ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2025Справа № 910/8618/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “НТ Руна», м. Київ
про стягнення 18 759 556,37 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Круторогова С.І. (адвокат за ордером серія ВІ№1317076 від 10.07.2025);
від відповідача: Сагайдак А.В. (адвокат за ордером серія АЕ№1400031 від 30.07.2025).
02.04.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Хімагро» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “НТ Руна» (відповідач) суми заборгованості в розмірі 18 285 000,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 385 886,64 грн, суми 3% річних в розмірі 88 669,73 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору №10/258 від 23.01.2025 року в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/4134/25 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.08.2025.
31.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що кошти авансу підлягають поверненню лише на підставі п. 5 Специфікації, а саме протягом 30 днів після підписання сторонами акту звірки. Оскільки акту звірки сторонами не підписано, а наданий позивачем акт звірки не містить підпису відповідача, відповідно кошти авансу поверненню позивачу не підлягають, а позов є передчасним.
08.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що саме невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару є підставою для повернення коштів авансу позивачу, а не підписання акту звірки сторонами. Позивачем також зазначено, що положення договору не можуть суперечити нормам діючого законодавства.
12.08.2025 до суду від представника ТОВ «Хімагро» та ТОВ «НТ Руна» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 задоволено заяви ТОВ «Хімагро» та ТОВ «НТ Руна про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
15.08.202 року від відповідача надійшло заперечення, в яких зазначено, що предметом розгляду в межах даної справи не є питання щодо поставки/непоставки товару за договором. Відповідачем зазначено, у позивача не може бути правомірного очікування повернення коштів, оскільки позов є передчасним.
В підготовчому засіданні 19.08.2025 судом було оголошено перерву до 14.10.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2025.
В судовому засіданні 16.12.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
23.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НТ Руна» (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагро» (покупець, позивач) укладено Договір №10/25 (надалі - Договір), відповідно до умов до п. 1.1. постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцеві мінеральні добрива (надалі - товар) у відповідності до специфікацій (додатків) до цього Договору, а покупець - прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість в порядку і в строки, передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до товару, який підлягає поставці за цим Договором, узгоджується сторонами в специфікаціях на поставку продукції (далі - специфікація) та видаткових накладних.
Ціна продукції, яка поставляється за даним Договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях до Договору та в рахунку-фактурі та або/видатковій накладній. (п. 2.1. Договору).
Оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості впродовж одного банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури. (п. 2.4. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору постачальник здійснює поставку товару покупцеві згідно з вимогами Правил ІСС по використанню термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі Інкотермс 2010, на умовах (базис) поставки, узгоджених сторонами в специфікаціях на поставку продукції.
Строки поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку продукції до Договору. (п. 3.2. Договору).
Датою відвантаження вважається дата, що вказана в залізничній або товарно-транспортній накладній в пункті відвантаження товару (пункт передачі товару перевізнику). (п. 3.3. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє до 31 грудня 2025 року. (п. 10.1. Договору).
Додатком №1 до Договору сторонами оформлено Специфікацію №1 від 23.01.2025, в якій зазначено: найменування - селітра аміачна, кількість - 650 тон, сума з ПДВ - 10 335 000,00 грн, поставка товару - EXW Одеська область, с. Орлівка, строк поставки - до 15.02.2025 року.
Додатком №2 до Договору сторонами оформлено Специфікацію №2 від 23.01.2025 року, в якій зазначено: найменування - селітра аміачна, кількість - 500 тон, сума з ПДВ - 7 950 000,00 грн, поставка товару - EXW Одеська область, с. Орлівка, строк поставки - до 15.02.2025 року.
23.01.2025 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №41 на суму 10 335 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №4208 від 23.01.2025 року позивачем здійснено оплату вартості товару на суму в розмірі 10 335 000,00 грн.
23.01.2025 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №43 на суму 7 950 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №882 від 24.01.2025 року позивачем здійснено оплату вартості товару на суму в розмірі 7 950 000,00 грн.
Як зазначено в позовній заяві, відповідач, на виконання умов Договору, поставку товару не здійснив, у зв'язку з чим, позивач направив відповідачу вимогу від 28.04.2025 року, щодо повернення коштів через непоставку товару (докази направлення поштового повідомлення №6511100045946 містяться в матеріалах справи).
Відповіді на вимогу позивач від відповідача не отримав, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 18 285 000,00 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 385 886,64 грн та суму 3% річних в розмірі 88 669,73 грн
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що кошти авансу підлягають поверненню лише на підставі п. 5 Специфікації, а саме протягом 30 днів після підписання сторонами акту звірки. Оскільки акту звірки сторонами не підписано, а наданий позивачем акт звірки не містить підпису відповідача, відповідно кошти авансу поверненню позивачу не підлягають, а позов є передчасним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що згідно платіжних інструкцій №4208 від 23.01.2025 року на суму 10 335 000,00 грн та №882 від 24.01.2025 року на суму 7 950 000,00 грн позивачем здійснено попередню оплату на рахунок відповідача за товар на загальну суму в розмірі 18 285 000,00 грн.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як погоджено сторонами, а саме Додатком №1 до Договору (Специфікація №1), строк поставки товару на суму 10 335 000,00 - до 15.02.2025 року.
Додатком №2 до Договору (Специфікація №2) сторонами погоджено, що строк поставки товару на суму 7 950 000,00 грн - до 15.02.2025.
Таким чином, згідно погоджених сторонами строків поставки, відповідно до умов Договору, товар на суму в розмірі 18 285 000,00 мав бути поставлений відповідачем у строк до 15.02.2025 року.
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо того, що предметом розгляду в межах даної справи не є дослідження питання поставки/непоставки товару, враховуючи, що саме непоставка товару відповідачем, згідно умов Договору, зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, оплату товару позивачем здійснено на суму в розмірі 18 285 000,00 грн, а відповідачем обов'язок свій не виконано та поставку товару на вказану суму не здійснено.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як вбачається з матеріалів справи, строк на поставку товару, визначений Додатком №1 та Додатком №2 до Договору, минув, сторонами змінений не був.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, “Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як “наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого “права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на “законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Брумареску проти Румунії», “Пономарьов проти України», “Агрокомплекс проти України»).
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).
Також, ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Як вже зазначалось вище зв'язку з неотриманням відповідей, позивач направляв відповідачу вимоги про повернення коштів за непоставлений товар.
З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір припинив свою дію через порушення його умов відповідачем, а тому, відповідно кошти підлягають поверненню позивачу.
При цьому, твердження відповідача щодо передчасності звернення до суду з даним позовом, не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке.
Відповідач зазначав, що відповідно до п. 5 Специфікацій вона втрачає чинність в частині непоставленого товару, а залишок передоплати постачальник враховує в рахунок наступних поставок, або повертає покупцю на підставі вимоги протягом 30 банківських днів після підписання сторонами акту звірки.
Втім, суд наголошує, що повернення коштів авансу в межах даної справи відбувається не на підставі п. 5 Специфікацій, а у зв'язку з односторонньою відмовою від договору, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлений договором строк.
Окрім того, строк повернення суми авансу сплаченого позивачем за товар, який не поставлений відповідачем, не може бути штучно затягнутий стороною шляхом не підписання акту звірки.
Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
Відмова покупця від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення відповідачем позивачу оплати відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.
При цьому, у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Враховуючи наслідки припинення договору та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав оплату за договором відпала, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором поставки у розмірі 18 285 000,00 грн.
Окрім того, у зв'язку з невчасним поверненням відповідачем коштів позивачу, останній також просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 88 699,73 грн, а також 385 886,646 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 13.05.2025 року по 10.07.2025 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Наданий позивачем розрахунок фінансових витрат повністю відповідає приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовна заява в цій частині є обґрунтованою, підлягає задоволенню, а до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 88 669,73 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 385 886,64 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням зазначених вище обставин.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 100 000,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2022 року між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Віннер» (виконавець) та позивачем (замовник) було укладено Договір про надання правової допомоги №1, відповідно до якого виконавець зобов'язався надати замовнику правову допомогу з представлення його інтересів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- Додаткову угоду від 02.01.2025 року до Договору про надання правової допомоги №1 від 07.10.2022 року;
- Додаток №27 від 01.07.2025 року до Договору про надання правової допомоги №1 від 07.10.2022 року (вартість юридичних послуг 100 000,00 грн);
- платіжна інструкція №1215 від 02.07.2025 року на суму 100 000,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн.
Судовий збір у розмірі 225 114,68 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням коєфіцієнту 0,8 для позовних заяв, поданих в електронному вигляді, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НТ Руна» (код ЄДРПОУ 44773499, адреса: 04053, м. Київ, вул. Винниченка Володимира, 7, офіс 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро» (код ЄДРПОУ 39341579, адреса: 65111, м. Одеса, вул. 21 км Старокиївської дороги, будинок 51) суму основного боргу в розмірі 18 285 000,00 грн (вісімнадцять мільйонів двісті вісімдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі в розмірі 385 886,64 грн (триста вісімдесят п'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 64 копійки), суму 3% річних в розмірі 88 669,73 грн (вісімдесят вісім тисяч шістсот шістдесят дев'ять гривень 73 копійки), суму судового збору в розмірі 225 114,68 грн (двісті двадцять п'ять тисяч сто чотирнадцять гривень 68 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 17.12.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ