ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2025Справа № 910/11881/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Плаймтекс»
до Акціонерного товариства “Укрнафта»
про стягнення заборгованості в розмірі 8 093 931,34 грн.
Представники сторін:
від позивача: Діденко Ю.О., ордер серія ВА № 1126891; Носков А.Л., керівник;
від відповідача: Кшижевська К.О., довіреність № 01/01/07-481 від 06.08.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Плаймтекс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення заборгованості в розмірі 8 093 931,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю № 13/1506-МТР/25 від 28.03.2025, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.10.2025.
17.10.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 задоволено заяву представника відповідача - Кшижевської Катерини Олександрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
21.10.2025 представником позивача подано відповідь на відзив та заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Також, 21.10.2025 від представника позивача - Діденко Юлії Олександрівни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 задоволено заяву представника позивача - Діденко Юлії Олександрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
23.10.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 27.10.2025 представники сторін з'явились.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 10.11.2025.
06.11.2025 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
10.11.2025 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 10.11.2025 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.12.2025.
01.12.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
01.12.2025 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.
У судове засідання 01.12.2025 представники сторін з'явились.
Дослідивши у судовому засіданні подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що означена заява не підлягає прийняттю до розгляду, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 2 частини 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Однак, у судовому засіданні 10.11.2025 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.12.2025, а отже підготовче засідання закінчено 10.11.2025.
При цьому, стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на викладене, оскільки заява позивача про зменшення розміру позовних вимог подана після закінчення підготовчого засідання, означена заява не може бути прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим, залишається без розгляду.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 08.12.2025.
У судове засідання 08.12.2025 представники сторін з'явились.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві та просив зменшити розмір нарахованої пені на 50%.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 08.12.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Плаймтекс» (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір про закупівлю № 13/1506-МТР/25 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки Джерело безперебійного живлення, ДК 021:2015 31150000-2 Баласти для розрядних ламп чи трубок (далі - товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товарна умовах цього Договору.
Номенклатура, кількість, ціна умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком № 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною (п. 2.1 Договору).
Загальна сума Договору, згідно з п. 3.2 Договору, становить 8 625 096,00 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 1 437 516,00 грн.
За умовами п. 4.2 Договору розрахунок за весь товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Відповідно до п. 5.1 Договору умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного Договору.
Згідно з п. 5.3 Договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
У відповідності до п. 5.4 Договору датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Відповідно до п. 7.4 Договору у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (шляхом проставлення власноручного підпису або накладення електронних підписів, у залежності від форми складання Договору: паперовій чи у формі електронного документу відповідно) та діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором (п. 11.1 Договору).
Пунктом 14.13 Договору визначено, що всі зміни або розірвання Договору вчиняються шляхом укладення додаткових угод та набирають чинності з моменту укладення цих додаткових угод, окрім випадків, передбачених Договором.
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію на суму 8 625 096,00 грн.
На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 8 625 096,00 грн згідно видаткових накладних № 42 від 18.06.2025 на суму 1 851 048,00 грн, № 52 від 08.07.2025 на суму 2 087 352,00 грн, № 53 від 08.07.2025 на суму 2 047 968,00 грн, № 58 від 22.07.2025 на суму 1 457 208,00 грн, № 59 від 22.07.2025 на суму 1 181 520,00 грн, що також підтверджується Актами приймання передачі від 18.06.2025 на суму 1 851 048,00 грн, від 08.07.2025 на суму 2 087 352,00 грн, б/д на суму 2 047 968,00 грн, від 22.07.2025 на суму 1 457 208,00 грн, від 22.07.2025 на суму 1 181 520,00 грн.
Відповідач звернувся до позивача із Вимогою б/д б/н про сплату штрафних санкцій у розмірі 120 278,73 грн у зв'язку з порушенням строків поставки, за результатами розгляду якої позивачем згідно платіжної інструкції № 1975 від 05.08.2025 сплачено відповідачу штрафні санкції в розмірі 120 278,73 грн.
Листом № 01/01/13/10/28/02-02/01/12105 від 04.08.2025 відповідач звернувся до позивача із проханням змінити строк оплати з 30 календарних днів на 90 календарних днів шляхом укладення додаткової угоди, за результатами розгляду якого позивач Листом вих. № 180825-1 від 18.08.2025 повідомив про відхилення пропозиції щодо зміни умов оплати.
Також позивач звернувся до відповідача із Претензією вих. № 220825-1 від 22.08.2025, у якій просив відповідача виконати свої зобов'язання за Договором та перерахувати заборгованість в розмірі 8 625 096,00 грн.
На виконання умов Договору, відповідачем частково оплачено поставлений позивачем товар на суму 662 898,84 грн згідно платіжних інструкцій № 77843УГ25 від 28.08.2025 на суму 500 000,00 грн та №79917УГ25 від 04.09.2025 на суму 162 898,84 грн.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що покупець, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим, за ПАТ «Укрнафта», з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог обліковується заборгованість у розмірі 5 462 197,16 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 110 371,88 грн та 3% річних у розмірі 21 362,30 грн.
Крім того, позивачем в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України заявлено клопотання про стягнення пені у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості у розмірі 7 962 197,16 грн за період з 23.09.2025 до 25.09.2025, та від суми заборгованості у розмірі 7 462 197,16 грн починаючи з 26.09.2025 до 29.09.2025, та від суми заборгованості у розмірі 6 462 197,16 грн починаючи з 30.09.2025 до 08.10.2025, та від суми заборгованості у розмірі 5 462 197,16 грн починаючи з 09.10.2025 до моменту виконання рішення суду.
Відповідач в свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначає, що внаслідок активізації збройної агресії з боку російської федерації та масових атак на нафтопереробні потужності України, на іншу критично важливу інфраструктуру, від стабільності роботи якої залежить також і господарська діяльність товариства, відбулася істотна зміна обставин, якими керувалося АТ «Укрнафта» при укладанні договору про закупівлю, та внаслідок чого, товариство змушене віднаходити правові можливості забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань належним чином, в зв'язку з чим просить зменшити розмір штрафних санкції на 50% від заявленої до стягнення позивачем суми.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до п. 5.4 Договору датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором на суму 8 625 096,00 грн згідно видаткових накладних № 42 від 18.06.2025 на суму 1 851 048,00 грн, № 52 від 08.07.2025 на суму 2 087 352,00 грн, № 53 від 08.07.2025 на суму 2 047 968,00 грн, № 58 від 22.07.2025 на суму 1 457 208,00 грн, № 59 від 22.07.2025 на суму 1 181 520,00 грн, що також підтверджується Актами приймання передачі від 18.06.2025 на суму 1 851 048,00 грн, від 08.07.2025 на суму 2 087 352,00 грн, б/д на суму 2 047 968,00 грн, від 22.07.2025 на суму 1 457 208,00 грн, від 22.07.2025 на суму 1 181 520,00 грн, які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 4.2 Договору розрахунок за весь товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість у розмірі 5 462 197,16 грн згідно платіжних доручень № 105313УГ25 від 13.11.2025 на суму 1 000 000,00 грн, № 107998УГ25 від 20.11.2025 на суму 1 000 000,00 грн, № 111204УГ25 від 27.11.2025 на суму 3 462 197,16 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, а також у постановах КГС ВС від 26 липня 2018 року у справі № 910/23359/15, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, від 18 липня 2019 року у справі № 916/3147/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 920/240/18, від 18 липня 2023 року у справі № 906/1357/20 та від 16 серпня 2023 року у справі № 910/5571/22 викладено висновки, за змістом яких закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то ця обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Отже, закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 5 462 197,16 грн, провадження у справі частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 5 462 197,16 грн підлягає закриттю.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 110 371,88 грн та 3% річних у розмірі 21 362,30 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 21 362,30 грн.
В свою чергу, відповідно до п. 7.4 Договору у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 110 371,88 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 50%, суд зазначає наступне.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, обов'язок доказування переліку виняткових випадків, які мають істотне значення, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, покладається на сторону, до якої така санкція застосовується та кореспондується із обов'язком довести такою стороною, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Відповідач обґрунтовуючи необхідність зменшення розміру неустойки посилається на те, що внаслідок активізації збройної агресії з боку російської федерації та масових атак на нафтопереробні потужності України, на іншу критично важливу інфраструктуру, від стабільності роботи якої залежить також і господарська діяльність товариства, АТ «Укрнафта» змушене віднаходити правові можливості забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань належним чином.
Окрім цього, відповідач звертає увагу, що товариство виконує мобілізаційні завдання, працює на оборонну промисловість всієї країни у складний період воєнного стану та здійснює свою діяльність в рамках фінансового плану, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що унеможливлює здійснення витрат, не передбачених таким планом
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Суд зазначає, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (пункт 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Отже, враховуючи вищезазначені обставини та беручи до уваги стратегічний характер завдань та діяльності відповідача спрямованих на забезпечення обороноздатності Держави, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача, суд дійшов висновку, що обґрунтованим зменшенням розміру заявленої до стягнення пені на 50% до 55 185,94 грн.
Також позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України стягнути пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості у розмірі 7 962 197,16 грн за період з 23.09.2025 до 25.09.2025, та від суми заборгованості у розмірі 7 462 197,16 грн починаючи з 26.09.2025 до 29.09.2025, та від суми заборгованості у розмірі 6 462 197,16 грн починаючи з 30.09.2025 до 08.10.2025, та від суми заборгованості у розмірі 5 462 197,16 грн починаючи з 09.10.2025 до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведеної норми процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача - один із видів відповідальності.
Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.
За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України приписи застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується.
Тож правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
Також, зміст частини десятої статті 238 ГПК України про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Натомість, заявляючи клопотання про нарахування пені у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України позивач фактично ототожнює із вимогою про стягнення пені як такої, яка заявляється у порядку позовного провадження, та за яку підлягає сплаті судовий збір.
Як вже зазначалось судом, приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України, які надають суду право задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, передбачає визначення конкретної суми до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті, на яку і здійснюється таке нарахування після ухвалення судового має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення, в той час як заявлені у поданому клопотанні в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України клопотанні вимоги, таким приписам та меті не відповідають.
Приймаючи до уваги вищевикладене та зважаючи на те, що позивачем ототожнено позовні вимоги із правом на заявлення клопотання у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, а також з огляду на сплату суми основного боргу в процесі розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для застосування приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 462 197,16 грн та часткове задоволення позовних вимог в іншій частині, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Плаймтекс» (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82А, ідентифікаційний код: 41741376) пеню у розмірі 55 185 (п'ятдесят п'ять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн 94 коп., 3% річних у розмірі 21 362 (двадцять одна тисяча триста шістдесят дві) грн 30 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 580 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят) грн 81 коп.
3. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 5 462 197 грн 16 коп. закрити.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 17.12.2025.
Суддя О.А. Грєхова