вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
17 грудня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1210/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянув матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
до відповідача Фізичної особи - підприємця Корольової Вікторії Василівни, м. Іршава Закарпатської області
про стягнення 30 002,73 грн та усунення перешкод в користуванні майном
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського Закарпатської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Корольової Вікторії Василівни у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» неустойку у сумі 30 002,73 грн та зобов'язати фізичну особу - підприємця Корольову Вікторію Василівну усунути перешкоди у користуванні майном АТ «Укрзалізниця», а саме частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м., (ІХ) станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, шляхом демонтажу торгівельного об'єкту по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписання Акту приймання-передавання Майна.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 110-09/06-05 від 03.08.2009 з урахуванням додаткових угод.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1210/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27 жовтня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установленому порядку та строк, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
20 листопада 2025 року відповідачем у справі подано відзив на позов, за змістом якого позовні вимоги позивача підприємцем не визнаються.
На спростування аргументів відповідача, які викладені у відзиві на позов 24.11.2025 позивачем подано суду відповідь на відзив.
Відповідач, в свою чергу, скористався правом надати суду заперечення на відповідь на відзив, які надійшли на адресу суду 08.12.2025 року.
Окрім того, 11.12.2025 позивачем надано письмові пояснення щодо викладених у запереченні аргументів.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.08.2009 № 110-09/06-05 в частині повернення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном - частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м., (ІХ) станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, шляхом демонтажу торгівельного об'єкту по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписання Акту приймання-передавання Майна.
Окрім того, у зв'язку з порушенням зобов'язання щодо повернення об'єкту оренди з оренди позивачем за період з листопада 2023 року по серпень 2025 року включно в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України нараховано неустойку, яку в сумі 30 002,73 грн пред'явлено до стягнення з відповідача у справі.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 17.11.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить встановити факт припинення дії Договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.08.2009 № 110-09/06-05 у спірному періоді.
Зауважує, що у зв'язку із закінченням 30.06.2018 строку дії укладеного між сторонами договору вимоги про стягнення неустойки за період з 01.09.2023 по 26.09.2025 ґрунтуються на недіючому правочині.
Стверджує, що ненадання позивачем договору та 13 додаткових угод унеможливлює перевірку умов нарахування неустойки, а також кінцевого терміну його дії; ненадання Акту обстеження та розрахунку неустойки позбавляє можливості доведення фактичного користування у спірний період та перевірки суми неустойки, а внаслідок ненадання доказів досудового врегулювання не можливо об'єктивно оцінити нарахування неустойки та застосування позовної давності.
Зазначає, що оскільки обов'язок повернути майно виник 30.06.2018, а позов подано 20.10.2025, до неустойки, яка виникла до 20.10.2022 року, слід застосувати наслідки спливу позовної давності (3 роки, ст. 257 ЦК України).
Відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив від 24.11.2025 доводить що закінчення терміну дії договору несе за собою вимогу зі вчинення Орендарем певних дій, зокрема відповідно до п.10.8. у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за участю орендодавця, а якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Майном за час прострочення.
Зауважує, що у відзиві відповідачем не надано жодних доказів звільнення нею орендованої площадки та демонтажу торгівельного об'єкту на момент подання відзиву та пояснює, що позивач не може користуватися окремим індивідуально визначеним майном - частиною вантажної площадки площею 50.0 кв.м. (ІХ) станції Іршава РФ «Львівська залізниця», яке розміщене за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, зокрема, позивач не може надати її в оренду іншій особі, оскільки торгівельний об'єкт, що належить відповідачу, не демонтовано та площадка не повернута АТ «Укрзалізниця».
Звертає увагу на відсутність процесуальних порушень при зверненні з цим позовом до суду та вказує, що позовна давність у даному випадку не може бути застосована, оскільки майно за Договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 110-09/06-05 не повернуто Позивачу та існує триваюче порушення.
Заперечення.
В поданому суду запереченні від 05.12.2025 відповідач заявляє про свою готовність до мирного врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу, зазначаючи, при цьому, що вимоги позивача мають ознаки зловживання правом та економічного тиску, у зв'язку з чим пропонує вирішити спір на основі принципів добросовісності, пропорційності та забезпечення справедливого розрахунку щодо вкладених інвестицій.
Повторно акцентує увагу, що договірні зобов'язання між сторонами відсутні через закінчення строку дії договору, а фінансові вимоги позивача за період після спливу терміну є неправомірними.
Акцентує увагу на відсутності комерційного використання об'єкта оренди, що спростовує вимогу про стягнення неустойки за фактичне комерційне користування.
Зауважує, що позивач надав лише односторонній Акт обстеження, що не відповідає договірній вимозі про оформлення повернення Актом приймання-передачі, а відтак недоведеною є обставина неповернення майна.
Окрім того, за позицією відповідача є сумнівною процесуальна правосуб'єктність та правонаступництво позивача, позаяк Договір був укладений із ДТГО «Львівська залізниця», пізніше продовжений із ІІАТ «Українська залізницю», а позов подано від АТ «Укрзалізниця», у зв'язку з чим вважає, що позивач не довів безспірність правонаступництва від попередніх юридичних форм та не виконано переукладання договорів з правонаступником.
Стверджує, що земельна ділянка належить Іршавській міській раді, а позивач не довів, що законно успадкував право оренди комунальної землі від міської ради, що ставить під сумнів правомірність АТ «Укрзалізниця» вимагати стягнення будь-яких санкцій взагалі і є проявом зловживання правом.
Вказує, що земельна ділянка належить Іршавській міській раді, орендні права були надані державному підприємству «Укрзалізниця», а не позивачу - Акціонерному товариству «Укрзалізниця», що за позицією відповідача свідчить про недоведення законного переходу прав на оренду та ставить під сумнів правомірність вимог позивача.
Повторно стверджує про пропуск строку позовної давності та зазначає про необхідність зменшення розміру неустойки через її неспівмірність наслідкам порушення.
Вважає, що відповідач має прав на відшкодування вартості здійснених невід'ємних поліпшень відповідно до ч. 3 ст. 778 ЦК України, а тривала бездіяльність позивача має бути розцінена як мовчазна згода.
Письмові пояснення.
Позивач відповідно до письмових пояснень від 11.12.2025 наголошує, що майно передане в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів, а сам торгівельний об'єкт ФОП Корольовою В.В. розміщений та на даний час не прибраний з орендованого майна та частина вантажної площадки, площею 50.0 кв.м. (ІХ) станції Іршава, за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44 не повернута залізниці та надалі використовується для розміщення торгівельного об'єкту.
Акцентує увагу, що обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на Орендаря, ФОП Корольовою В.В. не складений, не підписаний та не направлений Залізниці для підписання.
Пояснює, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» жодним чином не ідентифікує себе як «державне підприємство», оскільки є акціонерним товариством, а твердження відповідача є вигаданими та безвідносними щодо поданого позову.
Зауважує, що земельна ділянка, на якій розташована орендована відповідачем частина вантажної площадки належить позивачу на праві постійного користування.
Доводить, що частина вантажної площадки булла передана в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту, а не будівництва приміщення; торгівельний об'єкт по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій є металевою переносною конструкцією, яка не будувалася, а збиралася/встановлювалася на об'єкті оренди, належить відповідачу та повинен бути демонтований і прибраний з об'єкту оренди після закінчення терміну дії договору оренди.
Акцентує увагу, що наявність торгівельного павільйону не може бути покращенням вантажної площадки, навпаки, вона шкодить цільовому призначенню майна та перешкоджає передачі його в подальшому в оренду.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
03 серпня 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області, як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною, як Орендарем укладено Договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 110-09/06-05 (надалі - Договір), за змістом п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину вантажної площадки (Майно), площею 50,0 м.кв. (ІХ) станції Іршава ДТГО «Львівська залізниця», вартість якої визначена згідно зі звітом про оцінку на 28.02.2009 і становить за незалежною оцінкою 7514,00 грн, розміщена за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, що перебуває на балансі Відокремленого підрозділу «Ужгородська дирекція залізничних перевезень» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі - Балансоутримувач).
За змістом п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів.
Відповідно до п. 2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди, однак, приватизація його не дозволяється (п. 2.2. Договору).
Згідно з Актом приймання-передавання майна в оренду від 03.08.2009 на виконання умов Договору частина вантажної площадки, площею 50,0 м.кв. (ІХ) станції Іршава ДТГО «Львівська залізниця» за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44 передана в оренду Фізичній особі-підприємцю Корольовій Вікторії Василівні.
Положеннями п.п. 3.1.-3.3., 3.6. Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди травень 2009 року - 115,89 грн. Орендна плата за 29 днів першого місяця оренди - серпня 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць травень 2009 року на індекси інфляції за червень, липень, серпень - 2009 р./31 х29 днів. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до п. 10.1. Договору його укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 03 серпня 2009 року по 01 серпня 2012 року включно.
Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди Сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою Стороною (п. 10.3. Договору).
Подані суду докази свідчать, що в період дії Договору його сторонами неодноразово вносилися до нього зміни, зокрема:
- 01 серпня 2012 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір №1, за змістом п.п. 1-3 якого сторони виклали в новій редакції п. 1.1. договору (в частині ідентифікації об'єкта оренди, його вартості), п. 3.1. Договору, встановивши розмір орендної плати за базовий місяць оренди в сумі 164,67 грн згідно з наданим розрахунком та продовжили термін дії Договору на той самий строк - 2 року 364 дні з 02 серпня 2012 року по 31 липня 2015 року;
- 12 червня 2014 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір про внесення змін до Договору, за змістом п.п. 1-3 якого сторони виклали в новій редакції п. 1.1. договору (в частині ідентифікації балансоутримувача об'єкта оренди), п. 5.8. Договору, встановивши зобов'язання Орендаря щодо страхування орендованого майна;
- 04 серпня 2015 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір про внесення змін до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк - з 01 серпня 2015 року по 31 грудня 2015 року;
- 15 вересня 2015 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір №1, за змістом п.п. 1-3 якого сторони виклали в новій редакції п. 1.1. договору (в частині ідентифікації об'єкта оренди, його вартості), п. 3.1. Договору, встановивши розмір орендної плати за базовий місяць оренди в сумі 285,52 грн згідно з наданим розрахунком;
- 29 січня 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (зі зміненим з 27.11.2018 типом на Акціонерне товариство «Українська залізниця») в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, яким у зв'язку з утворення ПАТ «Укрзалізниця» в порядку ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» установлено, що Орендодавцем майна за Договором є ПАТ «Укрзалізниця»; змінено відомості про Балансоутримувача об'єкта оренди; внесено зміни до п. 3.1. Договору, встановивши розмір орендної плати за базовий місяць оренди (листопад 2015 року) в сумі 291,70 грн згідно з наданим розрахунком; викладено в новій редакції п. 3.6. Договору, за якою орендна плата в розмірі 100% перераховується на рахунок Орендодавця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним; викладено в новій редакції п. 10.1. Договору, за якою такий договір дії з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно (п.п. 1-5 Додаткової угоди від 29.01.2016);
- 31 березня 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк до 30 червня 2016 року;
- 30 червня 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк з 01 липня по 31 липня 2016 року включно;
- 01 серпня 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк з 01 серпня по 31 жовтня 2016 року включно;
- 26 жовтня 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони виклали п. 3.1. Договору в новій редакції, за якою орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01 жовтня 2016 року становить 308,00 грн (без ПДВ) відповідно до розрахунку орендної плати за базовий місяць (Додаток №1 до Додаткового договору від 26.10.2016);
- 17 листопада 2016 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року включно;
- 07 квітня 2017 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п.п. 1, 2 якого сторони виклали п. 3.1. Договору в новій редакції, за якою орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01 квітня 2017 року становить 462,00 грн (без ПДВ) відповідно до розрахунку орендної плати за базовий місяць (Додаток №1 до Додаткового договору від 07.04.2017) та продовжили термін дії Договору на строк з 01 квітня по 31 грудня 2017 року включно;
- 09 січня 2018 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, яким змінено відомості про Балансоутримувача об'єкта оренди, у зв'язку з чим викладено в новій редакції п. 3.6. Договору; викладено в новій редакції п. 3.3. Договору, за якою орендна плата за січень 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць та продовжили термін дії Договору на строк з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року включно (п.п. 1-5 Додаткового договору від 09.01.2018);
- 25 квітня 2018 року Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Вікторією Василівною укладено Додатковий договір до Договору, за змістом п. 1 якого сторони продовжили термін дії Договору на строк з 01 квітня 2018 року до 30 червня 2018 року включно.
Відповідно до п. 10.5. Договору реорганізація Орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності цього Договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого Майна (його правонаступників).
При цьому, за змістом п. 10.6. Договору його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Судом встановлено відсутність домовленостей між сторонами щодо продовження строку дії Договору після 30.06.2018, що визнається обома учасниками цієї справи, а відтак, слід дійти висновку про припинення з 01.07.2018 договірних відносин між сторонами.
За змістом п. 10.8. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за участю Орендодавця. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Згідно з п. 10.9. Договору майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання- передавання про повернення Майна покладається на Орендаря.
Відповідно до Акту обстеження об'єкта оренди - частини вантажної площадки, площею 50 м.кв. від 06.10.2025 встановлено, що ФОП Корольова В.В. займає частину вантажної площадки (поз. VIII за план-схемою), площею 50 м.кв., на якій розміщено торгівельний об'єкт по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, що також не заперечено відповідачем у справі.
Якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Майном за час прострочення (п. 10.10. Договору).
За твердженням позивача відповідачем в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства не виконано обов'язку з повернення орендованого майна за закінченням строку дії Договору оренди, у зв'язку з чим Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном - частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м., (ІХ) станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, шляхом демонтажу торгівельного об'єкту по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписання Акту приймання-передавання Майна.
Крім того, позивачем згідно з поданим розрахунком станом на 01.09.2025 за період з листопада 2023 року по серпень 2025 року нараховано відповідачу 30 002,73 грн неустойки та відшкодування земельного податку, стягнення якої також є предметом позовних вимог в даній справі.
До позовної заяви позивачем долучено також претензії від 19.12.2024 за №Н-10/1964, від 29.10.2024 за №НБС-09/100, від 25.11.2024 № НБС-09/127, листи від 22.11.2023 № НІ-4577, від 26.09.2025 №Н-10/1650н про сплату неустойки та повернення орендованого майна. Однак доказів надіслання таких претензій та листів на адресу відповідача суду не надано.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, цивільні права та обов'язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.
Відповідно до ст.ст. 509, 526, 530 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк.
Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 ГК України - тут і надалі в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин).
При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За встановленими судом обставинами строк Договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 110-09/06-05 від 03.08.2009 неодноразово продовжувався сторонами цього Договору, востаннє відповідно до Додаткового договору від 25.04.2018 до Договору до 30.06.2018 включно, а відтак, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства такий догові є припиненим з 01.07.2018 року, що не заперечується сторонами у цій справі.
Частиною 4 статті 291 ГК України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Аналогічний обов'язок орендаря визначений і в частині 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ (зі змінами, чинного на час закінчення строку дії Договору), в якій зазначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
Як встановлено вище, сторонами у п.п. 10.8., 10.9. Договору визначено порядок повернення майна з оренди - протягом 3-х робочих днів за актом приймання-передачі, обов'язок щодо складення якого покладаєтсья на Орендаря (відповідача у справі).
При цьому, відповідачем не подано суду будь-яких доказів вчинення ним дій щодо фактичного повернення орендованого майна з оренди, оформлення акту приймання-передачі та фактичного звільнення об'єкта оренди від власного майна, яким відповідно до Акту обстеження об'єкта оренди від 06.10.2025 є торгівельний об'єкт по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій.
Суд приймає до уваги, що наведена обставина знаходження такого майна відповідача на орендованому у позивача майні не заперечується Фізичною особою - підприємцем Корольовою Вікторією Василівною, яка згідно поданого суду відзиву зазначає про безпідставність заявленого позову у зв'язку з закінченням строку дії договору, пропуском позивачем позовної давності, невикористанням такого торгівельного об'єкту, недоведення позивачем обставин правонаступництва та факту користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди.
В той же час, саме по собі невикористання відповідачкою належного їй торгівельного об'єкту, який розташований на об'єкті оренди не може нівелювати обов'язок Орендаря повернути об'єкт оренди в стані, в якому він його отримував в оренду, що в спірних правовідносинах пов'язується з демонтажем такого об'єкту та приведення орендованого майна - частини вантажної площадки, площею 50.0 кв.м. станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44 у стан, в який вона надавалася в оренду, тобто без розміщення на ній будь-яких малих архітектурних форм.
В даному контексті суд зважає, що саме закінчення строку договору оренди і є законодавчо встановленою підставою для повернення об'єкту оренди Орендодавцеві, а правовий статус земельної ділянки, на якій розташовано належний позивачу об'єкт оренди жодного значення у спірних правовідносинах не має, позаяк об'єктом оренди була не земельна ділянка, а окреме індивідуально-визначене майно - частина вантажної площадки, площею 50.0 кв.м. станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44.
Обов'язок Орендаря повернути орендоване майно у зв'язку із припиненням договору в стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду визначений також у п. 5.10. Договору, а згідно з п. 10.10. Договору, якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Майном за час прострочення
Матеріали справи не містять доказів повернення (намагання повернути) Орендарем орендованого за Договором майна Орендодавцю відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України та в порядку п.п. 10.8., 10.9. Договору (навпаки Акт обстеження від 06.10.2025 та заперечення відповідача проти позову свідчать про зворотнє)у зв'язку з чим, суд висновує, що відповідачем не спростовано факт користування ним нерухомим майном - частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м. станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, після припинення Договору оренди, тобто після 01.07.2018 року.
Частиною 2 статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі. Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.10.2019 у справі №924/80/19, від 16.06.2020 у справі № 910/14860/19.
Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).
Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
З врахуванням викладеного, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Вимогами частини першої статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому, боржник має надати відповідні докази неможливості виконання обов'язку з повернення майна орендодавцю.
Доказів демонтажу належного відповідачу торгівельного павільйону, який змонтовано підприємцем на об'єкті оренди та/або звернення до позивача з вимогою прийняти майно з оренди чи будь-які обставини, що свідчили б про неможливість чи перешкоджання з боку позивача підписати акт приймання-передачі суду відповідачем подано не було.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з наведеним порушенням позивачем за період з листопада 2023 року по серпень 2025 року включно нараховано відповідачу неустойку, виходячи з проіндексованого подвійного розміру орендної плати, що був встановлений Додатковим договором від 07.04.2017 до Договору (462,00 грн) та з урахуванням положень Додаткового договір від 09.01.2018 до Договору (в частині встановлення базового місяця для розрахунку індексації орендної плати - січень 2018 року), що за підрахунками позивача становить 38 868,79 грн, а відтак, з урахуванням здійснених відповідачем в означений період оплат в розмірі 8866,06 грн, предметом позовних вимог Товариство визначено стягнення з Підприємця 30 002,73 грн неустойки.
Водночас поданий суду розрахунок свідчить, що до розміру неустойки позивачем включено 237,62 грн відшкодування податку на землю, а відтак, враховуючи, що неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України нараховується саме виходячи з подвійного розміру орендної плати, ане інших платежів за договором неправомірним є нарахування відповідачу компенсації земельного податку та пред'явлення його до стягнення як неустойку за ч. 2 ст. 785 ЦК України.
У зв'язку з наведеним, суд вважає правомірним нарахування відповідачу відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки за період з листопада 2023 року по серпень 2025 року включно в сумі 29 765,11 грн, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають до задоволення судом.
В задоволенні позову в частині стягнення 237,62 грн неустойки належить відмовити, позаяк вимоги позивача в цій частині не є неустойкою, на яку вправі розраховувати Орендодавець за правилами ч. 2 ст. 785 ЦК України.
При цьому, суд враховує, що внаслідок закінчення строку дії Договору оренди в сторін припинилися будь-які договірні зобов'язання щодо сплати визначених договором платежів, окрім зобов'язання Орендаря повернути об'єкт оренди з оренди Орендодавцю та, відповідно, право останнього вимагати від Орендаря сплати неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за порушення такого зобов'язання.
Відхиляються судом також і аргументи відповідача щодо процесуальної правосуб'єктності та правонаступництво позивача, позаяк за встановленими у справі обставинами Орендодавцем спірного майна (в редакції Додаткового договору від 29.01.2016 до Договору) була юридична особа - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», яке на підставі ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» змінило тип на Акціонерне товариство, що не вважається реорганізацією юридичної особи та, відповідно, у спірних правовідносинах відсутнє правонаступництво, як таке, позаяк Орендодавець орендованого відповідачем майна з січня 2016 року залишався незмінним, а зміна філії-балансоутримувача не впливає на правосуб'єктність Орендодавця - юридичної особи.
Так, відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
За приписами ч. 1, 6 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
У відповідності до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України).
Виходячи з наведених положень законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).
Отже, відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).
З наведеного слідує, що стороною у справі має бути юридична особа, від імені якої діє філія (відокремлений підрозділ), і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 916/1288/19).
Розглядаючи заявлене у запереченні на відповідь на відзив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки через її неспівмірність наслідкам порушення, суд враховує, що обставини можливості зменшення розміру нарахованої за ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки підтверджені постановою Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22, у якій зазначено, що санкція, передбачена частиною 2 статті 7885 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).
Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Водночас, вирішуючи питання щодо зменшення розміру неустойки, суд приймає до уваги, що відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності виняткового випадку для зменшення неустойки.
Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Суд враховує, що завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, порушення відповідача щодо належного повернення об'єкта з оренди має тривалий характер - з липня 2018 року, протягом якого Орендодавець, вочевидь, позбавлений можливості надання об'єкту оренди в оренду іншому суб'єкту господарювання та, відповідно, отримувати належним чином орендну плату за правомірне користування об'єктом оренди, у зв'язку з чим твердження відповідача про неспівмірність неустойки відхиляються судом.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності виняткових обставин та/або інших істотних підстав для зменшення неустойки відповідачем не зазначено, а сама по собі думка підприємця про неспівмірність неустойки не може вважатися підставою для її зменшення, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання про зменшення неустойки належить відмовити.
При цьому, частиною 4 статті 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Крім того, за змістом частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
За встановленими у справі обставинами у п.п. 10.8., 10.9. Договору визначено порядок повернення майна з оренди - протягом 3-х робочих днів за актом приймання-передачі, обов'язок щодо складення якого покладаєтсья на Орендаря (відповідача у справі).
Відповідний обов'язок Орендаря повернути об'єкт оренди у разі припинення Договору визначений також в п. 5.10. Договору, а згідно з Актом обстеження об'єкта оренди - частини вантажної площадки, площею 50 м.кв. від 06.10.2025 встановлено, що ФОП Корольова В.В. станом на жовтень 2025 року займає частину вантажної площадки (поз. VIII за план-схемою), площею 50 м.кв., на якій розміщено торгівельний об'єкт по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, що також не заперечено відповідачем у справі, як і не надано суду доказів звільнення об'єкта оренди від належного підприємцю майна.
Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок припинення дії Договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу орендоване майно, що в спірних правовідносинах пов'язується з демонтажем малої архітектурної форми та підписанням акту приймання-передачі, а відтак до задоволення підлягають позовні вимоги про зобов'язання фізичну особу - підприємця Корольову Вікторію Василівну усунути перешкоди у користуванні майном АТ «Укрзалізниця», а саме частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м., (ІХ) станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, шляхом демонтажу торгівельного об'єкту по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписання Акту приймання-передавання Майна з оренди.
Невідповідними суд вважає аргументи відповідача щодо невід'ємних поліпшень об'єкта оренди та необхідності компенсації їх вартості, позаяк об'єктом оренди є не торгівельний павільйон, а частина вантажної площадки, площею 50.0 кв.м., наявність на якій майна відповідача, що підлягає демонтажу є не покращенням, а навпаки обтяженням об'єкта оренди, що не дозволяє його використовувати Орендодавцем без вжиття Орендарем дій щодо звільнення об'єкта оренди від власного майна.
Щодо позовної давності.
Як у відзиві на позов, так і в запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає про пропуск позовної давності до вимог про стягнення неустойки, які виникли до 20.10.2022 та відмову в задоволенні позову.
В даному контексті суд звертає увагу відповідача, що вимоги про стягнення неустойки, яка нарахована до 20.10.2022 не є предметом судового розгляду, а відтак, заява відповідача у цій частині відхиляється судом.
Окрім того, суд вважає за необхідне наголосити наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, зокрема, за приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, яка за приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
З урахуванням викладеного, в спірних правовідносинах початок перебігу для позивача строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки за Договором пов'язується зі спливом строку виконання відповідачем зобов'язань з її сплати за кожен місяць окремо, тобто з грудня 2023 року по вимогам листопада 2025 року і так далі.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами та доповненнями) на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, який з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями) неодноразово продовжувався, востаннє до 30.06.2023 року.
Окрім того, відповідно до п.п. 2) п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 (який набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В подальшому, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» 3450-IX від 08.11.2023 (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 дів, який неодноразово продовжувався Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 01 травня 2023 №254/2023, затвердженим Законом України №3057-ІХ від 02.05.2023, Указом №451/2023 від 26.07.2023, затвердженим Законом України №3275-ІХ від 27.07.2023, Указом №734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України №3429-ІХ від 08.11.2023, Указом №49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України № 3564-IX від 06.02.2024, Указом №271/2024 від 06.05.2024, затвердженим Законом України № 3684-IX від 08.05.2024, Указом №469/2024 від 23.07.2024, затвердженим Законом України № 3891-IX від 23.07.2024, Указом №740/2024 від 28.10.2024, затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024, Указом №26/2025 від 14.01.2025, затвердженим Законом України №4220-ІХ від 15.01.2025, Указом №235/2025 від 15.04.2025, затвердженим Законом України №4356-ІХ від 16.04.2025, Указом №478/2025 від 14.07.2025, затвердженим Законом України №4525-ІХ від 15.07.2025, Указом №793/2025 від 20.10.2025, затвердженим Законом України №4643-ІХ від 21.10.2025, востаннє з 05.11.2025 строком на 90 діб.
З урахуванням викладеного, з 12.03.2020 встановлені в ст. 257 ЦК України строки позовної давності на підставі п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тобто до 30.06.2023, а з 17.03.2022 такі строки продовжені на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану») до 30.01.2024, а в подальшому, тобто з 30.01.2024, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» перебіг позовної давності зупиняється на підставі нової редакції п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Пункт 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України було виключено Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04 вересня 2025 року.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах з 12 березня 2020 року перебіг строків позовної давності продовжено спершу відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України і відповідне продовження тривало до 04.09.2025, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 20.10.2025, тобто без пропуску продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що щодо позовних вимог про усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права Орендодавця користуватися власним майном), тому на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
З урахуванням наведеного суд погоджується з позицією позивача на непоширення строків позовної давності на вимогу позивача про зобов'язання фізичну особу - підприємця Корольову Вікторію Василівну усунути перешкоди у користуванні майном АТ «Укрзалізниця», демонтувати торгівельний об'єкт по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписати Акт приймання-передавання Майна з оренди.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Акціонерному товариству «Українська залізниця» в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Корольової Вікторії Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ ВП 40081195) 29 765,11 грн (двадцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 11 копійок) заборгованості та 4825,61 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять гривень 61 копійку) в повернення сплаченого судового збору.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Корольову Вікторію Василівну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди користуванні майном АТ «Укрзалізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815), а саме частиною вантажної площадки, площею 50.0 кв.м. станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44, шляхом демонтажу торгівельного об'єкту по типу малих архітектурних форм з легких конструкцій, котрий розміщений на орендованій вантажній площадці та підписання Акту приймання-передавання частини вантажної площадки, площею 50,0 кв.м. станції Іршава за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 44 з оренди Акціонерному товариству «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).
4. В решті позову - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 17 грудня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.