16 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15180/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючого), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.,
представників учасників справи:
позивача - Сабадин А. В. (адвокат),
відповідача - Волосюк Т. С. (самопредставництво)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025
за позовом Фізичної особи - підприємця Плєндукова Ігоря Сергійовича
до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
про визнання недійсним одностороннього правочину.
1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа - підприємець Плєндуков Ігор Сергійович (далі - ФОП Плєндуков І.С., Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс", Підприємство, відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого відповідачем письмовим повідомленням від 21.11.2024 № 053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами договору від 01.02.2024 № ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 (суддя Марченко О.В.) позовні вимоги ФОП Плєндукова І.С. до КП "Київтранспарксервіс" про визнання недійсним одностороннього правочину задоволено повністю: визнано недійсним односторонній правочин, оформлений КП "Київтранспарксервіс" письмовим повідомленням від 21.11.2024 № 053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами договору від 01.02.2024 № ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 (суддя Марченко О.В.) стягнуто з КП "Київтранспарксервіс" на користь ФОП Плєндукова І.С. 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 (колегія суддів: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишено без змін. Апеляційну скаргу КП "Київтранспарксервіс" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишено без задоволення, а додаткове рішення - без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 (колегія суддів: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.) заяву ФОП Плєндукова І.С. про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/15180/24 задоволено частково: стягнуто з КП "Київтранспарксервіс" на користь ФОП Плєндукова І.С. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КП "Київтранспарксервіс", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права (статтю 762 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах у справах № 910/7495/16, № 910/14244/20, № 910/304/16, № 922/2258/23 у подібних правовідносинах.
Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025, то в цій частині скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 щодо застосування статей 126, 129 ГПК України.
5. Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ФОП Плєндуков І.С. заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Київтранспарксервіс". Крім того, ФОП Плєндуков І.С. у своєму відзиві зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 500 грн та вказує, що докази на їх підтвердження будуть подані п'яти днів після ухвалення рішення суду.
До Верховного Суду від КП "Київтранспарксервіс" 04.12.2025 надійшли заперечення на заяву Підприємця про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких КП "Київтранспарксервіс" просить відмовити ФОП Плєндукову І.С. у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі з огляду, зокрема, на непропорційність та економічну необґрунтованість заявлених до стягнення витрат.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Київської міської ради (далі - КМР) від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" єдиним оператором з паркування транспортних засобів у місті Києві визначено КП "Київтранспарксервіс".
Відповідач здійснює господарську діяльність з паркування транспортних засобів, яка, серед іншого, врегульована Правилами благоустрою міста Києва, які затверджені рішенням КМР від 25.12.2008 № 1051/1051 та Правилами паркування транспортних засобів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342.
Рішенням КМР від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (таблиця № 1 додатку 5) затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Підприємством.
Відповідно до таблиці № 1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 за Підприємством закріплено спеціально обладнаний майданчик для паркування за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) і Кооперативом (сторона-2) 15.12.2017 укладено договір № ДНП-2017-12/100 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, згідно з яким сторона-1 надала за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 337 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 38 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Підприємство згідно з листом від 14.01.2021 № 053/05-114 повідомило Кооператив, що у зв'язку з прийняттям рішення КМР від 24.12.2020 № 22/22 про внесення змін до таблиці № 1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (зі змінами та доповненнями), яким виключено паркувальний майданчик за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), договір за вказаною адресою вважається таким, що припинений з 01.01.2021.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2020 році Кооператив звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до КМР, третя особа - Підприємство, про визнання протиправним та скасування (шляхом виключення) закріплення за Підприємством в таблиці № 1 до додатку 5 до рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення КМР від 02.07.2015 № 667/1531) таких паркувальних майданчиків в Дніпровському районі: пункт №11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт №14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт №24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 зі справи № 640/5887/20 у задоволенні позовних вимог Кооперативу відмовлено. Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено:
- рішенням КМР від 02.07.2015 № 667/1531 "Про внесення змін до таблиці № 1 додатку 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" відповідно до таблиці № 1 до додатка 5 внесено такі паркувальні майданчики в Дніпровському районі: пункт № 11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт № 14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт № 24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2, які після їх закріплення за Підприємством останнім передано на підставі договорів від 15.12.2017 № ДНП-2017-12/100, № ДНП-2017-12/101 і № ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування Кооперативу;
- земельні ділянки, на яких розташовано паркувальні майданчики за вказаними адресами, належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, що не заперечується Кооперативом, тому додатково судом не досліджується; станом на час прийняття оскаржуваного рішення, як і станом на час розгляду справи, КМР не приймалося рішення про передачу Кооперативу зазначених земельних ділянок на будь-яких підставах; як пояснив Кооператив, ним подано заяви до КМР щодо передачі вказаних земельних ділянок йому у користування, проте рішення з цього приводу не прийнято; відповідно, у суду відсутні підстави для висновку про те, що вказані земельні ділянки не могли бути закріплені за Підприємством для надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування;
- згідно з матеріалами справи № 640/5887/20 паркувальні майданчики в Дніпровському районі: пункт № 11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт № 14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт № 24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2, закріплені за Підприємством, з комунальної власності не вибували, а експлуатуються уповноваженою особою (оператором) - комунальним підприємством виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів відповідно до чинного порядку, і правомірно надає права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на вказаних земельних ділянках на підставі відповідних договорів, яким і є Підприємство;
- закріплення за Підприємством земельних ділянок здійснюється в межах реалізації КМР повноважень використання землями комунальної власності і не є передачею земельних ділянок комунальної власності Підприємству, що потребувало б належного оформлення землевідведення згідно з положеннями Земельного кодексу України; за таких обставин, твердження Кооперативу про протиправність оскаржуваного рішення на тій підставі, що земельні ділянки не сформовані у встановленому порядку, не можуть бути визнані обґрунтованими;
- щодо обставин сплати Кооперативом земельного податку та фактичної експлуатації земельних ділянок протягом тривалого часу до їх закріплення за Підприємством суд зазначив, що вказані обставини не впливають на право КМР здійснювати користування земельними ділянками комунальної власності, в тому числі, для експлуатації їх як паркувальних майданчиків; також закріплення за Підприємством паркувальних майданчиків не заважає КМР вирішити питання про передачу земельних ділянок, на яких вони розташовані, у власність чи користування іншим особам, в порядку, з підстав та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Разом з тим, Кооператив після припинення з 01.01.2021 дії договору від 15.12.2017 № ДНП-2017-12/100, продовжив користування майданчиком для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ, без жодних на те підстав.
Рішенням КМР від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" таблицю № 1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 24.12.2020 № 22/22) викладено в новій редакції, згідно з якою включено до переліку паркувальних майданчиків, закріплених за Підприємством, майданчик для паркування транспортних засобів: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
Судами також встановлено, що позивачем (сторона 2) та КП "Київтранспарксервіс" (сторона 1) 01.02.2024 укладено договір № ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - Договір), згідно з умовами якого, зокрема:
- сторона 1 передає за плату стороні 2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ (далі - паркувальний майданчик), що включає 405 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 45 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (пункт 1.1 Договору);
- майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні 2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію (пункт 3.1 Договору);
- акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 01.02.2024 до 01.04.2024; у випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію Договір вважається розірваним 02.04.2024 (пункт 3.2 Договору);
- щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці; підписання акта приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони 1; у випадку не підписання стороною 2 акта приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці, вважається підписаним стороною 2 без зауважень (пункт 3.4 Договору);
- вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях становить 6,50 грн, у тому числі, ПДВ у сумі 1,08 грн (пункт 4.1 Договору);
- загальна ціна Договору становить 2 885 220 грн, у тому числі, ПДВ у сумі 480 870 грн (пункт 4.2 Договору);
- оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною 1 в експлуатацію стороні 2 майданчика для паркування та здійснюється стороною 2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони 1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці; якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця (пункт 4.3 Договору);
- сторона 1 не пізніше 5-го числа місяця готує та надсилає на адресу електронної пошти сторони 2 рахунок на оплату (пункт 4.4 Договору);
- відсутність рахунка на дату оплати, визначену пунктом 4.3 Договору, не звільняє сторону 2 від зобов'язань щодо оплати (пункт 4.5 Договору);
- плата сторони 2 стороні 1, визначена у пункті 4.1 Договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за майданчик для паркування; в цьому випадку сторони зобов'язуються внести зміни в Договір, виходячи зі змінених розмірів податків і зборів; новий розмір плати встановлюється з дати набрання чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого змінено розмір плати, а раніше проведені стороною 2 розрахунки підлягають корегуванню (пункт 4.6 Договору);
- оплата сторони 2 стороні 1 відповідно до умов Договору проводиться за період з дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні 1 майданчика для паркування (пункт 4.7 Договору);
- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 7.1 Договору);
- строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною 1 в експлуатацію стороні 2 майданчика для паркування (пункт 7.2 Договору);
- сторона 1 має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку у таких випадках:
виявлення порушень умов Договору вперше - не раніше ніж на 20-й день від дати надіслання акта (згідно з пунктом 3.5 Договору), якщо сторона 2 не повідомила сторону 1 про його усунення у визначеному Договором порядку;
повторного виявлення порушень умов Договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною 2;
втрати стороною 1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права;
невиконання стороною 1 зобов'язання, передбаченого підпунктом 2.2.10 пункту 2.2 Договору, при цьому сторона 1 надсилає стороні 2 письмове повідомлення про розірвання Договору; в такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні;
якщо сторона 2 має заборгованість за оплату вартості експлуатації майданчика відповідно до пункту 4.3 Договору три місяці і більше (пункт 7.6 Договору);
- у випадку дострокового розірвання Договору в порядку підпунктів 7.6.2 - 7.6.5 пункту 7.6 Договору сторона 1 надсилає стороні 2 письмове повідомлення про розірвання Договору; в такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні (пункт 7.8 Договору);
- після припинення дії або розірвання Договору (окрім випадку втрати стороною 1 права на експлуатацію майданчика для паркування) сторона 2 зобов'язана протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів звільнити майданчик для паркування (пункт 7.12 Договору).
Як зазначав позивач, після укладення Договору з відповідачем позивач 23.02.2024 прибув за місцезнаходженням майданчика для паркування транспортних засобів та виявив, що там здійснюється діяльність невідомими особами. На паркувальний майданчик прибув голова Кооперативу Булгаченко І.М. та повідомив, що там здійснює діяльність Кооператив. Після цього на майданчик прибув натовп агресивно налаштованих людей, які разом з головою Кооперативу поставили вимогу позивачеві покинути майданчик.
Сторонами 01.04.2024 підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, згідно з яким Підприємство передало, а ФОП Плєндуков І.С. прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 450 машиномісць за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ.
За твердженням позивача, після підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування позивач у травні 2024 року повторно прибув на паркувальний майданчик, куди також прибув голова Кооперативу Булгаченко І.М., якому було надано для огляду Договір, схему ОДР та акт приймання-передачі паркувального майданчика, на що останній повідомив, що, можливо звільнить паркувальний майданчик, проте паркувальний майданчик так і не звільнив.
У подальшому, а саме 31.07.2024, позивач знову прибув на паркувальний майданчик, куди також прибув голова Кооперативу Булгаченко І.М. та інші представники Кооперативу, які самовільно займають вказаний паркувальний майданчик, та не дозволили позивачеві здійснювати діяльність на паркувальному майданчику, що фактично є перешкоджанням позивачеві користуватися цим майданчиком.
Майданчик для паркування розміщений на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0006.
Оскільки за вказаною адресою та на зазначених земельних ділянках організовано паркувальний майданчик Кооперативу, позивач згідно з листом від 07.08.2024 вих. № 07/1 звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати таку інформацію:
" 1. Чи є чинними договори оренди земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006?
2. Чи правомірно здійснює господарську діяльність (паркування транспортних засобів) Кооператив на земельних ділянках з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006?
3. Хто є власником та користувачем земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006 ?".
Відповідно до листа від 26.08.2024 № 057-11564 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) повідомив ФОП Плєндукова І.С. про те, що:
- відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, площею 0,5776 га, має цільове призначення - для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (код 02.09); земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2021; право комунальної власності зареєстровано 26.06.2024;
- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0022, площею 0,3340 га, має цільове призначення - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код 03.10); земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2021; право комунальної власності зареєстровано 26.06.2024;
- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0006, площею 1,6882 га, має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код 12.04); земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2019; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня;
- рішень про передачу земельних ділянок у власність чи користування Кооперативу КМР (Київська міська державна адміністрація) не приймала;
- згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Кооперативом земельні ділянки не зареєстровані.
Відповідно до листа від 14.08.2024 № 053/05-3237 Підприємство повідомило ФОП Плєндукова І.С. про те, що станом на 13.08.2024 в останнього наявна заборгованість, зокрема, за Договором у сумі 321 165 грн (не сплачено в повному обсязі жодного з останніх чотирьох рахунків), що є порушенням підпункту 2.2.6 пункту 2.2 і пункту 4.3 Договору; відповідач просив виконати взяті на себе зобов'язання стосовно розрахунків за Договором та погасити заборгованість.
Листом від 20.08.2024 вих. № 1/2 позивач повідомив відповідача про те, що:
- 01.02.2024 Підприємцем та Підприємством укладено Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ, що включає 405 машиномісць;
- фактично земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022,8000000000:66:010:0006;
- у свою чергу, за вказаною адресою та на згаданих земельних ділянках організовано паркувальний майданчик Кооперативу, який не дає здійснювати господарську діяльність позивачу;
- зазначені факти зафіксовані СВ Дніпровського управління поліції ГУ НП в м. Києві та приєднані до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.10.2021 за № 42021102040000117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України відповідно до заяви Підприємства, де одним із паркувальних майданчиків була вказана адреса: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ, як самовільно зайнята земельна ділянка;
- враховуючи наведене, позивач просив відповідача зупинити нарахування Підприємцю плати за Договором до моменту звільнення сторонніми особами паркувального майданчика за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
Відповідач згідно з листом від 09.09.2024 № 053/05-3581 повідомив позивачу, що:
- призупинення оплати вартості експлуатації майданчика не передбачено умовами Договору;
- пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня передачі Підприємством в експлуатацію Підприємцю майданчика для паркування та здійснюється позивачем щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці;
- якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця;
- відповідно до підпункту 2.2.6 пункту 2.2 Договору Підприємець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з Підприємством згідно з умовами Договору;
- станом на 09.06.2024 позивач має заборгованість перед відповідачем за Договором у сумі 402 772,50 грн, а саме: не сплачено в повному обсязі рахунки за квітень-серпень 2024 року, що є грубим порушенням умов підпункту 2.2.6 пункту 2.2 та пункту 4.3 Договору;
- Підприємство просить виконати взяті на себе зобов'язання стосовно розрахунків за Договором та в найкоротший термін погасити заборгованість;
- у разі, якщо Підприємець у подальшому буде ігнорувати вимоги умов Договору щодо здійснення своєчасної оплати в повному обсязі, відповідач буде вимушений розірвати Договір та звернутись до суду з приводу стягнення заборгованості, усіх судових витрат з подальшим накладенням арешту на кошти та майно, а також застосувати інші заходи реагування відповідно до умов Договору.
Згідно з листом від 21.11.2024 № 053/05-4923 Підприємство повідомило позивача про те, що:
- відповідно до пункту 4.3 Договору Підприємець зобов'язаний здійснювати оплату вартості експлуатації майданчика з дня підписання акта про передачу стороною 1 в експлуатацію стороні 2 майданчика для паркування та здійснюється стороною 2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони 1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці; якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця;
- станом на 20.11.2024 позивач має заборгованість перед відповідачем з оплати за Договором у сумі 563 355 грн;
- відповідно до підпункту 7.6.5 пункту 7.6 Договору Підприємство має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку, якщо Підприємець має заборгованість з оплати вартості експлуатації майданчика для паркування згідно з пунктом 4.3 Договору три місяці і більше;
- враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач не виконує вимог Договору стосовно здійснення своєчасної оплати в повному обсязі та керуючись пунктом 7.8 Договору, відповідач повідомляє про дострокове розірвання Договору з 22.11.2024.
Позовні вимоги в цій справі мотивовано тим, що:
- 01.02.2024 ФОП Плєндуковим І.С. (сторона 2) і Підприємством (сторона 1) укладено Договір, за умовами якого сторона 1 передає за плату стороні 2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ, що включає 405 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 45 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів;
- позивач неодноразово з'являвся на паркувальний майданчик для здійснення своєї господарської діяльності, проте вказаний майданчик самовільно займає Кооператив, який перешкоджає позивачу здійснювати на ньому свою господарську діяльність за Договором;
- ФОП Плєндуков І.С. 20.08.2024 звернувся з листом від 20.08.2024 вх. № 053/05/250 до Підприємства про зупинення нарахування плати за Договором, посилаючись на те, що паркувальний майданчик самовільно зайнятий Кооперативом, який перешкоджає позивачу здійснювати експлуатацію паркувального майданчика за Договором;
- листом від 09.09.2024 № 053/05-3581 відповідач повідомив Підприємця, що призупинення оплати вартості експлуатації паркувального майданчика не передбачено умовами Договору, а в разі несплати Підприємцем заборгованості відповідач змушений буде звернутися до суду;
- відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення від 21.11.2024 № 053/05-4923 про дострокове розірвання Договору, в якому зазначив, що станом на 20.11.2024 ФОП Плєндуков І.С. має заборгованість перед Підприємством за Договором в сумі 563 355 грн, відповідно, оскільки позивач не виконує вимоги Договору щодо здійснення своєчасної оплати в повному обсязі та керуючись пунктом 7.8 Договору, Підприємство повідомляє ФОП Плєндукова І.С. про дострокове розірвання Договору з 22.11.2024;
- оскільки ФОП Плєндуков І.С. був позбавлений можливості використовувати переданий в оренду (найм) майданчик для паркування транспортних засобів через самовільне зайняття його Кооперативом, то наявні обставини, що не залежали від позивача та в силу приписів частини шостої статті 762 ЦК України звільняють його від сплати орендної плати за період, протягом якого об'єкт оренди ним не використовувався;
- на думку позивача, останній звільнений від сплати орендної плати за Договором з моменту підписання 01.04.2024 з Підприємством акта приймання-передачі паркувального майданчика;
- зміст одностороннього правочину відповідача суперечить частині шостій статті 762 ЦК України та частині третій статті 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, зазначив про те, що Кооператив після розірвання у 2021 році з КП "Київтранспарксервіс" договору від 15.12.2017 № ДНП-2017-12/100 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, відмовляється в добровільному порядку звільняти паркувальний майданчик, а з 01.04.2024 (день підписання ФОП Плєндуковим І.С. і КП "Київтранспарксервіс" акта приймання-передачі паркувального майданчика за Договором), перешкоджає позивачу в доступі до паркувального майданчика, а, відтак, і у користування майданчиком.
Отже, оскільки позивач позбавлений можливості використовувати переданий в оренду (найм) майданчик для паркування транспортних засобів через самовільне зайняття його Кооперативом, то наявні обставини, що не залежать від ФОП Плєндукова І.С. та в силу приписів частини шостої статті 762 ЦК України, звільняють його від сплати орендної плати за період, протягом якого об'єкт оренди ним не використовується.
Таким чином, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивач звільнений від сплати орендної плати за Договором з моменту підписання 01.04.2024 акта приймання-передачі паркувального майданчика, у зв'язку із самовільним зайняттям його Кооперативом, внаслідок чого майданчик для паркування не міг бути використаний ФОП Плєндуковим І.С. через обставини, за які останній не відповідає, а у відповідача відсутні підстави для дострокового розірвання Договору.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Скаржник, оскаржуючи судові рішення попередніх інстанцій, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує на постанови Верховного Суду, що означені у розділі 4 цієї постанови, в аспекті застосування положень частини шостої статті 762 ЦК України у відносинах найму (оренди), якою передбачено звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно із загальним висновком Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України, зокрема, з огляду на відсутність у наведеній частині статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання наймачем (орендрем) майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження, - визначальним є встановлення факту неможливості використання наймачем (орендарем) майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законом.
Водночас Верховний Суд зазначав, що розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо. Зазначена правова позиція є сталою та послідовною, і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 28.11.2023 зі справи № 906/1081/22, від 03.04.2024 зі справи № 910/21315/21, від 13.05.2025 зі справи № 911/973/24.
У справі № 910/15180/24, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, з урахуванням правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 зі справи № 910/1248/23 (про стягнення заборгованості з орендних платежів за договором про надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для ведення діяльності з паркування транспортних засобів), встановили, що укладений сторонами правочин (договір) про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування за своєю правовою природою є договором найму комунального майна (паркувального майданчика), оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер.
Суд зазначає, що норми § 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 ЦК України та § 5 глави 30 ГК України є загальними нормами правового регулювання відносин найму (оренди) майна.
Разом з тим, правові засади використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, а також правове регулювання укладення та припинення договору оренди державного та комунального майна здійснюється за допомогою спеціального нормативно-правового акта - Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та інших законодавчих актів (частина перша статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Так, у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24 про визнання недійсним оформленого письмовим повідомленням одностороннього правочину про дострокове розірвання договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (у подібних правовідносинах, зокрема, за змістовим критерієм), Суд зазначив про те, що правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані, зокрема, з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, передачею права на експлуатацію такого майна регулюються нормами спеціального закону, який має пріоритетність у застосуванні, а саме - Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (діє з 27.12.2019), який встановлює, зокрема, етапність передачі такого майна в оренду (стаття 5); визначення стартової орендної плати і строку оренди (стаття 9); передачу в оренду майна без проведення аукціону (стаття 15); укладення договору оренди та внесення змін до нього (стаття 16); порядок продовження договору оренди (стаття 18); взаємовідносини щодо прав власності між орендодавцем та орендарем (стаття 23); умови припинення договору оренди та правові наслідки цього (статті 24, 25).
Колегія суддів зазначає, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити, зокрема, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (частина перша); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина третя).
Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою та третьою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі № 729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - "з початку"), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - "по закону", "у силу закону"). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18). При цьому, наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.
Водночас суди попередніх інстанцій у справі № 910/15180/24, встановивши правову природу укладеного сторонами договору, як договору найму комунального майна (паркувального майданчика), не з'ясували, чи є такий договір таким, що породжує правові наслідки.
Стосовно клопотання позивача про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, Суд зазначає таке.
В аспекті застосуванні частини шостої статті 762 ЦК України до спірних правовідносин Суд, насамперед, зазначає, що застосування наведеної статті ЦК України можливе у відносинах оренди (найму) за умови, що укладений договір найму (оренди) є таким, що породжує правові наслідки, тобто є дійсним.
Так, за змістом частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У застосуванні частини шостої статті 762 ЦК України Суд повторно звертається до сталих та послідовних правових висновків Верховного Суду (які містяться, зокрема, й у постановах, на які посилається скаржник), за змістом яких:
- норма права, закріплена в частині шостій статті 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;
- обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;
- відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством;
- при оцінці судом таких обставин, у першу чергу, презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а обов'язком орендаря є доведення належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається як на такі, що підтверджують факт неможливості використання ним орендованого майна з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що правовідносини у наведених скаржником у касаційній скарзі справах та у цій справі (№ 910/15180/24) є схожими в аспекті правового застосування положень частини шостої статті 762 ЦК України, що виключає закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України за клопотанням позивача.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.
З урахуванням встановлених судами у цій справі фактичних обставин, у період між укладенням Договору та підписанням акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію позивач вже був обізнаний про знаходження на паркувальному майданчику Кооперативу.
Отже, на момент підписання акта приймання-передачі позивач усвідомлював (або повинен був усвідомлювати) ризик неможливості використання майна.
З огляду на встановлені обставини, після дослідження першочергового питання щодо дійсності Договору, судам належить з'ясувати, чи існують підстави для звільнення позивача, як наймача, від плати за користування майном з підстав, передбачених частиною шостою статті 762 ЦК України, відповідно з'ясувати наявність / відсутність правових підстав для розірвання Договору відповідачем в односторонньому порядку з підстав наявності у позивача заборгованості за Договором.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними, а судові рішення по суті спору не відповідають приписам статей 86, 236, 237 ГПК України і такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), оскільки існує потреба для надання належної оцінки та дослідження наявних в матеріалах справи доказів та встановлення пов'язаних із ними обставин з урахуванням зазначеного в цій постанові.
Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини третьої статті 310 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 24.09.2025 по суті спору та рішення суду першої інстанції від 09.06.2025 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно, касаційна скарга відповідача на судові рішення по суті спору підлягає частковому задоволенню.
Що ж до касаційної скарги відповідача в частині оскарження додаткового рішення від 23.06.2025 та постанови суду апеляційної інстанцій від 24.09.2025 у частині перегляду додаткового рішення, то Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду від 24.09.2025 по суті спору та рішення суду першої інстанції від 09.06.2025 у цій справі, то додаткове рішення місцевого господарського суду від 23.06.2025 та постанову суду апеляційної інстанції в частині його перегляду також слід скасувати, незалежно від доводів касаційної скарги відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з перегляду додаткового рішення.
Верховний Суд зауважує, що міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.
10. Судові витрати
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, суд касаційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої (апеляційної) інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог. При цьому, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.
За таких обставин розподіл судового збору, а також витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/15180/24 скасувати.
3. Справу № 910/15180/24 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова