дол. США за проданий гараж, звернувши увагу за який саме гараж сплачено кошти, з урахуванням доводів позивачки, що у матеріалах справи є робочі записи з робочого зошита (надані ОК «ГК «Автолюбитель-5»), у яких видно, що за ОСОБА_2 числяться чотири гаражі - НОМЕР_1, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9.
ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
90. Верховний Суд частково погоджується із доводами касаційної скарги, які, дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального та процесуального права.
91. Оскаржувані судові рішення в частині вимог про визнання незаконною довідки належить скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
92. Судові рішення у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування права власності, визнання за позивачкою в порядку спадкування за заповітом права власності на спірний гараж необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, що відповідає нормам статей 409, 412 ЦПК
93. Судові рішення у частині позовних вимог про витребування спірного гаража підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, що відповідає статті 411 ЦПК.
X. Щодо судових витрат
94. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
95. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
В такому випадку розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Із цих підстав,
керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 411, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
1. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 травня 2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 листопада 2024 року у частині позовних вимог про визнання незаконною довідки скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.
2. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 травня 2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 листопада 2024 року у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування права власності, визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на спірний гараж змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
3. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у частині позовних вимог провитребування гаража скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко