ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/6934/25
За позовом Київського міського центру зайнятості
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Масаві»
про стягнення 250 000,00 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Київський міський центр зайнятості (далі - позивач, Київський МЦЗ) звернувся до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Масаві» (далі - відповідач, ТОВ «ВД Масаві») заборгованості у розмірі 250 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання мікрогранту та порушення умов Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 в частині неналежного виконання обов'язкової умови створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, у зв'язку з чим кошти мікрогранту, отримані відповідачем, підлягають поверненню.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/6934/25 та справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
Ухвалою суду від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Також вказаною ухвалою суду попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 16.06.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0610264106357) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою суду від 16.06.2025, який направлявся на адресу ТВО «ВД Масаві»: 03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних (перейменовано на вулицю Івана Дзюба згідно з рішенням Київської міської ради від 03.09.2015 № 944/1808 «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві»), будинок 15-А, Гуртожиток, був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
15.07.2025 від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
04.08.2025 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок не може вважатися датою отримання коштів відповідачем в розумінні п. 20 Порядку № 738, оскільки відповідно до ст. 63 Закону України «Про платіжні послуги», рахунок 001 є кореспондентським, тобто таким, що відкривається банком іншому банку для виконання міжбанківських платіжних операцій, тому відповідач не виступає стороною у таких операціях, а відтак, такий кореспондентський рахунок не може вважатись рахунком ТОВ «ВД Масаві», у той же час, відповідачем було відкрито рахунок НОМЕР_1 , на який було здійснено валютування тільки 07.02.2024, і саме ця дата має вважатися датою отримання коштів мікрогранту.
На думку представника відповідача, термін у 6 місяців відповідно до п. 20 Порядку 738 застосовується виключно для твердження про створення робочих місць, оскільки фактичне працевлаштування співробітників має відбуватися протягом 24 місяців у період 3 роки, а які саме це місяці в підзаконному акті не уточнюється, а відтак, роботодавець може на власний розсуд наймати та звільняти працівників протягом трирічного строку за умови, що загалом і працівники відпарюють не менше 24 місяці за програмою надання мікрогранту. Згідно зазначеного в Акті № 300 порушення, відповідач посилався на безпідставність ототожнення позивачем поняття «створення робочого місця» та «працевлаштування особи на робоче місце». ТОВ «ВД Масаві» виконало вимогу Порядку № 738 у повному обсязі, оскільки згідно з наказом № 1/7ВК від 01.01.2024 затверджено новий штатний розклад та було створено 3 нових робочих місця; на новостворені робочі місця на посаду кореспондент були прийняті ОСОБА_1 відповідно до наказу від 14.05.2024 № 10-ВК (яка станом на момент подання позову знаходиться у трудових відносинах з 15 місяців), та ОСОБА_2 відповідно до наказу від 16.07.2024 № 11-ВК (який станом на момент подання позову знаходиться у трудових відносинах з 13 місяців). У період з 01.2024 по 07.2025 ТОВ «ВД Масаві» було використано 224 000,00 грн власних коштів на оплату заробітної плати 2м найнятим співробітникам.
Представник відповідача зазначав, що Центр зайнятості та суб'єкт господарювання вживають спільних заходів для добору працівників із числа зареєстрованих безробітних, а за відсутності у центрі зайнятості зареєстрованих безробітних, які можуть бути працевлаштовані на робочі місця, створені суб'єктом господарювання, комплектування таких робочих місць здійснюється суб'єктом господарювання самостійно, однак, центр зайнятості не вжив заходів для добору працівників, а відтак мав би нести солідарну відповідальність, як би ТОВ «ВД Масаві» було визнано таким, що порушило б умови Договору надання мікрогранту.
Також, представник відповідача зазначав, що оскільки Актом № 300 не виявлено факту нецільового використання коштів мікрогранту, то й підставою для прийняття рішення від 29.07.2024 відповідно до п. 7 VII договору «відповідальність сторін», затверджене наказом № 807 «Про повернення коштів мікрогранту», бути не може. Вказаний наказ оскаржується у Київському окружному адміністративному суді.
На думку представника відповідача, позивач не надіслав відповідачу лист-претензію з вимогою про повернення гранту, чим порушив умови договору, та одночасно порушена норма ст. 222 ГК України, таким чином, оскільки обов'язковість проведення переговорів безпосередньо визначена в договорі, то відсутність вжиття заходів досудового врегулювання спору є підставою для повернення позовної заяви.
Представник відповідача звертав увагу, що порушенням договірних зобов'язань вважається невиконання або неналежне виконання умов договору, що призвело до негативних наслідків однієї із сторін, однак, позивач не зазначав, які саме негативні наслідки сталися і чи завдано йому шкоду діями відповідача.
04.08.2025 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі № 910/6934/25 до моменту вступу у законну силу рішення Київського окружного адміністративного суду, оскільки в якості доказу у даній справі позивачем надано наказ № 807 від 29.07.2024, однак, станом на 04.08.2025 у Київському окружному адміністративному суді відкрито справу № 320/37896/25 про визнання зазначеного наказу протиправним та його скасування, а у випадку скасування зазначеного наказу у позивача не має підстав для заявлення позову щодо повернення мікрогранту у сумі 250 000,00 грн. Таким чином, на переконання відповідача, факти, які мають бути встановлені в адміністративному судочинстві, мають преюдиційне значення для даної справи.
07.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, в якій зазначається, що станом на 07.08.2025 в Київському окружному адміністративному суді не відкрито провадження у справі № 320/37896/25 про визнання наказу протиправним та його скасування, отже підстав для зупинення провадження на підставі зави від 04.07.2025 відповідно до п. 5 частини першої ст. 227 ГПК України, не існує.
Відповідно до п. 5 частини першої ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно усталеної судової практики щодо застосування п. 5 частини першої ст. 227 ГПК України, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з'ясовувати:1) як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ. Вказаний висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 04.08.2021 у справі № 903/636/20 та від 14.09.2022 у справі № 911/1977/21.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19.
При цьому, сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 частини першої ст. 227 ГПК України. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. Подібний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 914/2930/21, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Отже, зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість ii розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі i рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору. Аналогічна позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 917/14/20 та від 20.10.2022 у справі № 9100/9076/18.
Крім того, за приписами п. 5 частини першої ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Поряд з цим, відповідачем у заяві про зупинення провадження у зазначеній справі не наведено жодних підстав неможливості судом розгляду справи та / або самостійно встановити всіх обставин справи з наданням пpaвової оцінки відповідним доказам.
Так, у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 Верховний Суд зазначив, що господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов'язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі ст. 2 та ст. 11 ГПК України.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Відтак, у даному випадку відсутня така необхідність для зупинення провадження у справі, оскільки не існує об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до результатів розгляду Київським окружним адміністративним судом справи № 320/37896/25, у зв'язку з чим заява відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
За приписами частини п'ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п'ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
14.06.2023 ТОВ «ВД Масаві» звернулось через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Дія» з Заявою № 171ІFN на отримання гранту на власну справу, за фактичним місцем провадження діяльності: м. Київ, просп. Берестейський, буд. 57, прим. 503.
Відповідно до долученого до Заяви № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023 бізнес-плану, який є невід'ємним додатком до зазначеної заяви, метою отримання гранту від держави на розвиток власного бізнесу у розмірі 250 000,00 грн є розвиток існуючого бізнесу у сфері виробництва книжок (кошти планується витратити на придбання відповідного обладнання, матеріалів, оренду та рекламу).
Крім того, відповідач повідомив і про залучення власних для розвитку зазначеного бізнесу коштів у розмірі 350 000,00 грн.
Зі змісту вказаної Заяви № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023 вбачається, що кількість працівників, яких відповідач планував найняти зазначена - 3.
14.11.2023 Державним центром зайнятості прийнято рішення про надання відповідачу мікрогранту на розвиток власного бізнесу в сумі 250 000,00 грн, що затверджено наказом № 191 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу» (п. 33 Додатку до наказу - унікальний ідентифікатор заявки 171ІFN).
23.03.2023 між AT «Ощадбанк» (далі - Уповноважений банк) та Державним центром зайнятості (далі - ДЦЗ) було укладено Договір про взаємодію № 2/19-23, згідно з п. 2.2. якого, ДЦЗ, як головний розпорядник коштів Фонду, здійснює надання мікрогрантів через Уповноважений банк на підставі рішення ДЦЗ, яке оформлюється наказом, прийнятим на підставі переліку висновків Уповноваженого банку, сформованого відповідно до Порядку та цього Договору про взаємодію.
Уповноважений банк відкриває спеціальний рахунок для зарахування коштів на надання мікрогрантів, призначений для подальшого перерахування коштів Уповноваженим банком на рахунок Отримувача (юридичної особи, яка подала Заяву на отримання мікрогранту), відкритий в Уповноваженому банку для забезпечення супроводу видаткових операцій Отримувача (п. 2.3. Договору про взаємодію).
Відповідно до пп. 4.1.2. п. 4.1. Договору про взаємодію, для виплати мікрогрантів Отримувачам Уповноважений банк на підставі цього Договору про взаємодію відкриває спеціальний рахунок, з якого надалі здійснюється перерахування мікрогрантів.
Уповноважений банк на підставі отриманої від ДЦЗ інформації про прийняття рішення організовує укладання договорів про надання мікрогранту (шляхом прийняття заяв про приєднання до такого договору надання мікрогранту) та відкриття рахунків Отримувачам для забезпечення супроводу видаткових операцій Отримувачів, при цьому Уповноважений банк здійснює прийняття від Одержувачів заяв про приєднання до договору про надання мікрогранту (який укладається між ДЦЗ та Отримувачами на виконання умов цього Договору про взаємодію) за формою, визначеною наказом Мінекономіки (пп. 4.2.3. п. 4.2. Договору про взаємодію).
Згідно з пп. 4.2.7. п. 4.2. Договору про взаємодію, ДНЗ на підставі наказу та з урахуванням реєстру відкритих рахунків, наданих Уповноваженим банком, перераховує кошти на спеціальний рахунок Уповноваженого банку відповідно до Порядку, та законодавства, про що інформує Уповноважений банк листом та Інформацією про зарахування коштів мікрогрантів згідно з Додатком 4 до цього Договору про взаємодію.
Уповноважений банк в установленому порядку не пізніше ніж протягом двох наступних робочих днів з дня отримання коштів та Інформації про зарахування коштів мікрогрантів отриманої від ДЦЗ перераховує їх на рахунок Отримувачів, відкритих в Уповноваженому банку для забезпечення супроводу видаткових операцій Отримувача (пп. 4.2.8. п. 4.2. Договору).
Наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 № 1969 затверджено форму договору про надання мікрогранту, який є договором приєднання у розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання отримувача до всіх його умов в цілому шляхом надання АТ «Ощадбанк» Заяви про приєднання до умов цього договору в порядку, передбаченому цим договором, який укладається між Державним центром зайнятості та суб'єктом господарювання, щодо якого прийнято рішення про надання мікрогранту.
17.11.2023 відповідачем подано Заяву про приєднання до Договору про надання мікрогранту, згідно з умовами якої, відповідач приєднався до умов Договору про надання мікрогранту, який оприлюднено на офіційному сайті Державного центру зайнятості в мережі інтернет, вільний доступ до якого здійснюється за адресою (доменним ім'ям): www.dcz.gov.ua.
Вказана Заява про приєднання перевірена та прийнята AT «Ощадбанк» 20.11.2023, про що зроблена відповідна відмітка уповноваженого банку.
Згідно з розділом ІІ Договору про надання мікрогранту, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 № 1969, до умов якого приєднався відповідач 17.11.2023 шляхом підписання та подання Заяви про приєднання (далі - Договір про надання мікрогранту), на виконання цього договору на підставі рішення ДЦЗ про надання мікрогранту, прийнятого до його укладання отримувачу відповідно до Порядку та договору про взаємодію надається мікрогрант у розмірі та порядку визначених умовами цього договору.
Розмір мікрогранту, який надається отримувачу відповідно до цього договору обумовлений бізнес-планом, визначається відповідно до прийнятого ДЦЗ рішення про надання мікрогранту та зазначається у Заяві про приєднання (п. 1 розділу ІІІ Договору про надання мікрогранту).
Пунктом 2 розділу ІІІ Договору про надання мікрогранту передбачено, що мікрогрант надається у безготівковій формі у національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через Уповноважений банк у строки та порядку, визначені договором про взаємодію та Порядком. Уповноважений банк забезпечує оплату витрат отримувача на цілі, визначені у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору та передбачені бізнес-планом.
Відповідно до п. 2 розділу ІV Договору про надання мікрогранту, отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача).
Пунктом 7 розділу ІV Договору про надання мікрогранту передбачено, що для підтвердження цільового використання мікрогранту ДЦЗ через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача протягом трьох років з дня укладення отримувачем договору мікрогранту або до повного виконання обов'язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 Порядку. Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади.
Згідно з п. 1 розділу V Договору про надання мікрогранту, обов'язковою умовою договору є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається в заяві про приєднання, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.
У разі звільнення працівників, працевлаштованих відповідно до абзацу першого цього пункту, до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування на їх робочі місця в межах дворічного строку працевлаштовуються інші особи.
Умовами п. 2 розділу VІ Договору про надання мікрогранту передбачено, що отримувач зобов'язується: 1) використати кошти мікрогранту для реалізації бізнес-плану на умовах, визначених Порядком та цим договором; 2) виконати обов'язкову умову; 4) з метою здійснення моніторингу та контролю виконання умов цього договору надавати ДЦЗ (відповідному регіональному, міському, районному, міськрайонному центру зайнятості або відповідній філії регіональних центрів зайнятості, центральним та/або місцевим органам влади (у разі їх залучення)), доступ до місця провадження господарської діяльності отримувача, а також необхідну інформацію та документи, зокрема стосовно сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та створення робочих місць, протягом трьох років з дня укладення договору або до повного виконання обов'язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 Порядку (умови вказано пункту кореспондуються з правами ДЦЗ, передбаченими п. 4 розділу VІ Договору про надання мікрогранту); 5) повернути до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невиконання обов'язкової умови; 10) повідомити ДЦЗ щодо повернення суми мікрогранту у разі невиконання обов'язкових умов.
Відповідно до п. 6 розділу VІІ Договору про надання мікрогранту, у разі невиконання отримувачем обов'язкової умови він повертає відповідно до Порядку до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється ДЦЗ та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку (п. 8 розділу VІІ Договору про надання мікрогранту).
Розділом ХІ Договору про надання мікрогранту передбачено, що усі спори або розбіжності, що випливають із умов цього договору або пов'язані з цим договором та його тлумаченням, дією, припиненням або його розірванням, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У разі якщо Сторони не можуть дійти згоди шляхом переговорів, такі спори вирішуються у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Пунктом 1 розділу ХІІІ Договору про надання мікрогранту передбачено, що цей Договір укладається виключно суб'єктом господарювання щодо якого ДЦЗ прийняв рішення про надання мікрогранту та який відповідно може набути прав та обов'язків отримувача, передбачених цим договором. Інформацію про суб'єктів господарювання щодо яких прийняте зазначене рішення ДЦЗ надає Уповноваженому банку. Умови цього договору доводяться ДЦЗ до відома отримувачів шляхом оприлюднення його на сайті його тексту у вигляді файлу, на який накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи ДЦЗ.
Договір укладається шляхом приєднання отримувачем до його умов шляхом подання до Уповноваженого банку належним чином заповненої та підписаної отримувачем (його уповноваженим представником) заяви про приєднання (в трьох ідентичних примірниках), яка оформляється у письмовій формі. Договір вважається укладеним з дати проставляння Уповноваженим банком (його представником) відмітки на поданій йому отримувачем заяві про приєднання. Така відмітка проставляється Уповноваженим банком після належної ідентифікації та верифікації отримувача), а також перевірки відповідності її даних бізнес-плану та рішенню ДЦЗ про надання мікрогранту такому отримувачу. Уповноважений банк відмовляє у проставлянні зазначеної відмітки на Заяві про приєднання у випадку виявлення невідповідності вказаним документам (п. 2 розділу ХІІІ Договору про надання мікрогранту).
Згідно з п. 1 розділу XІV Договору про надання мікрогранту, цей Договір набирає чинності з дня його укладання у порядку визначеному розділом ХІІІ цього договору та діє до повного виконання зобов'язань сторін, передбачених цим договором.
Договір укладено з урахуванням положень Порядку (з п. 2 розділу XІV Договору про надання мікрогранту).
Відповідно до п. 4 розділу XІV Договору про надання мікрогранту, електронне повідомлення повинно бути підписне з використанням кваліфікованого електронного підпису та вважається отриманим Стороною-одержувачем в день його успішного відправлення. Відправлення вважається успішно відправленим, якщо Сторона (її представник), яка його направляє, отримує підтвердження іншої Сторони про те, що воно було отримано. Сторона, яка отримала електронне повідомлення зобов'язана направити іншій Стороні (відповідному її представнику) підтвердження в порядку та формі визначеній цією Стороною (її представником). У разі якщо електронне повідомлення не отримане, Сторона (її представник), яка направляє повідомлення, має негайно відправити його ще раз за будь-якими іншими відомими та попередньо визначеними адресами. Адреси отримувача зазначаються у заяві про приєднання, адреси ДЦЗ та її представників зазначаються на сайті.
Кореспонденція, що направляється Сторонами (їх представниками) з використанням послуг поштового зв'язку, вважається отриманою Стороною в установленому законодавством порядку (п. 5 розділу XІV Договору про надання мікрогранту).
Розділом XV Договору про надання мікрогранту визначено, що невід'ємною частиною цього договору є заява про приєднання до договору про надання мікрогранту та додаток до неї.
Згідно з виписки, наданої AT «Ощадбанк», на рахунок ТОВ «ВД Масаві» 22.12.2023 зараховано кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн (дата списання з рахунку 22.12.2023, виконання/зарахування 22.12.2023, отримання/прийняття 22.12.2023).
Згідно документів, наданих в матеріали справи, кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн відповідачем витрачено на: 1. закупівлю фарби друкарської на суму 9 870,00 грн та папіру крейдованого для друку на суму 24 884,83 грн, а всього 34 754,83 грн за Договором № Ш01-01/02/2024 поставки товару від 01.02.2024 (рахунок на оплату № 25 від 01.02.2024); 2. оплату за поліграфічні послуги у розмірі 39 200,00 грн за Договором надання поліграфічних послуг від 13.02.2024 (рахунок на оплату № 0503 від 05.03.3024); 3. купівлю ноутбука через інтернет замовлення згідно рахунку на оплату товару № 24308232 від 25.03.2024; 4. оплату за поліграфічні послуги у розмірі 50 800,00 грн за Договором про надання послуг від 01.03.2024 (рахунок на оплату № б/н від 10.05.3024); 5. оплата за створення та розміщення інформаційно-рекламних матеріалів в мережі інтернет у розмірі 25 000,00 грн за Договором про надання послуг від 01.03.2024 (рахунок на оплату № 12 від 14.03.2024); 6. оплата за термінал Apple 15 Pro M через інтернет замовлення на суму 40 245,17 грн по рахунку на оплату товару № 24460694. Загальна сума використаних коштів мікрогранту становить 250 000,00 грн.
23.07.2024 Київським міським центром зайнятості з метою здійснення контролю за виконанням умов договору мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу проведено перевірку/огляд за період з 22.12.2023 по 23.07.2024, про що складено Акт перевірки/огляду дотримання умов договору мікрогранту/гранту від 23.07.2024 № 300, згідно висновків якого, кошти мікрогранту використані за цільовим призначенням у повному обсязі в сумі 250 000,00 грн. Обов'язкова умова договору в частині створення нових робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку не виконана. Працевлаштовані два працівника, з яких 1 особа працевлаштована після шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача. На дату перевірки працівники продовжують працювати.
Вказаною перевіркою та Актом № 300 від 23.07.2024 встановлено, що:
- кількість робочих місць, які повинні були створені - 2, а) фактична кількість створених нових робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача - 1; 2) фактична кількість створених нових робочих місць після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача - 1, що підтверджується Додатком 1 (графа 24) та Додатком 5 (графа 18) до Податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.
- в частині працевлаштування осіб на створені робочі місця на строк не менше як на 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту: кількість працевлаштованих осіб - 2, в тому числі: ОСОБА_1 , 16.05.2024 - 2 міс. та ОСОБА_2 , 17.07.2024 - 0 міс.;
- згідно даних обміну з ДПС України станом на 01.07.2024 отримувачем сплачено податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, всього 22 155,00 грн, з них: сума сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) складає 10 165,00 грн та сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 11 990,00 грн.
Відповідно до п. 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738, п. 7 розділу VІІ «Відповідальність сторін» Договору про надання мікрогранту, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 № 1969, Протоколу № 16 від 25.07.2024 засідання комісії № 2 Київського міського центру зайнятості з питань надання мікрогрантів/грантів на створення або розвиток власного бізнесу, керуючись п.п. 11 п. 7.6. Положення про Київський міський центр зайнятості, ухвалено рішення про повернення суми коштів мікрогранту, у зв'язку з недотриманням умов договору про надання мікрогранту відповідно до п. 7 розділу VІІ «Відповідальність сторін» (у разі невиконання отримувачем обов'язкової умови, він повертає суму отриманого мікрогранту в повному обсязі), затверджене наказом № 807 від 29.07.2024 «Про повернення коштів мікрогранту».
Вказаним рішенням Київський міський центр зайнятості вимагав ТОВ «ВД Масаві» повернути кошти, що дорівнюють сумі 250 000,00 грн протягом одного місяця з дня отримання такого рішення на рахунок отримувача ТОВ «ВД Масаві» НОМЕР_2 в AT «Ощадбанк» згідно листа AT «Ощадбанк» № 56/4-03/417 від 09.11.2023 «Щодо надання інформації».
01.08.2024 позивачем супровідним листом № 07-2-1470/10-21/24 було направлене Рішення про повернення коштів мікрогранту, яке затверджено наказом Київського міського центру зайнятості № 807 від 29.07.2024, на адреси ТОВ «ВД Масаві».
Оскільки відповідачем в порушення умов Договору про надання мікрогранту та положень Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 не виконана обов'язкова умова створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку 2 (двох) робочих місць та не працевлаштувано на них осіб, враховуючи прийняття Київським міським центром зайнятості рішення про повернення суми коштів мікрогранту, затверджене наказом № 807 від 29.07.2024, кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 підлягають поверненню відповідачем, чого останнім в добровільному порядку зроблено не було, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 48 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (чинному на момент виникнення спірних правовідносин), з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом, зокрема: сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом (частина третя ст. 16 ГК України).
Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2021 № 4618-VI (далі - Закон № 4618-VI) визначає правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва.
Відповідно до частини першої ст. 12 Закону № 4618-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна підтримка надається суб'єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України.
Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб'єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку (частина друга ст. 12 Закону № 4618-VI).
Частиною першою ст. 16 Закону № 4618-VI передбачено, що надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва. Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Основними видами фінансової державної підтримки є, зокрема: 3) надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва; 4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи; 6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами; 8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки. Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства (частини друга та третя ст. 16 Закону № 4618-VI).
Відповідно до статей 12 і 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 затверджено Порядок надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу (далі - Порядок № 738).
Згідно з п. 1 Порядку № 738 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Порядок визначає: умови, критерії, механізм надання безповоротної державної допомоги фізичним особам, суб'єктам господарювання (далі - отримувач) у формі мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу (далі - мікрогрант); механізм використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття для надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу та коштів, передбачених Мінекономіки за бюджетною програмою «Надання грантів для створення або розвитку бізнесу» для надання безповоротної державної допомоги отримувачу у формі мікрогранту. Метою надання безповоротної державної допомоги у формі мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток власного бізнесу.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки. Розпорядником коштів Фонду є Державний центр зайнятості (п. 2 Порядку № 738).
Умовами п. 4 Порядку № 738 передбачено, що розмір мікрогранту, який надається одному отримувачу, визначається відповідно до його запиту, але не менше 50000 гривень та не перевищує, зокрема: 250000 гривень у випадку зобов'язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників на умовах, визначених цим Порядком.
Заяву на отримання мікрогранту (далі - заява) подають отримувачі, зокрема: юридичні особи, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни України (п. 8 Порядку № 738).
Пунктом 9 Порядку № 738 передбачено, що заява формується отримувачем особисто або у відділенні уповноваженого банку засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) після проходження ним ідентифікації та автентифікації з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, та/або інших засобів ідентифікації, які дають змогу однозначно встановлювати особу отримувача. Заява формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до відомостей, визначених пунктами 10 і 11 цього Порядку. Формування заяви закінчується накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2023 ТОВ «ВД Масаві» звернулось через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Дія» з Заявою № 171ІFN на отримання гранту на власну справу у розмірі 250 000,00 грн згідно долученого до заяви бізнес-плану за фактичним місцем провадження діяльності: м. Київ, просп. Берестейський, буд. 57, прим. 503, із запланованою кількістю працівників, яких відповідач планував найняти - 3.
14.11.2023 Державним центром зайнятості прийнято рішення про надання відповідачу мікрогранту на розвиток власного бізнесу в сумі 250 000,00 грн, що затверджено наказом № 191 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу» (п. 33 Додатку до наказу - унікальний ідентифікатор заявки 171ІFN).
17.11.2023 відповідачем подано Заяву про приєднання до Договору про надання мікрогранту, згідно з умовами якої, відповідач приєднався до умов Договору про надання мікрогранту, який оприлюднено на офіційному сайті Державного центру зайнятості в мережі інтернет, вільний доступ до якого здійснюється за адресою (доменним ім'ям): www.dcz.gov.ua.
Вказана Заява про приєднання перевірена та прийнята AT «Ощадбанк» 20.11.2023, про що зроблена відповідна відмітка уповноваженого банку.
Згідно з виписки, наданої AT «Ощадбанк», на рахунок ТОВ «ВД Масаві» 22.12.2023 зараховано кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн.
Зі змісту документів, долучених до матеріалів справи вбачається, що кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн відповідачем витрачено на: 1. закупівлю фарби друкарської на суму 9 870,00 грн та папіру крейдованого для друку на суму 24 884,83 грн, а всього 34 754,83 грн за Договором № Ш01-01/02/2024 поставки товару від 01.02.2024 (рахунок на оплату № 25 від 01.02.2024); 2. оплату за поліграфічні послуги у розмірі 39 200,00 грн за Договором надання поліграфічних послуг від 13.02.2024 (рахунок на оплату № 0503 від 05.03.3024); 3. купівлю ноутбука через інтернет замовлення згідно рахунку на оплату товару № 24308232 від 25.03.2024; 4. оплату за поліграфічні послуги у розмірі 50 800,00 грн за Договором про надання послуг від 01.03.2024 (рахунок на оплату № б/н від 10.05.3024); 5. оплата за створення та розміщення інформаційно-рекламних матеріалів в мережі інтернет у розмірі 25 000,00 грн за Договором про надання послуг від 01.03.2024 (рахунок на оплату № 12 від 14.03.2024); 6. оплата за термінал Apple 15 Pro M через інтернет замовлення на суму 40 245,17 грн по рахунку на оплату товару № 24460694. Загальна сума використаних коштів мікрогранту становить 250 000,00 грн.
Відповідно до п. 7 розділу ІV Договору про надання мікрогранту передбачено, що для підтвердження цільового використання мікрогранту ДЦЗ через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача протягом трьох років з дня укладення отримувачем договору мікрогранту або до повного виконання обов'язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 Порядку. Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади. Зазначені умови Договору кореспондуються з положеннями п. 21 Порядку № 738.
Пунктом 20 Порядку № 738 визначено, зокрема, що обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту. У разі призову отримувача на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідними документами та заявою на ім'я керівника регіонального центру зайнятості, виконання обов'язкової умови договору мікрогранту тимчасово зупиняється та продовжується після демобілізації отримувача.
Так, 23.07.2024 Київським міським центром зайнятості з метою здійснення контролю за виконанням умов договору мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу проведено перевірку/огляд за період з 22.12.2023 по 23.07.2024, про що складено Акт перевірки/огляду дотримання умов договору мікрогранту/гранту від 23.07.2024 № 300, згідно висновків якого, кошти мікрогранту використані за цільовим призначенням у повному обсязі в сумі 250 000,00 грн. Обов'язкова умова договору в частині створення нових робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку не виконана. Працевлаштовані два працівника, з яких 1 особа працевлаштована +після шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача. На дату перевірки працівники продовжують працювати.
Відповідно до встановлених під час перевірки фактів, виявлено, зокрема, що кількість робочих місць, які повинні були створені - 2, а) фактична кількість створених нових робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача - 1 (Неділько К.В., 16.05.2024 - 2 міс.); 2) фактична кількість створених нових робочих місць після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача - 1 (Гольдський В.С., 17.07.2024 - 0 міс.), що підтверджується Додатком 1 (графа 24) та Додатком 5 (графа 18) до Податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.
Таким чином, позивачем встановлено працевлаштування відповідачем лише одну особу після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача (дата зарахування - 22.12.2024 , дата працевлаштування працівника - 16.05.2024), у зв'язку з чим відповідачем не виконано обов'язкову умову мікрогранту, передбаченого нормами Порядку № 738 та Договору про надання мікрогранту.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що рахунок … 001 є кореспондентським, який відкривається банком іншому банку для виконання міжбанківських платіжних операцій, тому відповідач не виступає стороною у таких операціях і такий рахунок не може вважатись рахунком ТОВ «ВД Масаві», тоді як, відповідачем було відкрито рахунок НОМЕР_1 , на який було здійснено валютування тільки 07.02.2024, і саме ця дата має вважатися датою отримання коштів мікрогранту.
Проте, умовами п. 2.3. Договору про взаємодію передбачено, що уповноважений банк відкриває спеціальний рахунок для зарахування коштів на надання мікрогрантів, призначений для подальшого перерахування коштів Уповноваженим банком на рахунок Отримувача (юридичної особи, яка подала Заяву на отримання мікрогранту), відкритий в Уповноваженому банку для забезпечення супроводу видаткових операцій Отримувача.
Відповідно до Заяви ТОВ «ВД Масаві» про приєднання до Договору про надання мікрогранту від 17.11.2023, мікрогрант перераховується на рахунок отримувача НОМЕР_1 .
Згідно даних виписок по рахунку НОМЕР_1 (ТОВ «ВД Масаві») за період: 01.01.2022-19.03.2024, наданої відповідачем, та за період: 01.01.2023-10.10.2024, наданої позивачем, 22.12.2023 з рахунку НОМЕР_3 було зараховано кошти (кредит) мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн (дата списання з рахунку 22.12.2023, виконання/зарахування 22.12.2023, отримання/прийняття 22.12.2023).
Здійснення валютування на вказаний рахунок, за твердженням відповідача 07.02.2024, вказані виписки не містять, проте містять дані про здійснення оплати 07.02.2024 у розмірі 34 754,83 грн особі підприємцю Школін А.В. за Договором № Ш01-01/02/2024 поставки товару від 01.02.2024 (рахунок на оплату № 25 від 01.02.2024) тощо.
Таким чином, шестимісячний період виконання відповідачем обов'язкової умови починається з дня зарахування коштів на його рахунок НОМЕР_1 - з 22.12.2023.
Також, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що ним виконані вимоги Порядку № 738 у повному обсязі, оскільки згідно з наказом № 1/7ВК від 01.01.2024 затверджено новий штатний розклад та було створено 3 нових робочих місця та прийняті на роботу на новостворені робочі місця на посаду кореспондент ОСОБА_1 відповідно до наказу від 14.05.2024 № 10-ВК та Гольдський В.С. відповідно до наказу від 16.07.2024 № 11-ВК, які станом на момент подання позову знаходиться у трудових відносинах з 15 місяців та 13 місяців, а позивач безпідставно ототожнює поняття «створення робочого місця» та «працевлаштування особи на робоче місце».
Слід зазначити, що надані відповідачем наказ № 1/7ВК від 01.01.2024 та штатний розклад, завірений директором та печаткою ТОВ «ВД Масаві» як копії «згідно з оригіналом», проте самі копії вказаного наказу та штатного розпису не містять підпису директора та печатки ТОВ «ВД Масаві».
Так, згідно з п. 1 розділу V Договору про надання мікрогранту, обов'язковою умовою договору є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається в заяві про приєднання, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.
Відповідно до п. 4 Порядку № 738 розмір мікрогранту, що не перевищує 250 000,00 грн, надається одному отримувачу у випадку зобов'язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників на умовах, визначених цим Порядком.
Також, згідно з абз. 3 п. 20 Порядку № 738, обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту.
Таким чином, умовами Договору та положеннями Порядку № 738 передбачено виконання отримувачем дві обов'язкові умови: 1. виконання обов'язку створення не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та 2. прийняття на них працівників.
Разом з тим, протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок відповідача (з 22.12.2023 по 22.06.2024), останнім було працевлаштовано лише 1 особу ОСОБА_1 16.05.2024, тоді як ОСОБА_2 влаштовано 17.07.2024, тобто поза межами шестимісячного терміну, що є невиконанням обов'язкової умови.
Крім того, обов'язок щодо виконання обов'язкової умови покладається саме на отримувача мікрогранту (відповідача), який не звертався за допомогою у підборі персоналу до центру зайнятості, у зв'язку з чим посилання відповідача на солідарну відповідальність з позивачем через не інформування останнім про можливість укомплектування робочих місць особами з числа зареєстрованих безробітних не приймається як підстава для звільнення відповідача від обов'язку повернути кошти отриманого мікрогранту згідно з умовами Договору та Порядку.
Умовами п. 20 Порядку № 738 передбачено, зокрема, що у разі невиконання обов'язкової умови договору мікрогранту, зокрема нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
Відповідні рішення про повернення приймаються регіональними центрами зайнятості.
Київським міським центром зайнятості прийнято рішення про повернення коштів мікрогранту отримувача ТОВ «ВД Масаві», затвердженого наказом № 807 від 29.07.2024 «Про повернення коштів мікрогранту», яким вимагалось ТОВ «ВД Масаві» повернути кошти, що дорівнюють сумі 250 000,00 грн протягом одного місяця з дня отримання такого рішення на рахунок отримувача ТОВ «ВД Масаві» НОМЕР_2 в AT «Ощадбанк» згідно листа AT «Ощадбанк» № 56/4-03/417 від 09.11.2023 «Щодо надання інформації».
01.08.2024 позивачем супровідним листом № 07-2-1470/10-21/24 було направлене Рішення про повернення коштів мікрогранту, яке затверджено наказом Київського міського центру зайнятості № 807 від 29.07.2024 на адреси ТОВ «ВД Масаві»: м. Київ, просп. Берестейський, буд. 57, прим. 503 (фактичне місце провадження діяльності згідно Заяви № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023), 03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 15-А, гурт (місцезнаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та на електронну адресу, зазначену у Заяві № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023: olia8k@gmail.com.
Проте, відповідачем не було повернуто коштів мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн, доказів протилежного в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування стягнення з відповідача повного обсягу наданого йому мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн, позивач посилається на положення п. 20 Порядку № 738.
Так, умовами абз. 7 п. 20 Порядку № 738 передбачено, що у разі невиконання обов'язкової умови договору мікрогранту, зокрема нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
Абзацем 10 п. 20 Порядку № 738 передбачено, що у разі коли отримувачем протягом трирічного строку реалізації проекту сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, у сумі, що є меншою, ніж отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту та сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників повертається отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту.
Відповідно до пп. 5) п. 2 розділу VІ Договору про надання мікрогранту, отримувач зобов'язується: повернути до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невиконання обов'язкової умови.
У разі невиконання отримувачем обов'язкової умови він повертає відповідно до Порядку до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (п. 6 розділу VІІ Договору про надання мікрогранту).
Приймаючи до уваги вищезазначені умови Договору про надання мікрогранту та положення Порядку № 738, враховуючи, що обов'язковою умовою Договору про надання мікрогранту є створення 2 робочих місць та працевлаштування на них осіб протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку, а повернення одержувачем (відповідачем) суми мікрогранту у разі невиконання обов'язкової умови, відповідно до абз. 7 п. 20 Порядку № 738, має відбуватись протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду, то одержувач (відповідач) має повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за шестимісячний період в який мала бути виконана обов'язкова умова.
Так, перевіркою та Актом № 300 від 23.07.2024 встановлено, зокрема, що згідно даних обміну з ДПС України станом на 01.07.2024 отримувачем сплачено податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, всього 22 155,00 грн, з них: сума сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) складає 10 165,00 грн та сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 11 990,00 грн.
Таким чином, відповідач має повернути уповноваженому банку 227 845,00 грн, що становить різницю між сумою отриманого мікрогранту (250 000,00 грн) та фактично сплаченими податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за шестимісячний період в який мала бути виконана обов'язкова умова (22 155,00 грн).
Слід зазначити, що наданий відповідачем лист від 14.07.2025 № 14/07/2025-1 про сплату ним податків по співробітникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за період 07.2024-06.2025 (після шестимісячного строку з дня зарахування коштів) у загальній сумі податків у розмірі 86 400,00 грн не приймається судом до уваги, оскільки не є належним доказом дійсності відрахувань та сплат ТОВ «ВД Масаві» податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки порядок адміністрування податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, визначається виключно податковим законодавством, законодавством про збір та ведення обліку єдиного внеску (п. 3.3. ст. 3 Податкового кодексу України).
Також судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що рішення про повернення коштів мікрогранту обґрунтоване «недотриманням умов договору про надання мікрогранту відповідно до п. 7 VII договору «відповідальність сторін», тоді як вказаним пунктом передбачені наслідки неможливості встановлення факту цільового використання або встановлення факту нецільового використання мікрогранту за результатами перевірки, а оскільки Актом № 300 не виявлено факту нецільового використання коштів мікрогранту, то й підставою для прийняття рішення щодо повернення суми мікрогранту такий факт бути не може, оскільки у вказаному рішенні чітко зазначено підставу прийняття рішення з посиланням на п. 20 Порядку № 738: (у разі невиконання отримувачем обов'язкової умови).
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді повернення мікрогранту є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у сумі 227 845,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач також зазначав, що позивач не надіслав лист-претензію з вимогою про повернення гранту, чим порушив умови договору, та одночасно порушена норма ст. 222 ГК України, таким чином, оскільки обов'язковість проведення переговорів безпосередньо визначена в договорі, то відсутність вжиття заходів досудового врегулювання спору є підставою для повернення позовної заяви.
Разом з тим, як зазначалось, рішення про повернення коштів мікрогранту, в якому вимагалось від ТОВ «ВД Масаві» повернути кошти у розмірі 250 000,00 грн протягом одного місяця з дня отримання цього рішення, направлялось позивачем 01.08.2024 супровідним листом № 07-2-1470/10-21/24 на адреси: м. Київ, просп. Берестейський, буд. 57, прим. 503 (фактичне місце провадження діяльності згідно Заяви № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023), 03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 15-А, гурт (місцезнаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та на електронну адресу, зазначену у Заяві № 171ІFN на отримання гранту на власну справу від 14.06.2023: olia8k@gmail.com.
Судом враховано, що доказів надсилання вказаного супровідного листа з рішенням на зазначені в ньому адреси відповідача позивачем в матеріали справи надано не було, проте заперечень щодо їх отримання відповідачем не заявлено.
У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 Порядку № 738 сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку (п. 21 Порядку № 738).
Згідно позиції, викладеній у постанові Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 1.380.2019.002646 та від 17.04.2020 № 520/6589/19, досудове врегулювання спору - це вчинення сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлений у законі випадків.
Чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов'язань контрагентом без попереднього пред'явлення йому претензії. Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує. Вказана правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 у справі 1-2/2002.
Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Відповідно до частини першої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно зі ст. 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Таким чином, недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб'єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.
Отже, сторона, що постраждала, може звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов'язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором. Аналогічні правова позиція висловлена послідовно у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 27.12.2018 у справі № 127/8837/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 175/1387/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 569/2609/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 2-2550/09.
З огляду на викладене, доводи відповідача, викладені у письмових поясненних не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до частини третьої ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша ст. 74 ГПК України).
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Частиною першою ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга ст. 79 ГПК України).
За приписами частин першої та другої ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята ст. 236 ГПК України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з частковим задоволення позовних вимог, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, позивачем у позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс та які може складає: судовий збір у розмірі 3 750,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Масаві» (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 15-А, Гуртожиток; ідентифікаційний код: 40437063) кошти мікрогранту у розмірі 227 845 (двісті двадцять сім тисяч вісімсот сорок п'ять) грн 00 коп. на спеціальний рахунок, відкритий для операцій надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу в Акціонерному товаристві «Ощадбанк» (ідентифікаційний код 00032129) IBAN НОМЕР_2 .
3. Стягнути з до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Масаві» (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 15-А, Гуртожиток; ідентифікаційний код: 40437063) на користь Київського міського центру зайнятості (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 47 Б; ідентифікаційний код: 03491091) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 417 (три тисячі чотириста сімнадцять) грн 68 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова