вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" жовтня 2025 р. Справа№ 906/1182/24 (906/407/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025
у справі № 906/1182/24 (906/407/25) (суддя С.О. Чебикіна)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»
до 1) Кабінету Міністрів України,
2) Фонду державного майна України,
3) Національної академії аграрних наук України,
4) Міністерства економіки України,
за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів:
1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях,
2) Державне підприємство «Рихальське»
про визнання протиправним та скасування акту приймання-передачі Єдиного майнового комплексу та розпорядження органу державної влади, спростування майнових дій та визнання дій протиправними,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
У провадженні Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/1182/24 про банкрутство Державного підприємства «Рихальське».
У межах цієї справи, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі також - Товариство, СГТОВ «Батьківщина») звернулось із позовними вимогами до Кабінету Міністрів України (далі також - КМУ), Фонду державного майна України (далі також - ФДМУ), Національної академії аграрних наук України (далі також - НААН), Міністерства економіки України (далі також - Міністерство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі також - Фонд), Державне підприємство «Рихальське» (далі також - Підприємство) про визнання протиправним та скасування акту приймання-передачі Єдиного майнового комплексу та розпорядження органу державної влади, спростування майнових дій та визнання дій протиправними.
Ухвалою Господарського суду Житомирської від 31.03.2025 позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» 26.03.2025 про визнання протиправним та скасування акту приймання-передачі Єдиного майнового комплексу та розпорядження органу державної влади, спростування майнових дій та визнання дій протиправними - повернуто заявнику.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» задоволено частково; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 31.03.2025 у справі № 906/1182/24 (906/407/25) скасовано; постановлено справу № 906/1182/24 (906/407/25) направити до Господарського суду Житомирської області для продовження розгляду.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду вказаної позовної заяви СГТОВ «Батьківщина» у межах справи про банкрутство ДП «Рихальське» з огляду на те, що участь останнього у спорі як третьої особи без самостійних вимог не зумовлює можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 КУзПБ. Отже, даний спір має розглядатися в порядку окремого позовного провадження. Колегія суддів, також, звернула увагу на те, що у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30). Позивачем у даній справі №906/1182/24 (906/407/25) визначено відповідачами - Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України та Міністерство економіки України.
Ухвалою Господарського суду Житомирської від 17.06.2025 матеріали справи № 906/1182/24 (906/407/25) надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №906/1182/24 (906/407/25) замінено назву Міністерства економіки України на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України. Провадження у справі № 906/1182/24 (906/407/25) закрито. Повернуто Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 15140,00 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції № 417 від 26.03.2025, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.
Ухвала суду першої інстанції мотивована нормами ст. ст. 20, 231 ГПК України, ст. ст. 4 19 КАС України та встановленими судом обставинами приналежності спору до сфери публічно-правових відносин.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство наполягає на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непідвідомчість спору господарському суду, що стало підставою для передчасного закриття провадження у справі. Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано ст. ст. 20, 231 ГПК України. Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що спір носить приватно-правовий характер, оскільки стосується майнових прав Товариства як кредитора ДП «Рихальське», а оскаржувані Товариством рішення та дії органів державної влади вчинені ними у межах приватизаційних правовідносин.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 апеляційну скаргу у справі № 906/1182/24 (906/407/25) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
11.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів до апеляційної скарги, а саме скан-копії з оригіналу квитанції про сплату судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 906/1182/24 (906/407/25) та призначено розгляд апеляційної скарги на 11.09.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.09.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №906/1182/24 (906/407/25).
26.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Разом з цим, з тексту заяви по суті убачається, що заява підготовлена у межах розгляду справи №910/2982/25, а не №906/1182/24 (906/407/25), а тому, заява залишається колегією суддів поза увагою, як така, що не стосується справи, що є предметом перегляду.
29.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій Фонд просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Вважає, що вимога щодо оскарження розпорядження КМ України № 697-р від 11.08.2023 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки зазначений акт не регулює господарських відносин та не порушує майнових інтересів скаржника. Оскаржуване розпорядження є актом управління державною власністю, спрямоване на організацію діяльності державних органів, а не на регулювання господарських правовідносин.
Рішення щодо зміни органу управління єдиним майновим комплексом державного підприємства приймаються виключно уповноваженими суб'єктами управління, на підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади. Таке рішення є актом публічного права.
Зміна органу управління не змінює складу майнової маси державного підприємства та не перешкоджає законним механізмам врегулювання погашення заборгованості поза межами справи про банкрутство.
Вимога про визнання протиправними дій Фонду державного майна України щодо затвердження Акту приймання-передачі не впливає на сутність відносин між боржником та кредитором, а лише на адміністративну процедуру передачі майна.
Фонд зауважує, що предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридична природа обставин справи вказує на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом.
01.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального права та правильним застосуванням норм процесуального права. Підкреслює, що предметом розгляду у справі, що переглядається, є перевірка правомірності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій. При цьому, жодні із оскаржуваних актів чи дій суб'єктів владних повноважень не були здійснені ними у межах приватизаційної процедури. Одночасно, статус кредитора не означає, що будь-який акт органу управління, який стосується цього державного підприємства автоматично порушує права кредитора. Натомість, сукупність поданих Товариством доказів не демонструє прямого, реального та актуального порушення прав СТОВ «Батьківщина» як кредитора ДП «Рихальське».
03.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому КМУ просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, з огляду на правильність висновків суду першої інстанції про непідсудність цього спору господарському суду. Спір у справі, що переглядається стосується виключно публічно-правових відносин, натомість, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
03.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Міністерство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Міністерство повністю підтримує висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зауважує, що суть спору полягає в оскарженні правомірності дій та розпоряджень суб'єктів владних повноважень (Кабінету Міністрів України, Мінекономіки та Фонду державного майна України), які були прийняті ними на виконання покладених на них функцій з управління державним майном. Оскільки апелянт оскаржує розпорядження Кабінету Міністрів України, а також дії Фонду державного майна України та Мінекономіки, які є суб'єктами владних повноважень і діяли в межах своїх управлінських функцій, цей спір належить до категорії публічно-правових. При цьому, Товариством штучно та неаргументовано включено ці акти у процедуру приватизації майна, з метою підсудності цього спору господарським судам, як приватизаційного.
09.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у якому Товариство просить долучити до матеріалів справи копію ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 про закриття провадження у справі №320/20408/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 розгляд апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №906/1182/24 (906/407/25) відкладено на 25.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 у розгляду апеляційної скарги оголошено перерву до 09.10.2025.
Відповідач-3 та третя особа-2 своїх уповноважених представників в судові засідання, призначені на 11.09.2025, 25.09.2025 та на 09.10.2025 не направили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення ухвал суду апеляційної інстанції до електронних кабінетів учасників справи.
Згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Представники відповідача-1, відповідача-2, відповідача-4 та третьої особи-1 заперечили проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість її доводів та вимог, просили суд апеляційної інстанції залишити оскаржувану ухвалу суду без змін.
09.10.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Статтею 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтями 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №920/40/19).
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 року у справі № 367/4695/20).
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, а саме Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України та Цивільним процесуальним кодексом України.
Частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
У свою чергу, відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Така правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.
Відповідачами у даній справі, зокрема, є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України та Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, тобто суб'єкти владних повноважень.
Водночас, предметом позову, зокрема, є визнання протиправними дії Міністерства економіки України щодо підготовки та подання до Кабінету Міністрів України проекту розпорядження від 11.08.2023 №697-Р «Деякі питання управління об'єктами державної власності»; визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.08.2023 №697-Р «Деякі питання управління об'єктами державної власності»; спростування майнових дії Національної академії аграрних наук України та Фонду державного майна України щодо передачі єдиного майнового комплексу Державного підприємства із сфери управління Національної академії аграрних наук України до сфери управління Фонду державного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.08.2023 №697-Р «Деякі питання управління об'єктами державної власності», тобто оскарження дій, розпоряджень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, як слушно підкреслено Фондом у відзиві на апеляційну скаргу, вимога щодо оскарження розпорядження КМ України № 697-р від 11.08.2023 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки зазначений акт не регулює господарських відносин та не порушує майнових інтересів скаржника.
Оскаржуване розпорядження є актом управління державною власністю, спрямованим на організацію діяльності державних органів, а не на регулювання господарських правовідносин.
Рішення щодо зміни органу управління єдиним майновим комплексом державного підприємства приймаються виключно уповноваженими суб'єктами управління, на підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади. Таке рішення є актом публічного права.
Вимога про визнання протиправними дій Фонду державного майна України щодо затвердження Акту приймання-передачі не впливає на сутність відносин між боржником та кредитором, а лише на адміністративну процедуру передачі майна.
Фактично, оскаржувані акти суб'єктів владних повноважень, як і дії, вчинені ними, стосуються реалізацією цими суб'єктами управлінських функцій щодо державного майна, що перебуває у їх управлінні. Такі акти і дії реалізовані у сфері публічно-правових відносин.
Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що спір у справі виник із публічно-правових відносин між позивачем та відповідачами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17 зазначила, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для застосування п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
На виконання вказаної вимоги процесуального закону суд першої інстанції роз'яснив позивачеві, що переданий на вирішення суду в межах даної справи спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення (ухвалу) без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів відхиляє доводи Товариства про неправильне застосування судом ст. 19 КАС України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. ст. 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Доданими до матеріалів справи доказами не підтверджується, що оскаржувані Товариством акти призвели до зменшення, зміни, припинення його майнових (цивільних) прав.
Більше того, позовні вимоги в основному обґрунтовані виключно припущеннями Товариства про неможливість задоволення своїх кредиторських вимог у зв'язку із внесенням ДП «Рихальське» до списку об'єктів приватизації наказом.
Однак, суть оскаржуваних актів та дій суб'єктів владних повноважень не вказує на те, що вони здійснювались у межах приватизаційних правовідносин.
Навпаки, зі змісту оскаржуваних актів убачається, що вони ухвалені внаслідок реалізації органами державної влади владно-розпорядчих функцій та виконавчо-розпорядчої діяльності. Тобто, спір у справі, що переглядається, носить виключно публічно-правовий характер.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувані позивачем акти були прийняті в межах приватизаційної процедури.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», приватизація - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями. При цьому, приватизація державного майна здійснюється у порядку, визначеному цим законом.
Колегія суддів зауважує на відсутності доказів у цілому, як і посилань на Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» у оскаржуваних Товариством актах органів державної влади, що спростовує можливість віднесення цих актів до таких, що ухвалені у межах приватизаційної процедури.
До того ж, оскаржувані Товариством акти ухвалені, а дії мали місце у 2023 році, тобто за два роки до прийняття РВ ФДМ України окремого рішення, а саме, наказу від 20.02.2025 №57 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового підприємства «Рихальське» (код ЄДРОПУ 00729356) та включення до переліку об'єктів приватизації, що підлягають приватизації, єдиного майнового комплексу державного підприємства «Рихальське», яким власне і було розпочату процедуру приватизації ДП «Рихальське».
Колегія суддів також відхиляє додані позивачем до апеляційної скарги статті, розміщені в інтернет-мережі, в яких висвітлюються новини, що стосуються об'єкту приватизації, оскільки віднесення акту до такого, що ухвалений у межах приватизаційної процедури здійснюється за наслідками власної оцінки судом змісту цього акту та відповідних норм закону, якими врегульовані приватизаційні правовідносини. Чинний ГПК України не зобов'язує суд враховувати здійснену новинним порталом або окремим журналістом оцінку процесів, що відбуваються у країні.
Встановлене виключає застосування ст. 20 ГПК України та розгляд справи як такої, що стосується приватизації.
Отже, всупереч доводам Товариства, викладеним в апеляційній скарзі, та в позовній заяві, цей спір пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів саме у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку господарського судочинства.
Безпідставними є доводи Товариства про те, що КМУ та ФДМУ займають суперечливу позицію у спірних правовідносинах сторін, зроблені з посиланням Товариства на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 про закриття провадження у справі №320/20408/25.
Як убачається з ухвали від 04.09.2025 про закриття провадження у справі №320/20408/25, остання постановлена за наслідками розгляду заяви Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, вміщеної до відзиву на позовну заяву. Так, РВ ФДМУ вказувало, що провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 20.02.2025 № 57 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового підприємства «Рихальське» (код ЄДРОПУ 00729356) в частині включення до переліку об'єктів приватизації, що підлягають приватизації, єдиного майнового комплексу державного підприємства «Рихальське» підлягає закриттю, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 прийнято до розгляду позовну заяву СГ ТОВ «Батьківщина» до Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про:
- скасування наказу Фонду державного майна України від 10.02.2025 № 209 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами)».
- скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 20.02.2025 № 57 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства «Рихальське».
Отже, спір з аналогічними вимогами вже розглядається Господарським судом міста Києва у справі № 910/2982/25, у зв'язку з чим провадження у справі №320/20408/25 в частині визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 20.02.2022 № 57 підлягає закриттю.
Тобто, заява РВ ФДМУ стосувалась виключно тих вимог, які не лише підлягали розгляду у порядку господарського судочинства, а й уже фактично розглядались господарським судом.
Натомість, заявляючи про наявність підстав для закриття провадження у справі, що переглядається, ФДМУ вказував на те, що Товариством подано позов до господарського суду, а вимоги, викладені у позові, можуть розглядатись виключно у порядку адміністративного судочинства.
Оскільки до позовних вимог у справі, що переглядається, не включено вимог про скасування наказу Фонду державного майна України від 10.02.2025 № 209 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами)» та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 20.02.2025 року № 57 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства «Рихальське», колегія суддів не вбачає у діях ФДМУ та РВ ФДМУ при поданні ними заяв про закриття провадження у справах №320/20408/25 та №906/1182/24 (906/407/25) жодних суперечностей.
Відповідно, доводи Товариства про неправильне застосування судом ст. ст. 20, 231 ГПК України також не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.
Колегія суддів враховує доводи відзивів на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за наслідками апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 275, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №906/1182/24 (906/407/25) залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №906/1182/24 (906/407/25) залишити без змін.
3. Матеріали справи №906/1182/24 (906/407/25) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.12.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська