61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
15.12.2025 Справа №922/3398/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,
при секретарі судового засідання Лавриш О.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект», м.Харків
до відповідача: Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вугледар
про стягнення 2427778,27 грн
Представники сторін:
від позивача (в режимі відеоконференції): Іванов В.І. - адвокат на підставі ордеру;
від відповідача: не з'явилися.
Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект», м.Харків звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вугледар про стягнення 2427778,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №519/12 від 03.12.2019, що стало підставою для отримання без належної правової підстави відповідачем грошових коштів належних позивачу у розмірі 2427778,27грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 постановлено передати позовну заяву та додані до неї документи за підсудністю до Господарського суду Донецької області.
Матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду Донецької області 08.10.2025.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 справа передана на розгляд судді Курило Г.Є.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект», м.Харків до відповідача, Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вугледар про стягнення 2427778,27грн залишено без руху; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект», м.Харків строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.
13.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків з відповідними документами.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3398/25; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05.11.2025 об 11:00 год.
Ухвалою суду від 05.11.2025 відкладено підготовче засідання на 19.11.2025 об 11:00год.
Ухвалою суду 19.11.2025 задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 01.12.2025 об 11:00 год.
25.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли пояснення б/н від 25.11.2025.
Ухвалою суду від 01.12.2025 закрито підготовче провадження по справі №922/3398/25, призначено розгляд справи по суті на 15.12.2025 об 11:00 год.
У судовому засіданні 15.12.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначив, що після винесення рішення до суду буде подана заява щодо покладення витрат на правничу допомогу на відповідача.
У судові засідання представник відповідача не з'являвся про дату, час та місце проведення судових засідань був належним чином повідомлений на підставі наступного.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Ухвали суду по справі були доставлені до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Крім того, ухвали суду були направлені на адреси електронної пошти позивача та відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Враховуючи, що місцезнаходження відповідача є Донецька область, м.Вугледар, яке є тимчасово окупованою територією України, що унеможливлює відправлення процесуальних документів суду відповідачу засобами поштового зв'язку, про розгляд справи відповідача було повідомлено шляхом розміщень оголошень на офіційному веб - сайті Господарського суду Донецької області.
Отже, сторони були належним чином повідомлені про дату та час судових засідань у справі.
Суд зазначає, що відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії відповідач суд не повідомив.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Приймаючи до уваги те, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечення реалізації ним своїх прав на судовий захист, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку норм ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив.
03.12.2019 між відповідачем, Державним підприємством «Шахта ім. М.С. Сургая» (постачальник) та позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект» (покупець) укладено договір поставки № 519/12 (договір).
Відповідно до умов зазначеного договору, постачальник на умовах, що передбачені цим договором, зобов'язується передати (поставити) у власність покупця вугільну продукцію (надалі вугілля), в асортименті, по реквізитах, з якісними характеристиками наведеними у відповідних специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами (п. 1.1. договору).
Покупець на умовах, що передбачені цим договором, зобов'язується прийняти вказане вугілля та сплатити його вартість (п. 1.2. договору).
Відповідно до п.2.1. договору, найменування, загальна кількість вугілля, що належить поставці, його асортимент, якість встановлюється сторонами у специфікаціях, які будуть невід'ємними частинами цього договору (надалі - специфікації).
Договір укладається сторонами на поставку вугілля з 04 грудня 2019 року в запланованому об'ємі (п.3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 14.12.2020 до договору).
Поставка вугілля здійснюється на підставі специфікацій, згідно яких сторони узгоджують усі умови поставки вугілля (п. 3.2. договору).
Строки поставки вугілля встановлюються сторонами в специфікаціях (п. 3.3. договору).
Відповідно до п.5.1 договору, загальна вартість поставки за цим договором складається із сум поставок, вказаних в специфікаціях на поставку до цього договору.
Відповідно до п.5.2. договору, розрахунки за поставлене постачальником вугілля здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати вартості поставки на підставі наданого рахунку.
Постачальник зобов'язаний здійснювати поставку вугільної продукції у строки, відповідно до умов цього договору (п. 6.2.1. договору).
Згідно п.10.1. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.12.2020 до договору) договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками (дата початку строку дії договору) та діє до 31.12.2021.
До договору поставки №519/12 від 03.12.2019 сторонами вносились зміни додатковими угодами № 1 від 14.12.2020, №2 від 31.05.2021, №3 від 30.07.2021.
До договору поставки №519/12 від 03.12.2019 сторонами підписані специфікації за період з 04.12.2019 по 28.07.2021.
Так, 16.06.2021 сторонами підписана специфікація № 13 до договору на постачання 200,00 тон вугілля марки Г(Г2) 0-200 на суму 330000,00 грн без ПДВ, строк поставки липень-серпень 2021 року. Умови поставки FСА станція Південнодонбаська Донецької залізниці, згідно ІНКОТЕРМС 2010.
29.06.2021 сторонами підписана специфікація № 12 до договору на постачання 1000,00 тон вугілля марки Г(Г2) 0-200 на суму 1650000,00 грн без ПДВ, строк поставки липень 2021 року. Умови поставки FСА - станція Південнодонбаська Донецької залізниці, згідно ІНКОТЕРМС 2010.
28.07.2021 сторонами підписана специфікація № 13 до договору на постачання 2000,00 тон вугілля марки Г(Г2) 0-200 на суму 3300000,00 грн без ПДВ, строк поставки серпень-вересень 2021 року. Умови поставки FСА станція Південнодонбаська Донецької залізниці, згідно ІНКОТЕРМС 2010.
На виконання умов договору поставки від 03.12.2019 № 519/12, позивач здійснив попередню оплату вартості вугілля на суму 4172940,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №835 від 23.07.2021 на суму 1000000,00 грн; платіжною інструкцією в національній валюті №1826 від 28.07.2021 на суму 1500000,00 грн; платіжною інструкцією в національній валюті №1831 від 29.07.2021 на суму 1672940,00грн.
Відповідач поставив позивачу вугілля у кількості 1004,7 т на суму 1666607,83 грн, що підтверджується підписаними сторонами без заперечень актами приймання-передачі вугільної продукції: №293 від 14.08.2021 на суму 568673,08грн; №294 від 15.08.2021 на суму 577389,38грн; №295 від 16.08.2021 на суму 520545,37грн.
Додатками до актів приймання-передачі вугільної продукції є залізничні накладні, відомості вагонів, акти відбору проб, посвідчення про якість рядового вугілля, результати випробування лабораторних проб.
Позивач наполягає, що відповідачем не поставлено позивачу вугілля на суму 2427778,27 грн, яка попередньо оплачена позивачем, з урахуванням сальдо на початок спірного періоду у розмірі 78553,90грн.
Позивач направив на юридичну адресу відповідача вимогу №0202/22 від 02.02.2022 виконати свої зобов'язання за договором поставки від 03.12.2019 № 519/12 з постачання вугільної продукції на суму 2427778,27 грн (докази направлення наявні в матеріалах справи).
Згідно вимоги №0302/22 від 03.02.2022, претензії №2023/0305 від 05.04.2023 позивач просив відповідача повернути грошові кошти у розмірі 2427778,27 грн (докази направлення наявні в матеріалах справи).
Однак, відповіді на вказані вимоги позивач не отримав.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая», м.Вугледар про стягнення 2427778,27грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір №519/12 від 03.12.2019, що укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.5.2. договору, розрахунки за поставлене постачальником вугілля здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати вартості поставки на підставі наданого рахунку.
Позивач на виконання умов договору поставки №519/12 від 03.12.2019 здійснив попередню оплату вартості вугілля на загальну суму 4172940,00 грн, що підтверджується документами наданими до матеріалів справи.
Приписами частини першої статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ст.664 Цивільного кодексу України).
Згідно специфікації №13 від 28.07.2021 до договору поставки №519/12 від 03.12.2019 строк постачання серпень-вересень 2021 року, водночас згідно п.10.1. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.12.2020 до договору) договір діє до 31.12.2021, отже, строк поставки вугільної продукції є таким, що настав.
Відповідач поставив позивачу в серпні 2021 року вугілля у кількості 1004,7 т на суму 1666607,83 грн, що підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції, які підписані сторонами без заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
З урахуванням сальдо на початок спірного періоду у розмірі 78553,90 грн, вартість недопоставленого та оплаченого позивачем вугілля складає 2427778,27 грн.
Позивач направив на юридичну адресу відповідача вимогу №0302/22 від 03.02.2022, претензію №2023/0305 від 05.04.2023 про сплату грошових коштів у розмірі 2427778,27 грн.
Разом з тим, позивач в позовній заяві в обґрунтування правових підстав посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачені нею кондикційні зобов'язання виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна чи підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Водночас наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
З огляду на положення ст. 11, 202, 509, 626 Цивільного кодексу України, достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Таким чином, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Поряд із цим, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними, необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №911/173/22.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії договору поставки №519/12 від 03.12.2019 зобов'язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього договору, не є припиненими (обов'язок продавця повернути невикористану суму попередньої оплати).
Враховуючи те, що відповідач отримав грошові кошти саме на підставі договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати, положення ст.1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума коштів підлягає поверненню в силу положень ст. 693 Цивільного кодексу України.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення саме суд, а не позивач, вирішує, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
У постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Господарський суд при постановленні судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами на які посилаються сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у повному обсязі, то в останнього виникло відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання перед позивачем на суму 2427778,27грн, що обрахована як різниця між сплаченою позивачем попередньою оплатою та вартістю фактично поставленого товару відповідачем (з урахуванням сальдо на початок спірного періоду у розмірі 78553,90грн).
З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судовий збір, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає віднесенню на відповідача.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, під час звернення з даним позовом до суду в електронній формі, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 36416,67 грн, тобто, без застосування визначеного законом понижуючого коефіцієнту 0,8, з урахуванням якого розмір судового збору мав складати - 29133,34 грн.
Враховуючи, що заявлені позовні вимоги у цій справі задоволено в повному обсязі та те, що позивачем подано цей позов до суду через підсистему «Електронний суд», стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у сумі 29133,34 грн (36416,67 грн х коефіцієнт 0,8).
Керуючись ст. ст. 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект», м.Харків до відповідача, Державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая», м.Вугледар про стягнення 2427778,27 грн - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая» (85670, Донецька область, Волноваський район, м.Вугледар, код ЄДРПОУ 40695853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Промкомплект» (61028, м.Харків, вул.Велико-Бурлуцька, буд.30, код ЄДРПОУ 39477455) суму попередньої оплати в розмірі 2427778,27 грн, а також судовий збір в розмірі 29133,34 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 15.12.2025 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 17.12.2025.
Суддя Г.Є. Курило