10 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/546/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Жилко С.Е.
відповідача - Янів Х.І.
третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товкун І.М.
третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Кононенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 (у складі колегії суддів: Істоміна О.А. (головуючий), Медуниця О.Є., Мартюхіна Н.О.)
за позовом Харківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка"
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансінвест"
2) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
про стягнення 9 866 421,76 грн,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. У березні 2025 року Харківська міська рада (надалі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка" (надалі - ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", Відповідач, Скаржник), в якому просила суд стягнути з Відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 9 866 421,76 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" як управитель арештованого майна фактично користується земельною ділянкою комунальної власності під переданими йому об'єктами нерухомості, не маючи оформлених прав на землю та не сплачуючи орендну плату, у зв'язку з чим безпідставно зберегло кошти в розмірі орендної плати, які підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.06.2025 у справі № 922/546/25 у задоволені позову відмовлено повністю.
2.2. Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовної заяви, мотивував своє рішення тим, що вимоги заявлено до неналежного відповідача, оскільки обов'язок зі сплати платежів за користування земельною ділянкою покладається на власника об'єкта нерухомості, а не на управителя майна, якому передано актив в управління.
Суд виходив з того, що накладення арешту та передача майна в управління не змінюють суб'єкта обов'язку щодо плати за землю та не наділяють управителя статусом землекористувача, ураховуючи також ту обставину, що договір управління також не містить обов'язку управителя сплачувати орендну плату чи інші платежі за землю.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 922/546/25 рішення Господарського суду Харківської області від 30.06.2025 у справі № 922/546/25 скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" на користь Ради безпідставно збережені кошти у сумі 9 866 421,76 грн та перерозподілено судові витрати.
2.4. Задовольняючи позовні вимоги колегія суддів наголосила, що суд помилково ототожнив відсутність у Відповідача оформлених прав на земельну ділянку та податкового статусу орендаря з відсутністю цивільно-правового обов'язку відшкодувати вартість користування.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зобов'язаннях з безпідставного збагачення належним боржником є саме фактичний користувач земельної ділянки, який без належних правових підстав зберіг у себе кошти, що підлягали сплаті за користування. Вказавши, що у цій справі таким фактичним користувачем виступає саме ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", яке прийняло майно в управління, здійснювало його експлуатацію та отримувало економічну вигоду, суд виснував, що саме воно є належним відповідачем за кондикційною вимогою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 922/546/25, а рішення Господарського суду Харківської області від 30.06.2025 у справі № 922/546/25 залишити в силі.
3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги Відповідач вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції:
- частини одинадцятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та положень Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", а також норм глави 70 Цивільного кодексу України, яка регламентує договірне управління майном, без урахування правових позицій Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, а також правових позицій, що містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 927/422/24, від 21.07.2025 у справі № 922/1632/24, від 01.07.2025 у справі № 922/4313/23, від 24.06.2025 у справі № 922/1933/22 та від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18;
- статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України без урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, а також правових позицій, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17.
3.3. 20.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрансінвест" (надалі - ТОВ "Автотрансінвест", Третя особа 1) надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про необґрунтованість касаційної скарги та просить оскаржувану постанову залишити без змін.
3.4. 20.11.2025 Рада надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач також вказує про необґрунтованість касаційної скарги та просить оскаржувану постанову залишити без змін.
3.5. У відповідних відзивах особи наголошують, що обов'язок зі сплати плати за землю виникає у ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
3.6. 25.11.2025 ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" надіслало: 1) відповідь на відзиви, у якій вказує, що товариство не може вважатись фактичним користувачем земельної ділянки, оскільки воно не отримує доходу з користування об'єктами нерухомості; 2) клопотання про відкладення розгляду справи, з підстав необхідності участі представника у іншому судовому засіданні у місті Дніпро.
3.7. 01.12.2025 Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів надіслало додаткові пояснення, в яких зазначає, що ані воно, ані ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" не можуть вважатися суб'єктами права власності чи права довірчої власності щодо майна, переданого йому в управління, оскільки законодавство не передбачає виникнення права власності чи права довірчої власності на майно, передане в управління, та не передбачає переходу відповідних прав до професійного управителя.
3.8. 05.12.2025 ТОВ "Автотрансінвест" надіслало додаткові пояснення, в яких зазначає, що частини першої статті 96 Земельного кодексу України, статті 1 та частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" саме ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" як особа, яка володіла та користувалася (експлуатувала) земельну ділянку, є належним відповідачем у відповідному спорі.
3.9. 05.12.2025 Рада надіслала додаткові пояснення, в яких зазначає, що починаючи з моменту накладення арешту й передачі майна в управління ТОВ "Автотрансінвест" було позбавлено реальної можливості здійснювати володіння та користування об'єктами (доступ, експлуатацію, розпорядчі дії), а відтак і користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені; фактичний контроль над майном перейшов до управителя, що підтверджується актами приймання-передачі від 14.06.2019 та умовами договору управління (щодо охорони, технічної експлуатації, укладення договорів на комунальні послуги, можливості передавати приміщення у строкове оплатне користування). Тому саме по собі збереження за власником права власності на будівлі не свідчить про їх фактичне використання ним у спірний період і виключає можливість визнання власника користувачем відповідної земельної ділянки.
3.10. 05.12.2025 ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" надіслало додаткові пояснення, в яких вказує, що саме ТОВ "Автотрансінвест", як власник нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці Позивача, є фактичним землекористувачем та повинно було здійснювати плату за землю, а відтак має бути відповідачем у даній справі.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Суду від 04.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 922/546/25 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.2. Ухвалою Суду від 26.11.2025 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 922/546/25 до 10.12.2025.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. ТОВ "Автотрансінвест" є власником нежитлових будівель, розташованих у місті Харкові за адресою: вул.Клочківська, 140, а саме: літ. "А-2" площею 173,4 кв. м, літ. "Б-1" площею 385,3 кв. м, літ. "В-1" площею 66,4 кв. м, літ. "Г-1" площею 22,6 кв. м (реєстраційний № 49568263101) та літ. "Е-2" площею 1239,4 кв. м (реєстраційний № 49521763101). Право власності набуте за договорами купівлі-продажу від 27.03.2018 № 223 і № 231, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу М.В. Глуховцею.
5.2. У межах кримінального провадження № 752/19045/17 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.04.2018 на зазначені об'єкти було накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.08.2018 це рішення скасовано з призначенням нового розгляду. Надалі ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2018 знову накладено арешт на ті самі об'єкти нерухомості за адресою вул. Клочківська, 140. Арештоване майно передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - АРМА), для здійснення управління з метою забезпечення його збереження та економічної вартості.
5.3. 26.04.2019 на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 16.10.2018 у справі № 752/19045/17 між АРМА та ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" був укладений Договір управління майном (активами), що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., та зареєстрований в реєстрі за № 1239 (надалі - Договір управління), за яким АРМА, як установник управління, передало ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", як управителю, на строк визначений в такому договорі нерухоме майно (надалі - активи) в управління, а ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", як управитель, прийняло в управління об'єкти нерухомого майна та зобов'язувалось за плату здійснювати від свого імені управління цими активами, а зокрема і нежитловими будівлями літ. "А-2", "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-2", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд.140.
5.4. Іншими умовами Договору управління сторони визначили таке:
- строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня находження у письмовій формі повідомлення від установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави або до іншого строку у разі настання випадків визначених у розділі 6 цього договору; або до 12.06.2024 (пункти 1.2. та 6.1., з урахуванням додаткового договору про внесення змін до договору управління майном від 12.06.2020);
- управління активами за цим договором здійснюється управителем в таких інтересах вказаних нижче осіб:
а) власника активів - в частині збереження та збільшення економічної вартості активів, ефективності управління активами - з метою забезпечення повернення активів власнику у разі настання визначеної законом підстави такого повернення;
б) держави Україна - в частині збереження та збільшення економічної вартості активів, ефективності управління активами - з метою забезпечення:
і) виконання, визначеного кримінальним процесуальним законодавством України завдання арешту активів як заходу забезпечення відповідного кримінального провадження;
іі) можливості примусового стягнення активів на користь держави Україна у визначеному законом правовому режимі у разі настання визначеної законом підстави такого стягнення;
ііі) надходжень до Державного бюджету України доходів від управління активами, у порядку, на умовах та у розмірах, визначених законодавством та цим договором;
в) установника управління - в частині забезпечення виконання ним визначених законом функцій та повноважень з управління активами (пункт 3.1.);
- прийняття управителем активів в управління за цим договором, наявність активів на балансі управителя не призводить до виникнення в управителя права власності, а також права довірчої власності на активи. Управління активами управителем не призводить до виникнення у нього будь-яких не передбачених законодавством переважних прав перед третіми-особами щодо активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління (пункт 3.2.);
- активи мають бути відокремлені від іншого майна управителя та обліковуватись на окремому балансі управителя (пункт 3.3.);
- розрахунки пов'язані з управлінням активами здійснюються через окремий банківській рахунок управителя. Якщо інше прямо не передбачено законодавством України, управитель не має права здійснювати на такому рахунку будь-які розрахунки, що не пов'язані з управлінням активами за цим договором (пункт 3.4.);
- управління активами здійснюється управителем особисто без права доручення іншій особі (замісникові) вчинення від імені управителя дій, необхідних для управління активами, якщо інше прямо не передбачено цим Договором. Окремий баланс та рахунок для управління активами підтверджують, що фінансові потоки та зобов'язання, пов'язані з управлінням, відокремлені від інших операцій управителя та установника (пункт 3.5.);
- управитель, тобто ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", має право:
отримати активи від установника управління після укладення цього договору, а саме з дня нотаріального посвідчення договору (п.3.4.1. Договору управління);
самостійно визначити зміст та спрямування заходів з управління активами щодо володіння, користування та/або розпорядження (за винятком права відчужувати чи обтяжувати на користь третіх осіб активи (іпотека, застава, порука тощо) цими активами, в тому числі передавати на умовах строкового оплатного користування в найм (оренду), з дотриманням умов цього договору та чинного законодавства України (пункт 3.4.2.);
- управитель самостійно визначає зміст та спрямування заходів з управління активами щодо володіння, користування та або (розпорядження (за винятком права відчужувати чи обтяжувати на користь третіх осіб Активи (іпотека, застава, порука тощо) цими активами, в тому числі передавати на умовах строкового платного користування в найм (оренду) з дотриманням умов цього Договору та чинного законодавства України (пункт 4.3.2.);
- управитель зобов'язаний:
управляти активами відповідно до умов цього договору (пункт 4.4.1.);
належним чином виконувати умови цього договору (пункт 4.4.2.);
при здійсненні управління активами, в тому числі при вчиненні будь-яких правочинів щодо активів, повідомляти третіх осіб, що він діє від власного імені, але виключно як управитель на підставі договору управління, укладеного з АРМА відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України та Закону (пункт 4.4.3.);
- протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня прийняття активів в управління (пункт 4.4.4.):
а) застрахувати за рахунок власних коштів свою професійну відповідальність перед установником управління на суму, яка дорівнює 1000 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2019, стосовно прийнятих в управління активів, забезпечувати чинність відповідних договорів страхування протягом строку дії цього договору, а також надати установнику управління належним чином завірені копії страхових полісів або копії договору страхування;
б) застрахувати за рахунок власних коштів, на вартість, визначену у звіті про оцінку/акті оцінки, на користь установника управління ризики, пов'язані з втратою, знищення, пошкодженням активів, а також зменшення їх вартості протиправних дій третіх осіб, забезпечувати чинність відповідних договорів страхування протягом строку дії цього договору, а також надати установнику управління належним чином завірені копії страхових полісів або копії договору страхування;
в) відкрити окремий рахунок (окремі рахунки) у банках для здійснення розрахунків, пов'язаних із виконанням умов цього договору.
- надавати визначеним установником управління управителем уповноваженим особам установника управління (пункт 4.4.5.):
а) будь-яку інформацію, що стосується виконання цього договору, відповіді на запити, доступ до усіх документів пов'язаних з управлінням активами в строк, що не перевищує 5 (п'ять) робочих днів з моменту отримання запиту;
б) повний доступ до активу, а саме здійснення безпосереднього огляду прийнятих в управління активів управителем та документів щодо управління активами, а також їх використання - не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного звернення уповноваженої особи установника управління.
- забезпечити належне збереження активів (пункт 4.4.6.);
- повернути активи установнику управління у порядку та на умовах, визначених цим договором, у разі настання визначеної законом підстави припинення управління чи відмови установника управління від цього договору з підстав, визначених цим договором (пункт 4.4.7.);
- на вимогу установника управління відшкодувати йому в повному обсязі збитки, шкоду або інші майнові втрати, завданих установнику управління невиконанням або неналежним виконанням цього договору управителем, зокрема повної або часткової втрати активів, знищення, пошкодження зменшення економічної вартості активів (пункт 4.4.8.);
- не відчужувати активи, прийняті ним в управління (пункт 4.4.9.);
- невідкладно повідомляти установника управління про (пункт 4.4.10):
а) виникнення контролю (у значенні цього терміну, визначеному у Законі України "Про захист економічної конкуренції") щодо управителя зі сторони власника активів чи пов'язаних з ним осіб;
б) набуття власником активів або пов'язаної з ним фізичної особи правового режиму кінцевого бенефіціарного власника (контролера) щодо управителя у значенні цього терміну, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
- за наявності інформації щодо прав третіх осіб на активи або будь-яких інших претензій, застережень, повідомлень щодо активів, загроз настання негативних наслідків або страхових ризиків, - не пізніше, ніж на наступний робочий день повідомити про це установника управління (пункт 4.4.11.);
- подавати звітність про результати управління активами відповідно до умов договору (пункт 4.4.12.);
- припинити здійснення будь-яких банківських операцій, пов'язаних з управлінням активами, у разі одержання відповідного обґрунтованого повідомлення установника управління з підстав, визначених цим договором, та у строк, визначений цим договором, надати йому всі необхідні документи та дані з питань виявлених недостовірних відомостей, розбіжностей в отриманій звітності від управителя (пункт 4.4.13.);
- сплатити за рахунок власних коштів вартість нотаріального посвідчення цього договору (пункт 4.4.14.).
- управитель отримує плату (винагороду) за управління активами; що визначені у цьому договорі (пункт 5.1.);
- витрати, що здійснюються управителем на управління активами, відшкодовуються, якщо вони є необхідними для здійснення заходів з управління активами (пункт 5.3.);
- доходами від управління за цим договором є доходи, одержані управителем внаслідок управління активами за вирахуванням сум відповідних податків та зборів, які підлягають нарахуванню на відповідний вид доходів відповідно до чинного законодавства України, та витрат на управління" (пункт 5.5. з урахування додаткового договору про внесення змін від 12.06.2020);
- доходи від управління за вирахуванням винагороди перераховуються до державного бюджету України у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі (пункт 5.6.);
- втрати, понесені (вчинені) управителем, як оплата на забезпечення та або організацію надання послуг, необхідних для належного управління активами, за умови, якщо такі витрати у письмовій формі погоджені із установником управління, вважаються погодженими за відсутності зауважень від установника управління до звітності управителя протягом 10 (десяти) робочих днів з дня одержання відповідної звітності установником управління (пункт 5.8.);
- управитель здійснює перерахування доходів від управління за вирахуванням винагороди управителя та втрат на управління, а також податків та зборів, що підлягають сплаті управителем згідно з чинним законодавством України на спеціальний реєстраційний рахунок установника управління, відкритий в Державній казначейській службі України, для подальшого перерахування до державного бюджету України (підпункт 5.8.2.);
- цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін на нотаріального посвідчення цього договору та діє до 12.06.2024, якщо інше не передбачено чинним законодавством України або цим договором, проте в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 6.1. з урахуванням додаткового договору про внесення змін від 09.09.2022);
Відповідно до пунктів 8.1- 8.2 Договору управління передбачено такі заходи управителя щодо активів, метою яких є одержання доходів від управління:
- програма управління активами охоплює підготовку об'єктів до передачі в оренду, визначення (за потреби) плати за управління й експлуатацію спільних частин, планування доходів і витрат, моніторинг ринку та інші дії, спрямовані на одержання доходів від управління (пп. а, в, г, ж);
- технічна експлуатація та підтримання об'єктів у належному стані: організація цілодобової охорони, перевірка технічного стану та комунікацій, відновлювальні й ремонтні роботи, підготовка до оренди, укладення договорів на обслуговування і утримання (у т.ч. систем протипожежної безпеки), контроль пожежної безпеки, аварійні ремонти, регулярні огляди, реагування на надзвичайні ситуації (пп. д (i-vii, viii, xvi-xvii), xiii-xiv);
- договірний та юридичний супровід орендних відносин: підготовка документів і узгодження істотних умов, укладення договорів оренди, складання актів приймання-передачі, взаємодія з орендарями щодо своєчасної оплати орендних, комунальних та інших платежів, юридичний супровід у цих відносинах (пп. к, з, д (ix), д (x));
- забезпечення правопорядку та доступу: охорона від протиправних посягань, оперативна взаємодія з правоохоронними органами для запобігання втручанню та перешкодам в управлінні (пп. л, д (xi));
- комунально-експлуатаційні платежі: укладення договорів на житлово-комунальні послуги (опалення, водопостачання, водовідведення, газ, електроенергія, вивезення відходів, утримання будівель і прибудинкових територій тощо) та контроль правильності нарахувань (пп. м, и);
- страховий та обліковий контур: страхування нерухомого майна від стандартних ризиків, бухгалтерський контроль використання приміщень та оподаткування (пп. д (ii), д (xii)).
14.06.2019 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами і ТОВ "ЖК "Воздвиженка"" підписано акти приймання-передачі, за якими управитель прийняв у фактичне володіння нежитлові будівлі літ. "А-2", "Б-1", "В-1", "Г-1" загальною площею 647,7 кв.м (реєстраційний № 49568263102) та будівлю літ. "Е-2" площею 1239,4 кв.м (реєстраційний № 49521763101), розташовані за адресою: м.Харків, вул.Клочківська, 140. Підставою передачі зазначено ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 16.10.2018 у справі № 752/19045/17.
У попередньому спорі за позовом Харківської міської ради до ТОВ "Автотрансінвест" (справа № 922/2491/19) рішенням Господарського суду Харківської області від 13.01.2020 позов задоволено в частині стягнення з ТОВ "Автотрансінвест" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 92.906,10 грн і судові витрати, решті позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 це рішення скасовано в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у розмірі 92.906,10 грн та ухвалено нове, яким стягнуто безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати 4.467.838,16 грн і судові витрати, а в решті - залишено без змін.
5.6. 18.09.2024 головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Миколайчук А.С. у порядку частини другої ст.83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові.
5.7. Радою на підставі частини другої статті 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові.
5.8. На думку позивача ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" з 01.07.2019 по теперішній час використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 140, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 27.08.2024 № 172395/5/20-40-04-02-12 ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" не значиться платником плати за землю у 2019-2022 роках. ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" у період з 01.07.2019 по 28.02.2022 не сплачувало у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 9866421,76 грн.
5.9. Позивачем виконаний розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" коштів у розмірі орендної плати на підставі витягів від 11.05.2019 № 811/0/45-19 та від 11.03.2021 № 1639 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 загальною площею 0,8880 га по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові виданих Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Вищевказаний розрахунок виконано на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради № 41/08 від 27.02.2008, зі змінами (надалі - Положення № 41/08).
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, функції якого на цей час виконує Держгеокадастр, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,1.
Значення коефіцієнта індексації за певний рік застосовується в наступному році, яке йде за роком, за який його встановлено, шляхом помноження розміру орендної плати на його значення.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 загальною площею 0,8880 га по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові у 2019 році становила 47594402 грн.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 загальною площею 0,8880 га по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові у 2020-2021 роках становила 47604498 грн.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 загальною площею 0,8880 га по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові у 2022 році становила 52364948 грн.
Відповідно до п. 2.5 Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2021), розмір базової ставки орендної плати встановлено на рівні 8% від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 4.1 Положення № 41/08 (в редакції з 01.01.2022), річна орендна плата для виду використання земельної ділянки "Інше" встановлена на рівні 8% від нормативної грошової оцінки.
Додатком до Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2021) встановлено, що у випадку перевищення 50 кв. м площі земельної ділянки, застосовується коефіцієнт зі значенням 1.
Додатком до Положення № 41/08 "Коефіцієнти умов використання земельної ділянки" (в редакції з 01.01.2022) встановлено, що коефіцієнту розміру земельної ділянки із показником від 0,1000 га до 0,9999 га відповідає значення 0,95.
Пунктом 2.4 Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2021) встановлено, що застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов (К1) та обмеженого використання (К2) здійснюється за ініціативою орендаря на підставі наданих ним документів, які свідчать про наявність обставин, що дають право на використання вказаних коефіцієнтів (експертні висновки територіальної організації в галузі інженерних вишукувань для будівництва, спеціалізованих установ та організацій, довідки державних та інших уповноважених органів, висновки (довідки) підприємств, установ та організацій, які експлуатують об'єкти, навколо (уздовж) яких встановлені охоронні зони, тощо).
Аналогічні приписи щодо застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов містить пункт 2.4 Положення № 41/08 в редакції з 01.01.2022.
Ураховуючи факт того, що орендарем не надано жодних документів на підтвердження особливих умов використовуваної земельної ділянки, у розрахунках застосоване базове значення 1.
За позицією Ради, розмір орендної плати, яку повинно було сплачувати ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 загальною площею 0,8880 га по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові:
- у 2019 році - 317 296,01 грн в місяць, за період з 01.07.2019 по 31.12.2019 становить 1 903 776,06 грн;
- у 2020 році - 317 363,32 грн в місяць, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020 року) становить 3490996,52 грн;
- у 2021 році - 317 363,32 грн в місяць, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 3 808 359,84 грн;
- у 2022 році - 331 644,67 грн в місяць, за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 становить 663 289,34 грн.
Рада зазначає, що оскільки, відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 27.08.2024 № 17395/5/20-40-04-02-12 ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" не значиться платником плати за землю, загальна сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у період з 01.07.2019 по 28.02.2022 становить 9 866 421,76 грн.
5.10. Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" підлягає задоволенню з таких підстав.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Предметом позову у цій справі є вимога Ради про стягнення з ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 9 866 421,76 грн, як з управителя арештованого майна, у зв'язку з фактичним користуванням земельною ділянкою комунальної власності під переданими йому об'єктами нерухомості без оформлення належних прав на землю та без сплати орендної плати, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
6.4. Суди попередніх інстанцій, надаючи правову кваліфікацію цим правовідносинам у контексті наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача плати за фактичне користування земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, дійшли протилежних висновків.
Місцевий господарський суд виходив із того, що обов'язок зі сплати платежів за користування земельною ділянкою покладається саме на власника розташованого на ній об'єкта нерухомості, а обставина накладення арешту та передача майна в управління не змінюють суб'єкта такого обов'язку та не наділяють управителя статусом фактичного землекористувача в контексті застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. Додатково суд зазначив, що договір управління арештованим майном не містить прямого покладення на управителя обов'язку сплачувати орендну плату чи інші платежі за землю, а відтак відсутні передумови для застосування до нього положень про безпідставне збагачення.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що у зобов'язаннях із безпідставного збагачення належним боржником є особа, яка фактично користується чужим майном (зокрема, земельною ділянкою) без належної правової підстави, внаслідок чого зберігає у себе кошти, які повинні були бути сплачені за таке користування. У даному випадку таким фактичним користувачем, на думку апеляційного господарського суду, є саме управитель арештованого майна, який отримує економічний результат від використання земельної ділянки.
6.5. ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка", оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, заперечує правильність застосування статей 1212-1213 Цивільного кодексу України, посилаючись на свій правовий статус управителя арештованого майна, а не фактичного користувача земельної ділянки, та наголошуючи на відсутності у нього передбаченого законом чи договором обов'язку зі сплати орендної плати за землю. На підтвердження своєї правової позиції Скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезазначених постановах.
6.6. Виходячи з мотивів ухвалення оскаржуваного рішення та доводів касаційної скарги, до предмета касаційного дослідження у цій справі входить перевірка правильності застосування Східним апеляційним господарським судом статей 1212-1213 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин з урахуванням правових підходів, сформульованих Верховним Судом щодо кондикційних зобов'язань у сфері земельних відносин.
Зазначене, зокрема, передбачає:
- з'ясування правового статусу Відповідача як професійного управителя арештованого майна, а також перевірку, чи впливають накладення арешту на об'єкти нерухомості та їх передача в управління на зміну або перерозподіл обов'язків щодо внесення плати за користування земельною ділянкою комунальної власності;
- встановлення належного суб'єкта обов'язку зі сплати доходу, неодержаного власником земельної ділянки (територіальною громадою) у вигляді орендної плати, та, відповідно, особи, з якої можуть бути стягнуті безпідставно збережені кошти у формі несплаченої орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
6.7. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
Щодо застосування статей 1212- 1213 Цивільного кодексу України в контексті обов'язку власника нерухомого майна щодо внесення плати за користування земельною ділянкою.
6.8. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави регулює статтею 1212 Цивільного кодексу України.
6.9. Так, відповідно до частин першої та другої цієї норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
6.10. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
6.11. Законодавець у частині другій статті 3 Земельного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
6.12. Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24).
6.13. Право оренди земельної ділянки визначає стаття 93 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
6.14. За змістом пункту "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
6.15. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
6.16. Отже, у вищенаведених нормах матеріального права законодавець закріпив принцип "платного використання землі".
6.17. У статті 288 Податкового кодексу України унормовано, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
6.18. Приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
6.19. Здійснюючи аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України, а також статей 120, 125 Земельного кодексу України, підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності. Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна (тотожний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18, на яку звертає увагу Скаржник).
- положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанови Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, на які акцентує також Скаржник);
- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (аналогічні правові позиції висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (п. 34), у постановах Верховного суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19);
- фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24);
- новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19);
- із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, а також постанови Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 на які звертає увагу Скаржник при зверненні з касаційною скаргою).
6.20. Тобто, у розумінні підходів Верховного Суду, визначених у вищенаведених постановах, обов'язок щодо внесення плати за користування земельною ділянкою комунальної власності пов'язується саме з особою, власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, як з її фактичним користувачем.
Щодо правового статусу АРМА та професійного управителя арештованого майна, а також впливу накладення арешту на об'єкти нерухомості та їх передача в управління на зміну або перерозподіл обов'язків щодо внесення плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.
6.21. Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
6.22. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності можливе лише за умов суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.
6.23. Право власності є безстроковим. Підстави припинення права власності передбачені, зокрема, статтею 346 Цивільного кодексу України.
6.24. У частині другій статті 321 Цивільного кодексу України унормовано, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
6.25. Крім норм національного законодавства, право власності в Україні захищається також міжнародно-правовими актами, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Зокрема, стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає (далі - Протокол № 1), що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
6.26. З огляду на положення Протоколу № 1 та практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), будь-яке втручання держави у право мирного володіння майном має переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства, бути пропорційним та обґрунтованим. Зокрема, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Суд підкреслив необхідність наявності суспільного інтересу для виправдання обмеження права власності, а в рішенні "Трегубенко проти України" - вимогу дотримання принципу пропорційності і справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.
6.27. Отже, право власності в Україні є основоположним правом, яке охороняється Конституцією України, ЦК України та міжнародно-правовими актами, тощо.
6.28. Разом з тим, як вказано у реченні другому, третьому абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 № 24-рп/2008 право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.
6.29. Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини другої статті 316 Цивільного кодексу України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону або договору управління майном.
6.30. У главі 70 Цивільного кодексу України (статті 1029-1045 Цивільного кодексу України) передбачено особливості укладення, виконання та припинення договорів управління майном як різновиду цивільно-правових договорів, що визначають взаємні права та обов'язки установника управління як власника майна, що є предметом управління, та управителя майна, який в силу взятих на себе договірних зобов'язань за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
6.31. Відповідно до частини п'ятої статті 5 статті 1033 Цивільного кодексу України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
6.32. У частині другій статті 1029 Цивільного кодексу України зазначено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Водночас, за абзацом 2 частини другої статті 1029 ЦК України законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
6.33. Отже, на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (частина перша статті 316 Цивільного кодексу України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (частина друга статті 316 Цивільного кодексу України) може обмежуватися (частина друга статті 1029 Цивільного кодексу України) в силу закону або відповідно до умов договору управління майном.
6.34. Відтак, право довірчої власності залежить від волі законодавця, вираженої за змістом відповідного закону, або волі іншої особи - установника управління, встановленої в договорі управління майном, укладеного з управителем, правомочності якого щодо переданого йому в управління майна власника обмежуються умовами договору управління майном (частина п'ята статті 1033, частина перша статті 1037 Цивільного кодексу України) та не можуть перевищувати обсяг прав та обов'язків установника управління щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном.
6.35. Зі змісту частини першої статті 1043 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець презюмує виконання управителем своїх зобов'язань перед установником управління за умов належної турботливості про інтереси установника управління як власника майна, переданого в управління, оскільки інакше має наслідком настання в управителя обов'язку щодо відшкодування установникові управління завданих збитків.
6.36. Отже, в реалізації права довірчої власності на майно установника управління управитель зобов'язаний діяти добросовісно, розумно та в межах наданих йому законом та умовами договору управління повноважень.
6.37. З огляду на викладене, аналіз положень частини другої статті 1029 та частини п'ятої статті 1033 Цивільного кодексу України дає підстави зробити висновок, що укладення договору управління майном саме по собі не призводить до переходу права власності до управителя. Управитель може набути статусу довірчого власника лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено умовами договору.
6.38. Слід зазначити, що окрім механізму управління майном, передбаченого главою 70 Цивільного кодексу України, існує також інститут управління активами, що регулюється нормами Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (надалі - Закон № 772-VIII).
6.39. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII) управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
6.40. Як зазначено у частині першій статті 2 Закону № 772-VIII, АРМА є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
6.41. Так, відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арешт майна - тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
6.42. У частині першій статті 19 Закону № 772-VIII зазначено, що АРМА здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.
Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.
6.43. Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21 Закону № 772-VIII управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснює АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті АРМА в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб'єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.
Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених Законом № 772-VIII.
Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.
6.44. Отже, аналіз статей 317, 1033 Цивільного кодексу України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану "тріаду" правомочностей власника.
Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону № 772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.
Аналогічні правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, у постановах Верховного Суду від 24.06.2025 у cправі № 922/1933/22, від 01.07.2025 у cправі № 922/4313/23, від 21.07.2025 у cправі № 922/1632/24, від 30.07.2025 у cправі № 927/422/24, на які звертає увагу Скаржник.
6.45. З огляду на викладене об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 виснувала, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.
Власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.
Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та положень Закону № 772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 Цивільного кодексу України.
6.46. На необхідності відмежування правового статусу АРМА та/або обраного ним професійного управителя від правового статусу фактичного власника активу в контексті переходу зобов'язань за попередніми правовідносинами власника з третіми особами наголошено також у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, на яку звертає Скаржник.
У відповідній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, враховуючи специфічний правовий статус речового доказу у кримінальному провадженні, а також суть накладеного арешту та головне призначення АРМА, останнє не є правонаступником жодних прав чи обов'язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами. Зокрема було зауважено, що чинним законодавством не передбачено процедури, механізму чи якоїсь іншої можливості, за яких АРМА може стати кредитором чи боржником у зобов'язаннях власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами. У зв'язку з цим, будь-які правочини (договори), укладені власником активу з третіми особами, не мають жодної зобов'язальної сили для АРМА та/або обраного ним професійного управителя.
Про правові наслідки накладення арешту та передачі в управління об'єктів нерухомості для обов'язку зі сплати плати за користування земельною ділянкою комунальної власності. Чи змінює накладення арешту на об'єкти нерухомості та їх передача в управління розподіл обов'язків щодо сплати плати за користування земельною ділянкою комунальної власності?
6.47. Аналізуючи відповідний статус в контексті можливості покладення на нього обов'язку з внесення плати за користування земельною ділянкою, незважаючи на відсутність переходу права власності Суд зазначає таке.
6.48. Так, відповідно до пункту 4 частина перша стаття 1 Закону № 772-VIII, управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
6.49. За змістом частини шостої статті 21 Закону № 772-VIII, у разі надходження винесеного в межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, за умови наявності судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Національне агентство протягом 10 робочих днів повертає такі активи законному власнику.
6.50. Отже, виходячи з розуміння положень наведеної норми, Закону № 772-VIII в цілому та змісту Договору управління, діяльність з управління активами за своєю правовою природою спрямована не на заміну власника активу чи набуття управителем самостійного речового права на нього, а на тимчасове здійснення переданих йому повноважень з метою, визначених законом та договором, для збереження активів та їх економічної вартості, у тому числі шляхом отримання доходів від їх використання чи реалізації у передбачених законодавством випадках.
6.51. При цьому, відповідно до підпункту 5.8.2 Договору, на Відповідача покладено обов'язок під час виконання ним своїх зобов'язань самостійно нести витрати, пов'язані з управлінням активами, а також сплачувати податки та збори, які підлягають сплаті саме управителем згідно з чинним законодавством України.
6.52. Тобто, до кола безпосередніх обов'язків Відповідача, визначених Договором управління та законодавством, безпосередньо не віднесено обов'язок зі внесення плати за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати.
6.53. Східний апеляційний господарський суд помилково пов'язав виникнення обов'язку зі внесення орендної плати саме з обставиною перебування земельної ділянки в управлінні Відповідача та передання ним нерухомого майна в оренду, фактично ототожнивши здійснення ним управлінських дій із набуттям статусу належного платника за користування земельною ділянкою.
Такий підхід не враховує правової природи плати за землю та особливостей спірних правовідносин.
6.54. Суд зазначає, що у межах розглядуваного спору принциповим є розмежування двох різних за своєю природою правових категорій, чого суд апеляційної інстанції належним чином не здійснив, а саме:
по-перше, обов'язку сплачувати плату за землю, що виникає внаслідок розміщення на відповідній ділянці об'єкта нерухомості й покладається на його власника;
по-друге, тимчасової неможливості експлуатації цього об'єкта власником нерухомого майна, зумовленої застосуванням арешту в кримінальному провадженні та перебування земельної ділянки в управлінні Відповідача.
6.55. Саме виходячи з такого підходу слід констатувати, що обов'язок належним чином оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою виник у ТОВ "Автотрансінвест" як у власника нерухомого майна з моменту набуття права власності на нього 27.03.2018.
Однак саме товариство протягом тривалого часу до постановлення у межах кримінального провадження № 752/19045/17 ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2018 про накладення повторного арешту на об'єкти нерухомості за адресою вул. Клочківська, 140 не вчинило необхідних юридично значущих дій для належного оформлення такого користування.
Отже, відсутність належно оформленого права користування земельною ділянкою у спірний період є наслідком поведінки самого власника нерухомого майна, який своєчасно не ініціював та не реалізував покладений на нього обов'язок щодо приведення земельних правовідносин у відповідність до вимог законодавства та фактичного використання землі.
При цьому, колегія суддів враховує, що за змістом Договору управління до обов'язків управителя віднесено, управління активами відповідно до умов цього договору, забезпечення належного збереження активів, відшкодування на вимогу установника управління відшкодувати йому в повному обсязі збитки, шкоду або інші майнові втрати, завданих установнику управління невиконанням або неналежним виконанням цього договору управителем, зокрема повної або часткової втрати активів, знищення, пошкодження зменшення економічної вартості активів. При цьому умовами Договору управління було передбачено, що витрати, що здійснюються управителем на управління активами, відшкодовуються, якщо вони є необхідними для здійснення заходів з управління активами (пункт 5.3.); втрати, понесені (вчинені) управителем, як оплата на забезпечення та або організацію надання послуг, необхідних для належного управління активами, за умови, якщо такі витрати у письмовій формі погоджені із установником управління, вважаються погодженими за відсутності зауважень від установника управління до звітності управителя протягом 10 (десяти) робочих днів з дня одержання відповідної звітності установником управління (пункт 5.8.); управитель здійснює перерахування доходів від управління за вирахуванням винагороди управителя та втрат на управління, а також податків та зборів, що підлягають сплаті управителем згідно з чинним законодавством України на спеціальний реєстраційний рахунок установника управління, відкритий в Державній казначейській службі України, для подальшого перерахування до державного бюджету України (підпункт 5.8.2.).
З огляду на наведене, у разі належного та своєчасного виконання ТОВ "Автотрансінвест" обов'язку щодо оформлення з Радою правовідносин користування земельною ділянкою, розмір і порядок внесення плати за таке користування у вигляді орендної плати могли бути визначені та погоджені сторонами у встановленому законом порядку ще з моменту набуття товариством права власності на об'єкти нерухомого майна, розміщені на відповідній земельній ділянці. Відповідно, у такому випадку плата за землю не набувала б характеру спірної, оскільки була б врегульована як передбачуваний та обов'язковий елемент належного користування земельною ділянкою, а також могла бути віднесена до необхідних витрат, пов'язаних із утриманням майна та здійсненням належного управління активами (з урахуванням умов Договору управління щодо компенсації необхідних витрат та врахування обов'язкових платежів).
За цих обставин відсутність окремого договірного врегулювання обов'язку зі сплати за користування земельною ділянкою зумовлена неналежним виконанням самим ТОВ "Автотрансінвест" обов'язку щодо своєчасного та належного оформлення з Радою правовідносин користування земельною ділянкою, що, у свою чергу, не може ставитися в провину сторонам Договору управління, оскільки саме така бездіяльність власника спричинила невизначеність (неврегульованість) розміру, порядку та строків внесення відповідної плати у спірний період.
6.56. При цьому Суд акцентує, що запроваджені ж у зв'язку з арештом обмеження, які унеможливлюють використання майна за його господарським призначенням і можуть призвести до виникнення для власника несприятливих наслідків, не змінюють природи та суб'єкта обов'язку щодо сплати за користування земельною ділянкою і не створюють правових підстав для покладення відповідного обов'язку на іншу особу, зокрема управителя активу.
Зазначене обґрунтовується тим, що такі обмеження за своєю правовою природою можуть слугувати підставою саме для реалізації власником нерухомого майна в майбутньому механізму захисту своїх прав шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди, у тому числі завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та органів досудового розслідування, відповідно до статей 22, 1166, 1173, 1176 Цивільного кодексу України.
6.57. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
6.58. Згідно з положеннями частини другої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
6.59. На можливість задоволення вимог юридичної особи про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної, зокрема діями та бездіяльністю органів державної влади та органів досудового розслідування, неодноразово зверталась увага у практиці Верховного Суду. Так, відповідні правові підходи сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, а також у постановах Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 910/4017/22, від 25.09.2025 у справі № 910/5643/21, від 07.10.2025 у справі № 555/66/24 тощо.
6.60. Застосування у такому випадку відповідного компенсаційного механізму покликане забезпечити відновлення майнової сфери власника у разі встановлення незаконності рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, тобто у ситуаціях, коли втручання у його право власності визнається неправомірним та таким, що суперечить вимогам законодавства.
Натомість у випадку, коли за результатами розгляду кримінального провадження підтверджено по суті обґрунтованість вжиття заходів забезпечення, у власника нерухомого майна відсутні правові підстави для відшкодування збитків, зумовлених неможливістю користування таким майном у період дії арешту. У такий спосіб майнові втрати власника є наслідком законного обмеження його права, зумовленого власною поведінкою, що стала підставою для кримінального переслідування, а отже, не можуть компенсуватися за рахунок держави в порядку деліктної відповідальності.
6.61. Суд виходить з того, що за своєю правовою природою ситуація, за якої власник об'єкта нерухомого майна зобов'язаний сплачувати плату за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати, навіть за умови фактичної неможливості використання такого майна через накладення арешту та передачу його в управління іншій особі у межах кримінального провадження, не може розцінюватися як покладення на такого власника надмірного тягаря. Відповідна правова конструкція є логічним проявом дії фундаментального принципу цивільного права, відповідно до якого право власності не лише надає особі правомочності володіння, користування та розпорядження майном, але також покладає на неї певні обов'язки, зокрема обов'язок щодо утримання майна, несення відповідних витрат та ризиків, у тому числі ризику несприятливих наслідків.
При цьому, як уже зазначалося, ТОВ "Автотрансінвест" залежно від результатів розгляду кримінальної справи не позбавлено правової можливості ініціювати в установленому законом порядку питання про відшкодування збитків, спричинених неможливістю використання належного йому нерухомого майна.
У такий ситуації захист прав такої особи забезпечується не шляхом звільнення її від передбаченого законом обов'язкового платежу за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати, а через надання їй у подальшому можливості вимагати компенсації завданих збитків, зумовлених неможливістю використання нерухомого майна, у порядку та спосіб, визначені законодавством.
6.62. З огляду на це, суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що за обставинами спору сам факт обмеження можливості користування ТОВ "Автотрансінвест" об'єктом нерухомості не усуває покладений на його власника обов'язок сплачувати плату за землю, зумовлену розташуванням цього майна на відповідній земельній ділянці.
6.63. При цьому колегія суддів додаткового зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано виходив з того, що саме Відповідач є особою, яка отримувала доходи від здачі в оренду арештованого нерухомого майна.
6.64. Так, відповідно до підпункту 5.8.2 Договору управитель здійснює перерахування доходів від управління за вирахуванням винагороди управителя та втрат на управління, а також податків та зборів, що підлягають сплаті управителем згідно з чинним законодавством України на спеціальний реєстраційний рахунок установника управління, відкритий в Державній казначейській службі України, для подальшого перерахування до державного бюджету України.
6.65. Отже, Відповідач за своєю правовою природою не є вигодоодержувачем від управління арештованим нерухомим майном, оскільки сукупний дохід від управління (орендні платежі, інші надходження) підлягає спрямуванню до державного бюджету України, а у розпорядженні Відповідача залишається виключно обумовлена договором винагорода та відшкодування витрат, пов'язаних із управлінням. У такий спосіб винагорода за здійснення професійної діяльності управителя не є тотожною доходу від здачі в оренду нерухомого майна як економічної вигоди від активу, а становить оплату послуг ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" як спеціалізованого суб'єкта, залученого до виконання функції управління арештованими активами.
6.66. З огляду на наведене в сукупності, Суд зазначає, що з урахуванням особи фактичного власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, правового статусу ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" як управителя арештованого майна, відсутності як на законодавчому рівні, так і в умовах укладеного Договору управлінні прямої вказівки на покладення на це товариство обов'язку зі сплати плати за користування земельною ділянкою, а також беручи до уваги передбачений законодавством спеціальний механізм захисту прав власника нерухомого майна, що перебуває під арештом, у ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" відсутній обов'язок зі сплати плати у вигляді орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою.
Щодо належного суб'єкта обов'язку зі сплати безпідставно збережених коштів у формі несплаченої орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, яка перебуває в управлінні АРМА та передана професійному управителю.
6.67. Як було встановлено колегією суддів вище, у спірних правовідносинах обов'язок зі сплати за користування земельною ділянкою у формі орендної плати виник у ТОВ "Автотрансінвест" як у власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на цій ділянці, з моменту набуття ним права власності на відповідне майно та не покладається ні на АРМА, ні на ТОВ "Житловий комплекс "Воздвиженка" як професійного управителя. Передача активу в управління АРМА та професійному управителю, не змінює суб'єкта відповідного обов'язку.
6.68. Отже, за встановлених у цій справі обставин належним суб'єктом обов'язку зі сплати безпідставно збережених коштів у формі несплаченої орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт нерухомого майна, а відтак і належним відповідачем у такому спорі, є саме власник цього об'єкта.
6.69. У зв'язку з наведеним Суд погоджується з доводами Скаржника про те, що апеляційний господарський суд дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності у Відповідача обов'язку зі сплати зазначених коштів лише з огляду на здійснення ним дій з утримання та управління нерухомим майном. Такий підхід апеляційного суду не узгоджується із сформованою практикою Верховного Суду щодо застосування положень статей 1212- 1213 Цивільного кодексу України, а також із правовим розумінням статусу, обсягу прав та обов'язків АРМА і залученого нею управителя майна.
Натомість місцевий господарський суд дійшов належного висновку, що вимоги Ради заявлено до неналежного відповідача, оскільки обов'язок зі сплати платежів за користування земельною ділянкою покладається на ТОВ "Автотрансінвест" як на власника об'єкта нерухомості та фактичного користувача земельною ділянкою.
6.70. Вказане підтверджує обґрунтованість аргументів касаційної скарги, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
7.3. Оскільки наведена Скаржником підстава касаційного оскарження підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення у справі - скасуванню, з прийняттям рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
8.2. За приписами частини чотирнадцятої цієї ж статті якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
8.3. Зважаючи на викладене, Суд відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає судові витрати за подання касаційної скарги на Позивача.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка" задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 922/546/25 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Харківської області від 30.06.2025 у справі № 922/546/25.
3. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка" (04120, м.Київ, пров. Балтійський 20, код ЄДРПОУ 38670536) судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 295 992,65 грн.
4. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко