12 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 462/7681/23
провадження № 61-15359св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Петелька Ігор Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова
від 11 квітня 2024 року у складі судді Гедз Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Петелька І. В., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовну заяву, з урахуванням заяви про уточнення підстав позову, обґрунтовано тим, що після смерті його батька, ОСОБА_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Стверджував, що він
є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, проте протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не мав можливості подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, оскільки йому не було відомо про смерть батька, а з 28 лютого 2022 року його призвали на військову службу в Збройні Сили України. Зазначав, що перебування на військовій службі у зв'язку з мобілізацією під час дії воєнного стану є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка викликана об'єктивними істотними труднощами для нього на вчинення цих дій, що
є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Вказував, що ОСОБА_2 , як племінниця спадкодавця, подала приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Петельці І. В., заяву про прийняття спадщини, приховавши від нотаріуса те, що він є спадкоємцем за законом першої черги, зазначивши в заяві, що іншим спадкоємцем за законом є її сестра ОСОБА_5 , яка відмовилася від прийняття спадщини за законом на користь відповідачки. Вважав, що
у відповідачки відсутнє право на спадкування після смерті його батька, оскільки кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування
у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Наголошував, що подання відповідачкою заяви про прийняття спадщини до початку перебігу строку, з якого вона мала право подати таку заяву, свідчить про те, що вона умисно не вживала заходів для повідомлення його про смерть батька
з метою одержання спадщини.
Ураховуючи наведене, позивач просив визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його батька ОСОБА_4 , - шість місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року, постановленою судом, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, проведено заміну неналежного відповідача - Львівської міської ради на належного - ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - 6 (шість) місяців, з часу набрання рішенням законної сили, який достатній для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спадкоємець ОСОБА_1 з поважних причин пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі, які перешкодили йому протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, які не залежали від його волі. Зокрема, як на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_4 , так і впродовж встановленого законом шестимісячного строку прийняття спадщини,
і до часу звернення до суду із вказаним позовом позивач перебував на військовій службі, призваний туди відповідно до Указу Президента України від 24 лютого
2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Суд також взяв до уваги недотримання у цьому випадку відповідачкою вимог закону щодо звернення із заявою про прийняття спадщини із дотриманням черговості спадкування та строку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 11 листопада 2022 року, ОСОБА_2 вже
22 листопада 2022 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зазначаючи у ній єдиним спадкоємцем, крім себе, лише свою сестру - племінницю померлого ОСОБА_5 . При цьому на обґрунтування правомірності дій відповідачки, її представник посилався на наявність підстав для усунення позивача від спадкування, із врахуванням ухилення останнього від спілкування, допомоги та догляду спадкодавця, разом з тим матеріали справи не містять відомостей про вжиття відповідачкою заходів для усунення позивача як спадкоємця першої черги відповідно до вимог закону шляхом звернення із позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції залишив без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , оскільки дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 27 червня 2024 року у справі № 545/480/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема: не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про призначення повторного допиту свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявниця також вказує:
1) перебування позивача на військовій службі під час воєнного стану не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку на прийняття спадщини у всіх випадках. Військова частина НОМЕР_1 знаходиться
в межах Львівської області, тобто на території, де активних бойових дій не ведеться, порівняно із Харківською, Луганською, Донецькою, Запорізькою, Херсонською областями, і позивач неодноразово реалізовував право на відпустку;
2) необізнаність позивача про факт смерті батька є наслідком не постійного перебування на військовій службі в порядку мобілізації під час воєнного стану, а у зв'язку із перебуванням у неприязних відносинах із кровними родичами, що зумовлено його пасивною поведінкою ще задовго до мобілізації до лав ЗСУ;
3) існують альтернативні способи прийняття спадщини: позивач міг подати заяву про прийняття спадщини, підписану власноручно через відповідний структурний підрозділ військової частини НОМЕР_1 , що відповідальний за приймання та відправку кореспонденції або направити нотаріусу електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини. Подальші дії, такі як подача заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, одержання цих свідоцтв, проведення державної реєстрації допускається через представника;
4) у показаннях свідків щодо дати, коли ОСОБА_6 дізналася про смерть ОСОБА_4 , наявні розбіжності. Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість врахування показань ОСОБА_7 , оскільки він є батьком відповідачки, отже, зацікавленим у результатах розгляду справи, проте взяв до увагу, як належний та допустимий доказ показання матері позивача, яка теж є зацікавленою у результатах розгляду справи.
У грудні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_8 , надійшов через підсистему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 462/768/23 із Залізничного районного суду м. Львова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 462/768/23.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 серпня 1993 року зареєстровано шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_10 , що підтверджується довідкою від 11 листопада 2005 року № 4426/03-32, виданою міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.
Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 10 серпня 1995 року підтверджується, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11
є батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21 травня 2002 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції м. Львова. Після розірвання шлюбу прізвище громадянки - ОСОБА_13 .
Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 , виданим Личаківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що 19 лютого 2005 року ОСОБА_14 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_15 .
28 вересня 2011 року ОСОБА_12 змінив ім'я на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_5 , виданим Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану.
Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданим 14 листопада 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), підтверджується, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І. В. заведено спадкову справу № 47/2022 після смерті ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації від 22 листопада 2022 року ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, у зазначеній довідці вказано, що в квартирі АДРЕСА_1 , крім ОСОБА_4 , зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
22 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки І. В. із заявою про прийняття спадщини, в якій повідомила приватного нотаріуса про те, що іншим спадкоємцем є племінниця померлого - ОСОБА_5 .
22 листопада 2022 року ОСОБА_5 подала заяву про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті її дядька - ОСОБА_4 , в користь племінниці померлого - ОСОБА_2 .
Листом Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 22 грудня 2022 року № 46\12-05\ НОМЕР_7 підтверджується, що ОСОБА_4 належав вклад у сумі 0,00 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на рахунку № НОМЕР_8 , відкритому у ТВБВ № 100113/0330 філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», та вклад у сумі 0,00 доларів США з відповідними відсотками, що знаходиться на рахунку № НОМЕР_9 , відкритому у ТВБВ № 100113/0330 філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк».
Листом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 05 грудня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-221202/22021 підтверджується, що ОСОБА_4 належали: вклад у сумі 53 975,14 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на рахунку № НОМЕР_10 , згідно з умовами договору від 07 травня 2021 року № SAMDNWFD0073030611601; вклад в сумі 558,98 грн з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_11 , згідно з умовами договору від 18 квітня
2018 року № SAMDNWFD0071916942300; вклад в сумі 10 612,06 грн з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_12 , згідно з умовами договору від 21жовтня 2022 року № SAMDNWFD00041068731.
09 серпня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І. В. 09 серпня 2023 року, ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4
є спадкоємцем майна, що складається з зазначених вкладів у Акціонерному товаристві «Ощадбанк» та в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк».
29 серпня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, в якій зазначила, що на день смерті спадкодавця йому належало спадкове майно, а саме 3/8 частки у квартирі АДРЕСА_3 частки з якої він фактично успадкував після смерті матері ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте не оформив спадщини.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру від 28 грудня 2006 року № НОМЕР_13 , виданим Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 28 грудня 2006 року № 2195, ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 набули у спільну сумісну власність квартиру
АДРЕСА_1 в порядку приватизації державного житлового фонду.
На підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 28 грудня 2006 року № НОМЕР_13 , виданого Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 березня 2007 року № 13874156.
Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_14 , виданим Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що 14 червня 2014 року ОСОБА_20 та ОСОБА_18 зареєстрували шлюб. Після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_21 .
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 22 листопада 2022 року № 00040903664 ОСОБА_22 та ОСОБА_19 21 жовтня 2017 року зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_13 .
ОСОБА_17 та ОСОБА_16 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_15 .
Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_16 , виданим 16 січня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 23 жовтня 2009 року державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори Партикою Н. О., підтверджується, що ОСОБА_4 належить спадкове майно після смерті його батька ОСОБА_17 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_5 , що складається з 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2009 року у справі № 2-2009 р. позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , третя особа: Друга Львівська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності в порядку спадкування - задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_23 ,
ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дружиною ОСОБА_7 та матір'ю ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Визнано за ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності в порядку спадкування за правом представлення за померлим ОСОБА_17 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , по 1/16 ідеальній частці квартири АДРЕСА_1 .
Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_17 , виданим 04 травня 2017 року Залізничним районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, підтверджується, що ОСОБА_16 померла
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Витягом про знятих з реєстрації у житловому приміщенні/будинку осіб
від 22 листопада 2022 року підтверджується, що до 03 травня 2017 року місце проживання ОСОБА_16 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І. В. 29 серпня 2023 року, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_4 , що складається з: 3/8 часток у квартирі АДРЕСА_1 , з яких 1/8 частка у квартирі належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом
від 23 жовтня 2009 року, а 1/4 частку в квартирі він успадкував після смерті матері, ОСОБА_16 , проте не оформив спадкових прав.
Під час допиту у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 , який
є швагром померлого та батьком відповідачки у справі, повідомив, що померлий ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_24 , від вказаного шлюбу є син,
з яким однак не спілкується та не контактує. Шлюб тривав недовго та після розірвання шлюбу померлий з дружиною та сином, наскільки йому відомо, не спілкувався. ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями, близько 18 років ніде не працював, йому допомагали він та його дочки (племінниці померлого). Організацією похорону ОСОБА_25 займався він особисто та його дочка ОСОБА_26 (відповідачка у справі), на похороні з близьких родичів померлого були тільки він, його матір та обидві доньки, їхніх чоловіків не було, оскільки на той час перебували на військовій службі. Приблизно через тиждень або півтора тижні після смерті ОСОБА_4 він в центрі м. Львова, біля ТЦ «Магнус», випадково зустрів
ОСОБА_27 - матір позивача та особисто повідомив їй про смерть ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_28 , яка є матір'ю позивача у справі - ОСОБА_1 ,
у судовому засіданні в суді першої інстанції повідомила, що з 1993 року до
2002 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 , від шлюбу у них народився син. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 не спілкувались, він жодної допомоги
з утримання сім'ї не надавав, участі у вихованні сина не брав. Про смерть
ОСОБА_4 дізналась випадково у вересні 2023 року від знайомої, яка проживає
в тому ж районі, що і ОСОБА_4 , натомість його родичі ні її, ні сина жодним чином не повідомили про його смерть. Із ОСОБА_7 дійсно випадково зустрілись, проте це було в серпні 2023 року та про смерть ОСОБА_25 він теж нічого тоді їй не сказав, на її запитання про те, як справи у сім'ї, оскільки давно не бачились, він розповів про своїх дочок, їхнє заміжжя, внуків, проте дуже поспішав та уникав розмови із нею.
Зважаючи на встановлені судом очевидні протиріччя наданих свідком ОСОБА_7 пояснень, беручи до уваги також те, що свідок є батьком відповідачки у справі,
а тому є зацікавленим у результатах розгляду вказаної справи, суд першої інстанції, оцінюючи такі у сукупності із наявними матеріалами справи, дійшов висновку про неможливість врахування таких показань як належного та допустимого доказу на підтвердження доводів сторони відповідачки.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він
є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_4 , проте пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин.
Так, згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається
з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини
з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України
від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 527/1229/24, від 31 липня
2024 року в справі № 127/2149/21 та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;
2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані
з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та ін.).
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже, визначений законом шестимісячний строк прийняття спадщини закінчився
ІНФОРМАЦІЯ_10.
Позивач у встановлений законом строк для прийняття спадщини, до нотаріуса із заявою про її прийняття після смерті батька ( ОСОБА_4 ) не звернувся.
Такий пропуск строку позивач пояснив службою у Збройних Силах України, зокрема, згідно з довідкою № 331, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 08 вересня 2023 року, що міститься в матеріалах справи, старший солдат ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний до мобілізації та перебуває на військовій службі з 28 лютого 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 .
Перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України
є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Таким чином, ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність і розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, Верховний Суд виходить з того, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що причини пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, не заслуговують на увагу, оскільки, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що факт тривалого перебування ОСОБА_1 на військовій службі по мобілізації у зв'язку із впровадженням на території України воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме протягом всього періоду з часу відкриття спадщини до часу подання позову, у розумінні закону є поважною причиною пропуску спадкоємцем строку для подання відповідної заяви про прийняття спадщини.
Доводи касаційної скарги про пасивну поведінку позивача та неприязні стосунки із кровними родичами таких висновків не спростовують та зводяться до незгоди
з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено
статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об'єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що свідок ОСОБА_28 , яка є матір'ю позивача, є заінтересованою особою, відхиляються, оскільки всі свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Твердження заявника про те, що суди неправомірно надали перевагу показанням свідка ОСОБА_28 , а не свідка ОСОБА_7 , зводяться до незгоди
з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідачки, підтверджує безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.
Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені
в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивачкипро повторний виклик свідка і це не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду по суті спору.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду
від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 27 червня 2024 року у справі № 545/480/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини
у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами
у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених заявницею справах суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, проте у них відсутня подібна ситуація пропуску спадкоємцем строку для подання заяви про прийняття спадщини через службу у Збройних Силах України.
Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи. Надані сторонами доказі оцінені судами у їх сукупності.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року
у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про задоволення позову.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник