ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/11467/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23; ідентифікаційний номер 33745659)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 81 341,06 грн,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № ВП-30005-Ш від 01.03.2024 у розмірі 81 341,06 грн, з яких: 72 128,88 грн основного боргу, 5 723,02 грн інфляційних втрат, 1 620,73 грн 3% річних та 1 868,43 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
22.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.03.2024 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (далі - позивач, виконавець) та Фізичною особою-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, замовник) було укладено договір №ВП-30005-Ш на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів.
Відповідно до умов договору виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (далі -ТПВ), що утворюються на об'єкті замовника (ресторан-бар), що знаходиться за фактичною адресою: 01054, АДРЕСА_2, а замовник зобов'язується прийняти та своєчасно оплачувати послуги. Кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ становить 14,1 куб. м в місяць.
Відповідно до п. 2.3 договору оплата послуг за цим договором, у розмірі, що вказаний у п.2.1. даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником щомісячно до 20-го числа місяця наступного за місцем надання послуг.
Згідно з п. 2.5.1 договору сторони можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій за договором шляхом ведення первинних документів в електронному вигляді, у зв'язку з чим сторони визнають всі первинні бухгалтерські документи за договором в електронному вигляді, які були виконані, опрацьовані, відправлені, передані, отримані для зберігання, використання, знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності з підтвердженням факту отримання таких документів в процесі здійснення господарської діяльності Сторін через систему електронного документообігу M.E.Doc, поданих в електронному вигляді з використання електронного цифрового підпису (надалі іменуються ЕЦП), як оригінал. Передача сторонами документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку та/або на електронних носіях здійснюється з дотриманням та у чіткій відповідності до вимог Податкового кодексу України, закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронний цифровий підпис", "Вимогам у сфері електронних довірчих послуг" затверджених постановою КМУ №992 від 07.11.2018 року, "Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
Відповідно до п. 3.5 договору замовник зобов'язується самостійно завантажувати побутові відходи до контейнеру встановленого за адресою: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 75.
Відповідно до п. 3.9 договору замовник зобов'язується здійснювати 100% (стовідсоткову) оплату послуг на умовах, зазначених у п. 2.3 та 2.5 цього договору.
У п. 5.1 та 5.2 договору сторони встановили відповідальність, відповідно у разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором, а також за прострочення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочень.
Так, позивач зазначає, що останнім було надано відповідачу послуги на загальну суму 72 128, 88 грн.
Позивачем до матеріалів справи долучено витягами з реєстру M.E.Doc на підтвердження факту направлення відповідачу рахунків на оплату та акти надання послуг.
Позивач стверджує, що зі змісту витягу з системи електронного документообігу M.E.Doc. вбачається, що вказані рахунки-фактури на оплату послуг були доставлені відповідачу. Однак, як зазначає позивач, незважаючи на отримання вказаних рахунків у передбачений договором спосіб відповідач у визначений пунктом 2.5. договору строк їх не оплатив.
Однак, за твердженнями позивача, боржник свої зобов'язання не виконав щодо підписання та повернення вищезазначених актів наданих послуг позивачу.
15.05.2024 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000024479 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024 року в розмірі 4007 грн. 16 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.03.2024 року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
01.07.2024 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000026099 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024року в розмірі 12021 грн. 48 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.05.2024 року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
16.09.2024 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000027977 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024року в розмірі 20035 грн. 80 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.07.2024 року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
12.11.2024 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000029116 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024року в розмірі 28050 (двадцять вісім тисяч п'ятдесят ) грн. 12 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 30.09.2024року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
20.02.2025 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000030209 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024 року в розмірі 44078 грн. 76 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.01.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
01.04.2025 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000032003 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024року в розмірі 48085 грн. 92 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 28.02.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
07.05.2025 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000033237 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024року в розмірі 52093 грн. 08 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 30.04.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
21.07.2025 позивачем на адресу боржника було направлено претензію №000034930 щодо сплати заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024 року в розмірі 64114 грн 56 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 30.06.2025 року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що за період з 01.03.2024 по 31.08.2025 відповідач неналежним чином виконав свої обов'язки по оплаті наданих послуг за договором №ВП-30005-Ш про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.03.2024року, тому у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 72 128,88 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 723,02 грн інфляційних втрат, 1 620,73 грн 3% річних та 1 868,43 грн пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст указаної угоди, суд встановив, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що визначені договором.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу послуги з вивезення твердих побутових відходів за період з 01.03.2024 по 31.08.2025 на загальну суму 72 128,88 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг та рахунками на їх оплату за вказаний період.
Матеріали справи містять докази направлення відповідачу рахунків на оплату та акти надання послуг через програму М.Е.Dос в Єдиному реєстрі податкових накладних реєструє податкові накладні, до яких відповідач постійно має доступ і відповідно володіє інформацією про нарахування йому вартості послуг за договором.
Витяг М.Е.Dос., який був наданий позивачем, містить підтвердження дані про факт і час одержання електронного документа, статус документів - доставлено контрагенту і підтверджується одержання електронного документа відповідачем, а також документів які мають електронний цифровий підпис.
Проте відповідач вказані акти приймання-передавання наданих послуг не підписав та не сплатив, хоча сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг не є визначальним для висновку про невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів.
Також з матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензії про сплату заборгованості за договором №ВП-30005-Ш від 01.03.2024, а саме:
- №000024479 від 15.05.2024;
- №000026099 від 01.07.2024;
- №000027977 від 16.09.2024;
- №000029116 від 12.11.2024;
- №000030209 від 20.02.2025;
- №000032003 від 01.04.2025;
- №000033237 від 07.05.2025;
- №000034930 від 21.07.2025.
Проте відповідач, зі свого боку, відповідей на вказані претензії не надав, заборгованість в сумі 72128, 88 грн за актом звірки взаєморозрахунків не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідач не надав, доводів позивача не спростував, а в матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача щодо обсягів наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 72128, 88 грн плати за надані послуги з вивезення побутових відходів підлягають задоволенню.
Крім стягнення суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 5 723,02 грн інфляційних втрат, 1 620,73 грн 3% річних та 1 868,43 грн пені.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У п. 5.1 та 5.2 договору сторони встановили відповідальність, відповідно у разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором, а також за прострочення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочень.
Разом з тим судом враховано, що послуги, які надаються позивачем за договором на надання послуг з вивезення побутових відходів, є комунальними послугами, а тому їх регулювання підпадає під норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що він є правильним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 868,43 грн пені підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Із наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд прийшов до висновку, що нарахування позивачем матеріальних втрат є правомірним.
Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків 3% річних в сумі 1 620,73 грн та інфляційних втрат в сумі 5 723,02 грн у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично правильними, а відтак, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23; ідентифікаційний номер 33745659) 72 128 (сімдесят дві тисячі сто двадцять вісім) грн 88 коп основного боргу, 5 723 (п'ять тисяч сімсот двадцять три) грн 02 коп. інфляційних втрат, 1 620 (одна тисяча шістсот двадцять) грн 73 коп. 3% річних, 1 868 (одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн 43 коп пені та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.12.2025
Суддя І.О. Андреїшина