Іменем України
26 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 399/13/25
провадження № 22-ц/4809/1276/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Онуфріївська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Куєвди Юлії Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2025 року у складі судді Лях М. М. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області та просив визнати за ним право власності на будівлю овочесховища, розташовану за адресою: с. Вишнівці, Олександрійський район, Кіровоградська область, загальною площею 1 937,5 кв. м.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до прибуткового касового ордеру від 26 грудня 2003 року та квитанції до нього ОСОБА_1 сплатив за передане йому майно, зокрема, за будівлі корпус № 1 овочесховище 1 100 грн.
Позивач володіє та користується вказаним овочесховищем, що знаходиться за адресою: с. Вишнівці, Олександрійський район Кіровоградська область з грудня 2003 року.
ТОВ «Агенція рішень - нерухомість» на замовлення ОСОБА_1 виготовило технічний паспорт на будівлю овочесховища та заведено інвентарну справу № П0019/23. Об'єкт нерухомості розташований за адресою: с. Вишнівці, Олександрійський район, Кіровоградська область, загальною площею 1 937, 5 м. кв.
Для реєстрації речового права на нерухоме майно позивач звернувся до державного реєстратора Приютівської селищної ради, проте, отримав відмову з підстав відсутності повної адреси об'єкта.
ОСОБА_1 звернувся до виконкому Приютіської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області з метою присвоєння об'єкту адреси, але також отримав відмову у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно.
Позивач зазначав, що набув право власності на овочесховище на підставах, що не заборонені законом, а набуте нерухоме майно потребує реєстрації, однак, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, позивач не може оформити право власності на належну йому нежитлову будівлю, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності відмовлено.
Судові витрати по справі залишено за позивачем.
Рішення суду мотивовано тим, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності на овочесховище є передчасним оскільки позивачем не надано суду відомостей про присвоєння адреси об'єкту нерухомості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Куєвда Ю. С., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2025 року та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення є незаконним та безпідставним, а також таким, що ухвалене з неповним дослідженням обставин справи.
Суд першої інстанції неправильно кваліфікував звернення ОСОБА_1 з позовом як передчасне через нібито відсутність присвоєної адреси і відсутність правовстановлюючого документу, тоді як наявні обставини справи чітко підтверджують факт набуття права власності та виключають будь-які процедурні перешкоди до судового розгляду.
Позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував як докази набуття права власності наявність касової квитанції і накладної про сплату 1 100 грн за будівлю, довідку виконавчого комітету про відсутність заборгованості, технічний паспорт, інвентаризаційну справу та довідку колгоспу про оцінку.
Суд першої інстанції мав оцінити вказані докази взагалі, а не формально апелювати до неможливості виконання рішення, та не мав права відмовити у задоволенні позову про визнання права власності виключно з підстав недосконалого адміністративного оформлення об'єкта чи реєстраційних процедур, якщо по суті право позивача підтверджується належними і допустимими доказами.
У справі, що розглядається, є всі елементи, що підтверджують реальне існування права, зокрема, правочин набутий згідно з вимогами чинного законодавства, відбулося фактичне передання майна та його оплата підтверджена квитанцією і накладною, позивач здійснює володіння і користування майном, сплата платежів і наявність технічної документації.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи в судовому засіданні суду апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник позивача адвокат Куєвда Ю. С. доводи апеляційної скарги.
Представник Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, надіслав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з'явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що згідно квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 26.12.2003 ОСОБА_1 сплатив за будівлю корпусу № 1 овочесховище грошові кошти в сумі 1 100 грн.
У відповідності з накладною № 19, виданої колгоспом «Росія » Вишнівецькою сільською радою Онуфріївського району Кіровоградської області від 26.12.2003, ОСОБА_1 придбав овочесховище за 1 100 грн.
З відповіді державного реєстратора Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області Гришанова А.І. на звернення ОСОБА_1 , встановлено, що для коректного внесення заяви про державну реєстрацію прав, в реквізитах об'єкта нерухомого майна об'єкта завершеного будівництва, необхідно мати повну адресу місця розташування заявленої будівлі, інакше Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не має технічної можливості зареєструвати відповідну заяву. Крім того у поданих документах відсутні підстави для державної реєстрації права власності (свідоцтво про право власності/договір дарування/ договір міни/ договір купівлі-продажу/ рішення суду, тощо).
На замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Агенція рішень-нерухомість» від 17.11.2023 виготовило технічний паспорт на будівлю овочесховища з зазначенням адреси: с. Вишнівці Олександрійський район Кіровоградської області без зазначення вулиці та номеру будинку.
Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про відмову в присвоєнні адреси Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в присвоєнні адреси у зв'язку з поданням неповного пакету документів.
Згідно довідки № 487 від 26.12.2024, виданої виконавчим комітетом Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області про те, що за громадянином ОСОБА_1 відсутня заборгованість по сплаті орендної плати за господарське приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .
Згідно копії довідки виданої колгоспом «Росія» оціночна ціна інвентаризаційної комісії стосовно овочесховища становить 1 100 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії накладної № 19, виданої колгоспом «Росія» Вишнівецької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 26.12.2003 ОСОБА_1 (а. с. 10-11, 44, 47) та копії квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 26.12.2003 від ОСОБА_1 прийнято 1100 грн, підстава: за будівлю корпусу № 1 овочесховище (а. с. 9, 48).
Згідно копії відповіді державного реєстратора Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області Гришанова А. І., на звернення ОСОБА_1 , для коректного внесення заяви про державну реєстрацію прав, в реквізитах об'єкта нерухомого майна об'єкта завершеного будівництва, необхідно мати повну адресу місця розташування заявленої будівлі, інакше Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не має технічної можливості зареєструвати відповідну заяву. Крім того у поданих документах відсутні підстави для державної реєстрації права власності (свідоцтво про право власності/договір дарування/ договір міни/ договір купівлі-продажу/ рішення суду, тощо) (а. с. 12, 46).
На замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Агенція рішень-нерухомість» 17.11.2023 виготовило технічний паспорт на будівлю овочесховища з зазначенням адреси: с. Вишнівці Олександрійський район Кіровоградської області без зазначення вулиці та номеру будинку, що підтверджується відповідною копією (а. с. 13-18, 38-43, 45).
Згідно копії витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про відмову в присвоєнні адреси Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в присвоєнні адреси у зв'язку з поданням неповного пакету документів (а. с. 19-20, 50, 52).
Згідно копії довідки № 487 від 26.12.2024, виданої виконавчим комітетом Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області, за громадянином ОСОБА_1 відсутня заборгованість по сплаті орендної плати за господарське приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 21, 52а).
Згідно копії довідки, виданої колгоспом «Росія» підтверджується, що оціночна ціна інвентаризаційної комісії стосовно овочесховища становить 1 100 гривень (а. с. 49).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що з огляду на положення ЦК УРСР, зміст квитанції 26 грудня 2003 року, свідчать про те, що він придбав у свою власність нерухоме майно - овочесховище.
Таким чином, на думку позивача він набув право власності на нерухоме майно на підставах, що не заборонені законом.
Проте, повністю доводами позивача неможна погодитися з огляду на таке.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Враховуючи, що позивач вважав, що придбав нерухоме майно 26 грудня 2003 року, тому правовідносини сторін регулюються нормами чинного на час виникнення спірних правовідносин Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) та ЗУ «Про власність».
За змістом ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про власність» право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства (ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про власність»).
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про власність» громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК Української РСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;
Згідно зі статтею 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Тимчасовим положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 N 7/5 (далі - Положення), яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, визначено порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об'єкти незавершеного будівництва (далі - державна реєстрація прав), а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
На підтвердження доводів позовної заяви та апеляційної скарги суду не надано письмового договору, в якому сторони визначили істотні умови договору, а тому виникають сумніви, що дійсно між позивачем та колгоспом «Росія» укладався договір купівлі-продажу будівлі овочесховища.
Про те, що станом на 26 грудня 2003 року колгосп «Росія» не було реорганізовано чи ліквідовано і у його власності перебувала будівля овочесховища, яка була зареєстрована у встановленому Положенням порядку та існувала як самостійний об'єкт нерухомого майна відповідних доказів суду не надано.
Також суду не надано доказів, що збори членів колгоспу «Росія» приймали рішення щодо продажу будівлі овочесховища і вказана будівля не входила до майнового паю при розпаюванні майна колгоспу «Росія». Співвласники майнових паїв колгоспу «Росія» до участі у справі не залучалися.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про недоведеність позивачем правових підстав для визнання за ним судом права власності на будівлю овочесховища.
Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності на овочесховище є передчасним оскільки позивачем не надано суду відомостей про присвоєння адреси об'єкту нерухомості, суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини, як наслідок, дійшов помилкового висновку в частині мотивів відмови в задоволенні вказаних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення.
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності, проте, помилковими є мотиви відмови в задоволенні позову, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Куєвди Юлії Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15.12.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. Л. Карпенко