10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 482/1058/20
провадження № 61-4418св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 ,
третя особа - виконавчий комітет Новоодеської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року у складі судді Баранкевич В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадковуваного володіння землею, визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування земельної ділянки.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадковуваного володіння землею, визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування земельної ділянки.
Позов мотивував тим, що рішенням Новоодеської районної ради Миколаївської області від 05 квітня 1991 року йому було надано земельну ділянку площею 20,00 га у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
08 квітня 1991 року встановлено межі земельної ділянки на місцевості.
29 квітня 1991 року він отримав два примірники державного акта, які були зареєстровані Себинською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області.
03 червня 1991 року виконавчий комітет Новоодеської районної ради Миколаївської області зареєстрував фермерське господарство «Надія» (далі - ФГ «Надія»). До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців ФГ «Надія» внесено 09 березня 1995 року.
На час звернення до суду він використовував земельну ділянку за призначенням та сплачував усі належні податки, проте у травні 2020 року дізнався про те, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області передало належну йому земельну ділянку десятьом особам, по 2,00 га кожному, які невдовзі продали свої земельні ділянки ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що він втратив державний акт, а органи державної влади та місцевого самоврядування стверджують про неможливість видати йому копію державного акта, а також на те, що передання спірної земельної ділянки у власність іншим особам порушує його право на довічне успадковуване володіння землею, позивач (враховуючи уточнення позовних вимог) просив суд:
- визнати за ним право довічного успадковуваного володіння землею загальною площею 20,00 га, в тому числі 16,00 га ріллі, 4,00 га пасовищ, наданою на підставі рішення 5-ї сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради Миколаївської області від 05 квітня 1991 року для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області;
- визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 квітня 2020 року № 7646-сг, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,00 га десятьом громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області;
- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 36705544, № 36703924 від 28 травня 2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52466628 та № 52464691 від 01 червня 2020 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,00 га за ОСОБА_2 ;
- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 20,00 га з кадастровими номерами 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127, розташовані в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Новоодеський районний суд Миколаївської області рішенням від 20 січня 2021 року, яке Миколаївський апеляційний суд постановою від 23 березня 2021 року залишив без змін, в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що до участі у справі не залучено належних відповідачів: Новоодеську районну державну адміністрацію Миколаївської області, Себинську сільську раду Новоодеського району Миколаївської області та осіб, яким згідно з оспорюваним наказом надано у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Вони є стороною спірних правовідносин, а рішення суду по суті спору (у разі задоволення позову) вплине на їхні права та обов'язки.
Верховний Суд постановою від 11 травня 2022 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд першої інстанції мав по суті вирішити вимогу про витребування спірних земельних ділянок незалежно від наявності чи відсутності вимог позивача про визнання права довічного успадковуваного володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Оскільки за ОСОБА_2 зареєстровано спірні земельні ділянки та внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 травня 2020 року та від 01 червня 2020 року, то ОСОБА_2 є належним відповідачем у цій справі, до якої і були пред'явлені вимоги про витребування спірних земельних ділянок.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зміст спірних правовідносин, обсяг заявлених позовних вимог, дослідити наявні у справі докази та зробити висновок по суті заявлених ОСОБА_1 вимог.
Також судам, крім іншого, необхідно оцінити вимоги позивача про визнання права довічного успадковуваного володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на предмет ефективності та належності обраного позивачем способу захисту порушеного права (див. наприклад постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Новоодеський районний суд Миколаївської області рішенням від 02 грудня 2024 року, яке Миколаївський апеляційний суд постановою від 03 березня 2025 року залишив без змін, позов задовольнив частково.
Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 20,00 га з кадастровими номерами 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127, які розташовані в межах Себинської сільської ради Миколаївського (колишнього Новоодеського) району Миколаївської області.
В задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач довів набуття ним у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки площею 20,00 га в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. Ефективним та належним способом захисту прав є позов про її витребування у останнього набувача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині витребування земельної ділянки скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Новоодеського районного суду Миколаївської області.
03 червня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 23 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що скаржник є добросовісним набувачем земельних ділянок. Позивач не надав доказів, а суди не встановили, що ОСОБА_2 була обізнана про можливі незаконні дії попередніх власників чи розпорядника земельних ділянок.
Суди не звернули уваги на те, що всі документи були складені для передачі позивачу земельної ділянки для ведення самостійного селянського господарства, а не для такого виду користування як довічне успадковуване володіння землею.
Не містять матеріали справи жодного посилання на реквізити державного акта та дату його реєстрації, відсутня і його копія.
Факт того, що позивач не отримав відповідних прав на спірну земельну ділянку підтверджується: листами відділу у Новоодеському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 лютого 2020 року № 449/177-20, Новоодеської районної ради Миколаївської області від 05 травня 2020 року № Р-10/05-57, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 09 червня 2020 року № 29-14-0.22-3961/2-20. Крім того, висновок суду про те, що ФГ «Надія» було створено на підставі спірної земельної ділянки є хибним та не відповідає матеріалам справи.
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельних ділянок, адже придбала ці земельні ділянки за відплатним, нотаріально посвідченим договором купівлі- продажу, сплатила повну суму коштів, земельні ділянки не були обтяжені та не існувало жодних обмежень на них, в свою чергу у позивача відсутні передбачені нормами земельного законодавства будь-які документи на спірну земельну ділянку.
Матеріали справи також не містять даних про тотожність земельних ділянок, вказаних позивачем та тих, що вилучаються у ОСОБА_2 . Акт обстеження не може бути тим беззаперечним доказом ідентичності земельних ділянок.
У касаційній скарзі зазначається про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що рішенням Себинської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 19 липня 1990 року ОСОБА_1 , як члену колгоспу «Перемога», із фонду цього колгоспу виділено земельну ділянку в межах норми, передбаченої для одного колгоспного двору. Перед районною радою народних депутатів порушено питання про надання згоди на виділення сім'ї ОСОБА_1 землі для самостійного ведення селянського господарства (т. 1 а. с. 40).
05 квітня 1991 року рішенням 5-ї сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради народних депутатів Миколаївської області на підставі розробленого Миколаївською філією інституту «Укрземпроект» проєкту відведення, зі згоди колгоспу «Перемога» сім'ї ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею - 20,00 га, з них: ріллі - 16,00 га, пасовищ - 4,00 га, для самостійного ведення селянського господарства (т. 1 а. с. 14, 31, 32).
08 квітня 1991 року філією інституту землеустрою «Укрземпроект» встановлено в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок ОСОБА_1 - 20,00 га, з них: 16,00 га ріллі та 4,0 га пасовищ для ведення фермерського господарства, про що складено відповідний акт про встановлення меж. 29 квітня 1991 року ОСОБА_1 отримав два примірники державного акта для подальшої їх реєстрації у Новоодеській районній раді (т. 1 а. с. 26, 28-30, 88).
На підставі рішення Новоодеської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 05 квітня 1991 року виконавчим комітетом Новоодеської районної ради народних депутатів Миколаївської області зареєстровано ФГ «Надія» (т. 1 а. с. 34).
Державну реєстрацію ФГ «Надія» проведено 09 березня 1995 року. Відповідно до статуту ФГ «Надія» засновником і головою господарства є позивач ОСОБА_1 , членами господарства: ОСОБА_13 , дружина; ОСОБА_14 , дочка (т. 1 а. с. 21-23).
12 лютого 2014 року за № 0400 відділ Держземагентства у Новоодеському районі Миколаївської області видав ОСОБА_1 довідку для пред'явлення у Новоодеське відділення Вознесенської ОДПІ про те, що відповідно до земельно-кадастрової документації станом на 12 лютого 2014 року за ФГ «Надія», голова Руденко М. П., в адмінмежах Новоодеського району за межами населених пунктів числяться земельні ділянки загальною площею 20,00 га, в тому числі с/г угідь 20,00 га: з них ріллі 16,00 га, пасовищ 4,00 га на території Себинської сільської ради. Цільове призначення - для ведення фермерського господарства. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Вказана довідка містить додаток про те, що відділ Держземагентства у Новоодеському районі Миколаївської області повідомляє, що за ФГ «Надія», голова Руденко М. П., числиться земельна ділянка в межах Новоодеського району Миколаївської області, а саме: земельна ділянка площею 20,00 га, з них: 16,00 га ріллі та 4,00 га пасовищ для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Себинської сільської ради відповідно до державного акта на право постійного користування землею (т. 1 а. с. 24, 25).
До матеріалів цивільної справи долучено звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року, податкові декларації, фінансову звітність, подані ФГ «Надія» до відповідних органів у 2020 році (т. 1 а. с. 15-20, 33).
24 лютого 2020 року за № 449/177-20 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надало довідку про те, що державний акт на земельну ділянку площею 20,00 га ОСОБА_1 не видавався та 09 червня 2020 року за № 29-14-0.22-3961/2-20 надало відповідь про те, що Головне управління не приймало рішення щодо припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 20,00 га, яка перебувавала у володінні ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, оскільки відповідно до даних Державного реєстру земель, а саме журналів реєстрації державних актів на право власності на землю, державних актів на право постійного користування землею, державних актів на право власності на земельну ділянку, державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, інформація щодо видачі відповідного акта ОСОБА_1 відсутня (т. 1 а. с. 68, 72).
05 травня 2020 року за № Р-10/05-57 Новоодеська районна рада Миколаївської області надала відповідь ОСОБА_1 про неможливість надання витягу про реєстрацію державного акта на право довічного володіння земельною ділянкою на території Себинської сільської ради у зв'язку з тим, що документація Новоодеської районної ради до 2005 року до архіву районної ради не передавалась (т. 1 а. с. 69).
15 травня 2020 року за № 239/03-03 Себинська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області надала ОСОБА_1 відповідь про те, що у 1991 році реєстрація та видача ОСОБА_1 державного акта на право довічного успадковуваного володіння здійснювались сільською радою. Книга реєстрації державних актів в сільській раді відсутня, так як вона була передана на зберігання до архіву Новоодеського райвідділу Держкомзему України на підставі Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 05 січня 1996 року № 34/96, разом із другими екземплярами державних актів (т. 1 а. с. 71).
17 квітня 2020 року за № 7646-СГ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 1 а. с. 73).
У травні 2020 року зазначені особи продали свої земельні ділянки відповідачу ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 44-63).
28 травня 2020 року на підставі розробленої на замовлення ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо поділу (об'єднання) земельних ділянок та відомостей з Державного земельного кадастру, державний реєстратор виконавчого комітету Новоодеської міської ради Гузь Т. А. зареєструвала дві земельні ділянки, які сформовані шляхом об'єднання раніше викуплених десятьох земельних ділянок ОСОБА_2 , по 10,00 га кожна, яким присвоєно наступні кадастрові номери: 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127 (т. 1 а. с. 64-67).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У позовній заяві позивач як фізична особа покликався на те, що спірну земельну ділянку він фактично використовував для ведення фермерського господарства. Засноване позивачем ФГ «Надія» є діючим суб'єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1991 року, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов'язкові платежі та використовувало спірну земельну ділянку за цільовим призначенням.
Оригіналу або копії відповідного державного акта на спірну земельну ділянку в матеріалах справи немає, а позивач зазначав, що втратив цей документ.
Зміст наявних в матеріалах справи рішень місцевих рад народних депутатів свідчить про виділення сім'ї ОСОБА_1 земельної ділянки для самостійного ведення селянського господарства в межах норми, передбаченої для одного колгоспного двору (т. 1 а. с. 14, 40).
Відповідно до статуту ФГ «Надія» засновником і головою господарства є позивач ОСОБА_1 , членами господарства: ОСОБА_13 , дружина; ОСОБА_14 , дочка (п. п. 1.2, 1.3). Господарство створене відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (п. 1.1) та є юридичною особою (п. 3.1). До земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду (п. 5.1) (т. 1 а. с. 21-23).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ФГ «Надія» є: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 (т. 1 а. с. 41-43).
ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачав надання громадянам землі для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння (стаття 6), у постійне або тимчасове користування земля надавалася для інших потреб, зокрема: для городництва, сінокосіння і випасання худоби (стаття 7). Цим Кодеком також передбачалося припинення права володіння земельною ділянкою чи її частиною у випадку припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (стаття 27).
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 6, 27, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Аналіз норм земельного законодавства, які регулюють порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, свідчить про існування спеціального правового режиму їх отримання та використання. Законодавець чітко передбачив, що безоплатна передача такої ділянки можлива виключно з метою створення фермерського господарства. Після її надання земельна ділянка має використовуватися лише для ведення відповідної господарської діяльності, тобто для діяльності селянського (фермерського) господарства.
При цьому важливо наголосити, що суб'єктом такої діяльності є саме селянське (фермерське) господарство як юридична особа, яка створюється засновником для організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Засновник як фізична особа не набуває права використовувати земельну ділянку для інших потреб поза межами діяльності господарства, а лише забезпечує його створення та функціонування відповідно до вимог закону.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 161/9690/22.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач передав до земельного фонду ФГ «Надія» речове право на землю у меншому обсязі, ніж набуте ним на підставі рішення Новоодеської районної ради Миколаївської областівід 05 квітня 1991 року.
Висновки про те, що земельна ділянка, яка була виділена фізичній особі на праві довічного успадковуваного володіння переходить у володіння створеного цією особою фермерського господарства та право володіння земельною ділянкою припиняється у випадку припинення діяльності селянського (фермерського) господарства, як це передбачалося статтею 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року,містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/1098/16 та від 13 грудня 2023 року у справі № 243/8726/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
У відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, володіння, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, володілець, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).
Отже, у цьому спорі щодо користування земельними ділянками у позивача відсутнє особисте суб'єктивне право, яке могло б бути порушене відповідачами, оскільки за доводами позивача, землекористувачем земель сільськогосподарського призначення державної власності, які в подальшому передані у приватну власність, було фермерське господарство.
Ураховуючи викладене та аналізуючи правову природу спірних відносин, слід зазначити, що суди першої й апеляційної інстанцій не звернули належної уваги на наведені обставини та норми законодавства. Це призвело до помилкового висновку про часткове задоволення позову, хоча у межах цього спору відсутні порушення суб'єктивних цивільних прав фізичної особи (засновника юридичної особи) як землекористувача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині витребування земельної ділянки - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в частині витребування земельної ділянки скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
О. М. Ситнік