справа № 619/5505/25
провадження № 3/619/2666/25
іменем України
17 грудня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
який притягається до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
установив:
27.08.2025 близько 16 год 00 хв за адресою: Харківська область, Харківський район, с- ще Мала Данилівка, вул. Академічна, 2, водій ОСОБА_1 керував електроскутером в стані алкогольного сп'яніння, запах алкоголю з порожнини рота. Зі згоди водія, водій ОСОБА_1 продув в алкотестер Драгер 6820. Результат позитивний - 1.27 проміле.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся шляхом направлення повідомлення у додаток «Viber», яке доставлено 01.12.2025, причин неявки суду не повідомив.
Натомість, у судове засідання з'явився захисник ОСОБА_1 - адвокат Коваль О.Ю., який просив провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. Надав до суду письмові пояснення, у яких посилається на те, що технічних характеристик на транспортний засіб, яким 27.08.2025 керував ОСОБА_1 , до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено. Також і сам протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 435827 не містить відомостей про модель, тип та потужність електроскутера, що позбавляє суд можливості об'єктивно розглянути протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказує, що ні після першого ні після другого повернення адміністративного матеріалу для належного оформлення, наведені в постановах суду від 09.10.2025 та від 07.11.2025 недоліки, працівниками поліції усунуті не були. Разом з тим, відповідно до визначень наведених в розділі «1. Загальні положення» Правил дорожнього руху: Отже, «електроскутер» можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт. ПДР розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. Натомість, при складанні протоколу працівниками поліції не було встановлено чим саме керував ОСОБА_1 «велосипедом» чи «мопедом» тощо. При цьому, доказів керування ОСОБА_1 мопедом з електричним двигуном потужністю від 3 до 4 кВт, тобто саме механічним транспортним засобом, матеріали справи не містять. Зазначене є суттєвим недоліком Протоколу про адміністративне правопорушення, що позбавляє суд можливості перевірити наявність складу та правильність кваліфікації інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення. Зазначає, що електровелосипед потужністю до 3 кВт не є механічним транспортним засобом, водій такого велосипеду не повинен виконувати обов'язки передбачені розділом «2. Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів» ПДР. Крім того, чинним законодавством не передбачено обов'язок водія велосипеду з електродвигуном потужністю до 3 кВт згідно ПДР отримувати посвідчення водія, а отже така особа не може вважатись водієм в розумінні ст. 130 КУпАП. Отже вказує, що велосипед, яким керував ОСОБА_1 не є механічним транспортним засобом; сам ОСОБА_1 не є водієм, а є велосипедистом; на ОСОБА_1 не поширюються вимоги та заборони ПДР, встановлені для водії механічних транспортних засобів, в тому числі, щодо обов'язку проходити огляд на стан сп'яніння.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, визначені в статті 280 КУпАП, зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, розглядаючи таку справу, орган повинен забезпечити законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює на провадження у справах про адміністративні правопорушення стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, тобто - норми кримінального процесуального законодавства.
У справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн, ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного та наркотичного сп'яніння визначається ст. 266 КУпАП, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» від 17 грудня 2008 р. № 1103 та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 р. № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858. Вказаними нормативними документами передбачено процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак стану сп'яніння.
Направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду на стан сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами) (п.3 розділу X Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395).
Пунктом 6 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 №1452/735, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за №1413/27858, передбачає два способи такого огляду: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Розділом ІІ вказаної Інструкції регламентовано порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським і оформлення його результатів.
Так цим розділом передбачено, що установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в відповідному додатку до цієї Інструкції.
Результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадку установлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.
Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп'яніння.
З огляду на тестування на алкоголь від 27.08.2025, долученого до матеріалів справи, ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп'яніння із застосуванням приладу Drager Alcotest 6820, згідно результатів якого перебуває у стані алкогольного сп'яніння, результат тесту - 1.27 ‰.
З результатом тестування на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 погодився, про що свідчить його власноручний підпис.
Відповідно до п. 2.9а ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення доведена в повному обсязі та підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 435827 від 27.08.2025, результатом тестування на алкоголь приладу Drager Alcotest 6820від 27.08.2025; відеозаписами з місця події, зафіксованими на бодікамеру поліцейського 1113031965/116, з яких слідує, що ОСОБА_1 був зупинений співробітниками патрульної поліції, який керував електросамокатом без шлема. На запитання працівника поліції про те, чи вживав він алкоголь, ОСОБА_1 не заперечував, вказав, що вживав пиво. На пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння погодився та пройшов без зауважень, результат не оскаржував.
Вказані вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно, відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Щодо доводів захисника про те, що матеріали справи не містять відомостей щодо транспортного засобу (марка, модель, тип, потужність електроскутера, тощо), що, на його думку, свідчить про відсутність відомостей про керування ОСОБА_1 транспортним засобом суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,- тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правовим аналізом вищезазначеної норми встановлено, що законодавець встановив відповідальність за керування будь-якими транспортними засобами, а також за відмову від проведення огляду на стан сп'яніння водіїв будь-яких транспортних засобів.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що транспортними засобами є пристрої, призначені для перевезення людей, тобто обладнані хоча б одним місцем для сидіння, і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Таким чином, термін «транспортний засіб» означає сукупність усіх механічних і немеханічних засобів, які можуть використовуватись для руху дорогами загального користування. До немеханічних транспортних засобів належать зокрема, причепи, напівпричепи, велосипеди, мопеди, в тому числі обладнані електродвигунами до 3 кВт, а також гужові повозки, сані та інші пристрої для перевезення людей, які здатні пересуватися дорогами загального користування.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року № 2956-IX передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них (ст.2).
У статті 1 згаданого Закону, серед інших понять визначено, що: 1) легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; 2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Отже, цим нормативно-правовим актом визначено, що легкі електричні транспортні засоби є транспортними засобами і вони поділяються на дві категорії:
1) легкий персональний електричний транспортний засіб: має від одного колеса, електродвигун потужністю до 1000 Вт і розвиває максимальну швидкість до 25 км/год (до цієї категорії підпадають всі прокатні самокати);
2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб: має від двох коліс та може їхати зі швидкістю 10-50 км/год (пристрої, які їдуть зі швидкістю понад 50 км/год не підпадають в ці категорії й розглядатимуться як мотоцикли).
Аналогічні поняття легких електричних транспортних засобів визначені і у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (закон в редакції Закону №3492-ІV від 23 лютого 2006 зі змінами).
Відтак з набуттям чинності Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року № 2956-IX (із змінами внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023), керування легким електричним транспортним засобом (елетроскутером) в стані алкогольного сп'яніння тягне відповідальність встановлену ст. 130 КУпАП.
Поняття «транспортний засіб», яке визначене у п.1.10 ПДР (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами), не суперечить поняттям, визначеним у Законі України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року №2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023 року).
Правилами дорожнього руху розмежовано поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» (п. 1.10 ПДР).
Згідно з ПДР: «транспортний засіб» - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; «механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Останній термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З урахуванням того, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування будь-яким «транспортним засобом», а не тільки «механічним транспортним засобом», ОСОБА_1 у даному випадку підлягає притягненню до відповідальності за керування електричним самокатом у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому чинне законодавство не містить вказівки на те, що пристрій визнається транспортним засобом лише в разі присвоєння пристрою номерного знаку чи за наявності посвідчення водія в особи, яка ним керує.
Закони України (в т.ч. Закон №2956-IX від 24 лютого 2023 року із змінами) в ієрархії нормативних актів мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (в т.ч. ПДР), а тому при визначенні поняття «транспортний засіб» у даному випадку необхідно враховувати вимоги Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року №2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023 року).
У даному випадку не береться до уваги поняття «транспортного засобу», яке визначене у примітці до ст. 121 КУпАП, оскільки у цій нормі чітко визначено перелік правопорушень, яких стосується таке поняття (121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій ст.129, ст.ст.132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 КУпАП) і серед цих правопорушень відсутня ст.130 КУпАП.
Суд також приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 рок у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за якими використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Відтак, на противагу доводам захисника слід зазначити, що технічні характеристики та власник цього електроскутера не мають значення та не впливають на кваліфікацію дій за ст.130 КУпАП.
Слід звернути увагу, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою в стані сп'яніння. Отже, суб'єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп'яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електроскутер, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, суд зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений п.2.5 ПДР щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п.2.9 а) ПДР щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Також доводи захисника про відсутність в матеріалах справи відомостей щодо марки, моделі, типу, потужності електроскутера, з точки зору стороннього спостерігача само по собі не може свідчити про те, що ОСОБА_1 ним не керував. Натомість, факт керування цим транспортним засобом підтверджується відомостями відеозаписів. Разом з тим, суд вважає, що транспортні засоби мають бути зареєстровані в порядку, встановленому законом на підставі письмової заяви його власника. Не виконання цього обов'язку вочевидь не може об'єктивно переконати стороннього спостерігача стосовно того, що відсутність марки, моделі, типу, потужності, свідчить про відсутність факту керування транспортним засобом, оскільки такі доводи позбавлені критерію «здорового глузду». Натомість неспростовані та беззаперечні відомості відеозапису об'єктивно надають підстав сторонньому спостерігачу стверджувати, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тобто виконував функцій водія під час руху такого засобу, який рухався своїм ходом. При цьому марка, модель, тип, та потужність не має значення для кваліфікації вчиненого ОСОБА_1 правопорушення.
За таких обставин такі доводи належить вважати суб'єктивними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту.
Отже, своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння.
Згідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі статтями 34, 35 КУпАП обставин, які обтяжують чи пом'якшуються відповідальність ОСОБА_1 , суддею не встановлено.
Отже, з огляду на характер вчиненого адміністративного правопорушення, відомості про особу ОСОБА_1 , ступінь його винуватості за адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку про накладення на нього адміністративне стягнення, встановлене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 401 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення: 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2025 року встановлений в розмірі 3028,00 гривні.
Так як на ОСОБА_1 накладається адміністративне стягнення, то відповідно до ст. 401 КУпАП йому необхідно сплатити судовий збір. Відповідно до ст. 401 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 130 ч. 1, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 605,60 грн судового збору.
Реквізити для сплати адміністративного штрафу у сфері забезпечення дорожнього руху: р/р UA168999980313020149000020001, код за ЄДРПОУ 37874947, отримувач ГУК Харківська область/Харківобл/21081300, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код бюджетної класифікації 21081300, справа № 619/5505/25, провадження № 3/619/2666/25.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів ГУК у м. Києві/ м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» Дергачівський районний суд Харківської області.
Роз'яснити, що штраф має бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня вручення йому цієї постанови, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу у строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в поряду, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік вчиненого правопорушення.
Зобов'язати орган та особу державної виконавчої служби повернути до суду постанову про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Є. А. Болибок